Як допомагає гумор українцям у житті?

Він дозволяє зняти напруження, пояснювати складні речі просто через жарти та аналогії та не втрачати жаги до життя. Гумор також – ефективна зброя проти рашизму, яка руйнує його пафос та брехню. Але, беручи гумор на озброєння, суспільство не повинно впадати в крайність – недооцінку ворога та надмірну самовпевненість. Кеш

Яка роль гумору в житті українців?

Гумор дуже сильно допомагає по життю. Він дозволяє відволіктися від проблем, подивитися на життя під новим кутом зору і побачити в ньому щось хороше тоді, коли це зробити дуже складно. Українці завжди мали гарне почуття гумору, вміли висміювати своїх ворогів і опонентів і змушували їх виглядати дурними і безглуздими.

Чому гумор важливий?

Гумор — потужний інструмент захисту для психіки, зокрема у воєнні часи. Вміння сміятися над важкими моментами знижує рівень негативних емоцій та створює позитивні відчуття. Ці два ефекти допомагають людині сприймати події менш травматично.

Гумор на межі: як жарти допомагають українцям

Українці жартують про повітряні тривоги та навіть очікування ядерних ударів. У поціновувачів чорного гумору були усі шанси розкрити свої таланти, жартуючи з «дуже хороших» росіян-окупантів. Військові на передовій вигадують свої меми: під роздачу може потрапити будь-що, навіть бобри. Так само і поранені часом знаходять сили сміятися зі своїх недугів.

У чому сила гумору? Він дозволяє зняти напруження, пояснювати складні речі просто через жарти та аналогії та не втрачати жаги до життя. Гумор також – ефективна зброя проти рашизму, яка руйнує його пафос та брехню. Але, беручи гумор на озброєння, суспільство не повинно впадати в крайність – недооцінку ворога та надмірну самовпевненість.

Центр стратегічних комунікацій нагадує, як Україна використовує гумор, щоб наближати перемогу.

У перші дні повномасштабного нападу всі мешканці країни пережили стрес. На це і сподівався агресор, який прагнув залякати та зламати волю до боротьби. Проте вже за кілька тижнів нахабний напад отримав відповідь українських героїв на полі бою, а також у вигляді потоку жартів в інформаційному просторі.

Один із перших яскравих мемів – це український трактор, що буксує танк. Кілька таких випадків було задокументовано на фото і відео. І ось грізним колонам російської бронетехніки українці подумки і у творчості протиставили власні «тракторні війська». Фермери по-хазяйськи дають раду покинутим ворожій техніці: «аби добро не пропадало». Варіаціями на тему «ділового підходу» були українські гопники та цигани, які «віджимали» або крали у заблукалих російських танкістів їх машини.

#Ukraine: This time Ukrainian farmers helped the army to collect a captured Russian BTR-82A. pic.twitter.com/GWoOFJk1kZ

— 🇺🇦 Ukraine Weapons Tracker (@UAWeapons) March 7, 2022

У травні, коли ворог вже відступив, у Києві навіть встановили клумбу-інсталяцію за мотивами цього сюжету. Мем зафіксував атмосферу безпорадності «другої армії світу», її розгубленість під час нападу на Україну, колосальні втрати техніки, у якої закінчилося пальне, і яку масово трофеїли українці. Беззбройні, але безстрашні аграрії також показали, що стоять за свою країну. Так мирний трактор переміг машину вбивства агресора.

Увагу ЗМІ привернула інформація про киянку, яка збила банкою з консервацією ворожий дрон. Невідомо, чи була у цієї дивної історії бодай якась реальна основа, проте легенда стала візуалізацією шаленості та рішучості українок. Ми показали, що не боїмося сакральної скрєпи російської пропаганди – армії. Скільки б путінський режим не залякував нею світ.

Деякі інші фрази з використанням ненормативної лексики на певний час також стали соціальною нормою навіть серед дітей.

