Що вивчає Організація виробництва?

Предметом курсу «Організація виробництва» є вивчення методів та засобів найраціональнішого сполучення (організації) трудових і речових компонентів сукупного виробничого процесу виготовлення продукції, надання послуг, які забезпечують безперебійність та ритмічність діяльності підприємства в конкретних умовах, виходячи з ... Кеш

Скільки форм організацій виробництва розрізняють в Зрг?

В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування.

Що виступає об єктом і предметом вивчення дисципліни Організація виробництва?

Об'єктом курсу являється промислове підприємство, яке розглядається в курсі як виробнича система. Предмет курсу – це вивчення методів і засобів найбільш раціональної організації виробництва. Організація виробництва – це особливий вид людської діяльності по створенню і вдосконаленню виробничої системи.

Категорія:Організація виробництва — Вікіпедія Організація гірничого виробництва‎ (2 К, 9 С) Сторінки в категорії «Організація виробництва» Показано 12 сторінок цієї категорії (із 12).

Тема 4. Організація виробничого процесу на підприємстві. Типи і методи організації виробництва

Організація виробництва конкретизується через організацію виробничого процесу, основними елементами якого є: предмети праці, знаряддя праці і власне праця. Узгоджена взаємодія всіх компонентів досягається формуванням структури виробничого процесу, яка виражає кількісний та якісний стан елементів, спосіб організації їх взаємодії та особливостей тих процесів, що відбуваються поміж ними.

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких відбувається перероблення продуктів природи, сировини та матеріалів у предмети споживання і засоби виробництва. При виробництві сільськогосподарської продукції виробничі процеси повинні раціонально поєднуватися у часі і просторі. При цьому в кожному підприємстві існують свої особливості такого поєднання.

Процес виробництва на підприємстві складається із основних допоміжних і обслуговуючих процесів.

Основний процес – це процес безпосереднього виробництва продукції.

Допоміжні процеси – це процеси забезпечення основного виробництва ресурсами, проведення ремонтів устаткування, тощо.

Обслуговуючі процеси – це процеси, що обслуговують основні і допоміжні процеси (складські, транспортні операції тощо).

Поєднання частин виробничого процесу в просторі забезпечується виробничою структурою підприємства, яка являє собою склад підрозділів та взаємозв’язків між ними.

Виробнича структура – це група підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні та (або) коопераційні взаємозв’язки та розташована на певній площі .

Можна виділити такі види виробничих структур підприємств:

♦ цехова (робочі місця-дільниця-цехи-підприємство),

♦ без цехова (робочі місця-дільниці-підприємство),

♦ корпусна (робочі місця-дільниця-цехи-корпус-підприємство),

♦ комбінатська (робочі місця-дільниця-цехи-виробництво технологічних переділів-виробничий комбінат).

Відповідно до класифікації виробничих процесів виробничі підрозділи поділяються на:

♦ основні (виробництво основної продукції),

♦ допоміжні (виробництво продукції для внутрішніх потреб) та

♦ обслуговуючі (послуги для основних і допоміжних підрозділів).

Виробнича структура залежить від таких чинників:

1. Конструктивні і технологічні особливості продукції.

2. Обсяг випуску продукції.

4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами.

5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів.

Організація процесу виробництва в часі забезпечує узгоджене і планомірне протікання виробничого циклу з виготовлення продукції.

Виробничий цикл – календарний період часу від початку до закінчення процесу виготовлення продукції.

При вирощуванні сільськогосподарських культур величина виробничого циклу в значній мірі залежить від періоду вегетації цих культур.

Існують три види поєднання операційних циклів (видів руху предметів праці по операціях процесу): послідовний; паралельний і паралельно-послідовний.

Послідовний вид руху предметів праці характеризується тим, що кожна наступна операція починається тільки після їх обробки на попередній операції.

Паралельний вид руху предметів праці полягає в тому, що невеликі передавальні партії чи окремі деталі запускаються на наступну операцію зразу ж після обробки їх на попередній незалежно від усієї партії.

На основі викладеного матеріалу можна зробити такі висновки:

1.Технологічний і виробничі цикли є найдовшими при послідовному виді руху деталей. У цьому випадку тривалість циклу прямо пропорціональна до величини партії деталей і норм часу на їх виконання. Отже, цей вид доцільно використовувати при невеликих партіях і при невисокій трудомісткості операцій, оскільки це приведе до скорочення тривалості циклу.

