Скільки видів лікарських рослин?

На сьогодні відомо близько 500 000 видів рослин, однак лише невелика частина (приблизно 10 %) з них широко застосовується в медицині. Станом на XXI століття сьогодні у спеціалізованих господарствах України вирощується лише 25 видів лікарських рослин.

Що відноситься до лікарських рослин?

Як лікарські рослини на початку XXI століття широко використовуються звіробій, календула, ромашка лікарська, деревій, мати-й-мачуха, шипшина, обліпиха, солодка,подорожник, м'ята, шавлія, оман, журавлина, брусниця, малина, кріп, петрушка, аїр звичайний та багато інших.

Як називаються лікарські рослини?

Знайте, що рослини, які мають здатність лікувати людей і тварин, називаються лікарськими.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

Лікарські рослини (лат. plantаe medicinalеs) — рослини, що містять БАР (див. Біологічно активні речовини) та є джерелом отримання лікарської сировини (див. Лікарська рослинна сировина), деяких продуктів її переробки, препаратів для фітотерапії (див. Фітотерапія, Лікарські препарати), ветеринарії, арома- і гідротерапії, косметології, дієтології тощо, вихідних продуктів синтезу чи напівсинтезу.

Дослідженням лікарських рослин займаються фармацевтична ботаніка — інтегрована медико-біологічна дисципліна фармацевтичних і медичних вишів, високоспеціалізована наука фармакогнозія та фітотерапія — універсальна медична галузь (див. Фармацевтична ботаніка, Фармакогнозія, Фітотерапія). Досить чіткі системи захисту від хвороб і лікування рослинами склалися тисячі років тому в Шумері, Єгипті, Китаї, Тибеті, Індії та інших країнах. Вони закріпилися й поступово створили народну медицину (етнофармакологію), яка емпірично відібрала лікарські рослини, що постачають організм людини речовинами, притаманними йому в нормі чи близькими за структурою до таких. Багатовікова історія наукового опанування і медичного використання лікарських рослин тісно пов’язана з розвитком цивілізації, науки, промисловості, суспільного ладу і свідчить, що від глибокої давнини до наших днів інтерес до лікарських рослин і потреба в них незмінно зростають. З часів К. Ліннея будь-які досліджені рослини, у т.ч. й лікарські, отримували стандартну латинську назву, що є стійким бінарним сполученням назв роду, виду й повного або скороченого прізвища автора, який описав вид (напр. Mentha piperita L., Fagopyrum esculentum Moench. (Fagopyrum sagittatum Gilib.), Glycine maxima (L.) Merr., або G. hispida (Moench) Maxim., або G. soja Sieb.et Zucc.).

У світі як лікарські використовують 21 тис. видів. Із них більшість — у народній, а також арабській, індійській, китайській, тибетській та інших традиційних медицинах (напр. китайська — понад 2 тис. видів, різні школи арабської — до 800, бурятська гілка тибетської медицини — 560). В Україні багаті фітоетнологічні традиції усвідомлені спостереженнями упродовж багатьох століть. Встановлення латинських еквівалентів національних назв рослин здійснюється двома методами. Порівняльно-опитувальний метод використовується з початку XIX ст. і полягає у ботанічній ідентифікації зразків рослинної сировини, які отримують безпосередньо у народного лікаря чи встановлюють тотожність колекціям етнографічних музеїв. Фармаколінгвістичний метод був розроблений у ході аналізу санскритських текстів. Він складається з послідовних етапів: підрядковий переклад трактату без інтерпретації спеціальних термінів, інтерпретація термінів шляхом аналізу відповідних малюнків, складання словника-транслятора наукових понять і термінів, складання остаточного варіанта, який нагадує сучасні ботанічні посібники. На останньому етапі визначають будь-яку рослину або рослинну сировину за описом у «Флорах», довідниках, визначниках, за малюнками, гербаріями і колекціями; звертають увагу на характерні органолептичні властивості, особливості застосування конкретної рослини в медицині. Крім вивчення спадщини народної та традиційної медицини, у пошуку перспективних видів лікарських рослин. використовують фітохімічний скринінг (експрес-метод вивчення хімічного складу рослинної сировини) і хемосистематичний аналіз окремих родин, родів і видів, систематично й хімічно близьких до відомих лікарських рослини.

