Що робити при вході в церкву?

Ввійшовши у церкву, потрібно зупинитися біля дверей, тричі поклонитися до землі, а у свята, коли в церкві багато людей, сотворити поясний поклін. При цьому вимовляються молитви: «Боже, милостивим будь мені, грішному», «Боже, очисти мене грішного і помилуй мене», «Сотворюй мене, Господи, прости мене». КешСхожі

Що буде якщо піти в церкву під час місячних?

Пояснює ПЦУ Жінкам під час менструації можна заходити в церкву, бути присутніми на служінні і торкатися святинь та ікон.

Як приходити в церкву?

Поводитися в храмі потрібно благоговійно, так, щоб не образити величі святині, не накликати на себе гніву Божого. Приходити до служби треба завчасно, за 5–10 хвилин. Увійшовши, перехреститися і зробити поясний уклін. Перед входом чоловіки знімають головні убори.

"Дерзай, дочко!" Православні церкви пояснили, чи можна … Уніан Православна церква України спробувала розвінчати популярний міф про те, що під час місячних жінці не можна заходити до храму. Церковники …

Чи можна просто так прийти до церкви

Богослужіння у Свято-Димитрівському храмі відбуваються щонеділі та у двунадесяті й великі свята. Детальніше

Таїнство Хрещення у Свято-Димитрівському храмі

Святе Хрещення – духовне народження людини і приєднання її до Церкви Христової є найчастішим священнодійством у храмі св. Димитрія Солунського. Детальніше

Таїнство Вінчання у Свято-Димитрівському храмі

Громада храму св. Димитрія Солунського радо запрошує молодят об’єднатися церковним Шлюбом у єдине ціле. Детальніше

Про те, чому християнину необхідно йти до церкви

Минає друга седмиця Великого посту – цього благодатного часу молитви та духовного самовдосконалення. Серед настанов Святої Церкви чуємо, що в цей період слід відмовитись від скоромної їжі, розваг, шукати примирення з усіма, хто з тих чи інших причин тримає на нас образу, у подружніх парах – перебувати у стримані плоті, а також, чи не найважливіше, більше часу проводити у молитві та намагатись частіше відвідувати богослужіння у храмах.

Але чому така увага приділяється присутності у церкві? Невже не можна просто молитись удома?

Не лише можна, а й треба! Молитва має супроводжувати всяку нашу справу. З молитви ми починаємо день і молитвою його закінчуємо. Однак церковне богослужіння стоїть значно вище за будь-яке приватне моління. Адже Церква – це Тіло Христове, а отже всі ті, що приходять до неї, стають причасними до Тіла, стають Його членами. Дома, в дорозі, за навчанням, на роботі є багато відволікаючих факторів, які роблять нашу молитву не такою дієвою. Приходячи ж до храму Божого, ми безпосередньо приходимо до Самого Бога, Який невидимо перебуває на престолі у Святая Святих.

Церква є тим кораблем, що проводить нас крізь усі бурі та напасті нашого життя. Звичним є для всякого розумного чоловіка у випадку хвороби близької людини подавати на службу записку з її іменем, аби Кров Господня омила її гріхи та відігнала всяке зло та напасть; звичним є приходити до храму з метою попросити у Бога благословення на важливу для нас справу; звичним є іти до церкви у час біди. Але потрібно бути вдячними Господу за всі його дарування, і в час радості також іти до дому Отця нашого. (пор. Мк. 11:17) Варто зрозуміти, що ми здорові й успішні не за власні видатні заслуги, а лише через безмежне милосердя Боже.

Важливість перебування на богослужіннях – це не земна, так би мовити, воля Церкви чи її пастирів. Підтвердження знаходимо перш за все у текстах Святого Письма. «В церквах благословліте Бога, Господа від джерел ізраїлевих»,- говориться на вхідному у світлий день Воскресіння Христового. Подібно і Сам Господь наш Ісус Христос закликає нас до спільної молитви: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них». (Мф. 18:20) Слід розуміти також, що це не є якимось нововведенням християнства, бо й пророка Давида знаходимо слова «Звеселився я тим, що сказали мені: ходімо до дому Господнього». (Пс. 121:1) Подібно ж до святого псалмоспівця, для кожного християнина можливість прийти до храму, прийняти участь у богослужінні має бути не повинністю, навіть, не обов’язком, а найвищою радістю.

