Який імператор правив у Римі 305 337?

Constantinus I) або Фла́вій Вале́рій Авре́лій Костянти́н (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 27 лютого 272 — 22 травня 337) — імператор Римської імперії в 306—337 роках, переніс столицю імперії до Константинополя, видав Міланський едикт, що дозволив вільне сповідування християнства в імперії.

Що зробив Діоклетіан?

Діоклетіан розширив і відокремив між собою цивільну та військову служби, реорганізував провінційні дивізії та створив найбільший і найефективніший бюрократичний уряд в історії Риму. З 297 року імперське оподаткування було стандартизовано та стало рівним незалежно від провінції, що сприяло швидшому стягненню податків.

Хто розбив Римську імперію?

Кінцем імперської доби стародавнього Риму прийнято вважати 4 вересня 476 року, коли Західну Римську імперію завойовують германці.

Костянтин Великий — Вікіпедія Костянти́н Вели́кий (лат. Constantinus Magnus), Костянти́н I (лат. Constantinus I) або Фла́вій Вале́рій Авре́лій Костянти́н (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus, 27 лютого 272 — 22 травня 337) — імператор Римської імперії в 306—337 роках, переніс столицю імперії до … See more

Який імператор правив у римі протягом 305 337 році

Ф лавій Валерій Аурелій Костянтин захопив владу в Римській імперії вийшовши переможцем у громадянській війні, що почалась невдовзі після зречення августів Діоклетіана і Максиміана : заколот, вчинений у 306 році сином останнього Максенцієм проти августа Галерія, підтримав син несподівано померлого його співправителя Констанція Хлора 34-річний Костянтин, проголошений військами імператором. Разом вони здолали цезаря Флавія Севера, після чого Костянтин отримав перемогу над своїм недавнім соратником Максенцієм, ставши фактично, хоча і без офіційного визнання, правителем Заходу. Протягом наступних десяти років він здолав правителів Сходу Максиміана Дазу та Ліциніана Ліцинія і 18 версеня 324 року об'єднав Римську імперію під своїм одноосібним правлінням.

Народженому язичником Костянтину, згідно легенди, в 312 році здобути вирішальну перемогу в битві біля Мульвійського моста допогло знамення хреста, що спонукало його стати одним із співавторів т. зв. Міланського едикту , яким проголошувалась релігійна терпимість на всій території Римської імперії, а традиційне римське язичництво позбавлялось статусу офіційної релігії. У 319 році Костянтин, на той час правитель Заходу, звільнив церкви і клір від податків та громадських повинностей, у 321-у надав церквами право купувати нерухоме майно і володіти ним, а в 325 році став ініціатором проведення в Нікеї першого в історії християнства Вселенського собору, на якому був прийнятий Символ Віри (формула віросповідання, в якій оголошувалася божественність Бога-Сина) і було остаточно проголошено відокремлення християнства від юдаїзму.

У 331 році , вже як одноосібний правитель імперії, Костянтин у своїй новозбудованій столиці Новому Римі видав едикт про руйнування язичницьких храмів, а їх майно та грошові кошти оголосив власністю держави. Це дозволило зупинити спричнену війною нестримну інфляцію і провести численні адміністративні, фінансові, соціальні та військові реформи, розгорнути масштабні будівництва, а запроваджений ним золотий солідус на тисячу років став стандартом для візантійських і європейських валют.

За наказом Костянтина над імовірними місцями розп'яття Ісуса Христа та його воскресіння був збудований Храм Гробу Господнього, освячений 13 вересня 335 року, який став головною святинею християн і метою завойовницьких Хрестових походів в епоху Середньовіччя

Після успішних походів проти готських і сарматських племен у Задунав'ї, у 336 році Костянтин почав підготовку до війни з Перською імперією Сасанідів. Розглядаючи її як Хрестовий похід на захист християнських підданих Шапура Великого, він планував перед походом прийняти хрещення в Йордані, проте навесні наступного року захворів. Костянтин хрестився невдовзі після Великодня 337 року в Нікомедії, куди прибув на лікування гарячими ваннами, і помер наступного дня, 22 травня , у своїй заміській віллі у віці 65 років.

Тіло Костянтина було перевезено у Новий Рим і поховане у збудованій ним церкві Святих апостолів, яка на наступні сім століть стала усипальницею візантійських імператорських родин і константинопольських патріархів. Вона пережила нашестя хрестоносців і проіснувала до завоювання Константинополя османцями , які на місці зруйновоного храму в 1462 році збудували мечеть Фатіха Завойовника .

Зі смертю Костянтина в Римській імперії розгорілась багаторічна війна між його синами, братами і їх дітьми, в результаті якої в 361 році до влади прийшов його племінник Юліан II, відомий в історії як Відступник за його відмову від християнства і спробу відродження традиційного римського язичництва.

