Що таке радянська модернізація?

Радянська модернізація полягала у прискореному проведенні трьох реформ: індустріалізації; колективізації; культурної революції. У 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було прийнято рішення про індустріалізацію в СРСР. Процес індустріалізації в Україні в основному збігався із загальносоюзними тенденціями.

Що таке радянська модернізація України?

Модернізація передбачала швидке зростання промислового виробництва і пов'язане з ним кількісне збільшення робітничого класу, масове створення кадрів спеціалістів народного господарства, поширення загальної письменності населення, прискорений розвиток культури. КешСхожі

Що передбачала Радянська модернізація України?

Радянська модернізація включала в себе три реформи: - індустріалізацію (створення передової промисловості), - колективізацію (створення колгоспів і радгоспів), - культурну революцію (підвищення культурного рівня, освіченості населення, поширення соціалістичної ідеології). Кеш

Теорія модернізації — Вікіпедія Радянська модернізація: бюрократично-соціалістична (1917—1991 роки). Пострадянська модернізація: бюрократично - капіталістична (після 1991 року) [40] . See more

Радянська модернізація

.З якою метою партійно-державне керівництво СРСР і УСРР на початку 1930-х рр. розповсюджувало зображені плакати?

Засвідчити єдність Комуністичної партії й народу в здійсненні індустріалізації.

Переконати радянське суспільство в перевагах соціалізму над капіталізмом

Продемонструвати світові високі темпи розвитку промисловості

Мобілізувати робітників на трудові рекорди та подвиги.

У яких твердженнях ідеться про соціально-економічні наслідки радянської індустріалізації в Україні?

1 Зниження життєвого рівня народу

2 Створення технічної бази сільського господарства

3 Зменшення вдвічі чисельності міського населення

4 Пропорційне й рівномірне формування промислового потенціалу України

5 Формування економіки на ринкових засадах

Політичний процес в СРСР, що започаткував широкомасштабні репресії в країні наприкінці 1920 – на початку 1930-их рр., увійшов в історію під назвою

справа «Українського національного центру».

справа «Спілки визволення України».

З якою метою партійно-державне керівництво УСРР наприкінці 1920-х років розповсюджувало зображений плакат?

Спонукати одноосібників добровільно вступати в колгоспи

Викликати у селян зневажливе ставлення до одноосібників

Посилити класову боротьбу на селі проти куркульства

Роз'яснити селянству завдання політики "ліквідації куркульства як класу"

У яких уривках із історичних джерел відображено особливості соціально-економічного життя України в 1930-их рр.?

1. «…У всіх колгоспах, які не виконали плану хлібозаготівель, в п’ятиденний строк вивезти всі без винятку наявні колгоспні фонди, у тому числі і насіннєвий, в рахунок виконання плану хлібозаготівель…»

2. «…Завдання семирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за п’ять років… Розрахунки показують, що посіви кукурудзи повинні орієнтовно складати 9 – 10 млн га і рівнятися приблизно половині всієї площі зернових…»

3. «Продукція соціалістичної індустрії України зросла більш як удвоє. Почали діяти нові величезні підприємства (Запорізький комбінат, Новокраматорський машинобудівний завод, Криворізький металургійний завод)…»

Радянська модернізація це

Радянська модернізація України (1929-1938 рр.)

Мета: ознайомити зі здійсненням радянської модернізації в УСРР, формувати навики аналізувати і узагальнювати інформацію, систематизувати набуті знання, виховувати активну громадську позицію, толерантність.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Вид заняття: урок-лекція (супроводжується демонстрацією слайдів, уривків відеофільмів).

Організаційний момент.

1. Сталінська індустріалізація України

У другій половині 20-х років перед СРСР повстало питання темпів, джерел і пріоритетів соціально-економічного розвитку. Партійне керівництво, намагаючись у перспективі досягти рівня розвинених країн Західної Європи і США, створення сучасних галузей виробництва, відразу усвідомило необхідність індустріалізації. Частина керівництва країни проголошувала збереження непівської моделі розвитку, поступову індустріалізацію, добровільне кооперування селян. Інша частина наполягала на швидкій індустріалізації з високими темпами промислового розвитку за рахунок примусової колективізації селянських господарств, повернення до адміністративно-командних методів (,, воєнного комунізму ’’).