Часом наші перемоги самі ставали мемами. Українці не втомлювалися сміятися над регулярними ураженнями ворожих сил на аеродромі в Чорнобаївці. У новинах це справді нагадувало «день бабака»: росіяни знову і знову наповнювали об’єкт своєю військовою технікою та особовим складом перед тим, як українська артилерія їх мінусувала. Всі жартували про чергову Чорнобаївку – так стали називати ці атаки – а точніше висміювати тупість ворога, який ніяк не міг передбачити, що так траплятиметься кожного разу.

За словами лідера громади легендарного села Ігоря Дударя, українські удари по аеродрому почалися вже через тиждень після вторгнення, з 1-2 березня. Він посилається на статистику Олексія Арестовича, який нарахував 34 (!) удари по летовищу, хоча в реальності, за словами Дударя, їх було навіть більше.

Намагаючись залякати, російська пропаганда всіляко підсвічувала участь у війні кадировців. Схоже, це була спроба перенести на українське суспільство страхи перед чеченцями, притаманні самим росіянам. Дикі жорстокі горці, безстрашні воїни… І сам Кадиров, який нібито з-під землі може дістати будь-якого свого критика, аби вбити його чи змусити публічно перепросити.

Але на українців ці жахалки не подіяли. Дуже швидко користувачі помітили, що відео з «відважними перемогами» кадировських бойовиків – постановчі. Через це вони заслужили не моторошну, а глузливу характеристику: Тікток-війська. Сам російський гауляйтер окупованої Чечні, зважаючи на свій відомий дефект мовлення, отримав прізвисько «дон».

Схильність російської армії мародерити знайшла відображення у мемах про вкрадені окупантами пралки та унітази. Регулярно висміюється і російська брехня у висвітленні бойових дій: про нібито знищені «Хаймарси», про «жести доброї волі» і «перегрупування» (а насправді ганебну втечу з поля бою).

Навіть апокаліптичну загрозу російського ядерного удару українці знайшли в собі сили висміювати. Відповіддю на цю гнітючу перспективу стало жартівливе запрошення на столичну гору Щекавиця. Тема викликала помітний ажіотаж.

У біженців та діаспори за кордоном з’являлися свої жарти, які допомагали долати психологічне відчуття провини, що вони не разом з Україною. Наприклад, іронізували про те, як треба робити красиве фото у гамаку, щоб викласти його в соцмережах з підписом «тримаймося друзі!».

Захисною реакцією українського суспільства стало знецінення російських окупантів через чорний гумор. Наприклад, заклики до ворожих солдатів класти насіння в кишені («аби була хоч якась користь після неминучої загибелі»), або жарти на тему чорних пакетів, призначених для ворожих трупів.

Водночас українці рефлексували над тим, як змінилося їх сприйняття російських загарбників та ставлення до їх життя і смерті. Очевидно, дегуманізація насильника з боку жертви – це природна та неминуча реакція. В нашому випадку – це наче сильнодійний препарат, який потрібен для самозахисту нації, що бореться за своє фізичне виживання. Але на нього не варто «підсідати». Всім нам після війни буде потрібна тривала психологічна реабілітація.

У народну інформаційну війну включилися і професійні гумористи з популярних телевізійних проєктів «Дизель Шоу», «Ліга сміху», «95-ий квартал» тощо. Перед ними постало непросте завдання – створення актуального гумору воєнного часу. Це не завжди дається легко. Артисти також їздили на фронт, виступали перед військовими, збирали гроші як волонтери.

При цьому переважна більшість гумористів та шоу перейшли з російської на українську. Показово, що шоумен Олексій Дурнєв, який сам родом із Маріуполя, після вторгнення Росії почав робити свої шоу українською та при цьому зберіг свою популярність. Багато інших радіоведучих, блогерів жартами та іронією тримають здоровий психологічний фон в країні.

З поширенням коротких відео в соцмережах, особливо в ТікТок, саме цей формат став головним джерелом іронії та сарказму. Адже десятки тисяч людей створюють контент під будь-який смак, фіксуючи та переосмислюючи прояви війни.

