Лабіринтит

Лабіринтит – це запальне захворювання внутрішнього вуха (лабіринту), найчастіше інфекційної природи. Лабіринт - це структура внутрішнього вуха, що відповідає за розпізнавання звукових коливань, передачу інформації про них у головний мозок, а також за підтримку рівноваги.

Захворювання також відоме як

• Labyrinthitis;
• Vestibular neuritis;
• Vestibular neuronitis;
• Neurolabyrinthitis.

Причини

Лабіринтит - завжди наслідок іншого запального процесу (через будову внутрішнього вуха). Джерело інфекції зазвичай розташовується у безпосередній близькості від лабіринту (середнє вухо та порожнину черепа). Збудник може бути бактеріальної чи вірусної природи. Найчастіша причина захворювання – запалення середнього вуха – середній отит.

Розвиток лабіринтиту також можливий після травми, черепно-мозкової або баротравми вуха.

Хто в групі ризику

• Пацієнти з гострим та хронічним отитом;
• пацієнти з менінгітом;
• пацієнти з ГРВІ, грипом, герпес-вірусною інфекцією, кіром, краснухою;
• пацієнти із туберкульозом;
• пацієнти з черепно-мозковими травмами;
• пацієнти з баротравмою.

Як часто зустрічається

Серед захворювань вуха лабіринтит трапляється приблизно у 4% пацієнтів.

Симптоми

Зазвичай захворювання проявляється раптово, йому можуть передувати клінічні прояви вірусної чи бактеріальної інфекції (лихоманка, слабкість, біль голови, біль у горлі, вухах).

• епізоди вираженого запаморочення, які нерідко супроводжуються нудотою та блюванням;
• порушення рівноваги;
• ністагм - мимовільні швидкі рухи очних яблук;
• зниження слуху;
• підвищення температури тіла - особливо при гнійному лабіринтиті;
• відчуття розпирання, шум і біль у вусі.

Тривалість нападу може тривати від кількох хвилин за кілька днів.

При тяжкому перебігу лабіринтиту (гнійному запаленні) можливе погіршення слуху до повної глухоти.

Діагностика захворювання

Опитування та огляд

Лікар докладно збирає інформацію про перенесені інфекції, травми голови, наявність хронічного отиту або перенесений в недавньому минулому гострий середній отит.

Основна скарга при лабіринтіті - це відчуття запаморочення: будь-який рух головою може спровокувати напад, тому пацієнти намагаються лежати і не рухатися.

Лікар проводить огляд зовнішнього слухового проходу, оцінює стан барабанної перетинки, проводить камертональні проби, аудіометрію (для визначення наявності та типу зниження слуху) та оцінку спонтанного вестибулярного ністагму. При оцінці статичної та динамічної рівноваги (проба Ромберга та ходьба по прямій лінії) може бути виявлена ​​хиткість ходи, відхилення положення убік.

Лабораторне обстеження

• Клінічний аналіз крові – часто виявляють підвищення кількості лейкоцитів із запальними змінами у лейкоцитарній формулі, підвищення ШОЕ.
• Визначення С-реактивного білка у крові як маркера запалення — виявляє його підвищення.

Функціональна, променева та інструментальна діагностика

• Рентгенографія скроневих кісток - виявляються зміни, характерні для запального процесу в піраміді скроневої кістки.
• Комп'ютерна томографія скроневої кістки дозволяє чіткіше визначити наявність, вираженість і локалізацію запального процесу.
• МРТ мозку проводиться при підозрі на внутрішньочерепні ускладнення. Дозволяє оцінити поширення запалення на оболонки головного мозку.

Лікування

Цілі лікування

Купірування симптомів, усунення інфекції та запальних змін у структурах лабіринту, профілактика ускладнень.

Спосіб життя та допоміжні засоби

Рекомендований постільний режим та рясна питво. Лікування захворювання проводиться в умовах оториноларингологічного стаціонару.

Ліки

При легкому перебігу захворювання та відсутності бактеріальної інфекції лікування проводиться в основному з метою усунення симптомів: призначаються протиблювотні, седативні, протизапальні засоби.

За бактеріальної природи захворювання лікування проводиться антибактеріальними препаратами широкого спектра дії.

Специфічного лікування лабіринтиту на тлі вірусної інфекції немає. При необхідності також призначаються протиблювотні препарати, інфузійна терапія.

