Зокардис: інструкція із застосування

таблетки довгастої форми, покриті плівковою оболонкою білого кольору, з ризиком по обидва боки. Таблетку можна поділити на дві однакові частини.

Фармакотерапевтична група

Препарати, що впливають на систему ренін-ангіотензин. Ангіотензинконвертуючий фермент (АКФ) інгібітори. Зофеноприл.

Фармакологічні властивості

Зофеноприл кальцію є проліками, оскільки активним інгібітором є вільна сульфгідрильна сполука – зофеноприлат – одержувана шляхом тіоефірного гідролізу.

Дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату у пацієнтів з дисфункцією печінки тяжкого ступеня відсутні, тому цим пацієнтам зофеноприл протипоказаний.

Фармакодинаміка

Сприятлива дія Зокардису у випадках артеріальної гіпертензії та гострого інфаркту міокарда є результатом, головним чином, супресії плазматичної ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Результатом інгібування АПФ (Кі 0,4 нМ у легенях кролика для аргінінової солі зофеноприлату) є зниження рівня ангіотензину II у плазмі крові, яке призводить до зниження судинозвужувальної активності та до зниженої секреції альдостерону. Незважаючи на те, що це зниження є порівняно невеликим, поряд із втратою натрію та рідини можливе деяке збільшення концентрації калію у сироватці крові. Результатом припинення негативного зворотного зв'язку ангіотензину ІІ на секрецію реніну є збільшення активності плазмового реніну.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування Зокардису призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи приблизно однаково з відсутністю компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень.Середній системний судинний опір після застосування Зокардісу має тенденцію до зменшення.

У деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску потрібно кілька тижнів терапії. Стабільний гіпотензивний ефект досягається шляхом тривалої терапії.

Раптове переривання терапії було пов'язані з різким підвищенням артеріального тиску. В даний час дані щодо дії Зокардису на захворюваність і смертність пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію, відсутні.

Клінічний ефект, що досягається внаслідок своєчасного застосування Зокардису® при інфаркті міокарда, може бути пов'язаний з багатьма факторами, такими як зниження рівня ангіотензину II у плазмі (тобто придушення процесу ремоделювання шлуночків, який може негативно впливати на прогноз у разі інфаркту) та збільшення концентрації дилататорів у плазмі та клітинах (простагландин-кінінова система).

Показання до застосування

- лікування есенціальної артеріальної гіпертензії легкого та середнього ступеня тяжкості

- лікування у перші 24 години пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з ознаками або симптомами (або без таких) серцевої недостатності, які щодо гемодинаміки є стабільними та яким не проводили тромболітичну терапію.

Спосіб застосування та дози

Зокардис можна приймати до, під час або після їди. Дозу слід підібрати індивідуально.

Артеріальна гіпертензія

Підбір необхідної дози слід проводити шляхом вимірювання артеріального тиску безпосередньо до наступної дози. Дозу слід збільшувати з інтервалом чотири тижні.

Пацієнти без водно-сольового дефіциту

Лікування слід розпочинати з дози 15 мг один раз на добу та підвищувати дозу до досягнення оптимального артеріального тиску.

Зазвичай ефективна доза становить 30 мг на добу.

Максимальна доза становить 60 мг на добу, яка приймається в один або два прийоми.

У разі неефективності можуть бути додані інші гіпотензивні препарати, такі, як діуретики.

Дозування у пацієнтів з ураженням нирок або на лікуванні гемодіалізом.

У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію з патологією нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну > 45 мл/хв.) можуть застосовуватися ті ж дози та режим прийому Зокардису® (один раз на добу), що й у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів із середнім та тяжким ступенем порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 45 мл/хв.) Зокардис® слід застосовувати у половинній терапевтичній дозі; режим дозування (раз на добу) не потребує зміни.

Початкова доза та дозовий режим Зокардису® для пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію та перебувають на діалізі, становить чверть дози, що призначається пацієнтам з нормальною функцією нирок.

Дозування у пацієнтів похилого віку

У пацієнтів похилого віку з нормальним кліренсом креатиніну не потрібно коригування дози.

У хворих похилого віку зі зниженим кліренсом креатиніну (менше ніж 45 мл/хв.) рекомендується прийом половини денної дози.

Кліренс креатиніну може бути розрахований, виходячи із сироваткового креатиніну, за такою формулою:

Кліренс (140 - вік) х вага (кг)

креатиніну (мл/хв) = ____________________________

сировато. креатинін (мг/дл) х 72

Наведена вище формула дозволяє розрахувати кліренс креатиніну у чоловіків. Для жінок набуте значення слід помножити на 0,85.

