Діалектичний метод пізнання у філософії Текст наукової статті зі спеціальності «Філософія, етика, релігієзнавство»

Анотація наукової статті з філософії, етики, релігієзнавства, автор наукової роботи - Шибакова О. А.

У цій статті розкривається діалектичний метод пізнання. Розглянуто основні етапи розвитку діалектики, їхні основоположники та яскраві представники. Також виокремлено принципи діалектичного пізнання.

Схожі теми наукових праць з філософії, етики, релігієзнавства, автор наукової роботи - Шибакова О. А.

Проблема ставлення Ідеї до природи у філософській системі гегеля: досвід критичного осмислення та раціональної інтерпретації

Текст наукової роботи на тему «Діалектичний метод пізнання у філософії»

ДІАЛЕКТИЧНИЙ МЕТОД ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

Сибірський державний технологічний університет, м. Красноярськ

У цій статті розкривається діалектичний метод пізнання. Розглянуто основні етапи розвитку діалектики, їхні основоположники та яскраві представники. Також виокремлено принципи діалектичного пізнання.

Не можна уявити нічого настільки абсурдного чи неправдоподібного, ніж бути доведеним тим чи іншим філософом.

Метод це шлях, спосіб пізнання, принцип теоретичної та практичної діяльності, спрямований на оволодіння об'єктом. Методом може стати будь-який теоретичний прийом.Серед усієї різноманітності методів можна виділити такі, що використовуються лише однією наукою, характеризуючи її специфічну область дослідження. Ці методи називаються частнонауковими (або конкретнонауковими). Відповідно загальнонаукові методи ті, що використовуються цілим рядом, певною групою наук. Філософія являє собою загальний метод, вивчає найбільш загальні закономірності світу, вирішує проблеми необхідні для наукового дослідження. Будь-який вчений використовує філософські методи дослідження. Вибір методу дослідження залежить від особливостей об'єктів дослідження та відповідає потребам, цілям наукового пізнання. Філософські методи, будучи універсальними, є необхідною умовою вирішення різноманітних конкретних завдань, але не підміняють собою спеціальних, приватних методів, а конкретизуються ними.

p align="justify"> Діалектичний метод є засобом осмислення дійсності в природі, в суспільстві і в самому мисленні і дозволяє виявити закономірності їх розвитку і науково передбачати майбутнє [2].

Можна простежити історичне формування діалектики у три етапи:

1. антична діалектика (стихійна та наївна). Знання були підтверджені науково: Сократ, Платон, Гераклід, Зенон та інші;

2. класична німецька філософія (XIX ст.) Кант, Фіхте, Гегель, Шеллінг;

3. матеріалістична діалектика: Маркс, Енгельс.

* Аспірант, асистент кафедри Соціальної роботи та соціології. Науковий керівник: завідувач кафедри Філософії Сибірського державного аерокосмічного університету імені академіка М.Ф. Решетні, доктор філософських наук, професор Н.М. Чурінов.

Слово «діалектика» вперше застосував Сократ, який позначив їм мистецтво вести вправну суперечку, (грец. Бесіду).Але ще Гераклід (У-У1 ст до н.е.) використовував у своїй філософії діалектичний метод пізнання (не усвідомлюючи).

Можна виділити принципи діалектичного пізнання:

1. принцип загального розвитку (світ розглядається як нескінченно розвивається, що змінюється);

2. принцип суперечливості, розвиненіший через протилежності (боротьба протилежностей - джерело розвитку світу);

3. принцип загального зв'язку (у світі все пов'язано);

4. принцип детермінізму (взаємодії, обумовленість) (світ деяка система елементів, які об'єднуються через деякий закономірного зв'язку);

5. принцип системності (світ різноманітний, але побудований закономірну систему).

Яскравий представник діалектичного методу у філософії Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770–1831). Вихідне становище філософії Гегеля - тотожність буття і мислення, тобто. розуміння реального світу як вияв ідеї, поняття, духу. В основі всіх явищ природи та суспільства лежить абсолют, духовний і розумний початок – «абсолютна ідея», «світовий розум», «світовий дух». В основі діалектики Гегеля лежить ідеалістичне уявлення про те; що джерело будь-якого розвитку - як природи, і суспільства, і людського мислення - полягає у саморозвитку поняття, отже, має логічну, духовну природу.

Діалектичне вчення про розвиток Абсолютної ідеї Гегель будує за допомогою принципу причинності. Розвиток досягається завдяки тому, що божественне діяння Абсолютної Ідеї постійно приходить у суперечність зі своєю організацією, яка на різних щаблях виступає як логічне поняття, то як матеріальна природа, то як соціальна форма.Будь-який розвиток протікає, згідно з Гегелем, за певною схемою: твердження, або покладання (теза), заперечення цього твердження (антитеза) і, нарешті, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез) [1].

