Що входить до ярих культур?

У агрономії до ярих культур відносять дворічні рослини, що дають урожай в рік посіву (капуста, багато коренеплодів), а також багаторічні рослини, вирощувані в однорічній культурі (Помідор, тютюн, рицина).

Як поділяються зернові культури?

За морфологічними і біологічними особливостями зернові злакові культури поділяють на дві основні категорії:

• Хлібні зернові культури (у тому числі круп'яні). ...
• Зернобобові культури (боби) — горох, квасоля, сочевиця, соя та інші.

Що таке ярі зернові культури?

Ярі рослини висівають навесні, за літні місяці вони проходять повний цикл розвитку та восени дають урожай. Озимина рослини сіють восени, до настання зими вони проростають, а навесні продовжують свій життєвий цикл і дозрівають дещо раніше, ніж ярі. Озиму та яру форми мають пшеницю, жито, ячмінь та тритикале.

Зернові культури

Зернові культури — це основа сільськогосподарського виробництва. Зерно і продукти їх переробки мають різнобічне застосування: продовольче, кормове та технічне.

Зернові культури за характером вирощування, морфологічними ознаками й біологічними особливостями поділяють на дві групи:

• Хлібні злаки першої групи (пшениця, жито, тритікале, ячмінь, овес) холодостійкі й вологолюбні, мають озимі та ярі форми, швидко ростуть на початку вегетації, є рослинами довгого дня, зерно формують з поздовжньою борозенкою, яке проростає кількома корінцями.
• Хлібні злаки другої групи (просовидні) – просо, сорго, кукурудза і рис. Це рослини короткого дня, вибагливі до тепла і світла, повільно ростуть на початку вегетації, зерно формують без борозенки, яке проростає одним корінцем. До цієї групи відносять гречку.

Кожний рід за певними морфологічними та іншими ознаками (щільністю колоса або волоті, характером розвитку колосків у колосі, ламкістю стрижня колоса, будовою колоскових лусок тощо) поділяється на види (тверда і м'яка пшениця, посівний і піщаний овес і т. д.), а види — на підвиди (дворядний і багаторядний ячмінь, кремениста та зубовидна кукурудза) або географічні групи (північноросійське і західносибірське жито та ін.).

Вид, підвид і група на підставі інших морфологічних ознак (за забарвленням лусок колосків, наявністю чи відсутністю на лусках опушення, забарвленням зерна і стрижня качана у кукурудзи, формою зерна та ін.) поділяються на різновиди, а різновиди — на сорти.

Хлібні злаки першої і другої груп належать до родини злакових і мають цілий ряд загальних біологічних властивостей.

Коренева система їх має мичкувату форму, основна маса якої знаходиться в орному шарі ґрунту.

Стебло злаків – соломина, розділена по довжині стебловими вузлами на міжвузля. У більшості хлібних злаків міжвузлів 5 – 15, а у високостеблових сортів кукурудзи – 17 -18 і більше. Соломина порожниста в кукурудзи, проса і сорго, виповнена пухкою серцевиною. Висота стебла в залежності від сорту та умов вирощування буває від 50 см до 2м, у кукурудзи і сорго – від 1,5м до 4.

Листя у злаків лінійне. Біля кожного стеблового вузла розвивається по одному листку. У хлібних злаків на стеблі розвивається 6 – 7 листків. У сорго та кукурудзи їх може бути 12-30.

Суцвіття у хлібних злаків - колос (пшениця, жито, ячмінь, тритікале) або волоть (овес, просо, рис, сорго). У гречки суцвіття – китиця. Основною складовою частиною всіх суцвіть є просте суцвіття колосок, тобто колос складається з колосків, розміщених з обох сторін на виступах колосового стрижня.

Колосок має дві колоскові луски, між якими знаходиться квітка. У пшениці і жита на кожному виступі по одному, а у ячменю – по 3 колоски. Колоски бувають одноквіткові (в ячменю, сорго, проса), двоквіткові (у кукурудзи, жита) та багатоквіткові (у пшениці, вівса).

Волоть складається з центральної осі і бічних розгалужень, які, в свою чергу, також розгалужуються. На кінцях розгалужень волоті розміщені одноквіткові й багатоквіткові колоски. Кожна квітка має дві квіткові луски – зовнішню, на якій у остистих форм розміщений остюк і внутрішню. Між квітковими лусками міститься маточка і тичинка.