У таких роликах обігруються нові побутові умови, наприклад, відсутність електроенергії, життя в умовах постійних повітряних тривог тощо. Окремим жанром, що надихає, стали смішні відео військових з фронту. Ці прояви самореалізації засвідчували позитивне налаштування та почуття гумору воїнів навіть у надскладних умовах. На передовій гумор, як захисна реакція організму, з’являється легко і допомагає, а часом дивний жарт навіть стає хітом.

Ядучий рашистський сарказм, попри всі сподівання «бойових гумористів», просто не зачіпає душі українця. Водночас гордість росіян сильно страждає від усвідомлення лише того, що їх «цар» безсилий перед президентом України, який прийшов у політику зі сфери гумористичних програм.

Ми не боїмося проявляти емоції, починаючи від туги й завершуючи сплеском ейфорії. Саме «козацький драйв», іронія та вміння пожартувати у відповідний момент допомагає нам зберігати психологічну стійкість та нищити окупантів без страху та сумнівів. Гумор допомагає єднати людей, підвищує впевненість у собі та є потужною зброєю проти тоталітарних режимів з їх культом вождя.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Чи доречний сміх під час війни та які українські твори почитати для підняття настрою

Під час повномасштабної війни загострилися дискусії щодо доречності гумору та жартів: хтось каже, що це не на часі, а хтось – висміює жартами окупантів і навіть створює меми про ворогів тощо.

Насправді гумор може бути своєрідним знеболювальним та допомагати переживати складні ситуації. Згадаймо хоча б відому фразу Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Здатність трансформувати біль у гумор часом може рятувати людину, у яких би складних обставинах вона не була.

Українська література віддзеркалює емоції та досвід нашого народу в різні часи, тож там можна знайти чимало творів із жартівливим змістом. І як би російська імперія, а потім радянська влада не намагалися зробити образ нашого літературного спадку сумним та трагічним, там усе ж знайшлося місце і для комічного.

До Міжнародного дня сміху, який відзначають 1 квітня, “Нова українська школа” зʼясувала, чи доречний гумор під час війни, та підготувала добірку українських творів із гумористичним змістом.

• як сміх може заспокоїти під час війни;
• чому важливо дозволити собі радіти та усміхатися;
• як представлений гумор в українській літературі;
• які українські твори почитати для хорошого настрою.

ГУМОР ПІД ЧАС ВІЙНИ: ЯК СПРИЙМАЄТЬСЯ ТА ЧОМУ ЗАСПОКОЮЄ

Сімейна й дитяча психологиня Світлана Ройз називає гумор знеболювальним:

“Мені подобається фраза: “Коли нація над чимось сміється, вона цей досвід відпускає”. І наше національне почуття гумору – це просто вбудований механізм відновлення і повернення стійкості”.

Однак варто зауважити, що зараз сприйняття жартів, мемів та й саме почуття гумору дещо змінилося. За словами психологині, під час повномасштабної війни наша лімбічна система (Ред. бере участь в обробці емоцій та пам’яті) перевантажена, адже весь час сканує простір на присутність небезпеки. Це схоже до поведінки підлітків, які у всьому бачать насмішку та загрозу.

“Ще до 24 лютого я просила батьків бути обережними із жартами – у них не має бути знецінення та підстьобування. Інакше в підлітків буде реакція у вигляді агресії чи уникненні контакту. А зараз і самі дорослі надчутливі до будь-якої інформації. Тож ми маємо бути обережними з тим, як її подаємо. Сприйняття зараз дуже загострене”, – додала психологиня.

Усе тому, що на аналіз та усвідомлення зараз може не вистачати сил. Тож частіше сприймається не “що” ми говоримо, а “як” ми говоримо. І якщо в наших словах закладений сарказм – це може сприйматися, не як жарт, а як прояв агресії.