У будь-якій рослині наявні сотні й тисячі речовин первинного синтезу (білки, вуглеводи, вітаміни, ліпіди, ферменти тощо) і БАР вторинного біосинтезу (фенольні сполуки: кумарини, фурокумарини, хромони, ксантони, антраценпохідні, флавоноїди, лігнани, дубильні речовини; терпеноїди: складові ефірних олій, іридоїди, кардіостероїди, сапогеніни, стероїди; ціаногенні- й тіогліказиди, алкалоїди тощо). Лікарські рослини постачають ЛРС (див. Лікарська рослинна сировина), а також з них отримують препарати і сировинні продукти, що природно чи примусово виділяються рослинами: латекс (опій, каучук), соки, воски, камеді (гуміарабік, трагакант), ефірні олії, смоли, бальзами (живиця), камеді-смоли (асафетида); продукти первинної переробки ЛРС (напр. ментол і анетол з відповідних ефірних олій, жирні олії й такі тверді рослинні жири, як масло какао, кокосовий жир); індивідуальні БАР (серцеві глікозиди, ціаногенні глікозиди і тіоглікозиди, сапоніни, кумарини і фурокумарини, флавоноїди, алкалоїди, вітаміни та ін.), галенові та новогаленові препарати. Використовують лікарські рослини у свіжому вигляді (напр. для отримання соків), а частіше — висушеними цілими (напр. омела, водорості, ріжки пурпурові тощо) або лише окремі частини і органи, які містять максимальну кількість діючих речовин.

Класифікації лікарських рослин певною мірою умовні, постійно змінюються й доповнюються залежно від наявної на певний час сукупності знань. Класифікують лікарські рослини з урахуванням їх екології, фітоценології та життєвої форми, ступеня вивченості, статусу, домінування певних груп речовин, спрямованості терапевтичної дії та інших ознак.

Залежно від екології виділяють:

• дикорослі лікарські рослини (горицвіт весняний, конвалія звичайна, мучниця, брусниця, бобівник, глечики жовті, кмин піщаний, деревій звичайний, звіробій продірявлений, чебрець повзучий тощо);
• лікарські рослини, що наявні у природі в недостатній кількості, культивуються для задоволення потреб фармації (валеріана лікарська, оман високий, беладона звичайна, вовчуг польовий, женьшень, обліпиха крушиноподібна, алтея лікарська тощо);
• лікарські рослини іноземного походження, акліматизовані та інтродуковані в Україні (шавлія лікарська, чебрець звичайний, наперстянка пурпурова тощо), Л.р., що відомі лише в культурі (м’ята перцева, ортосифон тичинковий, мак снодійний (сорт олійний);
• сільськогосподарські лікарські рослини (льон, гарбуз, мигдаль, гірчиця та ін.);
• культивовані лікарські рослини, які поділяються на польові (змієголовник молдавський, меліса лікарська, левзея сафлороподібна, лофант анісовий тощо), теплично-польові (катарантус рожевий, ерва шерстиста тощо), тепличні (алое деревоподібне, каланхое перисте), а також сортові селекційні, штамові мікроклоновані.

На сьогодні у спеціалізованих господарствах України вирощується лише 25 видів лікарських рослин. Залежно від життєвої форми розрізняють лікарські рослини деревні (дерева, кущі, ліани), напівдеревні (кущики, напівкущики) і трав’янисті (одно- і багаторічні трави та ліани). Із 1075 видів судинних лікарських рослин флори України 386 видів органічно пов’язані з лісовими фітоценозами; близько 40 видів — чагарники та напівчагарники, решта — трав’янисті рослини, з яких 312 є типовими представниками безлісих лучно-болотних, лучно-степових, лучних, прибережно-водних угруповань; 377 представляють лабільну групу синантропних видів, бур’янів, які активно просякають порушені ділянки будь-яких фітоценозів. Кожна екологічна та фітоценотична категорія лікарських рослин постачає сировину відповідної якості й дії.

За мірою дослідженості, ступенем практичного упровадження та статусом лікарські рослини поділяють на неофіційні, тобто ті, що використовуються у народній медицині, та офіцинальні, або офіційні, ефективні — більш чи менш досліджені в хімічному та фармакологічному відношеннях і дозволені до використання науковою медициною як ЛРС, ліки та в нутриціології. Виділяють також перспективні та потенційні лікарські рослини. Перспективними вважаються лікарські рослини, для яких доведено фармакологічну ефективність, але не завершені клінічні випробування, недосконалі способи заготівлі, технології переробки, обмежені природні ресурси тощо. Такі види використовуються в екстрених випадках або стають ефективними після усунення зазначених проблем. Потенційними лікарськими вважаються види, які в дослідах показали будь-який фармакологічний ефект, але недостатньо вивчені й не пройшли клінічні випробування. Можливість їх використання доводять шляхом подальших досліджень.