У VIII столітті римська курія для обгрунтування світської влади пап у щойно створеній Папській державі виготовила повністю сфальсифікований документ, відомий як «Дар Костянтина», згідно з яким Костянтин Великий нібито заповів управління Західною Римською імперією 33-у папі римському Сильвестру I

За свого життя і правління його синів Костянтин зображався як зразок чеснот, а в епоху Раннього Середньовіччя став згадуватись не інакше як Великий і як приклад для наслідування всіма правителями Європи. Лише в епоху Відродження, коли набули поширення праці візантійського історика початку VI століття Зосима, який пов'язував занепад Римської імперії з відмовою від традиційної релігії, оцінка життя і звершень Флавія Костянтина стала збалансованішою і сучасними істориками він оцінюється як доволі підступний і жорстокий правитель, непослідовний у своїх переконаннях, який використав християнство для досягнення власних політичних цілей.

Тим не менш, завдяки тому, що Костянтин Великий став фактично «першим римським імператором-християнином» і зробив християнство панівною релігією найбільшої держави світу свого часу, а прийняття християнської віри — основною умовою для отримання римського громадянства, він і його мати Флавія Юлія Гелена Августа, зусиллями якої в Єрусалимі були знайдені християнські реліквії Страстей Христових , шануються як рівноапостольні святі православними і греко-католиками (але не католиками римського обряду).

Максенцій

Марк Авре́лій Вале́рій Максе́нцій (лат. Marcus Aurelius Valerius Maxentius; бл. 276 — 28 жовтня 312) — римський імператор, що правив у 306—312 роках. Був сином імператора Максиміана та зятем імператора Галерія. Протягом усього правління Максенцій брав участь у громадянських війнах Тетрархії, борючись за владу з Ліцинієм і Костянтином. Загинув у боротьбі з останнім, внаслідок поразки в битві біля Мульвійського мосту.

Зміст

Раннє життя [ ред. | ред. код ]

Максенцій народився в сім'ї римського військовика Максиміана та його жінки Євтропії. Дата народження Максенція достеменно невідома; наймовірніше, це сталося в проміжок між 276 та 283 роками.

У 283 році одноосібним правителем Римської імперії став Діоклетіан. З його приходом до влади закінчилася масштабна Криза III століття — період політичної та економічної нестабільності тривалістю понад 50 років. Усвідомлюючи небезпечність концентрації усієї імперської влади в одних руках, 285 року Діоклетіан призначив батька Максенція, Максиміана, своїм співправителем та надав тому титул августа. Максиміан був обраний на цю посаду через свої відмінні військові здібності. Йому був доручений контроль над всією західною частиною Римської імперії; Діоклетіан, зі свого боку, підтримував порядок на Сході.

У 293 році задля зміцнення контролю над державою на додачу до двох імператорів було обрано двох молодших правителів, котрим були надані титули цезарів. Ними стали Галерій — на сході та Констанцій Хлор — на заході. Уся ця система, що спиралася на керування державою чотирьох осіб, дістала назву Тетрархія. Передбачалося, що обидва цезарі стануть імператорами в майбутньому, а на їхні звільнені місця мають бути обрані вже дорослі Максенцій, син Максиміана, та Константин, син Констанція Хлора. Для укріплення міждинастиційних зв’язків Галерій видав заміж за Максенція свою дочку, Валерію Максиміллу.

У 305 році Діоклетіан та Максиміан добровільно пішли у відставку. Як і передбачалося, новими імператорами стали Галерій на сході та Констанцій Хлор на заході. Втім, вкрай несподівано Максенцій та Константин не стали новими цезарям. На ці посади за ініціативою Галерія було обрано двох інших осіб: Севера II та Максиміна Дазу. У 306 році імператор Галерій після смерті свого колеги Констанція Хлора призначив новим імператором цезаря Севера II. Натомість військо померлого Констанція проголосило своїм імператором його сина, Константина. Галерій, хоча і був розлючений цим фактом, все-таки визнав легітимність Константина, але за умови надання йому лише титула цезаря (молодшого правителя); Константин погодився.

Правління [ ред. | ред. код ]

Під приводом невдоволення населенням Риму фіскальними заходами імператора Галерія преторіанці звернулися до Максенція з проханням стати імператором. Вони сподівалися на визнання Галерієм його правління за аналогією з визнанням правління Константина. Максенцій погодився з цією пропозицією, офіційно вступивши на посаду 30 жовтня 306 року. Правління Максенція одразу було визнане Центральною та Південною Італією, Корсикою й Сардинією, а також провінцією Африка.

Чинний імператор Галерій навідріз відмовився визнавати владу свого зятя Максенція, очевидно побоюючись, що такий приклад надихне і інших претендентів на престол самостійно проголошувати себе імператорами. Задля протидії Максенцю зі своєї бази в Медіолані на Рим рушив інший імператор, Север II. У відповідь на це Максенцій викликав з відставки свого батька, Максиміна, який охоче прийняв запрошення знову стати імператором. Як результат, велика кількість солдатів Севера перейшла на сторону свого колишнього командувача, Максиміана, а сам Север разом із залишками власного війська був змушений зачинитися в місті Равенна. Север погодився скласти зброю перед Максенцієм за домовленості збереження його життя. Втім, незабаром Севера було взято в полон, а згодом і страчено за наказом Максенція неподалік від Риму.

