Як визначити чи хвора печінка?

І все ж, щоб вчасно виявити захворювання печінки лікарі радять звертати увагу на такі симптоми:

1. гіркий присмак у роті;
2. жовтяниця;
3. слабкість та втома;
4. нудота та біль у животі;
5. темна сеча;
6. поганий апетит;
7. погане засвоєння жирної їжі;
8. може проявлятись свербіж.

Як відчувається печінка?

Тупий ниючий біль, почуття дискомфорту, розпирання в правому підребер'ї. Для захворювань печінки біль є ознакою хвороби, що далеко зайшла, оскільки біль з'являється при розтягуванні капсули, якою оточена печінка. У свою чергу сама паренхіма печінки не має нервових закінчень і тому «печінка не болить». Кеш

Як проявляються проблеми з печінкою?

Також лікарі виділяють п'ять симптомів, які найчастіше зустрічаються при хворобах печінки.

• Жовтяниця ...
• Пігментація, блідість, сухість шкіри ...
• Судинні зірочки ...
• Порушення травлення ...
• Печінковий запах

Стрес-індуковані проблеми ШКТ і психофармакотерапія в гастроентерології

Протягом свого життя людина неодноразово потрапляє у стресові ситуації. У разі потенційної небезпеки організм мобілізує свої системи для боротьби з нею, проте при тривалій дії стресових чинників, наприклад в умовах воєнних дій, хронічний стрес може зумовити соматизоване навіювання з розвитком психосоматичних розладів, зокрема з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Про актуальність стрес-індукованих розладів ШКТ й особливості менеджменту таких пацієнтів у своїй доповіді на науково-практичній конференції «Академія сімейного лікаря» розповів доктор медичних наук, професор Володимир Володимирович Чернявський (Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, м. Київ).

За останніми даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, не менш як 15% загальної популяції страждає на психо­соматичні розлади з боку ШКТ, а в гастроентерологічних стаціонарах цей показник досягає 50%. Лікарі первинної ланки в 30-57% випадків мають справу з психосоматикою під час консультування пацієнтів із підозрою на захворювання травної системи. Особливо частота виявлення цього спектра патологій збільшилася після початку бойових дій у регіонах із великою часткою внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що пов’язано з різкою й вираженою дією стресового чинника, зміною місця проживання та постійним нагадуванням про причини переселення.
Найчастіше психосоматичний генез мають функціональні патології ШКТ, наприклад:

• функціональна диспепсія (ФД);
• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ);
• дисфункція жовчного міхура та сфінктера Одді;
• постхолецистектомічний синдром;
• синдром подразненого кишечнику (СПК);
• функціональна діарея;
• функціональний закреп;
• функціональний метеоризм.

Досить часто одні й ті самі симптомокомплекси гастро­ентерологи та психіатри кодують під різними діагнозами, що пояснюється однаковою патофізіологією функціональних розладів ШКТ і соматоформних вегетативних дисфункцій (МКХ‑10 F45.3) – спектра патологій, який найчастіше діагностується психіатрами як психологічна коморбідність. Однак будь-яка патологія, що міститься в переліку МКХ‑10 F40-F48, може спричинити психосоматичні захворювання.

Вважається, що основною патогенетичною ланкою функціональних розладів ШКТ є дисфункція осі «кишечник – мозок» (рис.). Згідно із цією теорією внаслідок стресового чинника виникають зміни активності різних ділянок нервової системи (лімбічна система, гіпоталамус, кора головного мозку тощо), наслідками чого є надмірна чутливість вісцеральних рецепторів і порушення моторики ШКТ, що суб’єктивно проявляється дискомфортними відчуттями, характерними для того чи іншого виду психосоматичного розладу.

Рис. Схематичне зображення осі «кишечник – мозок»

Наприклад, за епігастрального больового синдрому спостерігається порушення здебільшого вісцеральної чутли­вості, а при постпрандіальному дистрес-синдромі провідну роль відіграє порушення координованої роботи езофагогастродуоденальної зони, що виникає через дисфункцію рефлекторної діяльності з боку центральної нервової ­системи (ЦНС).

Водночас виявлено, що тривожність і депресія збільшують частоту та вираженість рефлюксів за ГЕРХ, а більшість механізмів рефрактерності захворювання до прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП) пояснюється змінами з боку ЦНС.