Тож саркастичні жарти над “своїми”, за словами психологині, можуть викликати відчуття небезпеки та зчитуватися, як прояви вербальної агресії.

А ось жарти, що підтримують українців та знецінюють, висміюють ворогів, навпаки, сприймаються легше та безпечніше. Коли ми разом сміємося над ворогом – це дає змогу відчути силу та згуртуватися.

“Важливо пояснити дітям різницю між “сміятися разом” та “сміятися над кимось”. Так, жарти – наше знеболювальне, але нікому з нашого оточення від них не має бути боляче. І тут є певні табу, як-от сміх над зовнішністю та тим, у чому людина може відчувати вразливість тощо. Не варто забувати, що булінг теж може починатися із “жартів”, – додала Світлана Ройз.

Також психологиня розповіла про три теорії гумору, які краще пояснять, що ми відчуваємо, коли жартуємо:

• теорія зверхності: у цей спосіб ми дозволяємо собі відчути себе переможцями та знівелювати роль і кількість ворогів. Це дає можливість сказати – я із цим можу впоратися;
• теорія вивільнення і розрядки того, що було подавлено (за З. Фрейдом). Тут сміх дає змогу вивільнити, зняти психічне напруження в складній темі. “Невже є той, хто б не хотів, щоб “вороженьки згинули, як роса на сонці”? А чесніше – щоб зникли, були знищені?”;
• теорія невідповідності: у цьому випадку гумор завжди будується на відстеженні й інтеграції протиріч, двозначностей.

• є нашою копінг-стратегією, яка допомагає долати стресову ситуацію;
• об’єднує нас;
• розряджає збудження, знімає біль, повертає відчуття контролю;
• жарти над ворогами стають ніби можливістю повернути собі силу і владу.

І навіть у часи війни важливо дати собі дозвіл на радість, задоволення, на те, що пов’язане з легкістю, радить Світлана Ройз.

“Адже це означає і дозвіл на життєвість та енергію. Нам важлива енергія, щоби продовжувати робити те, що любимо й маємо. Звісно, у кожного з нас є свої стратегії подолання та адаптації до складних ситуацій. Сміх, знецінення, сарказм – можуть бути допоміжними, але важливо, щоби не єдиними в нашому арсеналі”, – підсумувала психологиня.

СМІХ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ЧИ МАЮТЬ ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ ГЛИБОКИЙ ЗМІСТ

Українська гумористична традиція має давню історію і походить ще із часів України-Руси, розповіла Катерина Молодик, вчителька української мови та літератури приватного ліцею, заслужена вчителька України. Тож у кожному історичному періоді в українській літературі з’являлися письменники, які в тій чи іншій формі використовували гумор та сатиру.

• Це і Григорій Сковорода із сатиричним віршем “Всякому місту – звичай і права”, де висміяв моральні суспільні вади. Філософ критикує і купців, які “обдурити прудкі”, і юристів, які “ладять на свій смак права”, і любителів розваг, у яких “дім гуде від гуляк” тощо.
• Жартував і Іван Котляревський, коли описував Енея, парубка моторного, у поемі “Енеїда”.
• Тарас Шевченко в поемі “Сон” назвав царицю засушеним опеньком.
• А Остап Вишня (Павло Губенко) взагалі започаткував новий жанр – усмішка (короткі, дотепні, жартівливі твори).

“Сміх у літературі є абсолютно природним явищем, адже література віддзеркалює наше життя, емоції, досвід. А оскільки сміх є важливою частиною нашого буття, письменники не могли оминути його”, – додала вчителька.

Однак тут також потрібно згадати, що російська імперська, а потім радянська влада всіляко цензурували українську літературу й поширювала наративи про те, що наші твори лише про щось сумне й невеселе. З цим уявленням ми боремося до сьогодні. Насправді в нашій літературі достатньо творів гумористичного змісту.

Гумор – це про свободу та здатність посміятися над тим, що відбувається навколо, вважає Катерина Молодик. Таку свободу мають демократичні суспільства. Адже чим вільніше суспільство, тим вільніше люди сприймають гумор. Тому й не дивно, що коли українська література була колонізована російською імперією та СРСР, влада всіляко намагалась її забороняти.