У грудні 1925 р. ХІ V з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію, який передбачав повільні темпи розвитку важкої промисловості. Але вже Х V з’їзд у грудні 1927 р. схвалив директиви першого п’ятирічного плану на 1928/1929 – 1932/1933 рр. за якими темпи розвитку індустріалізації збільшувалися до 20% щорічно. У бюджеті різко зростав обсяг капіталовкладень у важку промисловість. Це почало початок сталінській,,революції зверху’’ як засобу модернізації СРСР.

Проголошений курс на індустріалізацію майже відразу наштовхнувся на об’єктивні труднощі. Нестача кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників, відповідної інфраструктури (доріг, мостів тощо), досвіду таких перетворень, а особливо коштів, підштовхнула більшовицьке керівництво на чолі зі Сталіним на запровадження командно-адміністративної системи з її високим рівнем централізації.

Важливе місце у здійсненні накресленого курсу на індустріалізацію відводилося Україні. Зокрема, на частку УСРР припадало понад 20 % загальних капіталовкладень. Серед 35 об’єктів-гігантів в Україні розміщувалося 12. Будувались гідроелектростанції, розширювалась база хімічної промисловості. Докорінно змінилась структура народного господарства: зросла частка промисловості порівняно з часткою сільського господарства, домінує виробництво засобів виробництва.

Модернізація промислового потенціалу України дала змогу їй випередити за рівнем розвитку індустрії окремі західноєвропейські країни. Якісні зміни в промисловості сприяли посиленню урбанізації. Та промисловий потенціал України формувався диспропорційно, було зламано механізм саморегуляції економіки. Посилилася експлуатація трудящих.

Робота з документами.

,,…У Погребищі, як і в кожному районі, була розкішна їдальня для партійно-радянського активу, так звана,,двадцятка’’ Вдень і вночі її охороняли міліціонери, щоб до приміщення їдальні не підходили голодні селяни або їх діти й своїм страшним виглядом не псували апетит,,ідейним будівникам соціалізму’’. Тут за сміхотворну ціну подавали районній верхівці все що завгодно: білий хліб, м’ясо, курей, різносортні маринади і делікатеси, вина, шоколад. Крім того, кожний, хто був прикріплений до їдальні, одержував додому ще окремий,,мікоянівський’’ (Мікоян - тодішній нарком харчової промисловості СРСР) пайок, до якого входило понад 20 найменувань …Обіди були дешеві і ситні за казкову для радянськиї умов ціну – 1 – 1 крб. 20 коп… (з книги Г. Костюка,,Сталінізм в Україні(Генеза і наслідки)’’.

,,…Організувати розподільники – для постачання членів ЦК ЦКК, наркомів, уповноважених союзних наркоматів і заступників уповноважених союзних наркоматів, робочої частини членів президії ВУРПС, союзних керівних працівників ЦК, РНК, штабу УВО, для членів колегії наркоматів, керівників союзних і республіканських господарських об’єднань, завідуючих видавництвами, редакторів газет… встановити підвищені норми продуктів, промтоварів, організувавши порядок попередніх замовлень і доставку додому… передати у відання розподільника один з приміських радгоспів для забезпечення м’ясом і м’ясопродуктами, птицею, овочами … залишити на спеціальному централізованому постачанні їдальні для керівних радянських, партійних і господарських працівників та їдальню ЦК КП(б)У…(Із постанови політбюро ЦК КП(б)У,,Про упорядкування справи постачання керівних працівників центральних і обласних установ’’ від 30 грудня 1932 р.)

Чому саме в 1930-ті роки було утворено систему розподільників для працівників партійного і державного апарату?

2. Суцільна колективізація в Україні.