Дозування при порушеннях функції печінки

У пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію та порушення функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості, початкова доза Зокардису становить половину дози, що застосовується у пацієнтів з нормальною функцією печінки.

Пацієнтам з тяжким ступенем порушення функції печінки Зокардіс протипоказаний.

Безпека або ефективність застосування Зокардису® у дітей не була встановлена. Тому у дітей його не слід застосовувати.

Гострий інфаркт міокарда

Лікування Зокардісом слід розпочинати протягом 24 годин після появи перших симптомів інфаркту міокарда і продовжувати протягом шести тижнів.

Слід застосовувати таку схему дозування:

1 та 2 доба: 7,5 мг кожні 12 годин

3 та 4 доба: 15 мг кожні 12 годин

5 доба і далі: 30 мг кожні 12 годин

У разі низького систолічного артеріального тиску (120 мм рт. ст.) на початку лікування або протягом перших трьох діб після інфаркту міокарда, щоденну дозу збільшувати не слід. У разі артеріальної гіпотензії (£100 мм рт. ст.) лікування може бути продовжене дозою, яка раніше добре переносилася. У разі тяжкої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст., при двох послідовних вимірах з проміжком не менше однієї години) прийом Зокардісу слід припинити.

Після 6 тижнів лікування стан пацієнтів має бути проаналізований та лікування слід припинити у пацієнтів без ознак дисфункції лівого шлуночка або серцевої недостатності. Якщо ці ознаки залишилися, лікування може бути продовжене протягом тривалого часу.

Пацієнтам слід також застосовувати відповідне стандартне лікування, таке як лікування нітратами, аспірином або бета-блокаторами.

Дозування у пацієнтів похилого віку

Зокардис слід застосовувати з обережністю у пацієнтів старше 75 років з інфарктом міокарда.

Дозування у пацієнтів з ураженням нирок або на діалізі.

Ефективність та безпека застосування Зокардису® у пацієнтів з інфарктом міокарда та з порушенням функції нирок або діалізу не була встановлена. Тому у таких пацієнтів Зокардис® застосовувати не слід.

Дозування у пацієнтів при порушеннях функції печінки

Ефективність та безпека застосування Зокардису у пацієнтів з інфарктом міокарда та з порушенням функції печінки не була встановлена.

Побічні дії

Нижче перераховані всі побічні дії, що спостерігалися в клінічній практиці у пацієнтів, які лікувалися Зокардісом®.

Часто (≥1/100, але

- запаморочення, головний біль

Нечасто (≥1/1000, але ≤1/100)

Рідко (≥1/10000, але

Наступні побічні дії спостерігалися через прийом інгібіторів АПФ:

Рідко (≥1/10000, але

- депресія, перепади настрою, розлади сну та сплутаність свідомості

- гіперемія шкірних покривів

- задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт та бронхоспазм

Дуже рідко (≤1/10000)

- ангіоневротичний набряк з локалізацією у тонкій кишці

- периферичний набряк та біль у грудній клітці

Частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними)

- агранулоцитоз та панцитопенія

- гемолітична анемія у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази

- парестезія, дисгезія, порушення рівноваги

- на початковій стадії терапії та при збільшенні дози спостерігалася важка артеріальна гіпотензія.Поряд з артеріальною гіпотензією можуть спостерігатися такі симптоми, як запаморочення, відчуття слабкості, порушення зору, зрідка – порушення свідомості (синкопе)

- щодо інгібіторів АПФ у зв'язку з артеріальною гіпотензією повідомлялося про окремі випадки появи тахікардії, серцебиття, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда.

- поява ангіоневротичного набряку із залученням обличчя та орофарингеальної зони у невеликої кількості пацієнтів пов'язувалося з дією інгібіторів АПФ. В окремих випадках ангіоневротичний набряк із залученням верхніх дихальних шляхів викликав обструкцію дихальних шляхів із летальним кінцем.

- абдомінальний біль, діарея, запор або сухість у роті

- панкреатит та кишкова непрохідність, пов'язані з інгібіторами АПФ

- холестатична жовтяниця та гепатити

- алергічні реакції та реакції гіперчутливості, такі як свербіж, кропив'янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, епідермальний токсичний некроліз, псоріазоподібні висипання, алопеція. Дані явища можуть супроводжуватися лихоманкою, міалгією, артралгією, еозинофілією та/або підвищеним титром антиядерних антитіл (ANA)

- ниркова недостатність або гостра ниркова недостатність

- збільшення рівня сечовини та креатиніну в крові, які після відміни препарату приходять до норми, особливо за наявності ниркової недостатності, тяжкої серцевої недостатності та реноваскулярної гіпертензії.