“Також у суспільстві склалася думка, що тексти гумористичного змісту несерйозні та не можуть чогось навчити. Мовляв, треба читати лише важливі тексти, про страждання, трагедію, і нібито на них треба виховувати молоде покоління.

Але є різні види комічного. Наприклад, сатира, яка присутня в поемі “Сон” Тараса Шевченка, це не про легкий гумор, а про глибинні акценти, протест проти царської влади, тогочасного суспільного ладу та гноблення людини”, – розповіла Катерина Молодик.

Ось як Шевченко описує царицю:

За словами вчительки, щоб краще зрозуміти жарти в літературі, варто розрізняти види комічного, які використовують письменники:

• гумор – доброзичливий сміх, який спрямований на розкриття певних вад людського характеру та ситуацій у житті людей;
• іронія – приховане кепкування, вживання слів у протилежному значенні, може бути як доброзичливою, так і дошкульною;
• сарказм – гнівна іронія, глузування над людиною, системою, державою тощо. Якщо іронія легенько може вщипнути, то сарказм уже може вколоти;
• сатира – різке висміювання, критика всього негативного;
• гротеск – свідоме перебільшення, контраст комічного та трагічного тощо.

Тож жарти можуть доброзичливо кепкувати, висміювати, викривати вади людей, системи, держави тощо. І навіть у часи повномасштабної війни ми теж знаходимо приводи для сміху.

“Зараз ми спостерігаємо появу різних мемів, коротких відео, стендапів, які висвітлюють всю абсурдність війни в XXI ст. У такий спосіб ми намагаємося полегшити переживання своїх емоцій сміхом.

Звісно, є і теми табу, але в тих же стендапах звучать історії щодо нашого життя під час війни, як-от звикання до повітряних тривог. Тож відображення цього в літературі також не змусить чекати. З’являтимуться тексти про реалії нашого часу й у них також буде місце для радощів та сміху, не порушуючи табуйованих тем”, – розповіла Катерина.

ДОБІРКА ТВОРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЯКІ ПІДНІМУТЬ НАСТРІЙ

“Байки харківські“, Григорій Сковорода

Фото в тексті: видавництво Terra Incognita

Мандрівний філософ, вчитель і поет Григорій Сковорода написав цикл байок із повчальним змістом, мораль у яких називав “силою”. У своїх творах він викривав різні суспільні вади, як-от нажива, корупція, зловживання, неробство, ледарство, та наголошував на необхідності “сродної праці” (праці за покликанням).

Яскраво цю тему зображено в байці “Бджола та шершень”, де шершень насміхається із роботи бджоли, мовляв, вона працює на інших. На що бджола відповідає: “Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати”. Вона засуджує паразитування шершня та всіх, хто живе коштом інших.

Загалом кожна байка наповнена великим символізмом, цитатами та прислів’ями, у яких відображена мудрість Сковороди.

“Кайдашева сім’я“, Іван Нечуй-Левицький

Фото в тексті: Vivat, видавництво “Богдан”

Український письменник-реаліст любив писати оповідання та повісті з народного життя. Він створював правдиві образи людей із різних верств, розповів Олександр Черкас, учитель української мови та літератури, головний спеціаліст відділу з питань освіти Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві держадміністрації.

Колоритні герої, сміх крізь сльози (й навпаки) захоплюють увагу читачів. У центрі подій – сільська родина Кайдашів: голова родини Омелько Кайдаш, який полюбляє перехилити чарку, його дружина Маруся, від погляду якої “аж молоко кисне” та двоє синів: працьовитий і жорсткий Карпо та лагідний і романтичний Лаврін.

Коли сини дорослішають, у сім’ї настає переломний момент. Адже хлопці обирають собі пари та починають будувати власне життя, щоправда, на спільному подвір’ї. У домі з’являється дві невістки: Мотря, у якої “серце з перцем”, та тиха і з поетичною душею Мелашка.