Хірургічне лікування

Хірургічне лікування проводять при внутрішньочерепних ускладненнях захворювання, а також за відсутності поліпшення (при початому лікуванні) протягом тижня, виконують завушну антромастоідотомію.

Можливі ускладнення

• Приглухуватість, глухота;
• ураження соскоподібного відростка;
• гнійні внутрішньочерепні ускладнення.

Профілактика

Профілактика полягає у своєчасній діагностиці захворювання. Необхідно не допускати затяжного перебігу запальних захворювань середнього вуха, своєчасно проводити профілактику ускладнень при черепно-мозкових травмах.

Прогноз

Прогноз залежить від типу лабіринтиту (характеру запалення та причин захворювання), коректного лікування. Можливе повне одужання, зниження слухової та вестибулярної функції або їх повна втрата.

Які питання потрібно поставити лікарю

• Чи мені показано диспансерне спостереження?
• Як запобігти рецидиву?
• Як запобігти розвитку ускладнень?

Список використаної літератури

• Що таке лабіринтит
• Захворювання також відоме як
• Причини
• Хто в групі ризику
• Як часто зустрічається
• Симптоми
• Діагностика захворювання
• Лікування
• Можливі ускладнення
• Профілактика
• Прогноз
• Які питання потрібно поставити лікарю
• Список використаної літератури

Лабіринтит

Лабіринтит - Запальне ураження структур внутрішнього вуха, що виникає внаслідок проникнення в нього інфекції або є наслідком травми. Клініка лабіринтиту включає вестибулярні порушення (запаморочення, розлад рівноваги та координації) та симптоми ураження органу слуху (шум у вусі, зниження слуху). Діагностичні заходи при підозрі на лабіринтит полягають у проведенні отоскопії, рентгенологічного дослідження, КТ, аудіометрії, електрокохлеографії, імпедансометрії, вестибулометрії, електроністагмографії, калорійної та пресорної проби, лабораторних досліджень для виявлення збудника. Лікування лабіринтиту може бути медикаментозним та хірургічним. Надалі багатьом пацієнтам, які перенесли лабіринтит, необхідна слухова реабілітація: кохлеарна імплантація або слухопротезування.

МКБ-10

Загальні відомості

Внутрішнє вухо являє собою заповнений ендолімфою кістковий лабіринт, що складається з равлика, присінка та півкружних канальців. У равлику знаходяться звукосприймаючі клітини слухового аналізатора. Переддень і три напівкружних канальця забезпечені рецепторами вестибулярного аналізатора, що відповідає за рівновагу та відчуття розташування власного тіла у просторі. Запальні зміни внутрішнього вуха при лабіринтиті призводять до ураження рецепторного апарату обох аналізаторів, що клінічно проявляється поєднанням слухових та вестибулярних порушень.

Причини та патогенез виникнення лабіринтиту

Внаслідок внутрішнього розташування лабіринту його інфікування з розвитком лабіринтиту можливе лише за поширення мікроорганізмів чи його токсинів з інших інфекційних осередків. Найчастіше причиною лабіринтиту буває середній отит. У кісткових структурах равлики та переддень є вікна, які закриті сполучнотканинними мембранами. Таким чином, внутрішнє вухо відокремлено від барабанної порожнини середнього вуха. При запаленні середнього вуха відбувається набухання та інфільтрація мембран, внаслідок чого вони стають проникними для мікробних токсинів, що проникають з барабанної порожнини та зумовлюють серозне запалення внутрішнього вуха. Серозний лабіринтит, що розвивається, призводить до підвищення тиску всередині лабіринту, що може супроводжуватися проривом сполучнотканинних мембран вікон у барабанну порожнину. Через отвори у внутрішнє вухо потрапляють патогенні мікроорганізми, що викликають розвиток гнійного лабіринтиту.

Інфекційні агенти та їх токсини через внутрішній слуховий прохід можуть проникнути у внутрішнє вухо із порожнини черепа. Причиною лабіринтиту в таких випадках є менінгіт, який у свою чергу може бути обумовлений менінгококовою та пневмококовою інфекцією, грипом, кіром, туберкульозом, скарлатиною, висипним тифом. Загальні інфекційні захворювання (епідемічний паротит, простий та оперізувальний герпес, сифіліс) можуть стати причиною лабіринтиту внаслідок гематогенного занесення інфекції.