У листопаді 1929 року – року,,великого перелому’’ – пленум ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про здійснення в найкоротший строк суцільної колективізації сільського господарства та,,розкуркулення’’ заможних селян. Ця постанова стосувалася перш за все України, яку Сталін називав,,слабкою ланкою радянської влади’’. Високі темпи колективізації міг забезпечити тільки примус. Тільки застосування погроз, шалене алітування, обіцянки скорого заможного життя просували колективізацію вперед. До 1 березня 1930 року в Україні було колективізовано 62,8 % селянських господарств, до кінця року – 70 %.

З 1930 року Сталін ініціював політику розкуркулення -,,ліквідації куркульства як класу’’ на основі суцільної колективізації. В українське село прибуло 62 тис. робітників (комуністів і комсомольців), що повинні були стати головами колгоспів і очолити боротьбу з куркулями.

Швидкі темпи колективізації привели до істотного падіння валового збору зерна та виробництва іншої сільськогосподарської продукції через безвідповідальне ставлення селян до усуспільненого майна, худоби та байдужість. Значними були втрати врожаю. Різко скоротилося поголів’я великої рогатої худоби (за 1929-1930 рр. – на третину), коней, свиней, овець.

К ритична ситуація, що склалася в сільському господарстві, вимагала надзвичайних методів управління. Були створені політичні відділи, які отримали широкі повноваження. Вони поєднували в собі партійну і адміністративну владу, джерело інформації (багатотиражку) та слідчі функції. В результаті тисячі голів колгоспів, керівників радгоспів, МТС було звинувачено в шкідництві і заарештовано.

У грудні 1932 року було введено,,внутрішній паспорт’’, що не давало селянам без дозволу влади переїхати до міста. Це рішення прив’язувало селян до землі, знову їх закріпачувало.

Поміркуємо. Які на вашу думку, заходи необхідно було вжити для підвищення розвитку сільського господарства?

Характерно, що саме в цей час ВКП(б) в народі розшифровувати як,,второе крепосное право большевиков’’. Бухарін називав експлуатацію селянства,,воєнно-феодальною’’. Такі обставини змушували одноосібників вступати в колгоспи. У 1937 році в колгоспах перебувало 96,1 % селянських господарств, 99,7 % посівних площ.

3. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.

За привабливим, на перший погляд, фасадом колгоспного ладу на початку 30-х років визріла трагедія – спустошливий голод. Спираючись на командні методи, влада СРСР взимку 1931-1932 рр. у багатьох районах України вилучила залишки товарного хліба, майже все продовольче і насіневе зерно. Метою цієї акції було не лише поповнення стратегічних с оюзних запасів хліба, створення продовольчого резерву, а й придушення опору українського селянства державній політиці. Такі дії влади різко спричинили голод, який забрав, за різними підрахунками, від 3 до 6 млн. людських життів. Українське село гинуло мовчки, офіційна влада мовчала.

На початку 1933 року в Україну з необмеженими повноваженнями приїхав посланець Й. Сталіна П. Постишев, який виступав за застосування репресивних методів у виконанні плану поставок зерна. Почали широко практикувати ганебний захід – занесення на,,чорну дошку’’ сіл, які,,саботували’’ хлібозаготівлю, що вело їх до блокади та повної ізоляції. Для покарання боржників влада запровадила,,натуральні штрафи’’ спеціальні загони стали вилучати все наявне продовольство, свідомо здійснювався терор голодом.

В цей же час офіційна пропаганда змальовувала картину благополуччя на селі. Насправді –

Влада врешті-решт спохватилася. Не тому, що пройнятися співчуттям до народу, а тому, що брати в цього народу вже було нічого.

Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б),,Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами і одноосібними господарствами’’ (1933 р.) була спрямована на пробудження інтересу селян до результатів своєї праці: вказувалося, яку частину вони мають здати державі, а яку залишити собі. Та все ж примусова праця була малоефективною, втрачалося одвічна селянська працелюбність, хазяйновитість.

Коло думок. Голод перетворив селян у радянських людей, для яких притаманні:

Втрата господаря, економіста, універсала-агронома, організатора виробництва, продавця, носія духовної культури нації.

