Де знаходяться азональні ґрунти?

Такі ґрунти потребують вапнування та внесення добрив. Азональні типи ґрунтів На Поліссі сформувалися болотні й торфово-болотні, а в долинах річок – лучні й лучно-болотні. В лісостепу і степу окремими плямами поширені солонці (простежується горизонт із значним умістом солей). Кеш

Що таке зональні ґрунти?

Розміщення ґрунтів на рівнинах підкоряється закону широтної зональності. Типи ґрунтів, які змінюються в такому напрямку, називають зональними. Вплив ґрунтів на спеціалізацію господарства регіону, країни.

Що є особливостями грунту?

Зверніть увагу! Особливості ґрунтового середовища: висока щільність, тому тваринам важче рухатися в ньому; • недостатня кількість світла; • мало кисню, уміст якого зменшується з глибиною; • достатньо вологи; • незначні коливання температури; • населене різноманітними видами тварин та рослин. Це цікаво!

Азональні типи ґрунтів: визначення та фактори формування, п…

Грунти Львівської області. Азональні типи грунтів

Специфічні буроземно-середньо- і сильнопідзолисті грунти сформувалися на суглинках Передкарпаття, які вкривають рівні високих розчленованих терас та схили височин. Велика кількість опадів, що випадає у Передкарпатті сприяє промивному режиму, однак здатні до набухання суглинкові грунтоутворюючі породи цьому перешкоджають і тому в цих умовах вмивний горизонт є особливо щільним. У перезволоженому стані він настільки набухає, що перекриваються усі тріщини, пори, капіляри і вода з поверхневого горизонту не проходить вниз, а насичує, застоюється або мігрує у межах гумусового (орного) шару. У зв'язку з цим грунти такі відносять до поверхнево-оглеєних. Вони вимагають специфічних агротехнічних заходів — щілювання і глибокого рихлення грунту, влаштування вузьких і високих грядок, частого рихлення поверхні і т.д. Крім цього такі, грунти бідні на поживні речовини і потребують систематичного внесення органічних та мінеральних добрив, дотримання правил протиерозійної агротехніки.

Чорноземно-лучні грунти

На рівнях низьких терас річкових долин а також на їх передуступних зниженнях, низьких підошвах схилів формуються чорноземно-лучні грунти. Умовою їх формування є періодичне зволоження грунтовими водами, а також багате поступання органічних решток трав'янистого походження, активні мікробіологічні процеси при вільному доступі повітря і належному теплозабезпеченні. Чорноземно-лучні грунти відносяться до родючих і продуктивних при сільськогосподарському використанні.

Лучні грунти

У днищах річкових долин з неглибоким заляганням грунтових вод формуються лучні грунти. Нижня частина профілю цих грунтів часто перезволожена, оглеєна, що не сприяє промиванню. Багатий трав'янистий покрив дає велику кількість органічних решток, які при перегниванні переходять у гумус, цю накопичується у межах усього грунтового профілю і знову забезпечує високу родючість. У природному стані ці грунти формуються під вологими різнотравними луками, що використовуються у якості сінокосів. Після осушення цих луків їх часто перетворююють у продуктивну ріллю, вводять в польові, городні чи кормові сівозміни.

Торфовища і торфово-болотні грунти

Найнижчі рівні річкових долин — заплави, на яких систематично повторюються повені з довгим застоюванням води на поверхні, формуються торфовища (з шаром торфу більше 50 см) і торфово-болотні (шар торфу 10-50 см) грунти. Залежно від тривалості перебування долин у затопленому режимі органічні рештки можуть з різною швидкістю накопичуватись і складати потужні товщі. В умовах Львівської області сформувались торфовища переважно низинного (долинного) типу, складені з решток осоки, очерету. Максимальна потужність торфу в деяких долинах досягає 6-10 метрів.

Найбільші площі і товщі торфовищ розташовані в долинах річок Малого Полісся (Солокії, Болотні, Судилівки, Стару, Полтви, Яричівки), а також в днищі долини Дністра і його приток Болозівки, Стрв'яжу, Бистриці та Тисмениці.

На деяких глибоких торфовищах ведуться торфорозробки (Солокійське, Яричівське, Майничське (Дністер)), а переважні площі піддані осушувальній меліорації, що дозволило використовувати їх під сінокосні угіддя, навіть розорювати. Разом з цими перетворюваннями появилось багато нових проблем: переосушення і розвіювання та швидке розкладання торфу, просідання і пониження поверхні заплав, трансформація рослинного покриву (зникання осок і заселення бур'янів).

У підручнику з грунтознавства торфовища і болотні грунти описані більш детально.