- знижений рівень гемоглобіну та гематокриту, зменшення кількості тромбоцитів та лейкоцитів

- Підвищення вмісту ферментів печінки та білірубіну в сироватці.

Повідомлення про можливі небажані реакції

Повідомлення про можливі побічні дії після реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль.Це дозволяє продовжувати спостереження за співвідношенням «користь/ризик» щодо цього лікарського засобу. Від працівників охорони здоров'я потрібно повідомляти про будь-які можливі побічні дії через національну систему оповіщення.

Протипоказання

- гіперчутливість до зофеноприлу кальцію, до іншого інгібітора АПФ або до однієї з допоміжних речовин, що входять до складу препарату

- ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із попереднім лікуванням інгібітором АПФ

- Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк

- тяжкий ступінь порушення функції печінки

- другий та третій триместр вагітності

- жінки дітородного віку, які не застосовують ефективну контрацепцію

- білатеральний стеноз ниркової артерії або однобічний стеноз ниркової артерії у разі однієї нирки.

- спільне застосування Зокардису та препаратів, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ < 60 мл/хв/1,73 м2)

- дитячий та підлітковий вік до 18 років

- Пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактози, порушенням метаболізму глюкози-галактози.

Лікарські взаємодії

Не рекомендується спільне застосування

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов'язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких як гіпотензія, гіперкалієм у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно з використанням одного засобу, що діє на РААС.

Калійзберігаючі діуретики або калієві добавки. Інгібітори АПФ зменшують спричинену діуретиком втрату калію. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид, калієві добавки або замінники солей, що містять калій, можуть призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці. Якщо внаслідок встановленої гіпокаліємії показано спільне застосування цих медикаментів, їх слід використовувати з обережністю, а також із частим контролем сироваткового калію та ЕКГ.

При сумісному застосуванні потрібне дотримання запобіжних заходів

Діуретики (тіазидні або петлеві).

Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до зневоднення та виникнення ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початковій стадії лікування зофеноприлом. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретиків, збільшення споживання рідини чи солі або починаючи з низьких доз зофеноприлу.

Літій. Повідомлялося про оборотне збільшення концентрації сироваткового літію та його токсичності при сумісному призначенні літію з інгібіторами АПФ. Спільне застосування тіазидних діуретиків із препаратами літію може підвищувати ризик літієвої інтоксикації. Ця небезпека зростає на фоні прийому інгібіторів АПФ, які також підвищують ризик літієвої інтоксикації.

Тому Зокардис не рекомендується призначати разом з літієм, а в разі такої необхідності слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці.

Золото. Повідомлялося, що у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, частіше розвиваються нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи приплив крові, нудоту, запаморочення та гіпотензію, які можуть мати дуже тяжкий характер).

Анестезуючі лікарські препарати. Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивний ефект загальних анестетиків (наприклад, тіопентал)

Наркотичні засоби / трициклічні антидепресанти / антипсихотики / барбітурати

Може зустрічатися ортостатична гіпотензія.

Інші гіпотензивні засоби (напр., бета-блокатори, альфа-блокатори, антагоністи кальцію). Можливий адитивний гіпотензивний ефект чи потенціювання дії препаратів. Нітрогліцерин, інші нітрати та вазодилататори слід застосовувати з обережністю.

Циметидін. Можливе збільшення ризику виникнення гіпотензивного ефекту.

Циклоспорин. Підвищений ризик дисфункції нирок при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ.

Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики та імунодепресанти. При сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення реакцій гіперчутливості. Дані інших інгібіторів АПФ (наприклад, каптоприл) вказують на підвищений ризик лейкопенії при спільному використанні з препаратами цієї групи.

Протидіабетичні засоби. У поодиноких випадках інгібітори АПФ посилюють гіпоглікемічні ефекти інсуліну та пероральних протидіабетичних засобів (напр., сульфонілсечовину) у пацієнтів з цукровим діабетом. У таких випадках, при сумісному призначенні з інгібіторами АПФ, можливо, необхідно зменшити дозу протидіабетичних засобів.