4. Господарсько-політичне життя.

На початок 1930-х рр.. Україна була однією з найбільш економічно розвинених республік СРСР, найактивнішою політично, культурно і національно. Тому саме проти неї партійно-державне керівництво на чолі з Й. Сталіним спрямувало всю жорстокість та силу підступного удару, утверджуючи тоталітарний режим в СРСР. Тим більше, що КП(б)У виявилася по суті поляризованою між двома тенденціями: традиційного російського централізму і самостійницького розвитку України як цілого політично-господарського і культурного організму.

У 1920-1930 рр. УСРР її лідерами більше розглядалась як республіка, що прагнула більшої економічної і політичної самостійності. Це породжувало конфліктність між,,центром’’ і націонал-комуністами в КП(б)У. Сталін розумів, що лише ліквідувавши цю течію він зможе реалізувати свої диктаторські плани. На початок 1930-х рр. і припадає ліквідація цієї суверенності України, здійснення якої так запопадливо проводив сталінський намісник П. Постишев. Приводом до кадрових часток було невиконання планів хлібозаготівель.

Сталінське керівництво прагнуло ліквідувати будь-яку опозиційність в українському суспільстві. В результаті партійної чистки навесні 1937 р. в КП(б)У залишилось на обліку 297 тис. осіб, тобто на 254 тис. менше, ніж було на початок 1933 р.

Водночас із чисткою партійних лав в Україні розгорнулась інша, більш глибока і руйнівна кампанія – боротьба з,,носіями українського буржуазного націоналізму’’. Жертвами цієї кампанії стали практично всі, хто брав участь в Українській революції 1917-1920 рр. Перші жертви (ще в 1929 р.) цілеспрямованих репресій понесло дореволюційне покоління української інтелігенції, яке було звинувачене у належності до таємної Спілки визволення України (СВУ).

З початком 1933 р. в Україні розгортається хвиля масових репресій. У цей час фабрикуються справи,,Українського національного центру’’. Союзу України і Кубані’’. Української військової організації’’. Польської організації військової’’…

Репресії сягнули свого піку в 1937 році – коли у січні надзвичайний ХІ V з’їзд Рад України затвердив нову Конституцію УРСР, яка була розроблена за зразком ,,сталінської Конституції’’ 1936 р. 37 % партійців республіки стили жертвами терору.

Репресії були спрямовані і проти вищого командного складу Червоної Армії. Наслідком цих репресій було те, що на початок 1949-х рр.. лише 7 % командирів мали вищу військову освіту. Всього було репресовано понад 15 тис. представників військової інтелігенції України.

Чи не найбільш руйнівними для українського суспільства, тяжкими своїми безпосередніми, а особливо віддаленими наслідками були репресії проти молодіжних організацій – ВЛКСМ-ЛКСМУ.

У 1938 році хвиля репресій тривала. Нове партійне керівництво УРСР, очолюване М. Хрущовим, визначило, що в Україні необхідно репресувати 6 тисяч,,ворогів народу’’, та згодом М. Хрущов виступив зі,,своїм соціалістичним почином’’(!), збільшивши для НКВС норму репресованих до 30 тисяч осіб.

Лише з кінця 1938 року хвиля масових репресій почала спадати. Але сам репресивний механізм продовжував свої жнива до 1941 р. і навіть в перші місяці війни. Протягом другої половини 1930-х рр.. у республіці було репресовано 360 тис. осіб.

1 930-ті рр.. характеризуються поворотом і в національній політиці сталінського керівництва. На передньому плані постало завдання максимальної централізації та уніфікації радянського життя. У національній сфері воно виявилось у поверненні до великодержавницької політики русифікації. Поворот у національній політиці спричинив зміну ставлення не тільки до здобутків українізації, а й до політики щодо національних меншин. На 1939 рік були ліквідовані всі національні територіально-адміністративні утворення, навчальні, наукові, культурні заклади, преса.

Поміркуємо. Під час репресій було знищено всіх командирів, які воювали на фронтах Першої світової війни. Як це може позначитися у майбутній війні?