Залежно від хімічного складу і домінування певних груп речовин лікарські рослини і ЛРС розподіляються на групи, які містять у значній кількості певні фармакологічно активні сполуки (вуглеводи, ліпіди, глікозиди, фенольні сполуки, ефірні олії, кардіостероїди, алкалоїди, вітаміни тощо). Сучасні фітотерапевти керуються фармакологічною класифікацією. Вона виділяє групи Лр, що діють на серцево-судинну, шлунково-кишкову, центральну нервову, ендокринну та імунну системи, органи дихання, нирки і сечовивідні шляхи, шкіру, використовуються при інфекційно-запальних захворюваннях, авітамінозах, кровотечах тощо. Значна частина видів входить водночас до кількох хімічних або терапевтичних груп.

В Україні понад 50% ЛП виробляється із рослинної сировини, а у сфері серцево-судинних захворювань — понад 70%. Потенційні можливості фітотерапії величезні, оскільки майже кожній рослині із 1,5 тис. відомих видів притаманний широкий спектр лікувальних властивостей (див. Фітотерапія). Вихідний асортимент лікарських рослин у різних країнах формувався відповідно до кліматичних умов, складу місцевої флори, етнографії. Пізніше почала практикуватися купівля лікарських рослин або ЛРС за кордоном. Вивченню та освоєнню вітчизняних лікарських рослин сприяли численні експедиції дослідників, розвиток торговельних зв’язків і подорожей, обмін рослинами між різними державами. Значно розширився арсенал лікарських рослин європейської медицини і фармації внаслідок акліматизації та інтродукції цінних рослин тропічного та субтропічного походження, розвитку лікарського рослинництва і селекції.

На сьогодні для одержання ЛРС і вітчизняних алопатичних препаратів використовується 66 найменувань лікарських рослин, 17 багатокомпонентних зборів.

Виявлення нових цінних лікарських рослин здійснюється у кількох напрямах:

1. вивчення та використання досвіду народної медицини;
2. масовий польовий (рекогносцирувальний) фітохімічний аналіз усіх видів рослин певної місцевості чи району без вибору (або з частковим вибором) на вміст основних груп БАР;
3. дослідження видів, найближчих філогенетично до офіційних Л.р., оскільки еволюційно споріднені рослини можуть мати аналогічний або близький хімічний склад і схожий фармакологічний ефект;
4. ревізія і вивчення на сучасному науковому рівні широковідомих чи забутих науковою медициною лікарських рослин.

Сучасні проблеми використання лікарських рослин пов’язані з обмеженим ресурсним потенціалом багатьох цінних видів рослин (див. Ресурсознавство). Тому загальнонаціональне значення має вирішення проблеми дефіциту цінних ЛР, виявлення сировинних резервів, оцінка фіторесурсів, розробка наукового обґрунтування їх невиснажливого використання. В лабораторії ботанічного ресурсознавства Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ проводяться системні ресурсні дослідження. Вивчаються питання регіонального розміщення, ресурсного потенціалу, можливостей збагачення сировинних ресурсів лікарських рослин; визначаються запаси видів, близькоспоріднених до лікарських (напр. 12 видів роду звіробій (Hypericum L.), 5 видів цмину (Helichrysum Mill.), 15 видів чебрецю (Thymus L.), 12 видів деревію (Achillea L.) та ін. Здійснюється складання картосхем локалізації ЛР; розробляються наукові основи оптимізації використання виявлених ресурсів; оцінюється динаміка ресурсів дикорослих лікарських рослин під впливом сукупності екологічних факторів тощо. Всі напрацювання з моніторингових досліджень є науковою основою прогнозування стану ресурсів конкретних видів лікарських рослин і створення нормативних актів Мінекобезпеки України.

Горбань А.Т., Горлачева С.С., Кривуненко В.П. Лекарственные растения: вековой опыт изучения и возделывания. — Полтава, 2004; Левинштейн И.И. Этюды по истории фармации. — Ч. 1. — М., 1927; Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. A.M. Гродзінський. — К., 1992; Мінарченко В.М., Тимченко І.А. Атлас лікарських рослин України. — К., 2002; Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб, 1890. — Т. 1; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб, 2002.

ТОП-5 найперспективніших лікарських рослин для фермерів

Все більших обертів в Україні в останні роки набирає професійне вирощування фермерськими господарствами лікарських рослин на продаж. Цей відносно новий для вітчизняних підприємців вид бізнесу є досить прибутковим, проте складним і затратним. І це не дивно, адже для започаткування такої справи необхідні не лише чималі кошти, а й знання агротехніки, вільні посівні площі та зв’язки на цьому специфічному ринку.

Але, незважаючи на численні перешкоди, вітчизняні підприємці продовжують активно освоювати ринок лікарських рослин. Так, зокрема, за останні три роки він збільшився на 67%. Особливо активно зростає експорт лікарських рослин та їх окремих компонентів у країни Євросоюзу та США. Не менш цікавими і перспективними є ринки азійських країн, в першу чергу Японії та Китаю, Австралії.

Для вирощування лікарських рослин у промислових масштабах необхідні досить значні капіталовкладення. Так, за словами підприємця Дмитра Кубаріна, щоб закласти підвалини серйозного бізнесу на основі вирощування лікарських трав, необхідно мати стартовий капітал в обсязі щонайменше $50 тис., причому левова частка цих грошей піде на закупівлю насіння. Не менш важлива проблема — знайти якісне насіння потрібної культури (в Україні його виробляють мало, а з-за кордону імпортувати надто дорого).

Проте вигода від цієї справи очевидна, оскільки вітчизняна та світова фармацевтика, парфумерія, харчова хімія потребують все більше натуральних екстрактів для своїх виробів. Їх можуть забезпечити лише лікарські рослини. Завідувач аграрного сектору дослідної станції лікарських рослин Інституту агроекології та природокористування НААН України Назар Приведенюк вважає, що ринок лікарських рослин як в Україні, так і за кордоном буде тільки зростати.

Головний попит на лікарську продукцію українських фермерів підтримують вітчизняні та зарубіжні парфумерні й косметологічні компанії. Проте для виходу на світові ринки необхідна обов’язкова сертифікація товару та проведення замірів радіаційного фону в рослинах. Це досить дороговартісно — в середньому 5 тис. грн за один вид рослин. Зате прибуток може бути досить серйозним і становити в середньому 35-50% в рік.

Та фермер-початківець, який тільки-но починає працювати в сфері вирощування лікарських рослин у промислових масштабах, відразу ж стикається з дилемою: що саме вирощувати і в яких обсягах. На допомогу прийдуть аналітичні викладки та статистичні дані ринку.

Так, зокрема, відповідно даним експертів компанії Pro-Consulting, в період 2014-2017 рр. найзатребуванішими лікарськими рослинами на ринку лікарських рослин були розторопша, перцева м’ята, ехінацея, ромашка, шавлія, череда, меліса, валеріана, чорниця, лаванда. Не менш цікавими для можливого впровадження є алтей, материнка, кульбаба, чебрець, хоча їх промислове вирощування не надто поширене серед фермерів.

Отож, в ТОП-5 своєрідного аналітичного рейтингу лікарських рослин розмістимо такі рослини:

1. Перцева м’ята — надзвичайно ароматна багаторічна рослина зі стійким насиченим запахом. Вона є неодмінним атрибутом усіляких приправ та ліків, чаїв та настоянок, а тому попит на неї постійний.

Технологія вирощування перцевої м’яти досить проста — після глибокої оранки (бажано після озимих зернових чи бобових) та передпосівної культивації її висаджують кореневищами, оскільки вона майже не формує насіння, інколи розсадою одночасно з ранніми ярими зерновими. Зазвичай на 1 га висаджується 15-30 ц кореневищ. Вносять також органічні (перегній) та мінеральні добрива. При можливості застосовують поливальні системи.

М’ята потребує багато світла та вологи, тому найбільш придатними для її вирощування є заплавні долини річок, низинні чорноземи й торфовища. Добре переносить вона і холод. Збирають м’яту методом низького скошування косарками в період її інтенсивного цвітіння (не менше 50% цвіту) — саме тоді в ній найбільший вміст олії. За сезон її зазвичай скошують ще другий раз — у жовтні.

При урожайності наземної частини перцевої м’яти в сухому вигляді 15-20 ц/га сукупний дохід від її продажу складе 60-80 тис. грн з одного гектара. Не слід при цьому забувати про витрати на її вирощування, які в перший рік можуть сягати до 50-60 тис. грн залежно від площі вирощування, проте в наступні роки вони зменшуються вдвічі. Тому вирощування перцевої м’яти досить вигідне і не дуже обтяжливе для фермера.

2. Меліса лікарська. Ця рослина є далеким родичем м’яти і схожа з нею своїм сильним запахом, щоправда, лимонним. Вона з давніх-давен застосовується в медицині, парфумерії та косметиці. Незамінним є і її застосування в чаях, настоях, відварах.

Технологія її вирощування близька знову ж таки до перцевої м’яти, з деякими нюансами. Поле для неї краще вибирати піщане або глинисте, без великої кількості вологи. Висаджувати мелісу необхідно після відповідного обробітку ґрунту на невелику глибину переважно розсадою (після сівби насінням вона дасть хороший врожай лише на другий рік). Існує ще й спосіб вирощування меліси через поділ пагонів куща, проте в промислових масштабах він економічно невигідний. Додають також азотні добрива та полив.

