Яка частина курки найкраща?

Біле м'ясо, тобто грудинка, вважається найкориснішою частиною курки. У ній найменше холестерину і жиру.

Яку частину курки не можна їсти?

Деякі внутрішні органи курки, такі як нирки, селезінка, трахея та легені, не рекомендується споживати. Вони можуть містити багато жиру, холестерину та інших непотрібних речовин, які можуть бути шкідливі для здоров'я людини.

Як розділити курячу грудку?

Підніміть тушку та розріжте вздовж грудної клітини, відділіть плечові суглоби, щоб відокремити грудку від спини. Каркас, або спину, що залишилася, використовуйте для приготування бульйону. Покладіть грудку шкірою вниз. Розділіть центральну кістку вздовж, потім розріжте м'ясо та шкіру, щоб розділити на два окремих філе.

Назви частин тіла курки | Приклади та пояснення ... Курка має такі частини тіла: голова, шия, груди, спина, крила, хвіст, лапи. Як називається частина тіла курки, на якій знаходиться голова?

Курка

Ку́ри сві́йські [1] або дома́шня ку́рка (Gallus gallus domesticus) — свійські птахи, найпоширеніші птахи планети. На 2003 рік у світі налічувалося близько 24 мільярдів курей [2] . За тривалу історію одомашнення людиною виведена велика кількість різних порід. Розводять їх заради м'яса та яєць, крім того, від них отримують перо і пух.

Зміст

• 1 Назва
• 2 Історія одомашнення
• 3 Породи
• 4 Зовнішній вигляд
• 5 Спосіб життя і утримання
• 6 Годування
• 7 Розмноження
• 8 Захворювання
• 9 Кури в культурі
• 10 Див. також
• 11 Примітки
• 12 Джерела та література
• 13 Посилання

Назва [ ред. | ред. код ]

Назва «кури», однина «курка» походить від прасл. *kurъ («півень»), утворене за допомогою суфікса -r- від звуконаслідувального вигуку *ku або *kur; пов'язується з перс. xurōs ‎ — «півень» і дінд. kúlālah — порода курей [3] . Наукова назва утворена від лат. gallus — «півень», та domesticus — «сві́йський, домашній».

Історія одомашнення [ ред. | ред. код ]

Різні види диких птахів у різні часи виявляли на всіх континентах: глухар — в Європі, цесарки — в Африці, Туреччині та Америці і золотий півень — в Азії.

Вважається, що домашні кури походять від диких банківських півнів (Gallus gallus), що мешкають в Азії. Дика попередниця курки була дрібною, вагою не більше кілограма. Харчувалася насінням, комахами, равликами, вміла літати, гнізда робила на землі. Самка відкладала від 4 до 13 яєць. Окрім банківських або червоних джунгльових курей до роду Курка (Gallus) належать ще три види: Gallus sonnerati, Gallus lafayettei і Gallus varius. Диких представників роду і сьогодні можна зустріти в Індії, Індокитаї, південному Китаї, Індонезії та на Філіппінах.

Ранні свідоцтва, на які посилався в своїх працях і Чарлз Дарвін [4] , вказували на одомашнення курки в районі Індії близько 2000 років до н. е. Пізніше дослідники [5] стверджували, що це могло статися близько 3200 років до н. е. і навіть раніше в іншому регіоні Азії. Нині є ряд фактів, що свідчать про давнішу історію одомашнення курей — 6000—8000 років до н. е. в Південно-Східній Азії та Китаї [6] .

Найбільшими виробниками курки є США (18,29 млн тонн за рік), Бразилія (13,6 млн тонн), Китай (12,7 млн тонн), Індія (4,2 млн тонн), Росія (3,75 млн тонн), Мексика (3,27 млн тонн) [7] .