Виникнення лабіринтиту можливе через проникнення інфекції через пошкоджену барабанну перетинку при травмах вуха. Лабіринтит може спостерігатися не тільки при прямих ушкодженнях - пораненнях гострими предметами або травмуванні перетинки стороннім тілом вуха.Тупі черепно-мозкові травми скронево-тім'яної області, що призводять до переломів піраміди скроневої кістки та розриву барабанної перетинки, також можуть стати причиною лабіринтиту.

Класифікація лабіринтиту

Клінічна отоларингологія використовує розширену класифікацію лабіринтиту, засновану на кількох умовах. За характером збудника лабіринтит поділяють на вірусний, бактеріальний (специфічний та неспецифічний), грибковий.

Залежно від механізму виникнення виділяють: тимпаногенний лабіринтит – спричинений проникненням інфекції із середнього вуха; менінгогенний лабіринтит - виникає внаслідок поширення інфекції з оболонок головного мозку при менінгіті; гематогенний лабіринтит - є результатом занесення інфекції в судини лабіринту зі струмом крові; Травматичний лабіринтит - це інфекційне ускладнення травми вуха або черепа.

За типом запалення, що розвинулося у внутрішньому вусі, лабіринтит класифікують як серозний, гнійний і некротичний. Серозний лабіринтит характеризується вираженими ексудативними змінами зі збільшенням кількості ендолімфи, появою в ній фібрину та клітин крові. При гнійному лабіринті відбувається лейкоцитарна інфільтрація, стихання запалення супроводжується утворенням грануляцій. Некротичний лабіринтит виникає, коли відбувається порушення кровопостачання тієї чи іншої ділянки лабіринту за рахунок тромбозу або стискання гілок слухової артерії. Некротичний лабіринтит може спостерігатися внаслідок травми з пошкодженням артерії або при здавленні судин через виражену набряклість.

За поширеністю запального процесу розрізняють дифузний та обмежений лабіринтит.

За характером течії лабіринтит буває гострий та хронічний.Гострий серозний лабіринтит характеризується стиханням запалення через 2-3 тижні. Гострий гнійний лабіринтит може мати затяжний перебіг або перейти до хронічної форми. Хронічний лабіринтит відрізняється поступовим розвитком симптоматики; можливо його латентний, практично безсимптомний, перебіг.

Симптоми лабіринтиту

Вестибулярні порушення виявляються запамороченням, виникненням спонтанного ністагму, розладом координації рухів та рівноваги (вестибулярна атаксія), вегетативними порушеннями. Запаморочення при лабіринтіті має системний характер. Пацієнти скаржаться на почуття обертання навколишніх предметів або свого тіла в певному напрямку. У деяких випадках лабіринтиту системне запаморочення поєднується з несистемним, при якому пацієнт наголошує на нестійкості та невпевненості при ходьбі, але не може визначити напрямок падіння.

При гострому лабіринтіті або загостренні хронічного лабіринтиту запаморочення виникає як нападів, тривалість яких варіює від 2-3 хвилин до кількох годин. Під час нападу інтенсивне запаморочення супроводжується нудотою та блюванням, що посилюються під час руху; відзначається підвищене потовиділення, бідність чи гіперемія обличчя. Хронічний лабіринтит поза загостренням характеризується періодично виникаючим запамороченням тривалістю до декількох хвилин. Характерний для лабіринтиту спонтанний ністагм відрізняється тим, що змінює свій напрямок протягом захворювання.

Розлад рівноваги у пацієнтів з лабіринтитом проявляється різною мірою від незначного відхилення тіла в положенні стоячи або при ходьбі, до падінь та неможливості самостійного пересування. Характерна нестійкість у позі Ромберга.При цьому відхилення або падіння можливе в різні боки, залежно від поворотів голови. Порушення координації виявляються під час проведення пальце-носовой проби, під час якої промахування відбувається у напрямку повільного компонента ністагма.

Вегетативні порушення, що відзначаються при лабіринтиті, включають зміну кольору шкірних покривів (блідість або почервоніння), блювання, нудоту, брадикардію або тахікардію, дискомфорт у серцевій ділянці. Виражені вегетативні симптоми можуть спостерігатися у період між загостреннями хронічного лабіринтиту.