Не дарма кажемо – «прийняти участь» у богослужінні. Це не порожні слова! Тому що, сама служба Божа складається не лише з молитов архиєрея, священика, диякона та співу хору «Господи помилуй!» чи «Подай Господи!». Аж ніяк! Молитва вірних, що перебувають у храмі має також надзвичайно велике, нічим не менше значення. Просто «відбуваючи» богослужіння, ми марнуємо час.

Бог відкриває Себе кожній людині у свій спосіб, свій час і різною мірою. Тому, можливо, дехто не буде одразу розуміти увесь зміст того чи іншого діяння. Однак Господь бачить серця і наміри, а тому ніхто не залишиться без винагороди. Слід усвідомити і твердо прийняти ці слова: спасаємось ми не у багатослівності і не у велемудрості, але у щирій діяльні вірі!

В наш час не рідко можна почути слова, що віра, релігія і Церква – три мало пов’язані за змістом поняття. Мовляв, віра – це те, що в серці, релігія – це ніщо інше, як бізнес, а Церква – банальна комерційна структура, а, отже, найважливішим є (і цього цілком достатньо) просто щиро вірити. Так говорять, перекручуючи та оперуючи на свій лад словами зі Святого Письма та святоотцівських творів, ті, що шукають оправдання своєму безбожному способу життя, чи, що ще гірше, – власної вигоди. Остерігаймось таких слів і уникаймо людей, що говорять про це! Тому що, повірте, у їхніх серцях нема тієї віри, про яку вони так красиво розповідають. Про таких сказано царем Давидом: «Бо нема істини в устах їхніх, серце їхнє лукаве, гріб відкритий – гортань їх; язиком своїм облещують». (Пс. 5:10) У таких людях діє диявол, що немає спокою і, у передчутті вічної муки, намагається хоч якось втамувати свою злість.

Воістину дивна змальовується картина! У часи руйнування та плюндрування храмів влаштовували таємні вінчання, хрестини, панахиди, а зараз, коли по всіх куточках планети все більше і більше постає церков, люди не йдуть до них на молитву.

Задумаймось, адже жодне слово нашого Спасителя, жоден вчинок, жодна подія Його земного життя не були «просто так». А тому, якби Церква і ревна участь у богослужіннях не відігрівали суттєвої ролі у ділі нашого спасіння, Ісус Христос навряд би, під ризиком побиття камінням, гнівно двічі виганяв геть міняйл і торговців з єрусалимського храму, що оскверняли його святість. (Ін. 2:13-18; Лк. 19:45-46)

Сама суть християнської віри не терпить примусу. А, відтак, ще раз зазначимо, що до храму Божого слід іти не за буквою Закону, але, виключно, через власне щире переконання, що без Церкви неможливим є життя віруючої людини, що без Церкви життя істинного християнина стає обмеженим, через позбавлення того таємничого спілкування з Творцем за церковними богослужіннями.

Ради і корисна інформація для тих, хто вперше приходить в храм

Ради і корисна інформація для тих, хто вперше приходить в храм

Ради і корисна інформація для тих, хто вперше приходить в храм

Опубліковано: 1 Січень 2016 Kатегорії: Православ'я Н е всі люди з дитинства виховуються батьками в лоні Православної Церкви. Багато хто приходить в храм в свідомому віці — і тоді перед ними встає безліч питань, пов'язаних з обрядами і традиціями православної віри. На цій сторінці ми приводимо деякі рекомендації, які ви можете розглядати не як строгі правила, але як путівник перших кроків на шляху до Господа.

Як треба заходити до храму Божого?