Гемодіаліз з використанням діалізних мембран із високою пропускною здатністю. При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ збільшується ризик виникнення анафілактоїдних реакцій.

Цитостатики, імунодепресанти, системні кортикостероїди та прокаїнамід. Спільне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до підвищеного ризику лейкопенії.

Додаткова інформація

Клінічних даних щодо прямої взаємодії зофеноприлу з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються ферментами цитохрому Р, відсутні. Проте дослідження метаболізму in vitro, проведені із зофеноприлом, продемонстрували відсутність потенційної взаємодії з ліками, що метаболізується ферментами цитохрому Р.

Особливі вказівки

Артеріальна гіпотензія

Так само, як і інші інгібітори АПФ, Зокардис може викликати різке зниження артеріального тиску, особливо після першої дози, хоча симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією.

Найімовірніше її поява у пацієнтів з порушенням водно-сольового обміну внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, внаслідок діалізу, діареї або блювання, а також при тяжкій ренін-залежній артеріальній гіпертензії.

У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю та супутньою нирковою недостатністю або без неї спостерігалася симптоматична артеріальна гіпотензія. Це є більш ймовірним у пацієнтів з більш високим ступенем серцевої недостатності, що виражається у застосуванні високих доз петлевих діуретиків, гіпонатріємії або ниркової дисфункції. У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії лікування слід починати під ретельним медичним наглядом, переважно в умовах стаціонару, починаючи з низьких доз. До підбору подальших доз необхідно підходити обережно.

На початковій стадії терапії Зокардісом лікування діуретиками слід, по можливості, тимчасово припинити.

Цей підхід застосовується також до пацієнтів зі стенокардією або цереброваскулярною патологією, у яких надмірне зменшення артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу.

Якщо розвивається гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину. Може знадобитися внутрішньовенне введення фізіологічного сольового розчину для заповнення ОЦК. Поява гіпотензії після прийняття першої дози не виключає послідовного титрованого добору дози ліків після проведення ефективного лікування.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю та нормальним або низьким артеріальним тиском Зокардис може викликати додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект передбачуваний і зазвичай не є причиною скасування лікування. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може знадобитися зменшення дози або скасування Зокардису.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда

Пацієнти з гострим інфарктом міокарда разом із порушенням функції печінки

Ефективність та безпека застосування Зокардису® у пацієнтів з інфарктом міокарда у поєднанні з порушенням функції печінки не була встановлена. Тому у таких пацієнтів цей препарат застосовувати не слід.

Літні пацієнти

У пацієнтів старше 75 років з інфарктом міокарда Зокардіс слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти з реноваскулярною гіпертензією.

При лікуванні інгібіторами АПФ пацієнтів з реноваскулярною артеріальною гіпертензією та наявним білатеральним стенозом ниркових артерій або одностороннім стенозом ниркової артерії у пацієнтів з однією ниркою існує підвищений ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності.У цьому лікування діуретиками може бути сприятливим чинником. Ниркова недостатність може супроводжуватись лише невеликими змінами рівня сироваткового креатиніну навіть у пацієнтів із одностороннім стенозом ниркової артерії. Якщо все ж таки це вважається абсолютно необхідним, то лікування Зокардісом слід починати в стаціонарі під пильним медичним наглядом з низьких доз, обережно підбираючи наступні дози. Лікування діуретиками слід тимчасово припинити на початку терапії Зокардісом®, і протягом перших кількох тижнів терапії слід ретельно стежити за функцією нирок.

Пацієнти з нирковою недостатністю

У пацієнтів з нирковою недостатністю Зокардис слід застосовувати з обережністю, оскільки їм потрібна знижена доза. Під час терапії слід проводити ретельний контроль функції нирок. Повідомлялося про ниркову недостатність при призначенні інгібіторів АПФ, головним чином, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або у хворих на нирки, включаючи стеноз ниркової артерії. У деяких пацієнтів без явної патології нирок відбувалося збільшення концентрації сечовини і креатиніну в крові, особливо при спільному призначенні діуретиків. Може знадобитися зниження дози інгібітору АПФ та/або припинення прийому діуретика. Протягом кількох тижнів терапії рекомендується ретельне спостереження за функцією нирок.