У той час філософія Гегеля справила величезний вплив на європейську свідомість. Вона відповідала загальному умонастрою епохи. Однак найвища точка розвитку нерідко означає і початок занепаду, настання кризи. Так сталося з гегеліанством. Вже до середини століття воно було піддано критиці з боку матеріалізму (Фейєрбах, Маркс). Фейєрбах (класична німецька філософія) – сучасник Маркса та Енгельса. «Критика філософії Гегеля» (Фейєрбах критикує «тотожність буття та мислення»). Фейєрбах створює матеріалістичну філософію. Дух – вищий продукт розвитку матерії. Таким чином, Фейєрбах відмовляється від філософії Гегеля. Він відкидає її, але не долає. Він насправді приходить до матеріалізму проти якого виступав Гегель. «Фей-

ербах разом із водою виплеснув і дитину» - слова критиків, означають що останній відмовившись від гегелівського ідеалізму «відкидає і діалектику - його (ідеалізму) основу (найцінніше). Головним предметом філософії у Фейєрбаха є людина [5].

Поняття діалектики у своїх творах використовували Карл Маркс та Фрідріх Енгельс, які перевели її в матеріалістичну площину. Відмінність своєї діалектики від гегелівської Маркс висловив у твердженні, що філософія Гегеля перевернута з ніг на голову. Саме тому слід відрізняти діалектику Гегеля від інтерпретації в діалектиці марксизму [3].

Маркс розуміє філософію як науку і намагається побудувати її за науковим методом.Свідомість Марксом сприймається як властивість матерії відбивати саму себе, а чи не як самостійна сутність. Матерія перебуває у постійному русі та розвивається. Діалектика ж виступає як закон розвитку цієї матерії.

Послідовниками Маркса, головним чином радянськими, було створено особливу філософську школу - діалектичний матеріалізм. У діалектичному матеріалізмі діалектика Гегеля була сприйнята в інтерпретації Енгельса, який сформулював так звані «Три закони діалектики»:

1. закон єдності та боротьби протилежностей;

2. закон переходу кількісних змін у якісні;

3. Закон заперечення заперечення [4].

«Революційна сторона у філософії Гегеля – діалектичний метод. Велика основна думка, - що світ складається не з готових, закінчених предметів, а являє собою сукупність процесів, в якій предмети знаходяться в безперервній зміні, то виникають, то знищуються, причому поступальний розвиток, при всій випадковості і всупереч тимчасовим відливам, в кінцевому підсумку рахунку прокладає собі шлях. (Енгельс) "Для діалектичної філософії немає нічого раз і назавжди встановленого, безумовного" (Маркс) [3]. Діалектика - творче вчення, немислиме без постійного розвитку та збагачення. Відрив її від життя, відхід у область «чистої» теорії призводить, як правило, до метафізики як її антиподу. Щоб бути дієвою теорією пізнання та перетворення світу, матеріалістична діалектика повинна постійно переробляти нову соціальну практику, засвоюючи живий досвід історичної діяльності, збагачуючись ним і тим самим удосконалюючись. Це – умова її життєвості.

Можна дійти невтішного висновку, що діалектика дозволяє відбивати надзвичайно складні, суперечливі процеси матеріального і духовного світу. Але це не просте констатування того, що відбувається насправді, а знаряддя наукового пізнання та перетворення світу. Діалектика потребує гнучкості мислення. Діалектика не терпить застою та не накладає жодних обмежень на пізнання, його можливості: незадоволеність досягнутим – її стихія, революційна активність – її суть.

1. Антипенко З.Г. Діалектика істини та краси у філософській спадщині Платона та Аристотеля. - М: АН СРСР, 1983.

2. Поппер К.Р. Що таке діалектика? // Питання філософії. – 1995. – № 1. – С. 118-138.

3. Курсанов Г. А. Ленінська теорія істини та криза буржуазних поглядів. – К.: Думка, 1977. – 350 с.

4. Чудінов Е.М. Природа наукової істини. - М.: Політвидав, 1977. - 312 с.

5. Хілл Т.П. Сучасні теорії пізнання. - М., 1965.

Діалектика як теорія та метод

Діалектика філософами розглядається як метод аргументації, а також у вигляді форми і методу рефлексивного теоретичного мислення, яке досліджує протиріччя, що виявляються в мислимому змісті цього мислення.

При цьому в діалектичному матеріалізм діалектика виступає у вигляді загальної теорії розвитку матеріального світу і одночасно теорії та логіки пізнання. Діалектичний метод – один із центральних елементів європейських та індійських філософських традицій. Слово «діалектика» стало популярним завдяки платонівським «Діалогам», у яких двоє чи більше учасників діалогу могли мати різні думки, але прагнули знайти істину через обмін думками.