Патогенез СПК також пов’язаний із диссинергією осі «кишечник – мозок». Зокрема, внаслідок зміни активності в зонах ЦНС, які аналізують чутливість і больові імпульси з ділянок ШКТ, через тривале та/або різке ­емоційне ­збудження з’являється дисбіоз у ділянці кишечнику, що спричиняє підвищену проникність ентероцитів, дисмоторику кишки та розвиток хвороби. Крім того, внаслідок абнормального руху кишечнику бактерії зумовлюють появу зон мікрозапалень через тривале перебування на певній ділянці слизової оболонки кишки, що не свідчить про наявність у пацієнта органічної патології, але може погіршити його симптоматику.

На окрему увагу заслуговує хвороба Крона, розвиток і перебіг якої часом асоціюють із психосоматичними чинниками. Проте на сьогодні вважається, що психологічні розлади є радше наслідком тяжкості й особливостей перебігу, ніж причиною хвороби Крона. Рівень психологічного дистресу достовірно корелює з тяжкістю захворювання, хоча досі залишається незрозумілим вплив стресу на загострення захворювання. Більшість пацієнтів вважає, що стрес має вплив на їхню хворобу, але достовірні дані щодо цього наразі відсутні.

Професор В. В. Чернявський підкреслив, що на перебіг патології в таких пацієнтів може впливати її існування в їхній свідомості. Зокрема, особлива дієта, усвідомлення складності вилікування та загальне зниження якості життя погіршують суб’єктивні симптоми хвороби, незважаючи на ознаки ремісії за об’єктивних методів дослідження.

Отже, будь-яке захворювання чи хронічний стрес здатні провокувати розвиток психопатології. Із часом на цьому ґрунті додаються функціональні захворювання, зокрема з боку ШКТ, що через їхні постійність і нав’язливість підсилює вираженість суб’єктивних симптомів пацієнта, в такий спосіб замикаючи хибне коло психосоматичного розладу. Розірвати хибне коло – головне завдання лікаря, що досягається завдяки поясненню пацієнту походження всіх його симптомів із боку ШКТ і призначенню ефективної нейромодуляції. Проте більшість сучасних рекомендацій щодо менеджменту функціональних розладів не надають вагомої ролі цьому методу терапії.
Наприклад, у чинних настановах із лікування ФД як першу лінію терапії рекомендовано застосовувати ерадикаційну антигелікобактерну терапію за наявності Helicobacter pylori та/або ІПП у разі відсутності збудника, знижуючи в такий спосіб агресивність шлункового вмісту. Прокінетики рекомендують як другу лінію лікування, вони призначені для нормалізації тонусу та моторики езофаго­гастро­дуоденальної зони й кишечнику. Водночас нейромодулятори та психотерапію призначають як третю лінію терапії.

У цих самих настановах зазначено, що така терапев­тична стратегія надає виражену позитивну динаміку лише в 1 із 12 випадків, а ефект від терапії спостерігається через пів року, що не є оптимальним рішенням для пацієнта. Основні міжнародні клінічні рекомендації з менеджменту функціональних розладів ШКТ вказують на низький рівень доказовості й умовний клас рекомендацій призначення нейро­модуляторів і психотерапії. Проте з практичного погляду вилікувати пацієнта із соматоформним розладом без цих методів практично неможливо.

Крім того, вплив цих препаратів на автономну нервову систему, що часто сприймають як побічні реакції, можна використовувати для покращення стану пацієнта. Наприклад, трициклічні антидепресанти (амітриптилін) оптимально підходять для пацієнтів із функціональною діареєю, а міртазапін краще використовувати за схильності пацієнта до втрати маси тіла. Докладніше показання та побічні дії основних кишково-­мозкових модуляторів продемонстровано в таблиці.

Отже, ключовими моментами ведення функціональних хворих є:

• бесіда з пацієнтом та чітке розуміння ним генезу захворювання;
• роз’яснення кожного наявного симптому патології;
• переконання хворого у виліковності його хвороби;
• високий рівень довіри з боку пацієнта;
• проведення необхідних досліджень для виключення органічної патології;
• консультація психотерапевта (психіатра – за потреби);
• врахування особливостей психопатологічного стану пацієнта та його коморбідних патологій під час призначення оптимальної фармакотерапії;
• спостереження за хворим у динаміці.

Крім рецептурних психотропних препаратів, у багатьох випадках доцільним є призначення безрецептурної нейромодуляції. На сьогодні її основа – раціональна та сугестивна психотерапія, але як фармакотерапію використовують денні транквілізатори (крім гідазепаму через складність контролю дози пацієнтом), рослинні лікарські засоби (екстракти валеріани, меліси тощо), препарати магнію. Також позитивної нейромодуляції можна досягти зміною дієти, зокрема шляхом збільшення в раціоні частки продуктів, багатих на серотонін і триптофан (твердий сир, гречка, банани, шоколад тощо).

