Коли можна збирати овес?

Збирання вівса Овес достигає нерівномірно, починаючи з верхньої частини волоті. Якщо чекати, поки дозріють всі зернівки у волоті, найрозвиненіші зернівки верхівки волоті почнуть осипатися. Тому найкращим строком роздільного збирання вважається час, коли повної стиглості досягне зерно верхньої половини волоті.

Коли збирають ярий овес?

Овес має міцне стебло, завдяки чому його посіви несхильні до вилягання. Збирання посівів можна проводити як прямим комбайнуванням, так і роздільним способом. Перше збирання починають у фазі повної стиглості, друге — на початку повної стиглості, коли 50-60% знаходяться у восковій стиглості.

Коли навесні сіяти овес?

Чим раніше висіяли овес, тим стабільнішою буде його врожайність і якість. Чим пізніше його висіяли, тим нижчий показник натури зерна. Перше ж весняне тепло слід використовувати для сівби вівса, навіть якщо це лютий, оскільки в цей період, як правило, складаються найкращі умови. Кеш

Овес як сидерат: коли сіяти, і коли збирати, плюси і мінуси

Перетворити скромний земельний наділ у квітучий сад-город та щорічно отримувати рекордні врожаї… Хіба про це не мріє кожен дачник? Проте з часом якість ґрунту поступово знижується, і питання про вирішення цієї проблеми виходить на перший план. В цьому випадку хтось тоннами завозить на ділянку органіку і запасається дорогими мінеральними добривами, а інші сіють… овес.

У популярному сьогодні органічному землеробстві цей злак добре зарекомендував себе як ефективний сидерат, що здатен у найкоротші терміни відновити структуру і родючість виснажених грунтів, не вдаючись до штучних методів збагачення. Вирощування вівса – справа нескладна, проте деякі моменти потребують детального розгляду.

Опис і властивості культури

Овес посівний – трав’янистий однорічник заввишки 50-170 см з мичкуватою кореневою системою та вузлуватим стеблом-соломиною. Шорстке зелене або сизе листя рослини довжиною 20-45 см і шириною 0,8-3 см розташоване по черзі. Зібрані по 2-3 штуки в колоски дрібні квітки утворюють однобоку або розлогу волоть. Плід рослини – обгорнута щільною квітковою лускою зернівка.

Цінність вівса як сидерата полягає в наступному:

• сильне мичкувате коріння рослини розпушує в’язкі і злежані грунти, покращуючи їх аерацію і водопроникність;
• пов’язує і зміцнює сипучі хиткі грунти;
• при густому посіві утворює щільні зарості, заглушаючи тим самим зростання смітної трави, пробитися через такий «бар’єр» не можуть навіть хвощ, пирій та осот;
• швидко набирає об’єм зеленої маси в умовах сирого прохолодного клімату;
• зелень сидерата – універсальне, екологічно чисте добриво, багате білками, цукрами, калієм і фосфором;
• активізує мікробіологічні процеси в грунті;
• відмерлим корінням злаку харчуються дощові черв’яки і корисні мікроорганізми;
• у сприятливих умовах з 1 сотки дає відмінний урожай зеленої маси, рівний за поживністю 100 кг високоякісного гною;
• кореневі виділення сидерата очищають орний шар від хвороботворних бактерій і грибків, а також гнітюче діють на деяких ґрунтових шкідників;
• в процесі вівсяної сидерації грунт оздоровлюється на найближчі 5-6 років;
• вівсяна мульча в зимові місяці сприяє снігозатриманню і захищає грунт від промерзання, а в теплу пору року запобігає пересиханню, вивітрюванню і вимиванню родючого шару;

І все-таки овес далеко не бездоганний: в його складі майже немає азоту, а зеленої маси він утворює набагато менше, ніж інші сидерати. Враховуючи ці недоліки, злак рекомендується вирощувати в спіліно з бобовими (вика, люцерна, горох) або хрестоцвітими (гірчиця, ріпак, олійна редька) культурами. Крім того, овес любить прохолоду і тінь, має потребу в частих рясних поливах, тому використовувати його для збагачення піднесених сонячних ділянок недоцільно.

Місце в сівозміні

Серед овочевих і плодово-ягідних культур у вівса родичів немає, тому після нього можна вирощувати все, що забажається. Особливо добре після злакової сидерації відчувають себе смородина, малина, полуниця, зелень і пряні трави, капуста, картопля, огірки, томати, перець, кабачки і патисони. У зоні поширення нематоди після вівса небажано вирощувати цукровий буряк. Крім того, овес, як більшість зернових культур залучає на ділянку дротяників і сприяє поширенню шкідника, тому під посадку картоплі сидерат бажано сіяти в суміші з бобовими (вика, овес, вігна, люцерна). Через ймовірне накопичення в грунті личинок паразитів, патогенних грибків і бактерій, вирощувати зернові на ділянці з-під вівса дозволяється не раніше, ніж через 2-4 роки.

Дуже вигідно сіяти овес в міжряддях зимового часнику, головне – встигнути дати сидерату зрости на висоту 20-25 см до настання мінусових температур. Під теплою дихаючою вівсяною «ковдрою» головки не підмерзнуть навіть у сувору безсніжну зиму. У новому сезоні, коли урожай часнику і залишки вівса будуть прибрані, на звільненій ділянці вирощують моркву й огірки. Після таких вдалих попередників і коренеплоди, і зеленці вдаються гладкими, соковитими, без плям і червоточин.

Терміни і технологія посіву

Сіяти овес як сидерат дозволяється на протязі всього сезону:

• ранньою весною, перед плановою посадкою основних культур;
• влітку, після збирання ранніх овочів;
• восени, за 4-6 тижнів до приходу заморозків.

Порядок проведення посівних робіт такий:

• Грунт на ділянці очищають від бур’янів та сміття, розпушують і розрівнюють.
• Посівний матеріал в цілях дезінфекції на 20-30 хвилин замочують у блідо-рожевому розчині марганцівки, а потім ретельно промивають у чистій проточній воді.
• Підготовлене насіння сіють густо врозкид або рядками (ширина міжрядь – 10 см).
• Посіви присипають шаром компосту або перегною завтовшки 2-4 см – так насіння буде надійно захищене від сильного вітру і ненажерливих птахів.
• По завершенні робіт ділянку щедро поливають з лійки з дрібною насадкою або шланга з розпилювачем.

Глибина загортання насіння для глинистих і суглинних ґрунтів – 3-4 см, для пісковиків і супісків – 7-9 см. Норма витрати посівного матеріалу при смуговому посіві – 1-1,5 кг на сотку, при посіві розсипом – 2-2,5 кг на сотку.

На замітку: у стандартний пластиковий стаканчик об’ємом 200 мл поміщається 95-100 г насіння. Зерно проростає при температурі від +1 до +20 °C. Сходи легко переносять короткочасне похолодання до -3 …-5 °C.

Умови вирощування

Овес дуже вологолюбний, тому при відсутності дощів посіви необхідно часто і рясно поливати. Крім того, при вирощуванні на сильно виснажених грунтах сидерат рекомендується 1-2 рази за сезон підгодувати розчином азотвмісного мінерального добрива, щоб зелень була густіше і соковитіше. В іншому сидерат дуже невибагливий, стійкий до холодів і різких перепадів температур, не боїться затяжних дощів і кореневої гнилі, тому постійної уваги зовсім не потребує.

Прибирання сидерата

Укісна зрілість вівса настає через 40-45 днів після посіву насіння. До цього моменту сіянці повинні досягти висоти 15-25 см. Максимальна концентрація корисних речовин в листках і пагонах рослини спостерігається на ранніх стадіях цвітіння. У хороший рік врожайність вівса становить – 1-2 кг зеленої маси на м2.

Найбільш ефективним визнано безорнрий спосіб збирання сидерата:

• Рослини зрізують плоскорізом або скошують. Якщо зеленої маси на ваш погляд вийшло забагато, «надлишки» можна закласти на компостування, використовувати для мульчування міжрядь або пустити на корм домашнім тваринам.
• Листя і стебла вівса подрібнюють, розподіляють по поверхні грядки, поливають теплою водою.
• Через 2-3 дні перегниваючу масу змочують розчином ЕМ-добрива (Бацилон, Стімулін, Сяйво, Різоплан) або присипають тонким шаром органічної мульчі.
• Ще через 2-3 тижні ділянка буде повністю готова до вирощування основних культур. Поспішати з посівом насіння або з висадкою розсади не варто, оскільки в процесі гуміфікації пожнивні залишки виділяють у ґрунт коліни – отруйні речовини, що уповільнюють розвиток рослин.

Деякі городники воліють заорювати сидеральну масу в грунт, однак подібний метод схвалюють далеко не всі фахівці. Вважається, що глибока механічна обробка з переворотом пласта порушує структуру ґрунту та знищує корисні для рослин мікроорганізми. Особливо шкідливе закладення рослин, посіяних восени – в цьому випадку ефективність сидерації знижується майже на 80%. Набагато краще буде залишити травостій зимувати на корені. З настанням заморозків сидерати поляжуть і послужать грунту укриттям, а до весни перегниють.