2.Найменша тривалість циклів є при паралельному русі деталей. Але тут можуть виникати перерви в роботі на робочих місцях, які знижують ефективність організації виробництва.

3.Витрати на транспортування при паралельному й паралельно-послідовному видах руху деталей є більші, ніж при послідовному, через появу транспортних партій. Таким чином, для зниження транспортних витрат ці види руху деталей доцільно використовувати у випадках предметної організації дільниць чи цехів, тобто, за ходом протікання технологічного процесу.

4.Послідовний вид руху деталей раціонально застосовувати при організації дільниць і цехів за технологічним принципом.

Важливим фактором вибору виду руху деталей є тип виробництва. Для одиничного і дрібносерійного типів оптимальним є послідовне поєднання операцій; для серійного й масового виробництва краще використовувати паралельне чи послідовно-паралельне поєднання операцій, яке доцільне також в умовах гнучкого автоматизованого виробництва в одиничному чи дрібносерійному виробництві.

Складний виробничий процес. Виробничий цикл складного процесу є сукупністю скоординованих у часі простих процесів, що входять до складного процесу виготовлення виробів чи їх партій.

Цикл складного процесу визначається найбільшою сумою циклів послідовно пов’язаних між собою простих процесів і часу між циклових перерв за формулою:

Де к – число циклів простих процесів, послідовно зв’язаних між собою;

Тці – тривалість циклу виготовлення деталей або виконання складних процесів, год;

Тмці – тривалість між циклових перерв (час комплектування передавальних партій із цеху в цех, тощо), год.

Ефективна організація складного виробничого процесу вимагає оптимізації його виробничого циклу. За критерій оптимізації виробничого циклу цього процесу можна взяти його мінімальне значення.

Всі виробничі процеси повинні раціонально поєднуватися у часі і просторі.

Важливою умовою, яка забезпечує раціональне використання трудових ресурсів і машин, є організація виробничих процесів на основі таких основних принципів: пропорційності, безперервності, ритмічності, спеціалізації, паралельності, системності, оптимальності.

Принцип пропорційності передбачає встановлення однакової пропускної спроможності різних робочих місць одного процесу. Недотримання цього принципу приводить до появи „вузького місця”, а підвищення ступеня пропорційності окремих процесів сприяє безперервному протіканню виробничого процесу.

Принцип безперервності полягає в тому, що кожна наступна операція виробничого процесу повинна починатися зразу після закінчення попередньої тобто без перерв або з мінімальними перервами в часі між ними.

Принцип ритмічності полягає у рівномірності виконання виробничих процесів у часі, тобто вимагає планомірних повторів виконання всіх пов'язаних між собою операцій в одному темпі (ритмі). При дотриманні цього принципу в рівні проміжки часу виробляється однакова кількість продукції, регулярно повторюються операції на всіх робочих місцях виробничого процесу.

Принцип спеціалізації полягає у виділенні групи працівників, які спеціалізуються на виконанні певних технологічних операцій.

Принцип паралельності характеризує суміщення операцій і процесів у часі з метою зменшення виробничих витрат. Комбіновані агрегати за один прохід по полю можуть виконувати декілька операцій.

Принцип системності ґрунтується на цілісному розгляді всіх процесів, які відбуваються на підприємстві і передбачає чітку послідовність виконання всіх робіт із врахуванням інтересів усіх учасників і впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на підприємство.

Принцип оптимальності передбачає досягнення бажаного результату із найменшими затратами.

Безпосередньму виконанню виробничих процесів передують проектування технологічних процесів і планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах, результати яких відображені в організаційно-технологічних та технологічних картах. В процесі проектування технологічних процесів здійснюється підбір системи машин і вибір технологічних схем виконання робочих процесів, визначається кількість робочих місць та їх організація, розробляються раціональні способи і прийоми виконання робіт тощо.

В організаційно-технологічній карті відображають основні параметри виконання робочих процесів: види операцій і технологічні вимоги до них, способи і прийоми роботи, склад машин і обладнання, виконавці робіт і їх функції, режими праці і відпочинку, затрати праці і її оплата, вимоги до техніки безпеки тощо.

Технологічна карта – є плановим докумнтом, в якому розробляється комплекс агротехнічних (або зоотехнічних) і організаційно-економічних заходів з вирощування за певною технологією сільськогосподарської культури (або групи тварин) та визначаються затрати праці, матеріальні та фінансові ресурси, що необхідні для цього.

На організацію виробничих процесів і вибір методів підготовки, планування та контролю впливає тип виробництва.

Тип виробництва – комплексна характеристика технічних, організаційних та економічних особливостей промислового виробництва, що обумовлена його спеціалізацією, обсягом та повторюваністю випуску продукції (виробів).

Існує три основних типи організації виробництва: одиничний., серійний та масовий, В серійному виробництві розрізняють: крупносерійне, середньо серійне та дрібносерійне.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.

Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Критерієм при встановленні типу виробництва в проектних розробках є коефіцієнт серійності (Кс), який визначається кількістю детелеоперацій, що припадають в середньому на одне робоче місце, а саме:

Ді – число операцій по кожному найменуванню продукції згідно із технологією, шт..

С – прийняте число робочих місць на дільницях, шт.;

В проектних розрахунках використовуються такі величини Кс:

- для масового виробництва Кс = 1;

- для великосерійного виробництва Кс = 2-4;

- для середньо серійного виробництва Кс = 5-10;

- для дрібносерійного виробництва Кс = 10-40;

- для одиничного виробництва Кс > 40.

Методи організації виробництва – це способи поєднання організації виробничого процесу в часі та просторі як сукупності засобів і прийомів його реалізації.

Організація виробничого процесу в часі визначається мірою його перервності, що залежить від виду продукції і технології її виготовлення. Вся продукція може бути поділена на два види : дискретну (взуття, меблі, машини тощо) і неподільну (рідкі хімічні речовини, фарби, тісто тощо).

Організація виробничого процесу в просторі визначається розташуванням устаткування (робочих місць) дільниць і цехів. Вона залежить від виду продукції, її кількості та технології виготовлення .

В перервних виробничих процесах устаткування (робочі місця) можуть розташовуватися за однорідними технологічними групами (однорідними технологічними операціями) або за групами для обробки конструктивно однорідних і подібних за розмірами (масою) деталей.

Для здійснення неперервних виробничих процесів устаткування (робочі місця) розміщуються заходом технологічного процесу оброблювання

деталей. Такі методи виробництва відносяться до потокових, всі решта – до не потокових : 1) одиничний метод організації виробництва; 2) партіонний (груповий) метод організації виробництва.

Потоковий метод – це прогресивна форма організації виробничого процесу, яка ґрунтується на ритмічній повторювальності та узгодженості в часі основних і допоміжних операцій, що виконуються на спеціалізованих робочих місцях, котрі розташовані за ходом технологічного процесу, де передавання предметів праці з операції на операцію здійснюється з мінімальними витратами часу спеціальними транспортними засобами.

Основними параметрами потокової лінії є такт і ритм.

Такт – це період часу між запуском і випуском двох суміжних виробів (деталей, складальних одиниць) на лінії.

Для одно предметної лінії такт визначається за формулою:

Фпл – плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період (зміна, доба, місяць, рік), хв. або год.;

N – кількість виробів, що випускаються за той самий період на лінії, шт.

При передачі виробів партіями з однієї операції на іншу визначається ритм потокової лінії (Р) за формулою:

Де Р – розмір передавальної партії виробів (свиноматок, поросят, птиці).

Потокові методи організації виробництва поліпшують показники роботи підприємства: підвищують продуктивність праці, повніше використовується устаткування, знижується собівартість продукції, зростає прибуток і підвищується рентабельність виробництва.

Розвиток потокового виробництва відбувається шляхом автоматизації процесів.

Під автоматизацією виробництва розуміють процес, під час якого всі або переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника передаються машинам і здійснюються без його особистої участі, крім функцій налагодження, нагляду та контролю.

Сучасна виробнича система має поєднувати гнучкість нижчих (одиничного, дрібносерійного) і високу продуктивність вищих (великосерійного, масового) типів виробництва.

Гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ) являє собою організаційно-технічну виробничу систему, функціонує на основі комплексної автоматизації і здатна ( у діапазоні технічних можливостей) з мінімальними витратами й у короткі терміни, не припиняючи виробничого процесу і не зупиняючи устаткування, переходити на випуск нової продукції шляхом перебудови технологічного процесу за рахунок заміни програм управління.