Гірська частина Львівської області має менш різноманітні грунти, бо тут поширено лише кілька типів грунтів: бурі лісові, дерново-буроземні і гірсько-лучні.

Бурі лісові грунти

Бурі лісові грунти сформувалися на суглинково-щебнистому делювії (матеріал звітрення гірських порід, що повільно рухається по схилах) карпатського флішу в умовах помірного теплого клімату з річною нормою опадів понад 800 мм під змішаними і хвойними лісами. Потужність цих грунтів 50-80 см. Мають профіль з поступовим зменшенням гумусованості до низу. Різновиди Цих грунтів формуються в залежності від характеру грунтоутворюючої породи (її породного та мінерального складу, каменистості чи щебнистості), кількості опадів та інтенсивності промивного процесу а з ними і вираженості опідзолювання, глибини і повноти профілю, змивних процесів.

В низькогірних частинах Карпат, особливо у Верховині бурі лісові грунти давно використовуються у землеробстві, а тому вирізняються «окультуреністю» — вони більш змиті, менш оструктурені, менш багаті на гумус.

Дерново-буроземні грунти

Дерново-буроземні грунти формуються там, де протягом тривалого часу панувала травяна рослинність. Можуть зустрічатися у всіх вертикальних поясах Карпат. Переважно вони використовуються у сільському господарстві як орні грунти, під сінокоси, пасовища. Відрізняються від бурих лісових грунтів, наявністю дернового горизонту і кращою гумусованістю.

На низьких надзаплавних терасах під лучними угіддями формуються лучно-буроземні грунти.

Інші типи грунтів області

Гірсько-лучні грунти поширені переважно на полонинах вище межі лісу, де панує субальпійське різнотрав'я, чагарнички (чорничники), криволісся. У межах Львівської області таких полонин небагато: полонина Буковецька (Букюска) з г. Пікуй, безлісі привододільні схили хребтів Сганеща-Бердо (вище с. Лавочне) і Писана-Чорна Рипа (між с. Ялинкувате і Рожанка).

В долинах рік з свіжим алювієм поширені несформовані каменисті, супіщані і суглинкові алювіальні грунти (долини р. Стрий, р. Свіча та ін.).

1. Які типи грунтів поширені на Львівщині?
2. Користуючись атласом, охарактеризуйте грунтовий покрив свого адміністративного району.

При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту та авторів матеріалів.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.

Азональність

Азона́льність (від грец. ẚ… — префікс, який означає заперечення, і ζώνη — пояс, зона) — поширення певних природних явищ незалежно від зональних особливостей даної території [1] .

В існуванні ландшафтів важливу роль відіграють азональні процеси, тобто ті, які не залежать від кліматичних умов. Азональність — одна з головних фізико-географічних закономірностей, що визначає поряд із зональністю формування регіональних ландшафтних комплексів.

Зміст

Чинники азональності [ ред. | ред. код ]

Виділяють чотири чинників, які впливають на розвиток азональності:

1. співвідношення суходолу і водної поверхні Землі, які мають різні фізичні властивості (теплоємність, альбедо, вологість). Над океаном формуються вологі (морські) повітряні маси, над суходолом — сухі (континентальні). Це зумовлює виникнення азонального руху повітряних мас в атмосфері;
2. висоти місцевості та глибини океану;
3. гірські породи різного віку (найчастіше кайнозойського);
4. морфоструктури, які впливають на розвиток ландшафтів.

Якщо розмістити у порядку зменшення азональності компоненти природи, то на перше місце слід поставити гірські породи, а потім — вода, ґрунт, живі організми, повітря. Якщо зміни зазнають рельєф, висота місцевості, склад гірських порід, то це впливає на зміну усіх природних компонентів.

Із заходу на схід відбувається зміна показників повітря (температура, вологість, атмосферний тиск, опади), що зумовлює зростання континентальності, тому формуються кліматичні області. Саме тому в межах однієї природної зони виникають фізико-географічні провінції. У горах різний склад гірських порід впливає на розвиток різних видів ґрунтів. Висота місцевості, глибини водойм, гірські породи, експозиція схилів визначають формування рослинності.

Під дією чинників у географічній оболонці сформувалися комплексні прояви азональності, які стосуються природних комплексів:

• циркумокеанічні структури із секторами на суходолі;
• циркумконтинентальні структури;
• азональний ряд природних комплексів;
• вертикальна поясність у горах;
• аквальні комплекси шельфової зони океану [2] .

Азональні ландшафти [ ред. | ред. код ]

У зоні мішаних лісів України розташований Словечансько-Овруцький кряж, де поширені височинні ландшафти з північно-лісостеповими рисами. У Новгород-Сіверському Поліссі Придеснянська рівнина, яка має лісостепові ландшафти, порушує зональність. У минулому найвищі території Поділля та правобережного Придніпров'я були вкриті широколистяними лісами, а на схилах та прилеглій місцевості росли різнотравно-лучні степи. У межах вододілу Донецького кряжу, що у степовій зоні, поширені лісостепові ландшафти. Високий рівень залягання підземних вод, які є сильно мінералізованими, зумовило формування солончакових і солонцевих ландшафтів у межах лісостепової і степової частини Придніпровської низовини. На передгір'ях послідовність зміни ландшафтів пов'язана із характером зволоження (збільшенням кількості опадів): на Кримському півострові з півночі на південь поширені напівпустельний, потім сухостепові та степові різнотравно-злакові ландшафти. Азональність має місцевий та регіональний прояв. Усі ландшафти Землі, властивості їхніх компонентів зазнають впливу широтної зональності та довготної диференціації. Азональність є такою ж загальною географічною закономірністю, як і зональність. Впливає на характер і спрямованість гравітаційних, зсувних, обвальних, стокових та інших процесів [3] .

Азональна рослинність [ ред. | ред. код ]

У межах України до азональної рослинності відносять заплавні луки, петрофіти кам'янистих відслонень, псамофіти піщаних масивів та осипищ. На них впливають зональні чинники. Це відображується у проникненні зональних фітокомпонентів в азональні фітоценози. Ступінь такого впливу залежить від умов природної зони. Наприклад, азональна рослинність заплавних луків у степу на підвищених ділянках остепнена, а у зниженнях зміни відсутні. У горах азональною рослинністю називають таку рослинність, яка не пов'язана з вертикальною поясністю. Це — петрофіти, скельна рослинність, рослинність осипищ [3] .

Інтразональність [ ред. | ред. код ]

Незональні явища (солонцьові, болотні, перегнійно-карбонатні ґрунти і відповідна рослинність), розвиваються на тлі зональних явищ, внаслідок впливу рельєфу, зволоження, складу і властивостей гірських порід називають інтразональними. Отже, інтразональність пов'язана із внутрішньозональною диференціацією внаслідок впливу азональних чинників місцевого характеру. Поняття «азональності» та «інтразональності» не мають чітких меж. Більшість азональних явищ несуть відбиток зональності, зазнають її впливу й отже вони є інтразональними. Тим більше не можуть бути вільними від впливу зональності і довготної диференціації ландшафтні комплекси. Заплавні ландшафти вважаються азональними. Але вони підпорядковуються законам зональності. Заплави лісової зони істотно відрізняються від байраку степу й тугаїв пустелі. Тугаї північних і субтропічних пустель Середньої Азії мають свої особливості. Виявляється зональність у характері і поширені типів боліт. Карстові ландшафти, на перший погляд, також азональні, оскільки існування та поширення карсту визначається геологічними умовами. Насправді вони мають явні риси зональності — як широтної, так і висотної [4] .

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑ Tolstoukhov, Anatoliĭ.; Толстоухов, Анатолій.; Vseukraïnsʹka ekolohichna liha; Всеукраїнська екологічна ліга. (2007-2008). Ekolohichna ent︠s︡yklopedii︠a︡. Kyïv. ISBN978-966-8670-41-1. OCLC858161396.
2. ↑ Чинники фізико-географічної диференціації азонального характеру. http://studopedia.org/12-89437.html[Архівовано 4 лютого 2017 у Wayback Machine.]
3. ↑ аб Географічна енциклопедія України: В 3-х т./Редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К.: «Українська Радянська Енциклопедія», 1989. Т.1: — А — Ж. — 416 с.
4. ↑ Азональність і інтразональність http://npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/ipgoe_kfg_zag_geografichni_zakonomirnosti/530.html[Архівовано 25 грудня 2016 у Wayback Machine.]

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Азональність // Твердохлєбов І. Т., Таракчеєв М. Р. Словник-довідник учителя географії. — К., 1981. — с. 8.
• Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. Москва, 1989;
• Гродзинский М. Д., Шищенко П. Г. Ландшафтно-экологический анализ в мелиоративном природопользовании. К., 1993.
• Біланюк В. І. Ландшафти Українських Карпат в зонах трас магістральних трубопроводів. Л., 1998.
• Денисик Г. І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. В., 1998.

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Азональність[Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Азональність та інтразональність [недоступне посилання з червня 2019]
• Чинники фізико-географічної диференціації азонального характеру[Архівовано 4 лютого 2017 у Wayback Machine.]