Про користь призначення безрецептурних нейромодуляторів свідчить іще низка ефектів:

• краща прихильність пацієнта до лікування через застосування нехімічних (на його погляд) засобів;
• потенційний ефект може бути навіть стійкішим, аніж у разі застосування стандартних препаратів, через кращий комплаєнс із боку хворого;
• за скасування нейролептиків, анксіолітиків, антидепресантів призначення безрецептурних нейромодуляторів дає змогу уникнути проявів психологічної залежності від цих препаратів.

Наприкінці свого виступу професор В. В. Чернявський підсумував: незважаючи на рекомендоване використання нейромодуляторів як другої чи третьої лінії лікування функціональних розладів ШКТ, саме їх призначення найчастіше дає змогу повноцінно вилікувати пацієнта, а не лише позбавити його дискомфортних відчуттів. Саме тому як ніколи актуальним є впровадження нейромодуляції в практику лікаря з огляду на сучасну тенденцію до поширення психосоматичних розладів.

Підготував Євгеній Ботаневич

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 12 (529), 2022 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Гастроентерологія

Хронічна діарея (ХД), яку визначають як діарею, що триває >4 тиж, уражає до 5% населення світу незалежно від віку, статі, раси та соціально-економічного статусу. Діарея погіршує якість життя, порушує щоденну активність, а також суттєво збільшує використання ресурсів системи охорони здоров’я.

Приблизно 65 млн людей у всьому світі мають хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ). Цей загальний термін об’єднує групу прогресуючих захворювань, які перешкоджають проходженню повітря дихальними шляхами, як-от емфізема та хронічний бронхіт. Відомо, що куріння спричиняє 90% випадків ХОЗЛ. Шкідливі хімічні речовини, що утворюються під час спалювання тютюну, ушкоджують легені та дихальні шляхи. Альтернативні тютюнові вироби, в яких відсутній процес горіння, характеризуються меншим рівнем шкідливих компонентів. У цьому огляді узагальнено результати доклінічних, клінічних і популяційних досліджень, які показують можливі переваги для пацієнтів із ХОЗЛ за умови переходу із сигарет на системи нагрівання тютюну (СНТ).

10 червня на базі Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ) було проведено практично-орієнтований навчальний курс «Бойова травма. Апарати зовнішньої фіксації в системі лікування поранених із вогнепальними переломами». Формат заходу був змішаним, що дозволило присутнім учасникам пройти майстер-клас за участю висококваліфікованих фахівців. У вступному слові модератор заходу – ​завідувач кафедри травматології та ортопедії НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор Олександр Анатолійович Бур’янов наголосив на важливості в умовах війни розуміти доцільність використання апаратів зовнішньої фіксації (АЗФ). Зокрема, вкрай важливим є володіння навичками встановлення АЗФ на різні сегменти тіла, враховуючи анатомічні особливості пораненого. .

Епідемія вогнепальних поранень (ВП) і травм внаслідок війни з росією продовжує зростати, а знання про ВП стають все актуальнішими. Досвід лікування ВП переважно був отриманий у ході великих війн XX ст. [1-3], проте у XXІ ст. військові конфлікти в Іраку та Афганістані призвели до формування нової моделі поранень серед ­бойових втрат. .

Захворювання печінки

Печінка – найбільший внутрішній орган людини. Захворювання печінки розвиваються повільно та безсимптомно, плавно перетікаючи з одного стану в інший.

Спочатку утворюється жирова дистрофія печінки. Це коли в результаті порушення обмінних процесів жир починає відкладатися в клітинах печінки, тим самим провокуючи їх розпад і призводячи до запалення. На цьому етапі процес оборотний і піддається лікуванню. Потім з'являється фіброз. На цьому етапі процес вже необоротний, але при правильно підібраній підтримувальній терапії людина може вести повноцінний спосіб життя. На етапі цирозу та онкології, щоб продовжити пацієнту життя, потрібні дороге лікування, а єдиним вирішенням проблеми є лише пересадка печінки.

На якому етапі зазвичай пацієнт звертається по допомогу? Здебільшого це відбувається пізно, на етапі цирозу, рідше – на початкових стадіях фіброзу.

Це відбувається тому, що лише на цих етапах печінка виявляє перші симптоми нездужання, які, до того ж, ще дуже неконкретно вказують на те, що це саме вона.

