Як рис впливає на зміну клімату та життя фермерів

Вирощування рису нерозривно пов'язане із водою. 90% всього рису у світі культивується на постійно затоплених полях, які осушуються лише перед збиранням урожаю. У середньому для виробництва одного кілограма рису потрібно 2500 літрів води, а це приблизно п'ятнадцять стандартних ванн. В азіатських країнах кліматичні умови дають змогу збирати до чотирьох урожаїв за рік.

Викиди від рисових полів настільки ж небезпечні, як і від вугільних електростанцій.

На заливних рисових полях вода блокує проникнення кисню в ґрунт, за рахунок чого створюються ідеальні умови для бактерій-метаногенів, що мешкають на залишках рисової соломи. У процесі життєдіяльності вони виділяють побічний препарат – парниковий газ метан. Він у 80 разів активніший за вуглекислий газ у проміжку 20 років, що прискорює процеси зміни клімату, погіршує якість повітря та сприяє утворенню смогу. Що довше поля залишаються затопленими, то більше накопичується бактерій-метаногенів, а викиди метану збільшуються. Загалом у процесі культивування рису в атмосферу виділяється близько 12% від світових викидів метану. Це становить 1,5% глобальних викидів парникових газів.

Більшість фермерів вирощують рис за стандартною «хімічною схемою»: насіння обробляють пестицидами перед посадкою, а для знищення бур'янів і шкідників застосовуються хімічно синтезовані добрива. У тому числі використовуються синтетичні азотні добрива, які погано засвоюються рослинами рису. За рахунок цього утворюються викиди ще одного парникового газу - оксиду азоту, що зберігається в атмосфері на кілька десятків років довше, ніж метан.Крім того, парникові гази виділяються і в процесі спалювання залишків рисової соломи. Аналіз Фонду захисту навколишнього середовища показав, що викиди метану та оксиду азоту від рисових плантацій можуть так само довгостроково впливати на клімат, як і 600 вугільних електростанцій.

Для експериментів із сталого вирощування рису потрібно багато грошей

Звичайно, це не означає, що потрібно припинити вирощувати рис. Від цієї культури залежить життя мільйонів селян Азії. А ось впроваджувати стійкі практики культивування рису просто потрібно. Наприклад, застосування технології обробітку рису, що передбачає почергову зміну циклів «зволоження-висушування». Ця технологія дозволяє заощадити воду на 38% та в середньому на 48% знизити викиди метану. Більшість сільгоспвиробників рису із Північно-Західної Індії та Японії ефективно використовують цю технологію.

На жаль, не всі фермери мають можливість експериментувати через відсутність фінансових ресурсів, матеріально-технічної бази та знань. На рисових плантаціях досі переважно використовується ручна праця, а прибутки фермерів залишаються дуже низькими. У В'єтнамі на вирощуванні рису виживають понад 15 мільйонів невеликих сімейних господарств. При цьому в середньому вони заробляють не більше 100 доларів на місяць.

Втрати врожаю рису під час помелу та в процесі зберігання – інша проблема рисових виробництв. Так, післязбиральні втрати рису в Індонезії оцінюються у 10%, а у В'єтнамі – у 10-12%. Щоб їх знизити потрібен комплекс дій щодо реформування системи переробки, зберігання та логістики рису.

Зробити рисівництво більш стійким та кліматично дружнім – реально.Наприклад, створення стійких до посухи сортів дозволить вирощувати більше рису без використання заливних полів, а також зменшити викиди і кількість води на один кілограм. Не менш важливою є і адаптація виробництва рису до зміни клімату. При бездіяльності кліматичні зміни можуть скоротити на 15% світовий урожай рису, попит на який постійно збільшується разом із зростанням населення.

Як відрізнити стійкіший рис від звичайного

У 2011 році за підтримки ООН створено Платформу сталого виробництва рису (Sustainable Rice Platform), націлену на трансформацію рисівництва у стабільний та стійкий сектор. Через дев'ять років у рамках Платформи з'явився стандарт стійкості рису, який встановлює низку вимог щодо його виробництва. Він включає заборону використання пестицидів, спалювання рисової соломи, необхідність впровадження водозберігаючих і енергоефективних технологій. Крім цього, стандарт передбачає справедливі умови для працівників, своєчасну та чесну оплату праці, заборону дитячої праці та інші вимоги.

Сьогодні сільгоспвиробники та постачальники рису можуть пройти добровільну сертифікацію, щоб підтвердити відповідність положенням стандарту та отримати право наносити на упаковку затверджене маркування. З моменту запуску стандарту минуло два роки, тому поки що такий рис можна зустріти рідко, в основному на ринку ЄС.

Альтернатива – купувати органічний рис, вирощений без застосування хімічно-синтезованих добрив та пестицидів. У Білорусі його можна знайти у спеціалізованих магазинах органічних та фермерських продуктів.А ось у великих торгових мережах часто зустрічається грінвошинг: виробники розміщують написи «еко», «біо», «органік» на упаковці без сертифікації органічного виробництва, чим вводять в оману споживачів.

Приклад псевдорганічного рису, який можна зустріти у білоруських магазинах

Якщо стійкого або органічного рису все ж таки знайти на білоруських полицях не вдалося, завжди можна купити органічну гречку.

#Act4SDGs #FlipTheScript #ЗнайСвої Цілі