Після військової невдачі Севера II на Рим вирушив сам Галерій на чолі ще більшого війська. Втім, і йому не вдалося взяти столицю, оскільки батько та син продовжили ту саму політику, що принесла їм попередній успіх. Галерій був змушений тікати з териорії півострова, розкрадаючи на своєму шляху італійські міста. Після закріплення своєї влади Максенцій зайнявся налагоджуванням контактів з Константином, але той вирішив залишатися осторонь задля уникнення конфілкту з Галерієм.

Згодом взаємини між Максенцієм та його батьком стали погіршуватися. У 308 році Максиміан, зібравшись перед своїми солдатами, офіційно позбавив свого сина влади, але несподівано для нього його військо стало на бік Максенція. Через це Максиміан був змушений покинути Італію та вирушити до Костянтина, єдиної людини, готової його прийняти. Задля зміцнення свого положення Максиміан уклав формальний союз із Костянтином, видавши за нього заміж свою дочку (та сестру Максенція), Фаусту.

У тому ж 308 році в північноафриканському місті Карфаген імператором себе проголосив Доміцій Александр. Контроль над провінцією Африка був дуже важливим для Максенція, оскільки вона була провідним джерелом продовольства для Риму. 309 року в молодому віці помер старший син Максенція — Валерій Ромул. Він був похований у сімейній Віллі Максенція неподалік від столиці; поруч з цим місцем імператор також спорудив цирк, що зараз називається Цирком Максенція. До того ж, на честь померлого сина Максенція у Римському форумі був споруджений Храм Божественного Ромула, що зберігся і донині.

Дочекавшись відлучення Костянтина, Максиміан розпустив чутки про його смерть і втретє проголосив себе імператором. Тільки-но Костянтин дізнався про зраду Максиміана, він швидко повернувся зі своєї військової кампанії. Після того, як Костянтин штурмував Массілію, де забарикадувався Максиміан, він взяв свого тестя у полон та змусив того скоїти самогубство.

У контексті боротьби за владу взаємини між Костянтином і Максенцієм згодом теж стали погіршуватися. Хоча обидва імператори і були швагерами, Максенцій привселюдно поклявся помститися Костянтину за смерть батька. Костянтин натомість змусив Євтропію, матір Максенція, зізнатися, що Максенцій ніби-то не був рідним сином Максиміана. Цей факт дозволив Костянтину виступати як законному імператору проти узурпатора Максенція [4] .

Боротьба з Константином і смерть [ ред. | ред. код ]

У 310 чи 311 році Максенцію зрештою вдалося приборкати повстання Доміція Александра. Він відправив до Африки військо на чолі з Руфієм Волузіаном, яке зуміло перемогти та вбити узурпатора. Цей військовий успіх дозволив Максенцію безперешкодно заповнити римські зерносховища на випадок тривалої облоги міста. Також Максенцій збільшив свою підтримку серед християнського населення, дозволивши християнській громаді міста обрати нового Папу Римського; їм став Євсевій [5] . Проте загальне положення Максенція в Римі не було міцним. Відсутність контролю над іншими провінціями змусила імператора збільшити оподаткування італійського населення, що очікувано спричинило масові невдоволення [6] .

У 311 році помер імператор Галерій — тесть і супротивник Максенція [7] [8] . Разом з цією подією система Тетрархії зазнала остаточного краху [8] . Отже, під приводом помсти за смерть батька Максенцій наказав знищити статуї імператора Костянтина в Римі і почав готувати проти нього похід [9] . Костянтин, дізнавшись про це, уклав союз із Ліцинієм, видавши за нього свою сестру Констанцію. Максенцій, зі свого боку, уклав союз з Максиміном Дазою, що правив на Сході імперії [10] .

Костянтин вирішив випередити Максенція, і тому рушив на Рим зі своїх володінь на Заході імперії [11] . Він швидко перейшов Альпи через перевал Мон-Сені; Максенцій залишився в Римі, обравши тактику очікування, що виявилася успішною для нього в боротьбі проти Севера II та Галерія. У 312 році за відсутністю Максенція Костянтин розбив більше за кількістю військо супротивника на півночі Італії, здобувши перемогу в битві при Турині. Наступний бій армій двох імператорів — битва при Вероні — теж завершився блискавичною перемогою Константина, а командувач Максенція, Рурицій Помпеян [12] [13] . Останньою зустріччю армії двох імператорів стала знаменита битва біля Мульвієвого мосту біля Риму. Менше за чисельністю військо Костянтина тактично переграло армію супротивника, а Максенцій потонув у Тибрі під час втечі. Назабаром його тіло було виловлено з річки та обезголовлено.

У Римі Максенцієм було почате будівництво Базиліки Максенція, найбільшої з будівель Римського форуму.

Посилання [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑Tyranny and Transformation: " Born sometime between a.d. 276 and 283, Marcus Aurelius Valerius Maxentius was the son of the tetrarchic emperor Maximian and Eutropia.".
2. ↑Любкер Ф.Maxentius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 841–842.