Ключовим компонентом меліси, задля чого її і вирощують, є ефірна олія — з 1 гектара її можна отримати до 35 кг при врожайності 220-250 ц/га сирої маси, або ж 35-40 ц/га сухої трави. В процесі вирощування врожайність меліси в наступні роки зростає приблизно на третину. На ринку за її ефірну олію можна виручити до $8000 за 1 ц сухої маси, тому вигода її вирощування очевидна.

3. Ехінацея пурпурова. Висока трав’яниста багаторічна рослина з унікальними квітками, за що її, власне, і назвали (в перекладі з грецької «ехінацея» означає «їжак»). Вона є неодмінним складником багатьох фармацевтичних препаратів, чаїв та сиропів.

Технологічно її можна вирощувати як методом сівби, так і діленням куща, проте в товарному вирощуванні надають перевагу насінню. Висівають його в квітні у прогріту і добре розпушену землю, активно доглядають у перші місяці росту, оскільки молоді паростки швидко заганяються бур’янами. Найкращими для ехінацеї є піщані та легкі супіщані ґрунти. Обов’язково слід вносити гербіциди (кущі швидко бур’яніють), багатокомпонентні добрива та добре поливати.

При правильному догляді та дотриманні вимог підживлення й догляду урожайність ехінацеї вже в перший сезон може становити близько 4 т сухої трави і до 2 т коренів з 1 га. Прибуток від вирощування цього куща може сягати до 80 тис. грн з 1 га за траву і до 200 тис. грн — за корені.

4. Валеріана лікарська. Надзвичайно запашна багаторічна трав’яниста рослина з пучком тоненьких ароматних коренів та порожнистим стеблом. Її лікувальні властивості відомі ще за часів античності, а сьогодні її вирощування може стати одним із найприбутковіших видів бізнесу для фермерського господарства.

Валеріану доцільно вирощувати на торфовищах, легких низько- і середньосолоних ґрунтах. Вона полюбляє глибоку оранку, високу зволоженість землі та дуже чутлива до внесення добрив — при їх оптимальному використанні її врожайність збільшується більше ніж на третину. Дуже важливою складовою догляду за валеріаною є поливання та снігозатримання.

Головним цінним складником валеріани є її корінь — в перший рік вирощування урожайність становить в середньому 7-9 ц/га, далі вона зростає до 15-20 ц/га. Слід зауважити, що в країнах Європи фермери завдяки продуманій системі підживлення отримують врожайність на рівні 30-40 ц/га. За 1 ц готового продукту на ринку вітчизняні виробники можуть отримати дохід у розмірі до 240 тис. грн.

5. Ромашка лікарська. Є найпоширенішою і дуже економічно вигідною лікарською рослиною, яку здавна промислово вирощують українські фермери.. Вона є найбільш затребуваною на даний час на світовому та вітчизняному ринку фармацевтики, ветеринарної медицини. Також можливе використання листків та квіток ромашки як захист овочевих, квіткових та лікарських рослин від ряду сисних і листогризучих комах.

Найкраще вирощувати ромашку на знижених суглинкових, але не надто зволожених ґрунтах. Обробіток землі для її висаджування включає всі процедури (оранка, культивація, сівба, коткування), а висівають насіння методом рядної сівби. Посів проводять переважно восени, оскільки тоді рослина швидко переходить стадію розетки, але можливо й в інші періоди.

Не потребуючи великих затрат на вирощування (в середньому від 25 до 35 тис. грн), будучи невибагливою до ґрунтів, ромашка має урожайність близько 10 ц/га сухих суцвіть. Але особливо вигідно її продавати за кордон – трейдери можуть купувати за ціною до 200 грн/1 кг. Враховуючи те, що за сезон із поля можна зібрати 3-4 врожаї цієї рослини, то економічна вигода очевидна — чистий прибуток фермера може становити до 300 тис. грн при стартовій ціні 25 грн/кг. Недаремно більшість господарств, які займаються вирощуванням лікарських рослин у промислових масштабах, висівають переважно саме ромашку лікарську.

Вітчизняний ринок лікарських рослин тільки нещодавно розпочав набирати оберти і динамічно розвиватися. Великі перспективи відкриваються у вітчизняних аграріїв у країнах Європи, які охоче купують українські трави та корені. Тому є надія, що в подальшому ринок лікарських рослин в Україні буде активно розширюватися і збільшуватися як кількісно, так і якісно.

© Володимир Павлович, Kurkul.com, 2018 р.