Породи [ ред. | ред. код ]

У світі існує безліч порід курей, різних на вигляд, за забарвленням, особливостями розведення і напрямком використання. У різних порід яйця мають різний колір: білий, коричневий, зелений, блакитний, червоний тощо. Нині у європейському стандарті з птахівництва нараховується близько 180 порід курей, проте в цілому у світі їх понад 600. З господарської точки зору породи розділяють на три головні групи:

Породи мають свої особливості. Яєчні кури — невеликого розміру, швидко ростуть, рано дозрівають. Кури яєчно-м'ясних порід більші, з добре розвиненими м'язами, менш скороспілі. До давно відомих яєчних порід належать:

• Іспанська (англ.Spanish)
• Італійська (нім.Italiener) або леггорн (англ.Leghorn)
• Гамбурзька (англ.Hamburg або Hamburgh)
• Червоношапкова (англ.Red Cap)
• Андалузька (англ.Andalusian)
• Мінорка (англ.Minorca)

Більшість з них, окрім леггорна, втратили своє значення в умовах сучасного великомасштабного виробництва яєць. У дрібних приватних господарствах ці і деякі інші з не насиджуючих порід вимагають великого простору для прогулянок, а взимку — гарно опалюваних приміщень.

У промисловому птахівництві, що включає м'ясну промисловість і виробництво яєць, використовуються гібридні породи і кроси курей. При цьому основними завданнями племінної роботи є виведення спеціалізованих яйценосних та м'ясних ліній, випробування їх на поєднання і схрещування для виведення гібридних несучок і бройлерів.

Зовнішній вигляд [ ред. | ред. код ]

Кури важать від 1,5 до 5 кг залежно від породи. При цьому півні зазвичай важчі за самок: різниця у вазі може складати до 1 кг. Крім того, існують карликові породи — від 500 г до 1,2 кг.

У курей яскраво виражений статевий диморфізм. Чоловічі особини відрізняються від жіночих в першу чергу яскравим оперенням, яке особливо виділяється на довгому пишному хвості і шиї. У півнів в нижній частині плесна утворюються кісткові вирости — шпори. І курка, і півень мають на голові виразно помітну борідку і гребінь. Вони є органами терморегуляції і дозволяють перенаправляти кровотік до шкіри. В більшості випадків гребінь у півня більший, ніж у курки. Розрізняють гребені:

• листоподібний (з декількома зубцями),
• трояндоподібний,
• стручкоподібний та інших форм.

У курчат є менш виражений гребінь і борідка тілесного кольору. Дзьоб злегка зігнутий. Забарвлення дзьоба і плесна у більшості порід однакове — жовте, біло-рожеве, чорне чи інше. Колір оперення різноманітний — білий, сірий, помаранчевий, рудий, коричневий, червоний, чорний.

Спосіб життя і утримання [ ред. | ред. код ]

Для курей потрібен незначний простір для життя і прогулянок. Вони не дуже чутливі до несприятливих погодних умов, тому переважно добре зимують в звичайному сараї і хлівах. В умовах промислового птахівництва курей розміщають в пташниках (на підлозі або в клітках).

Серед курей можливі випадки канібалізму, якщо одна птаха починає клювати рану іншої особини, а також через стрес у зв'язку з переповненістю курників або через брак в раціоні білків, метіоніну чи певних мікроелементів (зокрема, сірки). У промисловому виробництві з метою запобігання подібним інцидентам (канібалізму, розкльовуванню) і для підвищення споживання корму застосовується метод обрізання дзьоба (дві третини верхньої і одна третина нижньої половини). Цей процес (дебікування) болючий для курей, оскільки їх дзьоб пронизаний тонкими нервовими закінченнями.

Годування [ ред. | ред. код ]

Курячий шлунок має 2 відділи — залозистий і м'язистий. Основне перетирання і подрібнення їжі відбувається в м'язистому шлунку. Для цього птах повинен мати можливість ковтати гравій або гальку діаметром 3—5 мм, її можна додавати в годівницю разом з мінеральними кормами.