Озимі культури

Ози́мі культу́ри — однорічні рослини, нормальний розвиток яких пов'язаний з умовами перезимівлі, дією низької температури (від 0 до 10 °С) протягом 30-70 діб і більше.

Зміст

Фізичні властивості [ ред. | ред. код ]

При температурі від 4 до 0 °С вода починає розширюватися і зрештою замерзає, що спричиняє розрив живих тканин у неозимих культур. У листках озимої пшениці, наприклад, міститься природний антифриз, що запобігає замерзанню води у клітинах навіть при мінусовій температурі. [1]

Загальна характеристика [ ред. | ред. код ]

Озимі культури висівають восени і одержують врожай зерна наступного року. За весняного посіву озимі культури формують кореневу систему і надземні вегетативні органи — листки, пагони кущення, але не плодоносять. Посіяні навесні яровізованим насінням (підданим впливу зниженої температури), озимі культури дають урожай в рік посіву. Озимі культури мають 2 періоди активної вегетації: осінній (45-50 діб) і весняно-літній (75-100 діб). Між цими періодами рослини перебувають у стані спокою (див. Період спокою у рослин). Восени в результаті складних біохімічних і фізіологічних процесів рослини загартовуються (див. Загартовування рослин), тобто набувають стійкість до низьких температур та інших несприятливих умов зимівлі (див. Зимівля рослин, Зимостійкість рослин). Існують так звані дворучки (деякі сорти пшениці, вівса, ячменю тощо), що являють собою проміжну форму між озимими і ярими рослинами. Вони нормально розвиваються і дають урожай зерна як за осіннього, так і весняного посіву.

Озимі культури [ ред. | ред. код ]

Група озимих культур включає хліби — озимі пшеницю, жито, ячмінь; олійні рослини родини хрестоцвітних — озимі ріпак, суріпиця, рижій, бобові — озиму вику. У світовому землеробстві найпоширеніша озима пшениця — основна хлібна рослина Європи і США. Озиме жито вирощують у європейських країнах, США, Туреччині, Канаді, Аргентині; озимий ячмінь — у південних районах Європи та Азії; озимий ріпак — в Індії, Японії, Німеччині, Франції, Швеції, Північній Африці, США та ін; озиму суріпицю — в основному в Німеччині; рижій — в Західній Європі і Північній Америці; озиму вику — в Європі, Малій Азії, США, Японії тощо.

Райони вирощування [ ред. | ред. код ]

Вирощування озимих культур є спеціалізацією районів з відносно м'якими зимами і стійким сніговим покривом. Озиму пшеницю культивують на всій території колишнього СРСР (від півдня Архангельської області до Туркменістану); основні райони — Україна, Північний Кавказ, Молдова. Площа посіву її (у млн га): 8,3 в 1913, 14,3 в 1940, 12,1 в 1960, 15,5 в 1970, 20,7 в 1971, 15,0 в 1972. Озиме жито висівали майже повсюдно, але понад 70 % площ — в Україні. Посіви його займали (у млн га): 29,1 в 1913, 23,1 в 1940, 16,2 в 1960, 10 в 1970, 9,5 в 1971, 8,1 у 1972. Озимий ячмінь вирощують на півдні Росії, в Середній Азії, Молдові; озимі олійні — в Україні; озиму вику — в Україні, в Білорусі, Середній Азії.

В основних районах вирощування озимі культури урожайніші, ніж ярі, тому що краще використовують весняні запаси вологи в ґрунті. Наприклад, середня врожайність озимої пшениці в СРСР (у 1966—1970) 19,6 ц з 1 га, а ярої — 11,1 ц з 1 га. За посіву в кормових сівозмінах озиме жито дає найранніший зелений корм. Важливе агротехнічне та організаційно-господарське значення озимих культур: вони є добрим попередником для ярих рослин і зменшують напруженість весняних і збиральних польових робіт.

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

Література [ ред. | ред. код ]

• Пшениця озима на півдні України : [монографія] / Нетіс І. Т. - Херсон : Олді-плюс, 2011. - 460 с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 413-456. - ISBN 978-966-8447-93-8