В історії філософії основні мислителі визначили діалектику як:

• вчення про вічне становлення та мінливість буття (Геракліт);
• мистецтво діалогу, яке розуміється як розуміння істини шляхом постановки навідних питань та методичних відповідей (Сократ);
• метод розчленування та зчеплення понять для розуміння надчуттєвої (ідеальної) сутності речей (Платон);
• наука, що стосується загальних положень наукового дослідження (Арістотель);
• вчення про поєднання протилежностей (Джордано Бруно, Микола Кузанський);
• спосіб руйнування ілюзій людського розуму, який, борючись за цілісне та абсолютне знання, неминуче заплутується у протиріччях (Кант);
• загальний метод пізнання протиріч як внутрішніх рушійних сил у розвитку буття, розуму та історії (Гегель).

Діалектика буває ідеалістичною та матеріалістичною. Матеріалістична діалектика постає як цілісна система, де кожна категорія та кожен закон займає строго певне місце та взаємопов'язані з іншими категоріями та законами. Ця система дозволяє розкрити зміст універсальних властивостей та зв'язків реальності, універсальних форм буття, діалектичних законів руху та розвитку.

Діалектика – це наука про найзагальніші закони будь-якого руху, але насамперед розвитку.

У наші дні в науці аксіоматично і безперечно, що наша думка та об'єктивний світ підкоряються загальним законам, і тому між ними не може бути протиріччя.

Згідно з Гегелем, істина не представлена ​​у вигляді готових догматичних положень, а знаходиться в самому процесі пізнання, у довгому історичному розвитку науки, що піднімається з нижчих рівнів на вищі, але ніколи не досягає вищого рівня.

Всі явища і всі соціальні порядки, які змінюються історією, виступають як перехідні стадії нескінченного розвитку від нижчого до вищого.

Діалектика як метод пізнання

Діалектичний метод є засобом розуміння реальності в природі, в суспільстві та в самому мисленні, дозволяє виявляти моделі їх розвитку та науково передбачати майбутнє.

Історичне становлення діалектики можна простежити за трьома етапами:

1. Антична діалектика (наївна та стихійна): Платон, Сократ, Зенон, Гераклід та ін;
2. Класична німецька філософія (XIX століття): Гегель, Кант, Шеллінг, Фіхте;
3. Матеріалістична діалектика: Енгельс, Маркс.

Принципи діалектичного пізнання:

• принцип універсального розвитку (світ бачиться як той, що розвивається, нескінченно змінюється);
• принцип протиріччя, що розвивається протилежностями (боротьба протилежностей – джерело розвитку світу);
• принцип універсального зв'язку (все у світі пов'язане);
• принцип детермінізму (взаємодія, обумовленість) (світ – це певна система елементів, що поєднуються в силу регулярного зв'язку);
• принцип узгодженості (світ різноманітний, але побудований у упорядкованій системі).

Гегель відзначав тотожність буття і думки, тобто розуміння реального світу як прояву ідеї, духу.В основі гегелівської діалектики лежить ідеалістичне уявлення про те, що джерело всього розвитку – природи, суспільства, людського мислення – лежить у саморозвитку поняття і, отже, має логічну та духовну природу.

Гегель будує діалектичну доктрину розвитку Абсолютної Ідеї, використовуючи принцип причинності. Розвиток досягається тим, що божественний акт Абсолютної Ідеї постійно входить у конфлікт із її організацією, яка різних етапах виступає або як логічне поняття, або як соціальна форма, або як матеріальна природа. Весь розвиток відбувається за схемою: теза, антитеза та заперечення заперечення (синтез).

Основна ідея діалектичного методу Гегеля полягає в тому, що світ складається не із закінчених, готових об'єктів, а являє собою набір процесів, в яких об'єкти перебувають у безперервній зміні, виникають, потім руйнуються, і відбувається прогресивний розвиток з усіма наслідками, що випливають.

Філософія Гегеля вплинула на європейську свідомість. Вона відгукнулася на той настрій. Проте кульмінація розвитку часто означає початок занепаду, початок кризи. Так сталося з гегельянством. У середині століття його критикував матеріалізм (Маркс, Фейєрбах).

Поняття діалектики використовували у творчості Фрідріх Енгельс і Карл Маркс, перевівши їх у матеріалістичний план. Радянські послідовники Маркса створили особливу філософську школу - діалектичний матеріалізм.

Як висновок можна відзначити, що діалектика дозволяє відобразити дуже складні та суперечливі процеси духовного та матеріального світу. Але це не просте спостереження того, що відбувається насправді, а інструмент наукового пізнання та способу перетворення світу. Діалектичний метод вимагає гнучкості мислення. Адже діалектика не терпить застою і накладає обмежень на пізнання, з його безмежні можливості: незадоволеність досягнутим – стихія діалектики, а революційна діяльність – її суть.