Щоденні перипетії, сварки між членами родини то за курку, то за город, то за свиней чи грушку, змушують усміхнутися кожного та іноді впізнати самих себе.

А ще Олександр Черкас радить переглянути серіал “Спіймати Кайдаша“, який зняли за мотивами твору. Щоправда, підійде він лише для дорослих, адже має вікове обмеження 16+.

Фото в тексті: видавництво “Кондор”

У повісті автор розповідає в гумористичній формі про світське життя священників, а в центрі твору – дві попівські родини (Моссаківських і Балабух). Вони представляють два напрями українського духовенства: “новомодний” і традиційний. У творі Іван Нечуй-Левицький розповів і про проблеми з пияцтвом, і про хабарництво, і про аморальність деяких людей тощо.

“Тореадори з Васюківки“, Всеволод Нестайко

Фото в тексті: “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

Олександр Черкас впевнений, що цей твір був і є одним із найулюбленіших у дитинстві кожного й кожної, та й навіть у дорослому віці ним зачитуються. Різні пригоди хлопців-п’ятикласників Яви та Павлуші із села Васюківка повертають у дитинство та показують, яким цікавим та сповненим пригод воно може бути.

Хлопці ніколи не сидять на місці, вигадують нові пригоди, блукають у кукурудзі, влаштовують справжню кориду на сільському вигоні із коровою Контрибуцією, рятують цуцика Собакевича із колодязя тощо.

І хоча молоді “тореадори” мають добрі наміри, не завжди вони закінчуються успішно. Адже через свій вік і брак знань, хлопці часто потрапляють у неприємні ситуації, їх сварять і карають. Цей твір про справжню дружбу, авантюри, винахідливість, сміливість, чесність та почуття гумору.

“За двома зайцями“, Михайло Старицький

Фото в тексті: Vivat, видавництво “Клуб сімейного дозвілля”

У комедійній п’єсі цирульник (перукар, який також виконував деякі обов’язки лікаря) Свирид Голохвастов вирішує нажитися грошей, вигідно одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, яка не була красунею. Водночас він залицяється і до бідної дівчини Галі, якій Проня поступалася зовнішністю. Самі ж діалоги містять дотепні українські прислів’я, приказки й народні пісні.

“Мина Мазайло“, Микола Куліш

Фото в тексті: “Клуб сімейного дозвілля”

У драмі зображено події українізації у 20-ті роки XX століття і те, як деякі представники міщанства чинили опір українському національному відродженню. Так, головний герой Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище, яке нібито є причиною всіх його невдач, на російське й “більш престижне” – “Мазєнін”.

Натомість його син Мокій навпаки є свідомим українцем, який захоплюється і рідною мовою, і творчістю українських письменників. У родині відбуваються справжні словесні баталії щодо своєї ідентичності, адже думки батьків, дітей та інших родичів розділилися.

Фото в тексті: видавництво “Знання”

Як ми згадували раніше, Остап Вишня започаткував новий жанр у літературі – усмішки, так він назвав різновид фейлетону та гуморески.

У “Мисливських усмішках” письменник розповідає про різні мисливські бувальщини, адже сам був затятим мисливцем та рибалкою, часто виїжджав на полювання. Усі його спостереження, смішні історії він використав у цій збірці оповідань. Але хоч і усмішки Остапа Вишні називаються мисливськими, та вони вчать любити природу: “Любіть, дорогі друзі, охоту, а ще більше природу, бережіть її, охороняйте її”.

Отже, сміх і в літературі, і в повсякденному житті дає можливість відчути емоційне полегшення, додала Катерина Молодик.

“Згадаймо цитату Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Зараз це відчуває багато українців. Перетворювати біль на радість – це унікальна здатність людини, яка може рятувати в складних обставинах”, – підсумувала вчителька.

Ірина Троян, “Нова українська школа”