Рослинництво

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Овес вирощують переважно як зернофуражну культуру. Його зерно є цінним концентрованим кормом для коней і молодняку великої рогатої худоби, а також для свійської птиці.

В Європі овес був відомий за 1500 років до н. е. На території України його вирощували ще в VII ст. до н. е.

У світовому землеробстві за площею посіву овес посідає сьоме місце. Світова площа посівів вівса становить близько 40 млн га. Найбільші площі його у США, Росії, Канаді, Франції, Польщі, Великій Британії, Білорусі.

В Україні посівна площа вівса становить близько 600 тис. га.

Зерно вівса має не лише кормове, а й продовольче значення. Воно містить 12—13% білка, 40—45 крохмалю, 4—5% жиру та багато вітамінів. У білках зерна вівса багато амінокислот (лізину, триптофану, аргініну та ін.). Його використовують для виробництва круп, кави та інших продуктів. Харчові продукти, виготовлені із зерна вівса, мають велике дієтичне значення, оскільки білки, жири і вітаміни їх добре засвоюються організмом людини. Вівсяна солома і полова є цінним кормом для великої рогатої худоби та інших тварин.

Високі врожаї вівса вирощують на осушених торфових болотах. На великих площах висівають овес на зелений корм у суміші з ярою викою, кормовим горохом чи кормовим люпином. Це подовжує період використання вівса до фази молочної стиглості, коли вихід кормових одиниць найбільший (поживність 1 кг зерна вівса прийнято за 1 кормову одиницю).

Овес культура помірного, досить вологого клімату. З усіх зернових культур він найвибагливіший до наявності вологи. Значні площі овес займає у районах достатнього зволоження Росії, у Нечорноземній зоні, Білорусі, поліських і лісостепових районах України. У Карпатах посіви вівса розміщують до висоти 1200 м над рівнем моря, у посушливих районах — на осушених болотах, у долинах річок. У північних районах він за посівними площами займає друге місце після ячменю. Серед зернофуражних культур на Поліссі, зокрема на торфових болотах, у гірських районах Карпат овес за врожайністю перевищує ячмінь, а в лісостепових поступається перед ним. За багаторічними даними, врожайність вівса на більшості державних сортостанцій становить 30—45 ц/га.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Овес (Avena L.) належить до родини Тонконогових. Волоть його розкидиста або стиснена (одногрива). На кінцях гілок волоті є колоски, в яких 2—4 (одночастих) і до 5 (у голозерних) квіток. Квітки у вівса двостатеві. В колоску утворюються 2—3 зернини. Колоскові луски великі, перетинчасті, широкі, вгорі загострені. У плівчастого вівса колоскові луски довші за квіткові, а в голозерного — навпаки. Верхня квіткова луска яйцеподібна. В остистих сортів від спинки верхньої квіткової луски відходять остюки, а в більшості видів вони зігнуті та скручені в нижній частині. Зерно вівса плівчасте. У голозерних вівсів воно випадає з лусок.

Сходи вівса зелені або світло-зелені. Язичок листкової пластинки загострений, добре розвинений, зазублений по верхньому краю. Вушок немає. Серед великої різноманітності ботанічних видів вівса трапляються і багаторічні. Більшість видів — дикі бур'яни, що засмічують посіви.

Розрізняють ярі й озимі форми вівса. Озимий овес вирощують в умовах м'якого клімату Західної Європи (Велика Британія, Франція, Бельгія). В Україні вирощують ярий овес. Найпоширеніший у виробництві овес звичайний, або посівний (A. sativa L.). З інших видів вівса у середземноморських країнах вирощують візантійський (A. bysantina С. Koch.), який добре переносить посуху і засолення ґрунту. У північно-західних районах Росії та в країнах Західної Європи трапляється піщаний овес (A. strigosa Schred.) у культурі та як бур'ян у посівах зернових. Від звичайного вівса він відрізняється тим, що нижня квіткова луска у нього закінчується двома остеподібними загостреннями.

Поширені також дикі види вівса — вівсюг звичайний (A. fatua L.) і південний (A. Ludoviciana Dur.). Вівсюг біля основи зернівки має спеціальне зчленування — підківку, яке утворюється внаслідок потовщення нижньої частини квіткових лусок. Зерно його легко випадає з колоскових лусок під час достигання. У зерна культурного вівса такої підківки немає. Зазначена особливість вівсюга сприяє швидкому засміченню ґрунту його насінням. Зернини вівсюга мають грубі колінчасто-вигнуті ості, які скручуються і розкручуються залежно від вологості, що сприяє заглибленню насіння в ґрунт.

Овес — самозапильна рослина, проте можливе і перехресне його запилення.

СОРТИ І РІЗНОВИДИ. Звичайний посівний овес поділяють на плівчасту і голозерну форми. Урожайніша плівчаста форма, яка займає найбільші площі. Голозерний овес малопоширений. У нього великі багатоквіткові колоски з м'якими плівками, зерно під час обмолоту легко випадає з них (у плівчастого квіткові плівки тверді). Голозерний овес вибагливий до вологи.

Різновиди вівса різняться будовою волоті, забарвленням квіткових лусок (білі, жовті, коричневі), остистістю колосків. У волотях безостих форм не більше 25% остистих колосків. У вологі роки остистість менша, а в посушливі та за низької агротехніки остистість одного і того самого сорту збільшується.

Найпоширеніші у виробництві плівчасті сорти вівса, які належать до трьох основних різновидів: мутіка (mutika), арістата (aristata) і ауреа (aurea).

В Україні найпоширеніший білозерний овес, який має крупне зерно і досить грубе стебло. У жовтозерного вівса зерно дрібніше, менш плівчасте, більший вміст жиру і вітамінів. Він посухостійкіший, ніж білозерний. Коричневий овес вирощують на осушених болотах Нечорноземної зони, а сірозерний трапляється у передгірних районах Автономної Республіки Крим. Одногривий овес має міцну, більш стійку проти вилягання соломину, достигає рівномірніше, менше обсипається, стійкий проти летючої сажки і досить пізньостиглий.

Найпоширеніші в Україні такі сорти вівса.

Буг — середньостиглий,посухостійкий, інтенсивного типу. Стійкий проти. вилягання. Уражується корончастою іржею, стійкий проти ураження сажкою. Високоврожайний. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Скакун — середньостиглий, інтенсивного типу. Стійкий проти вилягання, обсипання, відзначається підвищеною стій проти засухи. Зерно крупне, вирівняне. Районований у лісостеповій і степовій і поліській зонах.

Кубанський — ранньостиглий, середньостійкий проти вилягання, високоврожайний. Поширений у степовій поліській зонах.

Астор — завезений з Нідерландів. Середньостиглий і високоврожайний. Стійкий проти вилягання. Малостійкий проти стеблової іржі. Незначно пошкоджується шведською мухою. Поширений у лісостеповій і поліській зонах.

Крім того, у деяких областях вирощують овес сорту Чернігівський 27, Львівський 1, Абель, Факір, Синельниківський 1321.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Овес — культура помірного, досить вологого клімату. Насіння його починає проростати за температури 2—З °С, молоді рослини добре переносять весняні приморозки до мінус 6—8 °С. Порівняно короткий вегетаційний період (90—100 діб), невибагливість до тепла сприяють поширенню його у північних районах. До високих температур овес дуже чутливий, тому у південних степових районах його вирощують на незначних площах. У разі підвищення температури до 38—40 °С овес потерпає від запалу.

До вологи овес вибагливіший, ніж інші зернові культури. Для набубнявіння його насіння потрібно 65% вологи від маси зерна. Плівчасте насіння потребує для проростання дещо більше вологи, ніж голозерне.

Транспіраційний коефіцієнт вівса 475, тому він менш стійкий проти посухи, ніж ячмінь або пшениця. Найбільші врожаї вівса вирощують у районах з достатньою кількістю опадів у першій половині літа. Овес — рослина довгого дня, тому в північних районах період його вегетації скорочується. Стадія яровизації вівса триває 10—12 діб за температури 2—5 °С.

Овес має добре розвинену кореневу систему, менш вибагливий до родючості ґрунту, ніж пшениця та ячмінь. Окремі корені проникають у ґрунт на глибину до 2 м. Коренева система його рівномірніше засвоює поживні речовини з ґрунту. Досить високі врожаї вівса вирощують на піщаних зв'язних ґрунтах, чорноземах і торфовищах. Овес краще за інші зернові переносить кислотність ґрунту. Солонцюваті ґрунти для його вирощування малопридатні.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце у сівозміні. Найкращими попередниками для вівса є просапні й зернобобові культури. Проте у виробництві овес частіше висівають після зернових озимих культур. Не рекомендується висівати його після буряків, якщо вони уражені нематодою.

Овес часто висівають на зайнятих парах у сумішах з викою, горохом, пелюшкою, люпином. Його зазвичай висівають першою культурою на свіжозораній дернині осушених торфовищ. Однак на таких ґрунтах доцільніше спочатку вирощувати з вівсом яру вику.

ОБРОБІТОК ҐРУНТУ. Якщо овес висівають після зернових, то відразу після збирання попередника проводять лущення, а потім глибоку зяблеву оранку, що сприяє нагромадженню в ґрунті вологи. У посушливі роки або в районах недостатнього зволоження, коли навесні настає ґрунтова посуха, врожайність вівса набагато знижується.

Оранка навесні призводить до пересушування ґрунту і запізнення із сівбою, що часто знижує врожайність зерна на 5 ц/га порівняно з урожайністю після зяблевої оранки. В окремі роки на перезволожених низинних ґрунтах, які в багатосніжні зими запливають, проводять неглибоку (12— 14 см) весняну оранку з одночасним боронуванням, а також коткуванням ребристими котками, що зменшує випаровування вологи з ґрунту.

У перші дні весняних польових робіт проводять передпосівний обробіток ґрунту — шлейфування або боронування і культивацію. Для кращого розпушування ущільнених зв'язних ґрунтів потрібно застосовувати чизель-культиватори.

УДОБРЕННЯ. Овес, як уже зазначалося, має підвищену здатність засвоювати поживні речовини. Він добре засвоює калій з важкорозчинних сполук, а у вологих районах добре використовує фосфоритне борошно. У лісостепових районах овес висівають на 3—4-й рік після внесення гною. Щоб виростити високий урожай вівса після зернових, під зяблеву оранку потрібно вносити повне мінеральне добриво (N30-40Р40-60К40-60). За дослідними даними, після внесення повного мінерального добрива врожайність вівса підвищується на 8—12 ц/га. Овес краще, ніж інші культури, реагує на внесення каїніту та фосфоритного борошна. На піщаних ґрунтах овес часто висівають після картоплі, під яку вносили органічні добрива або приорювали післяжнивні посіви люпину.

На осушених торфових ґрунтах під овес вносять калійні добрива з розрахунку 80—100 кг/га діючої речовини, а на болотних ґрунтах, що потребують фосфорних добрив, — 30—50 кг/га фосфорних. Застосовують також піритні недогарки (5 ц/га) або мідний купорос (15—20 кг/га), борні і марганцеві добрива так само, як і під інші зернові культури.

СІВБА. Для сівби потрібно використовувати районовані сорти. За даними кафедри рослинництва Московської сільськогосподарської академії ім. К. А. Тимірязєва, сівба вівса добірним насінням підвищує врожай на 5—6 ц/га.

Щоб запобігти ураженню рослин летючою і твердою сажкою, фузаріозною і гельмінтоспоріозною гнилями, насіння вівса протруюють суспензією таких препаратів, як фундазол (50% з. п., 2—3 кг), вінцит, к. с., 2 л з розрахунку 10 л води на 1 т насіння.

Овес потрібно висівати на початку весняних польових робіт одночасно з ярою пшеницею, горохом. Запізнення із сівбою дуже знижує врожай вівса, а рослини на таких посівах уражуються різними хворобами і пошкоджуються шкідниками. Крім того, погіршується якість зерна та співвідношення між масою зерна і соломи.

Сіють овес вузькорядним або звичайним рядковим способом. Оскільки овес кущиться слабко, сіяти його потрібно густо. Норма висіву коливається у досить значних межах залежно від крупності та якості насіння, а також ґрунтово-кліматичних умов. У зоні Степу висівають 4,5—5 млн схожих зерен, або 130—140 кг/га, Лісостепу і Полісся — 5,5—6,5 млн схожих зерен на 1 га, або 110—120 кг/га.

Насіння вівса на важких і вологих ґрунтах у північних районах загортають на глибину 2,5—3 см, па чорноземах — 4—5, а у південних посушливих районах -— 5—7 см.

ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. На сухих ґрунтах проводять післяпосівне коткування кільчастими котками. Для знищення на посівах вівса ґрунтової кірки і бур'янів проводять боронування або обробіток їх ротаційними мотиками у фазі кущіння. На легких ґрунтах посіви не боронують, оскільки це призводить до значного пошкодження сходів. Бур'яни на посівах знищують також гербіцидами 2,4-Д, 50% в. р., 0,9—1,7 л, 2М-4Х, 75% в. к., 0,9—1,5 л, діален, 40% в. р., 1,7—2,2 л/га від фази кущіння до виходу рослин в трубку, а на посівах з підсівом конюшини базагран, 48% в. р., 2,0— 4,0 л/га.

ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Овес достигає нерівномірно, починаючи з верхньої частини волоті. Збирають його роздільним (двофазним) способом, коли зерна верхньої частини волоті повністю достигнуть.

На зелений корм овес збирають від початку колосіння і аж до молочної стиглості зерна. На силос можна збирати овес у фазі молочної стиглості.