5. Стан культури в Україні у 30-ті роки.

У 1930-ті роки в центрі уваги влади продовжувало залишатися питання про подолання неписьменності серед дорослого населення. До шкіл лікнепу в ці роки було залучено 1,5 млн. неписьменних. У 1936 році було утворено вечірні школи для дорослих. І вже в 1939 році, згідно з переписом населення, було зареєстровано лише 15 % неписьменних віком до 50 років.

Реформування загальноосвітньої школи відбувалося в напрямку уніфікації та ідеологізації, посилення русифікації. Політико-ідеологічний вплив на учнівську молодь забезпечувався діяльністю дитячих та молодіжних організацій – Всесоюзною піонерською організацією ім. Леніна та ВЛКСМ – ЛКСМУ.

,, Фронт боротьби зі шкідництвом і контрреволюцією’’ проорав чорну прірву і через педагогічну ниву. За заявою наркома освіти В. Затонського в системі освіти працювало 30-40 %,,класово ворожих елементів’’, від яких необхідно позбавитися найрішучішим способом. І справді, учительство найбільше постраждало від сталінських репресій.

Значне зростання промислового будівництва і виробництва потребувало підготовки фахівців. Збільшилася кількість вищих навчальних закладів, технікумів. За роки двох перших п’ятирічок вищі навчальні заклади і технікуми підготували 306 тис. спеціалістів, що майже дорівнювало кількості спеціалістів в усій дореволюційній Росії.

Всеукраїнську Академію наук (ВУАН) було поставлено під контроль державно-партійного керівництва. Було ліквідовано відділи, секції, кафедри, комісії і ВУАН перетворилася на асоціацію окремих науково-дослідних інститутів, підпорядкованих Президії ВУАН.

Українські вчені зробили значні відкриття в галузі фізики, математики, хімії, біології,географії, техніки. Плідно працювали над розробкою проблем історії України М. Грушевський, М. Слабченко, лінгвістики і літературознавства – М. Возняк, А. Кримський (фото зліва направо).

Партійно-радянське керівництво прагнуло пролетаризувати,,культурний фронт’’ – літературу і мистецтво - відповідно до завдань соціалістичного будівництва, встановивши тотальний контроль над творчістю митців слова і пензля. У червні 1934 року, на Першому з’їзді письменників України, було сформовано Спілку письменників України з метою,, колективізації ’’ творчої праці письменників. Більшовицький режим прагнув використати авторитет красного письменництва для зміцнення своєї влади і посилення ідеологічного впливу на український народ. Схожі процеси відбувалися і в живописі, графіці, скульптурі, кіно, театральному мистецтві.

Та і український культурний фронт було визнано політично небезпечним. Тільки потягом 1933-1934 рр. було заборонено понад 200,,націоналістичних’’ творів українських письменників. Безневинними жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників України, велика кількість художників, театральних митців, режисерів.

Одним з головних ворогів народу визнавалася релігія. Й. Сталін оголосив другу п’ятирічку,,п’ятирічкою знищення релігій’’. Реквізовувалися церковні цінності, руйнувалися храми – перлини світової архітектури. Тисячі культових споруд стояли пустками чи були перетворені на склади, клуби, музеї і навіть в’язниці.

Репресії захопили 4 митрополитів, 23 єпископів, 2000 священників ( на кінець 1933 року в Україні залишилось 200 священників). Було знищено Українську автокефальну православну церкву – одну з основних національно-духовних інституцій, виплеканих у ході національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

Пануючий державний атеїзм спричинив глибокі моральні деформації в суспільстві, ріст бездуховності. Утверджувався,, соціалістичний реалізм’’ – примітивізація культури.

Поміркуємо. ,,Для Сталіна було важливим знищити не форму, а душу, внутрішню ідейну сутність кожного народу’’. З погляду сьогодення, чи вдалося йому це зробити?

Домашнє завдання. Опрацювати відповідний матеріал підручника. Підготувати реферативні повідомлення та запитання для обговорення до уроку-семінару,,Сталінська індустріалізація України’’.