Й дучи до храму, треба обов’язково примиритися з тими, кого ти образив або на кого образився сам. Якщо не маєш змоги попросити прощення, то попрохай вибачення у серці своєму. Заходь в храм з духовною радістю, шукаючи миру, заспокоєння і очищення душі. Церква – життєва школа, яка навчає нас православної віри та християнських чеснот. Чоловіки і хлопчики перед входом в храм зобов’язані зняти головний убір, а жінки покрити голову хусткою на знак покори перед Господом. До святого храму входимо тихо й побожно, з вірою та смиренням, бо входимо до святині, де все освячене, де з нами невидимо перебуває Сам Господь Бог наш. Перед входом у храм осіни себе хресним знаменням. Увійшовши до храму, зупинися поблизу дверей і тричі перехрестися, проказуючи митареву молитву: “Боже, будь милостивий до мене, грішного”. Потім пройди до аналою, тобто спеціального столика, який стоїть посередині і на якому лежить храмова ікона і ікона свята цього дня, та прикладися до ікони. Під час кожного богослужіння люди запалюють у храмі свічки.
Запалена свічка є образом Христа – Світла для світу. Христове світло просвічує всю землю, кожну людину, яка прийшла у світ. Без Нього ми й посеред білого дня будемо блукати в темряві. З вірою в це запалюємо свічки.

Як знати, де поставити свічку?

С вічки ставляться за здоров’я, за упокій померлих, різним святим і у різних потребах. У кожному храмі є велике розп’яття Ісуса Христа, біля якого встановлені підсвічники, або спеціальний столик-підсвічник із розп’яттям. На цих підсвічниках ми ставимо свічки за спокій спочилих душ наших рідних чи знайомих, молячись за милість Божу для них. Запалюючи свічку, помолися за ту людину, за яку хотів би попросити перед Богом. Якщо у тебе виникла необхідність вирішити якусь певну проблему, то помолися до Господа, Богородиці, або до святого, якому моляться у тій чи іншій потребі. (Наприклад, Пантелеймону Цілителю, Миколаю Чудотворцю, Архангелу Михаїлу, Серафиму Саровському та іншим святим). Також обов’язково не забувай дякувати Господу за допомогу, підтримку, за всі ласки і щедроти, якими Він обдаровує нас щодня.

Як і коли подається записка?

З аписка подається до початку Літургії, або на самому початку Літургії. Вона теж буває за здоров’я, або за упокій. У записці ти вказуєш імена тих людей, за яких ти хотів би помолитися. Пам’ятай, що імена писати треба ті, якими охрещені люди, тобто Миколай, Олександр, Володимир, Марія, Антоніна, Анастасія та інші, а не Коля, Саша, Вова, Маша, Тоня чи Настя. Також писати треба великими друкованими буквами. Подаючи записку за упокій, згадай всіх тобі відомих померлих родичів. Під час Літургії священик молитиметься за спокій їхніх душ, а вони молитимуть Бога, щоб Господь захищав тебе на всіх земних шляхах. Якщо хтось із твоїх рідних або друзів хворіє або має певні життєві труднощі, запиши їхні імена у записці, а під час Літургії і сам від щирого серця благай Господа за них.

Як правильно прикладатися до ікон або святих мощей?

Чи є якісь правила поведінки у храмі?

П ід час читання Євангелія, співу Херувимської пісні і канону (після Символу віри) Євхаристії слід зберігати благоговійне мовчання і щиро молитися. В цей час неприпустимо тривожити кого-небудь питаннями і проханнями передати свічку.

Не розмовляй під час служби, пам’ятай слова преп. Амвросія Оптинського: “За розмови в храмі Господь посилає скорботу”.

Стоячи в храмі, не цікавтеся і не розглядайте оточуючих. Не засуджуйте і не висміюйте мимовільних помилок тих, хто служить або присутній в храмі. Якщо тобі незрозумілі слова молитов і співів, твори про себе молитву Ісусову: “Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного”.

Новачка, що не знає церковних правил, не засуджуй і не осмикуй, а допоможи доброю порадою. Зауваження можна робити тільки тому, хто грубо порушує благочестя, заважаючи спільній молитві.

По можливості не залишай храм до закінчення Богослужіння. Без крайньої необхідності ніколи не йди з храму до закінчення Літургії. Це гріх перед Богом.

До Святого Причастя підходять після розкаяння в гріхах сповіді і після молитви. Причащатися без сповіді дозволяється тільки дітям до семи років і людям, які отримали спеціальне благословення священика.

Підходь до Святого Причастя благоговійно, схрестивши руки на грудях. Причастившись, не хрестись, поцілуй чашу, щоб не штовхнути Її, і відійди до столика з запивкою. Після Причастя прочитай подячні молитви.

Після закінчення Літургії підійди і прикладися до Хреста, який дає віруючим священик біля вівтаря. Виходячи з храму, зроби три поясні поклони з хресним знаменням.