До таких симптомів належать:

• Підвищена стомлюваність, брак сил, знижена працездатність, відсутність настрою, депресивність, порушення сну, зниження апетиту. У таких випадках люди шукають вирішення проблеми у відпочинку, беруть відпустку, їдуть на природу, більше гуляють. А правильніше було б піти та здати клініку крові, печінкові проби, пройти УЗД печінки, які точно підкажуть, із чим пов'язана зміна самопочуття.
• Жовтяниця. Пожовтіння слизових оболонок, особливо склер і шкіри є результатом підвищення рівня білірубіну в крові – пігменту, який у нормі зв'язується в печінці й виводиться з організму разом із жовчю, калом та сечею. Багато хто не звертає уваги і на ці симптоми, вважаючи, що це засмага довго не сходить або причина в тривалому сидінні за комп'ютером. Хоча жовтяниця може бути першим проявом вірусного гепатиту. І знову правильним рішенням має бути здавання аналізів на печінкові проби, вірусні гепатити, УЗД органів черевної порожнини.
• Проблеми зі шкірою. Сверблячка. Висип. Судинні зірочки, синці. Накопичення жовчних кислот у підшкірно-жировій клітковині сприяє появі сверблячки шкіри, а висип може бути ознакою накопичення в крові токсичних речовин. Через пошкодження печінки фактори згортання не виробляються в потрібній організму кількості, що сприяє появі синців на шкірі, судинних зірочок та подовженню часу кровотеч. У цьому випадку Вам не допоможуть ні косметолог, ні алерголог, ні дерматолог. Причину недуги можна виявити, якщо здати аналізи на біохімію – печінкові проби, коагулограму.
• Біль у м'язах та суглобах без видимої на те причини. Це не крепатура і не перевтома.
• Диспепсія – біль і тяжкість у шлунку, нудота/блювота, діарея/запор, здуття живота. Ці симптоми можуть бути результатом порушень дезінтоксикаційної функції печінки, коли кінцеві продукти метаболізму не виводяться з організму, а циркулюють у крові, що призводить до інтоксикації. Також зміни у роботі ШКТ можуть бути результатом змін у виробленні жовчі печінкою через зниження її функції.
• Тупий ниючий біль, почуття дискомфорту, розпирання в правому підребер'ї. Для захворювань печінки біль є ознакою хвороби, що далеко зайшла, оскільки біль з'являється при розтягуванні капсули, якою оточена печінка. У свою чергу сама паренхіма печінки не має нервових закінчень і тому «печінка не болить». Гострий біль у правому підребер'ї потребує виключення захворювань жовчного міхура.
• Відчуття гіркоти та неприємного присмаку в роті.
• Потемніння сечі та посвітління калу також пов'язане з порушенням обміну білірубіну.
• Підвищення температури. Для захворювань печінки характерним є підвищення температури до субфебрильних позначок (не вище 38°С). При цирозі печінки, коли паренхіма незворотно замінюється на сполучнотканинні рубці, температура може підвищуватися до 39-40°С, що є поганою прогностичною ознакою.
• Набряки ніг, збільшення живота у розмірах. Накопичення рідини в порожнинах пов'язане зі збільшенням тиску в системі ворітної вени та зниженням кількості в крові альбуміну – білка, який синтезується печінкою та утримує рідину в судинах, підвищуючи онкотичний тиск плазми.

За будь-якого з вищезазначених випадків першим правильним кроком на шляху вирішення проблеми є здача лабораторних аналізів та проходження УЗД, що краще зробити за рекомендацією лікаря-гастроентеролога.

Перелік аналізів може бути досить великим (клінічний аналіз крові, біохімія – печінкові проби, глюкоза крові, холестерин та його фракції, коагулограма, аналіз на вірусні гепатити, онкомаркер печінки), але це не означає, що треба здавати одразу всі.

Зниження загального білка, альбуміну, тромбоцитів, гемоглобіну, заліза, підвищення рівня АЛТ, АСТ, ГГТ, білірубіну, зміни в коагулограмі можуть бути єдиною ознакою ураження печінки.

Зміна розмірів та структури печінки на УЗД – гепатомегалія, дифузні зміни печінки, жирова дистрофія, гепатоз, стеатоз, поява додаткових утворень у печінці потребують оцінки та трактування лікаря-гастроентеролога, щоб своєчасно розпочати лікування та не гаяти час.

Якщо у Вас досі немає свого лікаря-гастроентеролога, Ви завжди можете знайти його, звернувшись на консультацію в «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РАДІОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР».