Що входить до землеробства?

Землеробство об'єднує рільництво, овочівництво, плодівництво, виноградарство, хліборобство, луківництво та ін. Основою землеробства є рослини, головним засобом і предметом праці — земля. Серед цих галузей землеробства головне значення посідало рільництво.

Яка сучасна система землеробства?

Примітивні системи землеробства заліжне землеробство — освоюється цілина, у міру виснаження переходять на нові ділянки, а старі закидаються; перелогове землеробство — старі ділянки залишаються на 8 — 15 років, а потім знову використовуються; іригаційне землеробство засноване на штучному зрошенні.

Яка система землеробства характерна для лісостепу України?

У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом декількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Використовувалися дво- і трипілля.

Системи землеробства — Вікіпедія Виділяють 4 групи системи землеробства: примітивні,екстенсивні,перехідні від екстенсивних до інтенсивних,інтенсивні. Примітивні системи землеробства підсічна система землеробства — ліс випалюють та сіють культури прямо в попелі, через кілька років переходять на нову … See more

Сільське господарство світу

Яка основна причина зумовила зменшення питомої ваги зайнятих у світовому сільському господарстві?

скорочення площі сільськогосподарських угідь

скорочення частки сільського господарства

підвищення врожайності сільськогосподарських культур

підвищення продуктивності праці через механізацію сільського господарства

До екстенсивної форми ведення сільського господарства належить:

запровадження нових форм господарювання

застосування нових сортів рослин

Яка з галузей сільського господарства розвинута у тундрі?

вирощування зернових культур

В оцінюванні природного потенціалу сільського господарства не використовують такий географічний чинник:

забезпеченість корисними копалинами

імовірність повторюваності несприятливих метеорологічних явищ

Укажіть захід, що має на меті інтенсифікацію сільського господарства

збільшення сільськогосподарських угідь

збільшення поголів’я худоби

виведення нових високоврожайних сортів

розроблення та впровадження нових технологій переробки сільськогосподарської продукції

Використовують під ріллю і багаторічні насадження

В країнах, що розвиваються, населення зайнято в аграрному секторі економіки

Великотоварне сільське господарство це господарство, яке відрізняється

Галузь, яка не переробляє сільськогосподарську продукцію

Провідна роль в структурі внутрішніх перевезень вантажів АПК належить

ресурси, які характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою

землі, які використовуються в господарській діяльності людин

населення, яке зайнято в аграрному секторі економіки

землеробство в зоні з недостатньою кількістю сезонних опадів, засноване на штучному зрошенні за допомогою іригаційних систем.

Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома

29. Системи землеробства

29. СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА Під системою землеробства розуміють комплекс організа- ційно-економічних, агротехнічних, меліоративних, ґрунтозахисних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, агрокліматичних ресурсів, біологічного потенціалу рослин, на підвищення родючості ґрунту для отримання високих стійких урожаїв сільськогосподарських культур. Система землеробства є важливою складовою частиною системи ведення господарства, характеризується формою використання землі та способами підвищення ефективної родючості ґрунту. У різних системах землеробства форма використання землі виражається у співвідношенні земельних угідь, структурі посівних площ, а спосіб підвищення ефективної родючості ґрунту — в комплексі агротехнічних та меліоративних заходів залежно від особливостей вирощування культур. Основними ознаками системи землеробства є співвідношення земельних угідь, структура посівних площ і способи підвищення ефективної родючості ґрунту. За цими ознаками визначається інтенсивність та раціональність системи землеробства. Основні ланки системи землеробства такі: 1. Організація території господарства і розробка раціональної структури посівних площ відповідно до його спеціалізації і при- родно-економічних умов. 2. Впровадження та освоєння науково обґрунтованих сівозмін. 3. Впровадження системи правильного обробітку ґрунту. 4. Раціональне використання добрив. 5. Застосування системи заходів боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. 6. Впровадження нових високопродуктивних сортів і гібридів. 7. Здійснення меліоративних заходів (зрошення, осушення, гіпсування, насадження полезахисних смуг тощо). 8. Захист ґрунту від водної і вітрової ерозії та ліквідація її наслідків з використанням меліоративних та інших заходів. Система землеробства передбачає також впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, досягнень науки і передового досвіду.

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії Усі ці складові елементи системи землеробства тісно пов’я- зані між собою. Наприклад, значна зміна співвідношення площ під культурами викликає зміни основних способів підвищення родючості ґрунту. Заходи підвищення родючості ґрунту та врожайності сільськогосподарських культур завжди взаємопов’язані, проте в різних зонах значення їх неоднакове. Так, у посушливих умовах основними з них є накопичення і збереження вологи в ґрунті, на ґрунтах Полісся — внесення добрив, на перезволожених ґрунтах — осушування.

