Якого обробітку потребують гірсько лучні грунти?

Гірсько-лучні ґрунти використовуються як пасовища для отар овець, ВРХ (корови, яки). При використанні гірсько-лучних ґрунтів як пасовищ потрібно дотримуватись нормування випасу, щоб не привести їх до виснаження і деградації, заміні видового складу високопродуктивних трав на малопродуктивні та неїстівні бур'яни.

Де поширені гірсько лучні ґрунти в Україні?

Вище, на безлісих схилах, полонинах та інших вершинах гір поширені гірсько-лучні ґрунти. У Кримських горах у передгірних районах та на північних схилах до висоти 450 м поширені гірсько-лісостепові ґрунти – дерново-карбонатні та сірі.

Що впливає на ґрунтоутворення?

Утворення грунтів - складний процес, основою якого є біологічний круговорот речовин. На розвиток грунтоутворювального процесу величезний вплив мають такі чинники, виділені В. В. Докучаєвим, як: клімат, рослинність і тваринний світ, материнські породи, рельєф, вік грунтів.

Лучні ґрунти

Лучні ґрунти — зонально зумовлена група гід­роморфних ґрунтів, спільним діа­гностичним показником яких є оглеєння нижньої частини гумусованого профілю і материн­ської породи внаслідок неглибокого (1-2 метри) відносно постійного рівня ґрунтових вод.

Інтерактивна карта грунтів України

Утворюються такі ґрунти на делювіальних суглинках і супісках, переважно шаруватих, останні можуть бути також карбонатними і безкарбонатними.

Класифікація грунтів

Типи лучних грунтів:

• Лучні та чорноземно-лучні ґрунти.
• Лучні та чорноземно-лучні поверхнево-солонцоваті ґрунти.
• Лучні та чорноземно-лучні глибоко-солонцюваті ґрунти.

Лучні ґрунти, які формуються на делювіальних суглинках, за будовою гумусового профілю є подібними до лучно-чорноземних ґрунтів, проте оглеєність у них спостерігається з глибини 60-100 см (у глейових відмін – з 20-30 см або із поверхні). У перехідних горизонтах оглеєність дуже виразна та проявляється у вигляді наявних залізистих гідрогенних акумуляцій – вохристих плям та скупчень, рихлих залізистих конкрецій і жовн.

Характеристика ґрунту

Лучні ґрунти відрізняються від дернових більш глибоким гумусовим профілем (до 70см) і дещо вищим вмістом гумусу (до 5%). Утворилися вони на понижених елементах рельєфу та в заплавах річок на алювіальних, делювіальних та льодовикових відкладах.

Характеризуються оглеєністю не тільки ґрунтоутворювальної породи, але й частини ґрунтового профілю. Водно-фізичні властивості лучних ґрунтів мають негативні показники (пептизованість, ущільненість, оглеєність), що зумовлено неглибоким заляганням підґрунтових мінералізованих гідрокарбонатно-магнієвих вод, а особливість їх мінералізації впливає на процес ґрунтоутворення. За неглибокого залягання вода швидко піднімається капілярами до поверхні ґрунту, зумовлюючи надмірне зволоження верхніх горизонтів, що призводить до розвитку процесів оглеєння, заболочування.

Лучно-чорноземні ґрунти

Чорноземно-лучні ґрунти поширені на терасових рівнинах і низьких вододілах лісостепової і степової зон (близько 3% ріллі колгоспів і радгоспів), поліських ландшафтах на низьких давніх терасах річок, делювіальних шлейфах. Їхніми материнськими породами є звичайно делювій лесовидних суглинків і крейдових мергелів. При суглинистому механічному складі верхні горизонти мають зернисту структуру.

Ці ґрунти подібні до чорноземів, але відрізняються від них близьким до поверхні заляганням ґрунтових вод та оглеєнням підгумусового горизонту і верхньої частини ґрунтотворної породи з глибини 120–150 см. Вони мають значну кількість гумусу (до 6-8%), нейтральну реакцію ґрунтового розчину, насичені кальцієм і магнієм. Серед них часто трапляються засолені відміни, що зумовлено солоними ґрунтовими водами. У північному лісостепу засолення содове, у південному — сульфатне, а в степовій зоні — хлоридно-сульфатне.

Засолені відміни лучно-чорноземних ґрунтів мають знижену родючість, що пов'язано з їх гіршими фізичними властивостями (безструктурністю, в'язкістю і запливанням при зволоженні) та неглибоким заляганням легкорозчинних солей.

Вони являють собою перехідну ланку ґрунтового покриву між чорноземами і глибокими дерновими (лучними) ґрунтами. Їхніми особливостями, якими вони відрізняються від чорноземів, є періодичне зволоження підґрунтовими водами, що зумовлює низку ознак, не властивих чорноземам (той чи інший ступінь оглеєння нижньої частини профілю, дещо більшу гумусність тощо).

За глибиною профілю вони є неоднорідними. Переважають глибокі, часто намиті, слабовилужені. Механічний склад чорноземно-лучних ґрунтів досить різноманітний, але найбільше поширені пилувато-легкосуглинкові відміни. За фізичними і фізико-хімічними властивостями чорноземно-лучні ґрунти аналогічні чорноземам, а за вмістом гумусу часто перевершують їх, що й зумовлює високу родючість. Це найкращі ґрунти для городини та інших інтенсивних сільськогосподарських культур. Використовуються як сінокісні угіддя.

Деякі масиви цих ґрунтів треба дренажувати.

Посилання [ ред. | ред. код ]