Кури всеїдні: вони харчуються дрібним насінням, травами і листям, черв'яками і навіть невеликими ссавцями, такими як миші. У домашніх господарствах основний корм курей — це різні види зернових культур, найпопулярніші з яких — овес, ячмінь, гречка і пшениця. Часто кури риють землю у пошуках комах, личинок і насіння. Додавання до зернового корму зелені і тваринної їжі взимку, коли птиця не може сама знаходити черв'яків та клювати траву, корисне. Це збільшує яйценосність.

Також куркам потрібні вітаміни, особливо яєчним породам. У наш час цю потребу задовольняють комбіновані корми. Постійну норму встановити не можна (взимку більше, ніж влітку на волі). Рахують в середньому близько 85 г зерна на одну курку. Взимку корм дається двічі: вранці і ввечері, влітку — один раз. Часте годування, у зв'язку з великою різноманітністю кормів, робить курей примхливими, вимогливими і призводить до ожиріння.

У промислових умовах кури зазвичай харчуються спеціалізованими кормами, в які додають білки і зернові культури. У раціон включають зерно 2—3 видів —— кукурудзу, ячмінь та інше (65—70 % від маси всіх сухих кормів), макуху і шроти (8—12 %), сухі тваринні корми — рибне і м'ясокісткове борошно (3—5 %), сухі дріжджі (1—3 %), коренеплоди, трав'яне борошно, мінеральні корми та вітаміни. У країнах з розвиненим птахівництвом для курей різного віку комбікормова промисловість випускає готові повнораціонні комбікорми.

Розмноження [ ред. | ред. код ]

В даний час загальноприйняте статеве співвідношення в племінному стаді — один півень на 8—12 курок. Статева скороспілість курок (вік до того, коли знесено перше яйце) — 5—6 місяців. Линяння в хороших несучок продовжується 2—3 тижні, в поганих — два місяці і більше. Після неї яйцекладка за хороших умов годування і утримання відновлюється. Кури здатні нести яйця зазвичай протягом 10 років. У промислових господарствах економічно вигідно використовувати курей лише протягом першого року яйцекладки, оскільки яйценоскість з віком знижується на 10—15 % щороку, у племінних господарствах — кожні 2—3 роки, причому на 2—3-й рік залишають лише високопродуктивну птицю. Племінне стадо зазвичай на 55—60 % складається з молодих курок, на 30—35 % — з дволіток і на 10 % — з триліток. Півнів використовують до двох років, найцінніших — до трьох років.

Захворювання [ ред. | ред. код ]

Серед виявлених захворювань курей трапляється інфекційний бронхіт.

Кури в культурі [ ред. | ред. код ]

«Золотий півень та курка» — розпис на вертикальному сувої авторства невідомого корейського художника.

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Курка

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Курка

1. ↑Раковський, І. (гол. ред.). Українська загальна енциклопедія. — Львів, Станиславів, Коломия : Рідна школа, 1930–1933. — Т. 2. — С. 422. Архівовано з джерела 3 березня 2016
2. ↑«Firefly Encyclopedia of Birds».[Архівовано 15 жовтня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
3. ↑Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К . : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
4. ↑ Книга Дарвіна «The Variation of Animals and Plants Under Domestication»[Архівовано 2015-09-24 у Wayback Machine.] (перше видання опубліковане в 1868 році) (англ.) .
5. ↑ Наприклад, D.G.M. Wood-Gush (1959).
6. ↑ Див. огляд Daniele Focosi «Multicellular Eukarya Genome Sequencing Projects»[Архівовано 16 квітня 2009 у Wayback Machine.] (англ.) .
7. ↑Top Chicken Producers in the world. Архів оригіналу за 6 січня 2018 . Процитовано 5 січня 2018 .