Порушення слуху пов'язані з подразненням та загибеллю звукосприймаючих рецепторів. У першому випадку відзначається шум у вусі, у другому – зниження чи втрата слуху. При серозному лабіринті туговухість носить оборотний характер. При гнійному лабіринтіті масова загибель слухових рецепторів призводить до стійких порушень слуху до глухоти.

Ускладнення лабіринтиту

Основні ускладнення лабіринтиту пов'язані з переходом запалення на розташовані поблизу лабіринту структури. Поширення запального процесу з внутрішнього вуха до фалопієвого каналу, де проходить лицевий нерв, призводить до виникнення периферичного невриту лицевого нерва. Інфікування соскоподібного відростка викликає розвиток мастоїдиту, поширенням гнійного запалення на скроневу кістку - петрозіту. Проникнення інфекції в порожнину черепа при гнійному лабіринті викликає поява отогенних ускладнень: менінгіту, енцефаліту, абсцесу головного мозку.

Діагностика лабіринтиту

Залежно від етіології лабіринтиту його діагностику отоларинголог здійснює разом із отоневрологом, неврологом, інфекціоністом, травматологом чи венерологом.Проводиться отоскопія та мікроотоскопія, у ході яких можуть бути виявлені характерні для середнього отиту зміни барабанної перетинки або її травматична перфорація. Виконується прицільна рентгенографія чи КТ скроневої кістки. Травми є показанням для рентгенографії та КТ черепа. При підозрі на інфекційний процес у порожнині черепа проводиться МРТ головного мозку, за потреби – люмбальна пункція.

Дослідження слуху при лабіринтіті включає: аудіометрію, дослідження з камертоном, граничну аудіометрію, акустичну імпедансометрію, електрокохлеографію, дослідження слухових ВП, отоакустичну емісію, промонторіальний тест. Дослідження вестибулярної функції у пацієнтів із лабіринтитом здійснюється отоларингологом або вестибулологом. Воно полягає у проведенні вестибулометрії, пресорної (фістульної) проби, стабілізаторії, калорічної проби. З метою виявлення прихованого, не помітного при візуальному огляді, ністагма використовується відеоокулографія та електроністагмографія.

Встановлення специфічного збудника інфекції, що стала причиною лабіринтиту, здійснюється за допомогою ІФА, РІФ та ПЛР-діагностики. За наявності виділень із вуха проводиться і бактеріологічне дослідження. Для діагностики вродженого сифілісу проводять тест RPR. У ході діагностики лабіринтит необхідно диференціювати з абсцесом мозочка, атаксією, хворобою Меньєра, кохлеарним невритом, невриномою слухового нерва, отосклерозом.

Лікування лабіринтиту

Медикаментозна терапія лабіринтиту потребує комплексного підходу. Вона включає призначення антибактеріальних та протизапальних препаратів, медикаментів, що покращують кровообіг внутрішнього вуха, нейропротекторів, гіпосенсибілізуючих засобів.Купірування нападів запаморочення при лабіринтиті проводиться вестибулолітіками.

Тимпаногенний гнійний лабіринтит підлягає хірургічному лікуванню, яке полягає у проведенні операції, що санує, на середньому вусі, лабіринтотомії або пластики фістули лабіринту. Якщо лабіринтит супроводжується мастоїдитом або петрозитом, відповідно проводиться мастоїдотомія або розтин піраміди скроневої кістки. При наявності внутрішньочерепних ускладнень лабіринтиту показана лабіринтектомія (видалення лабіринту) з дренуванням порожнини черепа.

Стійкі порушення слуху внаслідок перенесеного лабіринтиту потребують корекції за допомогою слухопротезування або шляхом проведення слуховосновлювальної операції (кохлеарної імплантації). З метою вибору оптимальної для пацієнта методики слухової реабілітації необхідна консультація сурдолога та слухопротезиста.

Прогноз лабіринтиту

Гострий серозний лабіринтит при своєчасному лікуванні закінчується повним одужанням пацієнта з відновленням вестибулярної і слухової функції. Гнійний лабіринтит призводить до стійких вестибулярних та слухових порушень. Згодом після перенесеного лабіринтиту відбувається адаптація механізмів рівноваги за рахунок здорового лабіринту другого вуха, функцій кори головного мозку, роботи зорового аналізатора, проприоцептивної та тактильної чутливості. Однак втрачені в результаті лабіринтиту функції слухового аналізатора не відновлюються, пацієнт втрачає слух на уражене вухо.