29.1. Розвиток систем землеробства

Системи землеробства розвивались і змінювались відповідно до розвитку продуктивних сил суспільства, його соціальноекономічних особливостей і науково-технічного прогресу. Першими науково обґрунтували систему землеробства російські агрономи-вчені А. Т. Болотов і Г. М. Комов наприкінці XVIII ст. Вони розрізняли системи землеробства за способом відновлення родючості ґрунту та співвідношенням посівів зернових і кормових культур. Значний внесок у розвиток наукових основ систем землеробства зробили І. А. Стебут, О. В. Совєтов, В. В. Докучаєв, П. А. Костичев, В. Р. Вільямс, Д. М. Прянишников. За ступенем інтенсивності системи землеробства поділяють на примітивні, екстенсивні та інтенсивні. До примітивних систем землеробства належить заліжна, ви- рубно-вогнева та перелогова. Заліжна, так само як і інші примітивні системи землеробства, існувала за первісно-общинного ладу, коли родючість ґрунту відновлювалась внаслідок природних процесів. Сільськогосподарські культури вирощували на освоєних землях доти, поки ґрунти не виснажувалися. Внаслідок примітивної агротехніки родючість ґрунту зменшувалася, а посіви заростали бур’янами. Ділянки залишали на заліж, а для сівби використовували нові землі. У лісових районах тоді була поширена вирубно-вогнева система землеробства, за якої сільськогосподарські культури вирощували на ділянках, де перед цим вирубували або спалювали ліс.

29. Системи землеробства Перелогова система землеробства змінювала заліжну в міру того, як збільшувалися площі розораних цілинних земель. За цієї системи використовували землі (перелоги), що не оброблялися протягом 10–20 років. Примітивні системи землеробства характеризувалися незначною площею земель, які використовувалися під посіви (не більш як 25%) та низькими показниками продуктивності. Відновлення родючості ґрунту відбувалося досить повільно і довгий час за рахунок використання природних факторів та характеризувалось високими затратами праці на одиницю врожаю. Виробництво рослинницької продукції за таких умов здійснювалось за рахунок природної родючості ґрунту. До екстенсивних систем землеробства відносять парову і зернотрав’яну. Парова система землеробства розвинулась з перелогової у період розвитку феодалізму. Зростання населення потребувало розширення посівних площ і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. За таких умов період перелогу скоротився до одного року. Однорічний переліг дістав назву пару, а система землеробства — парової. В Україні парова система землеробства існувала до 20–х років минулого століття. Були поширені трипільні сівозміни, в яких одне поле відводилось під пар. Друге — під озимі зернові, третє — під ярі культури. Родючість ґрунту тут відновлювалась у паровому полі. Проте пару в сучасному розумінні цього слова не було. Починаючи з весни і до збирання врожаю зернових культур на цих полях випасали худобу, тому їх називали толокою. Випасання худоби та примітивна агротехніка призводили до засміченості посівів, погіршення поживного режиму і фізичних властивостей ґрунту. Урожайність зернових була 7–8 ц/га. Парова система землеробства не задовольняла й умов розвитку тваринництва: кормових культур на полях не вирощували, а пар був малопродуктивним пасовищем. У сучасних умовах парова система землеробства видозминилася на зерно-парову ґрунтозахисну і застосовується нині у південних районах України. Зерно-трав’яна система виникла і набула деякого поширення в дореволюційній Росії в нечорноземній зоні, а в Україні — на Поліссі, коли в польових сівозмінах почали запроваджувати

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії багаторічні трави. Наприклад, 8-пільна сівозміна поліпшеної зер- но-трав’яної системи тоді була така: 1 — пар; 2 — озимі з підсівом конюшини з тимофіївкою; 3, 4 — конюшина з тимофіївкою; 5 — льон; 6 — пар; 7 — озимі; 8 — ярі зернові. За цієї системи під багаторічні трави відводили 20–30%, під чисті пари — 15– 25% площі. просапних культур не сіяли зовсім або висівали на невеликих площах. Родючість ґрунту підвищувалася в результаті вирощування багаторічних трав, застосування органічних добрив (гною) та впровадження парів. Отже, в екстенсивних системах землеробства більшість орнопридатних земель використовували під посіви, серед яких переважали зернові. Високопродуктивні кормові і технічні культури займали незначні площі. Родючість ґрунту відновлювалася після висівання багаторічних трав, обробітку парів тощо. Мінеральні добрива використовували мало. Подальший розвиток систем землеробства відбувався шляхом скорочення площі під чистими парами і заміни їх зайнятими, а також введення у посіви просапних культур та переходу до плодозмінної системи. Такі форми використання землі з більшим або меншим розвитком плодозміни дістали назву поліпшеної зернової системи. Наприклад, у чорноземних районах поліпшення системи землеробства відбувалося шляхом введення у сівозміну посівів цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, а в нечорноземній зоні — картоплі. Важливе місце в розвитку інтенсивних систем землеробства належить плодозмінній системі, яку в Росії почали застосовувати наприкінці XVIII ст. В окремих поміщицьких господарствах (виникла ця система в Бельгії і Голандії в XVI–XVII ст.). Найбільшого поширення вона набула у країнах Західної Європи у зв’язку з швидким розвитком капіталізму, що прискорило перехід від екстенсивних до інтенсивних систем землеробства. У розробку теоретичних основ плодозмінної системи землеробства значний внесок зробили не тільки зарубіжні вчені (А. Юнг — Англія, А. Теєр — Німеччина), а й російські вчені-аг- рономи (А. Т. Болотов, І. М. Комов, М. Г. Павлов, О. В. Совєтов, Д. І. Менделєєв, П. А. Костичев, А. А. Ізмаїльський та ін.). Активно пропагував плодозмінну систему акад. Д. М. Прянишников. Він зазначав, що в результаті переходу від парової системи земле-