Ефективність та безпека застосування Зокардису® у пацієнтів з інфарктом міокарда з порушенням функції нирок не була встановлена. Тому при наявності ниркової недостатності (сироватковий креатинін 2,1 мг/дл і протеїнурія 500 мг/день) та інфаркту міокарда Зокардіс® застосовувати не слід.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (напр., AN 69) і яких лікують інгібіторами АПФ, ймовірно розвиток анафілактоїдних реакцій, таких як набряк обличчя, приплив крові, гіпотензія та задишка протягом перших хвилин гемодіалізу. Рекомендується використовувати альтернативну мембрану чи альтернативний гіпотензивний препарат.

Ефективність та безпека застосування Зокардису® у пацієнтів з інфарктом міокарда, які піддаються діалізу, не встановлена. Тому у таких пацієнтів цей препарат не слід застосовувати.

Пацієнти, які мають ЛПНЩ-аферез (плазмаферез ліпопротеїнів низької щільності)

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ і у яких проводиться ЛПНЩ-аферез (плазмаферез ліпопротеїнів низької щільності) за допомогою декстрану сульфату, можуть розвинутись анафілактоїдні реакції, подібні до тих, які зустрічаються у пацієнтів, які піддаються гемодіалізу з використанням мембран з високою пропускною здатністю ( ). Таким пацієнтам рекомендується застосування ліків з іншого класу гіпотензивних засобів.

Анафілактичні реакції при проведенні десенсибілізації проти отрути комах або після укусів комах

Зрідка у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, під час десенсибілізуючої терапії (напр, отрута перетинчастокрилих комах) або після укусів комах розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції.При тимчасовій відміні інгібіторів АПФ виникнення цих реакцій у пацієнтів вдалося уникнути, проте вони виникали після ненавмисного відновлення прийому препарату. Тому при призначенні десенсибілізуючої терапії пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ, слід дотримуватися запобіжних заходів.

Трансплантація нирки

Клінічний досвід щодо застосування Зокардису у пацієнтів з нещодавньою трансплантацією нирки в анамнезі відсутній.

Первинний альдостеронізм

Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не реагують на гіпотензивні ліки, що діють як інгібітори ренін-ангіотензинової системи. Тому використання цих ліків не рекомендується.

Ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, може виникати ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані, часто в перші тижні лікування. Однак у поодиноких випадках важкий ангіоневротичний набряк може розвинутися після тривалого лікування інгібітором ангіотензин-перетворюючого ферменту. Лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та замінити препаратом, що належить до іншого класу лікарських засобів.

Ангіоневротичний набряк, із залученням мови, голосових складок або гортані, може призводити до смерті. Слід надати екстрену медичну допомогу, яка включає - але не обов'язково цим обмежується - негайне підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) або повільне внутрішньовенне введення розчину адреналіну 1 мг/мл (який слід розбавити згідно інструкції) при ретельному контролі ЕКГ та артеріального тиску.Пацієнта слід помістити в стаціонар і спостерігати не менше 12-24 годин і не виписувати до повного зникнення симптомів, що розвинулися.

Навіть у випадках виникнення набряку із залученням лише язика, за відсутності дихальної недостатності, пацієнтам потрібне спостереження, оскільки лікування антигістамінними та кортикостероїдними засобами може бути недостатньо.

Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком іншої етіології в анамнезі при прийомі інгібіторів АПФ перебувають у групі підвищеного ризику щодо розвитку цієї патології (див. Протипоказання).

У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці з подальшим розвитком блискавичного некрозу печінки і закінчується (іноді) летальним кінцем. Механізм цього синдрому незрозумілий. Пацієнтам, у яких на фоні лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або виражене збільшення рівня печінкових ферментів, необхідно відмінити інгібітори АПФ та забезпечити відповідний медичний догляд.

Під час лікування інгібітором АПФ може спостерігатись гіперкаліємія.

Підвищений ризик розвитку гіперкаліємії є у ​​таких випадках: ниркова недостатність, цукровий діабет, спільне застосування калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок або замінників солей, що містять калій, а також діючих речовин, що викликають збільшення сироваткового калію (напр., гепарин). Якщо ж одночасне застосування вищезгаданих препаратів вважається доречним, їх слід використовувати при частому контролі сироваткового калію.

Хірургія/анестезія

У пацієнтів, які зазнають великих хірургічних втручань або під час анестезії, інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію або навіть шок, що супроводжується гіпотензією, оскільки вони можуть блокувати утворення ангіотензину II внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Якщо відмовитися від прийому інгібітору АПФ неможливо, слід уважно контролювати ОЦК та об'єм плазми.