Джерела та література [ ред. | ред. код ]

• Анатомія свійських птахів: навч. посіб. / Л. П. Горальський [та ін.] ; за ред. д-ра вет. наук, проф. Л. П. Горальського, В. Т. Хомича. — 2-ге вид. — Житомир: Полісся, 2014. — 247, [1] с. : рис. — Бібліогр.: с. 237. — 500 прим. — ISBN 978-966-655-730-1
• Ветеринарно-санітарний контроль та оцінка якості продуктів птахівництва: нав. посібник для студ. та виклад. із спец. «Вет. медицина» / Р. Й. Кравців, І. В. Куциняк, Р. В. Біленчук, О. О. Дашковський. — Л. : Галицька вид. спілка, 2004. — 180 с. : фото.цв. — Бібліогр.: с.179-180. — ISBN 966-7893-52-9
• Використання амарантового борошна в годівлі племінних курей-несучок та його вплив на інкубаційні якості яєць і виводимість курчат: дис. … канд. с.-г. наук : 06.02.02 / Тринів Ігор Васильович ; Львів. нац. ун-т вет. медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького. — Л., 2010. — 144 арк. — Бібліогр.: арк. 104—144.
• Вирощування і розведення курей / В. І. Сікачина, В. І. Оненко. — К. : [б.в.], 2001. — 112 с.: іл. — (Бібліотека ветеринарної медицини ; 5-6/2001).
• Довідник з хвороб птиці / [В. В. Герман, Б. Т. Стегній, П. І. Вербицький та ін.]; За ред. В. В. Германа. — Харків: «NTMT», 2002. — 296 с.
• Довідник з цитології, ембріології та гістології свійських тварин / Л. П. Горальський [та ін.] ; за ред. д-рів вет. наук, проф. Л. П. Горальського, В. Т. Хомича ; Житомир. нац. агроекол. ун-т. — Житомир: ЖНАЕУ, 2018. — 259 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 256—257. — 300 прим. — ISBN 978-617-7684-09-0
• Довідник птахівника / Сахацький М. І., Івко І. І., Іонов І. А.та ін.; під редакцією М. І. Сахацького. ‒ Харків, 2001. — 160 с.
• Інкубація яєць та утримання курчат: корисні поради фахівців / пер. з рос. О. В. Кузьменко. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2005. — 110 с.: рис., табл. — (Господарю в подарунок). — ISBN 966-548-988-7
• Кури та індички: практичні поради фахівців / пер. з рос. Ю. В. Русакова ; уклад. В. Булгаков. — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. — 128 с.: іл. — (Господарю в подарунок). — ISBN 966-548-917-8
• Мікроелементи у годівлі сільськогосподарської птиці: монографія / Сичов М. Ю. [та ін.] ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. — Київ: Компринт, 2016. — 113 с. — Бібліогр.: с. 85-113. — 100 прим. — ISBN 978-966-929-396-1
• Практикум із годівлі сільськогосподарських тварин: навч. посіб. / Ібатулін І. І., Кононенко В. Д., Столюк В. Д. та ін.; під ред. акад. УААН І. І. Ібатуліна. — К.: Аграрна освіта, 2009. — 328 с.
• Прийоми і методи поліпшення племінних та продуктивних якостей яєчних курей: дис… канд. с.-г. наук: 06.02.01 / Статнік Ірина Яківна ; Інститут птахівництва УААН. — Бірки, 2005. — 134 арк.: рис., табл.
• Птахівництво і технологія виробництва яєць та м'яса птиці / В. І. Бесулін, В. І. Гужва та ін. ; за ред. В. І. Бесуліна. — Біла Церква, 2003. — 448 с.
• Селекційно-генетичні та біологічні особливості курей різної селекції: монографія / Н. В. Пустова ; за ред. Й. З. Сірацького. − К. : Люксар, 2009. − 151 с. : табл. − Бібліогр. : с. 134−150 (268 назв). − ISBN 978-966-96176-9-9.
• Технологія виробництва продукції птахівництва / [Бородай В. П., Сахацький М. І., Вертійчук А. І. та ін.]. — Вінниця: Нова Книга, 2006. — 360 с.
• Технологія виробництва продукції птахівництва: навч. посібн. / Бородай В. П., Пономаренко Н. П., Похил О. М. та ін. — К. : Агроосвіта, 2013. — 272 с. — ISBN 978-966-2007-27-5