Стеноз гирла аорти та отвори мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія

Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із стенозом отвору мітрального клапана та наявністю перешкод для відтоку крові з лівого шлуночка.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомлялося про виникнення нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Ризик появи нейтропенії пов'язаний із величиною дози та типом АПФ та залежить від клінічного статусу пацієнта. Нейтропенія рідко розвивається у пацієнтів із неускладненою клінічною картиною. Нейтропенія може розвиватися у пацієнтів з легким ступенем ниркової недостатності та особливо при патології судин, як прояв колагенозу (напр., системному червоному вовчаку), склеродермії, при лікуванні імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом, а також при поєднанні цих ускладнюючих факторів. У невеликої кількості цих пацієнтів розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які в деяких випадках не піддавалися інтенсивній антибіотикотерапії.

При призначенні зофеноприлу таким пацієнтам рекомендується визначати кількість лейкоцитів та лейкоцитарну формулу до призначення препарату, потім – у перші 3 місяці лікування зофеноприлом, потім – кожні 2 тижні, і надалі – проводити періодичний контроль.Під час лікування всі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (напр., запалення горлянки, пропасниця), при яких необхідно визначати лейкоцитарну формулу. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) зофеноприл та інші супутні препарати слід відмінити.

Після відміни інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає звичного рівня.

Під час вагітності інгібітори АПФ не слід застосовувати. За потреби тривалої терапії інгібіторами АПФ, пацієнткам, які планують вагітність, показано альтернативне лікування гіпотензивними препаратами, безпека застосування яких доведена. У разі настання вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати лікування альтернативними засобами.

У лікарському препараті міститься лактоза. Препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою патологією, що супроводжується непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням метаболізму глюкози-галактози.

Вагітність та період лактації

Інгібітори АПФ не рекомендується застосовувати у перший триместр вагітності (див. «Особливі вказівки»). У 2 та 3 триместрах вагітності прийом інгібіторів АПФ протипоказаний (див. п. «Протипоказання» та «Особливі вказівки»).

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенезу внаслідок прийому інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не виключено. За потреби тривалої терапії інгібіторами АПФ, пацієнткам, які планують вагітність, показано альтернативне лікування гіпотензивними препаратами, безпека застосування яких доведена.У разі настання вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати лікування альтернативними засобами.

В результаті прийому інгібіторів АПФ у 2 та 3 триместрі вагітності не виключено появу ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, маловоддя), уповільнення осифікації кісток черепа), а у новонароджених – ниркової недостатності, гіпотонії та гіперкаліємії (див. Доклінічні дані з безпеки). У разі появи ефектів фетотоксичності під час терапії інгібітором АПФ у 2 триместрі вагітності пацієнткам показано ультразвукове дослідження для перевірки функції нирок та стану черепа плода. Дітей, матері яких під час вагітності приймали інгібітори АПФ, слід ретельно спостерігати за артеріальною гіпотензією (див. «Протипоказання» та «Особливі вказівки»).

Оскільки інформація про застосування Зокардісу під час лактації відсутня, його призначення не рекомендується. Під час грудного вигодовування, особливо новонароджених чи недоношених дітей, краще використовувати альтернативні, безпечніші препарати.

Особливості впливу лікарського засобу на здатність керувати транспортним засобом чи потенційно небезпечними механізмами

Дослідження щодо впливу Зокардиса® на здатність до керування транспортними засобами не проводилися. Під час керування транспортними засобами або роботи з технікою слід пам'ятати про можливість появи сонливості, запаморочення чи втоми.

Передозування

Про передозування свідчать такі симптоми, як артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня, шок, ступор, брадикардія, порушення електролітного балансу та ниркова недостатність.

У разі передозування пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом лікаря, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Показаний постійний контроль вмісту електролітів та креатиніну у сироватці крові. Лікування залежить від природи та тяжкості симптомів. У разі недавнього прийому препарату можливе вжиття заходів щодо запобігання абсорбції, таких як промивання шлунка, призначення адсорбентів та натрію сульфату. При появі ознак артеріальної гіпотензії пацієнта укладають у горизонтальне положення з дещо піднятими нижніми кінцівками. Розглядають питання про доцільність застосування препаратів, що збільшують об'єм рідини у кровоносному руслі та/або лікування ангіотензином II. Брадикардію або надмірно виражені вакусні реакції слід лікувати застосуванням атропіну. Слід розглянути питання щодо доцільності використання водія ритму серця. Інгібітори АПФ піддаються виведенню кров'яного русла шляхом гемодіалізу. Слід уникати використання поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю.