Що є основною сировиною для виробництва азотних добрив?

Основна сировина для азотних добрив – синтетичний аміак та азотна кислота.

Як вносять азотні добрива?

Вносять азотні добрива у вигляді гранул, порошку або рідкого розчину. Останні можуть вноситися в ґрунт - живити кореневу систему, або на листя – позакореневе підживлення. Оптимальний час, вид і спосіб внесення аміачного добрива визначається відповідно технології вирощування агрокультур. Кеш

Яку сировину використовують для виробництва мінеральних добрив?

Мінеральними добривами називають неорганічні сполуки, для виробництва яких використовують фосфорити, селітри та іншу природну сировину, а також відходи та побічні продукти промисловості.

Сірчанокислотна промисловість

Сірчанокислотна промисловість виробляє продукцію, яка має широке застосування та низьку матеріаломісткість виробництва. Сірчана кислота використовується у тестильній, харчовій, нафтопереробній, целюлозно-паперовій промисловості у виробництві акумуляторів тощо.

Сірчанокислóтна промислóвість — одна з основних галузей хімічної промисловості, яка виробляє сірчану кислоту, H₂SO₄.

Майже вся сірчанокислотна промисловість зараз використовує так званий контактний процес. Значення сірчаної кислоти дуже велике: вона застосовується у виробництві мінеральних добрив (в УРСР 2/3 всієї продукції сірчаної кислоти), соляної і азотової кислоти, барвників, штучного волокна, вибухових речовин, очищення нафтопродуктів; у метал., харч., целюлозно-паперовій, текстильній, шкіряній промисловості тощо. Основна сировина для сірчанокислотної промисловості — сірчані колчедани, самородна сірка, сірчані сполуки, що містяться у промислових та попутних газах. Тому що транспортування кислоти на велику віддаль нерентабельне, її виробництво розміщено у районах її споживання (особливо в місцях виробництва мінеральних добрив) і видобутку сірки.

До революції сірчанокислотна промисловість була в Україні слабо розвинена; працювали лише З заводів: Костянтинівський (з 1897) і менші: Одеський і Вінницький. У 1913 Україна виробляла 45 000 т сірчаної кислоти (вся Російська Імперія — 145 000 т) переважно на імпортному колчедані. Під час перших п'ятирічок ґрунтовно реконструйовано діючі вже заводи і створено нові.

До 1920-их років основною сировиною для сірчаної промиловості в УРСР був уральський колчедан, пізніше також сірчані гази кольорової металургії та коксової промисловості; нині [коли?] головні — природна сірка і уральський сірчаний колчедан. Виробництво сірчанокислотної промисловості. донині зосереджується головним чином у місцях її споживання, тобто на підприємствах для виробництва мінеральних добрив (1970 — 70 % продукції). Тепер найбільші підприємства, що виробляють кислоту, — це хімічні комбінати комбінати:

• Сумський (з 1954),
• Вінницький (з 1912)
• Горлівський (з 1933)
• Костянтинівський хімічний завод
• Одеський суперфосфатний завод
• Кримський завод двоокису титану; ін. — в дніпродзержинському та на коксохім. зав. Донбасу і Придніпров'я. У перспективі постануть нові осередки промисловості у Передкарпатському сірконосному басейні — в Роздольському та Яворівському гірничо-промислових комбінатах, а також на Рівненському заводі азотних добрив.

Джерела [ ред. | ред. код ]

Хімічна промисловість України

Хімі́чна промисло́вість Украї́ни — хімічна промисловість в межах України.

Для свого розвитку має міцну сировинну базу: власне хімічну сировину (сірка, солі, фосфорити), відходи від інших галузей промисловості, а також нафту, вугілля, природний газ.

Зміст

Історія [ ред. | ред. код ]

До 1917 [ ред. | ред. код ]

Початки хімічної промисловості були покладені в Україні у 18 ст., коли розвинулося виробництво стрільного пороху. Правда, 1764 Московський сенат, боячися повстання козаків, наказав розмонтували всі порохові заводи в Україні, але 1777 їх відновили, і вже в 1790 — 95 pp. один лише завод у Шостці покривав половину попиту на порох всієї Російської Імперії. Продукція пороху у невеликих кількостях була наладнана в інших місцевостях України, у тому числі й у Львові. Відома була в Україні також продукція селітри (амонієвої), але в 19 ст. вона зовсім занепала. До ранніх підприємств хімічної промисловості в Україні належить фабрика мідного купоросу в Путивлі (1743).

Однією зі старовинних галузей хімічної промисловості в Україні є виробництво лаків і барвників. Фарби й емалі виготовляли в Україні ще за Київської Русі (11 — 12 ст.); спочатку виробництво базувалося на переробці сирих матеріалів та рослин, пізніше (з 14 ст.) почали вживати природні смоли і бітуми. Першими продуцентами фарб були в Україні гончарі, а також монастирі (Михайлівський у Києві), у 14 — 18 ст. - кустарі. Першими великими фірмами лакофарбової промисловості був завод в Одесі (з 1856), далі зав. у Харкові (1857), Києві (1860), Полтаві (зав. олов'яних білил, 1870); при кінці 19 ст. збудовано лакофарбові завод у Львові й Харкові. 1910 — 14 лакофарбова промисловість була винятково добре розвиненою галуззю хімічної промисловості в Україні.

Як і в інших галузях народного господарства царської Росії, на початку розвитку хімічної промисловості в Україні велику роль відігравав закордонний капітал. Так, одним з перших промислових закладів хімічної промисловості був завод Шульце в с. Іванівка на Харківщині (з 1843), що почав виробляти сірчану кислоту. Менші заводи були в Києві й на Чернігівщині.

До дуже давніх галузей хімічної промисловості України належить соляна промисловість. Лише в 1913 — 16 pp. почалася переробка солі калію в Калуші (Галичина). Цю переробку поширено після першої світової війни на Стебник, який у 1922 — 32-их pp. постачав для сільського господарства західних земель каїніт. Продукція соди почалася в Україні під кін. 19 ст. (див. Содова промисловість). У 1870-их pp. розвинулася коксохімічна промисловість.

Центром виробництва сірників з 1850-их pp. був Львів, згодом і Чернігівщина.

На початку 20 ст. почалася в Україні продукція каучукових виробів; перший завод з уваги на потреби війни збудовано в Києві. 1915 наладнано випуск деяких хімічних речовин на заводі «Коксобензоль» у Донбасі, а 1916 — 17 побудовано завод синтетичної азотної кислоти в Юзівці (тепер Донецьк) та на содовому заводу в Слов'янському (зараз Слов'янськ). Хімічні фабрики побудовано також в Одесі (суперфосфатна, лакофарбова), Костянтинівці, Маріуполі (ультрамариновий зав.). Тоді ж вступив у дію завод анілінових барвників у Рубіжнному. Всі ці заводи, значно поширені й розбудовані, працюють донині, а деякі з них (Рубіжанський, Донецький) належать до найбільших хімічних заводів в Україні.

Вартість всієї хімічної промисловості України на 1913 перевищувала 20 млн крб. золотом, що становило 10 % вартости хімічної промисловості Російської Імперії. За видами хімікатів продукція України 1913 становила (в млн т):

• Первинні хімікати:
  • кам'яновугільна смола = 38,6
  • 25%-ова аміачна вода = 16,1
  • сірчанокислий амоній = 13,5
  • важкі мастила = 10,9
  • пек = 12,6

  1917—1941 [ ред. | ред. код ]

  Воєнні дії першої світової війни та революція 1917 значно пошкодили підприємства хімічної промисловості в Україні. 1921 — 27-і pp. були добою реорганізації. У листопаді 1921 створено в Україні трест «Хімвугілля», який перейменовано 1922 на «Південхімтрест» (кілька хімічних фабрик України увійшли до всесоюзного тресту «Фосфатотук»). 1927 — 28 Україна давала 15,4 % всієї продукції хімічної промисловості СРСР, вартістю на 56,5 млн золотих крб. 1928 створено 'Комітет хімізації при Раді народних комісарів УРСР'; того ж року продукція хімічної промисловості досягла рівня 1914. За першої п'ятирічки плановано вкласти в хімічну промисловість УРСР 320 — 340 млн крб. Наголос робився на збільшення випуску мінеральних добрив для сільського господарства і продукції хімікатів воєнного призначення. Для цього побудовано ряд нових заводів: суперфосфатний у Костянтинівці, кіно-фотоплівки в Шостці, завод «Харпластмас» у Харкові та завод пластиків у Прилуці. З давніших значно поширено завод в Донецьку, Одесі, Вінниці.

  З посиленням централізації і ліквідацією системи Вищої Ради Народного Господарства (1932) української хімічної промисловості підпала під керівництво новоствореного всесоюзного Наркомату важкої пром-сти в Москві. До нових підприємств того часу належить Горлівський комбінат (синтетичний аміак з коксового газу), Дніпропетровський галалітовий завод, лако-барвникові фабрики в Дніпропетровську і Гуляй-Полі, фабрика етеру в Києві, суриковий зав. у Кривому Розі (залізні піґменти) і перший в Україні зав. штучного віскозного шовку — «Київського».

  З проєктів 3-ї п'ятирічки (1938 — 42) здійснено лише деякі новобудови: азотнотуковий зав. у Дніпродзержинську, Слов'янський новосодовий зав. та перші цехи Лисичанського хімкомбінату (зараз ПАТ Сєвєродонецьке об'єднання «Азот»). 1940 хімічної промисловості давала (в тис. т): мінеральних добрив — 1 012, сірчаної кислоти — 407, кальцинованої соди — 434, каустичної соди — 64, калійних добрив — 82, лаків — 45, фарб і барвників — 8, синтетичного волокна — 1,6; у продукції суперфосфатів УРСР здобула 1941 майже монопольне становище в СРСР. 1939 з Всесоюзного Наркомату важкої пром-сти виділено окремий наркомат Хімічної промисловості, і йому передано найважливіші укр. підприємства т. зв. первинної хімії. Швидке зростання X. п. видно зі збільшення її основних фондів (у млн крб): 1928 — 154, 1932 — 464, 1937 — 1270.

  З 1944 [ ред. | ред. код ]

  Війна 1941 — 45 знову зруйнувала хімічної промисловості Її відбудова тривала довше, ніж ін. галузей пром-сті, бо одночасно з відбудовою доцільно було модернізувати технологію виробництва, зокрема з видобутку сірчаної кислоти, каустичної соди та калійних добрив. Довоєнного рівня у цих галузях досягнуто було в 1952 — 56 pp. Великий крок вперед зробила X. п. України в 1955 — 70-их pp., коли планувальні органи республіки мали змогу дещо більше керувати її розбудовою. За ці роки побудовано нові хім. підприємства: хім. реактивів у Шостці та Черкасах, бромовий зав. в Красноперекопську в Криму, хімічний комбінат у Сумах, завод у Львові, сірчаний хімічно-гірничий комбінат у Роздолі, завод фарб у Донецьку, завод штучного волокна в Черкасах, Чернігові й Сокалі, шинний завод у Дніпропетровську, хімічно-металургійний комбінат у Калуші, калійний комбінат у Стебнику, сірковий комбінат у Яворові. Одночасно на існуючих хімічних комбінатах Донбасу було побудовано нові цехи, які опановували нові види продукції, передусім пластмас та композитів. Разом з тим частка України в хімічній промисловості всього СРСР зросла з 10 % у 1913 до 21 % в 1940 і 23 % у 1970; у тому ч. продукція мінеральних добрив до 29 % СРСР, сірки — 64 %, сірчаної кислоти — до 18 %, синтетичних барвників — до 32 %, соди кальцинованної — до 25 %, соди каустичної — до 12 %, пластмас — до 25 %, отрутохімікатів — до 12 %, побутової хімії — до 33 %.

  Значення хімічної промисловості зросло ще більше в 1970 — 80-х pp., коли було побудовано нові зав. синтетичного волокна в Житомирі, тонкого органічного синтезу в Івано-Франківську, новий шинний комбінат у Білій Церкві, зав. азотних добрив у Рівному, завод двоокису титану в Криму, виробництво капролактаму на Сєверодонецькому комбінаті та ін.

  Випуск синтетичних волокон в Україні (в тис. т):

  1950	1965	1970	1981
  хімічні волокна	2,9	43,9	65,3	164,3
  у тому ч.:
  штучні волокна і нитки	2,9	20,3	23,3	61,1
  синтетичні волокна і нитки	—	23,6	41,9	103,2
  штапельне волокно	—	2,2	7,0	15,9

  Випуск штучного волокна в УРСР становив 1975 19 % продукції СРСР, віскозних ниток — 37 %. Виріб штапельного волокна і целофану розпочато в 1974 — 80-их pp. Продукція пластмас, синтетичних смол та склопластиків наладнана в Україні відносно задовільно; тут працює близько 30 великих фабрик, побудованих переважно після 1950. Випуск карбамідних смол становив 1970 — 47 000 т, алькідних смол — 14 400 т, кремнієвих органічних сполук — 3 660 т.

  У зв'язку зі збільшенням видобутку сірки в зах. обл. України змінилася структура вихідної сировини для виробу сірчаної кислоти (на 1975 у % до всієї сировини; в дужках — 1960): колчедан — 48,9 (66,9), елементарна сірка — 37,1 (16,8), похідні гази — 14,0 (16,3). Також у структурі вихідної сировини для виробу азотових хімікатів відбулися великі зміни: збільшення природного газу коштом коксового: 1965 коксовий газ становив 50,7 % вихідної сировини, природний газ — 49,3 %; відповідні числа на 1975: 23,9 % і 76,1 %.

  Однією з найголовніших ділянок хімічної промисловості в Україні є мінеральні добрива. Продукцію (в тис. т) видно з таблиці:

  1965	1970	1975	1981
  Всі добрива	7312	11 541	18 265	21 146
  у тому ч.:
  фосфатні	2 777	3 761	6 302	7 844
  азотні	3905	6810	10 840	12 513
  калійні	630	959	1096	759

  Наладнано також випуск метилового спирту, ацетальдегіду, винної (оцтової) кислоти, вініль-ацетатів, нітрону та різних емульсій, потрібних для виробу субститутів для одягу (штучна шкіра, штучні хутра, покриття для сидінь в автомобілях тощо). У секторі лаків і фарб введено в дію цехи, які почали продукувати прозорі лаки для покриття дерев'яних меблів, цехи, що продукують похідні алкідних смол; збільшено виробництво мумій та залізного сурика, ультрамаринових сполук. Бл. пол. продукції укр. лакофарбникової продукції вивозиться за межі УРСР, у тому ч. до багатьох ін. країн. У ділянці гербицидів укр. X. п. перейшла в 1970-их pp. на випуск безпечніших з екологічного та гігієнічного погляду й ефективніших продуктів (етеросульфонат, дихоральмочовина, трихлорацетат натрію, кельтан та ін.). Але продукція препаратів ДДТ та ДНОК все ще становить поважну частину гербицидів.

  Частка укр. X. п. в продукції всього СРСР на 1965 рік становила — 70 %: всі мінеральні добрива — 21, сірчана кислота — 18, сода кальцинована — 64, отрутохімікати — 12, вироби побутової хімії (пластмаси, волокна й ін.) — 33. Зміна відбулася ще в тому, що в 1960-х pp. переважала в укр. X. п. первинна (велика) хімія, а в 70-их pp. різко підвищилася частка виробів вторинної хімії. Особливо гальмує зростання X. п. в Україні потреба скорочувати випуск тих хімікатів і синтетичних матеріалів, що виробляються на базі переробки нафти, а також вугілля.

  X. п. належить до малотрудомістких ділянок важкої промисловости. Вона потребує коштовного устаткування, значної кількости джерел енергії, великої кількости хімічної первинної і допоміжної сировини, але порівняно невеликої чисельності робітників, зате з великим відсотком фахівців високої кваліфікації. На кінець 1973 укр. X. п. мала 19 170 спеціалістів з вищою та 36 000 з середньою спеціальною освітою, тобто 6,4 % і 4,5 % всіх працюючих у промисловості України. Питома вага X. п. в продукції всієї промисловості УРСР становить на 1975 — 80-і pp. незмінно 6,3 % (за вартістю продукції в оптових цінах 1975); частка виробів X. п. в структурі предметів споживання — 2,4 % всіх пром. товарів широкого вжитку.

  Продукція хімічної промисловості України

  Види продукції (в тис. т)	1913	1928	1940	1945	1950	1960	1970	1980
  Мінеральні добрива	36	57	1012	136	1536	3853	11 541	19 739
  Сірчана кислота	45	72	407	72	395	1311	2223	4507
  Кальцинована сода	113	167	413	122	531	773	871	1077
  Каустична сода	36	39	78	8	41	104	218	396,4
  Лаки та фарби	10	—	55	—	93	205	400	1 100
  Хімічне волокно	—	—	1,6	—	2,9	14,2	65,3	161,2
  Отрутохімікати для сільського господарства	—	—	—	—	—	7,0	34,6	84,4

  Основні галузі хімічної промисловості [ ред. | ред. код ]

  • Гірнича хімія — займається видобутком природної хімічної сировини: калійні солі (Калуш, Стебник), кам'яна сіль (Слов'янськ, Бахмут, Солотвине, Сиваш), сірка (Яворів, Новий Розділ), фосфорити (Середнє Придністров'я), озокерит (Борислав). Тому можна виділити три райони гірничої хімії: Донбас, Прикарпаття, Присивашшя.
  • Основна хімія — виробляє кислоти, мінеральні добрива, соду та інше:
    • калійні добрива — виробництво тяжіє до сировини — видобутку калійних добрив (Калуш, Стебник);
    • азотні — виробництво тяжіє до коксохімічних і металургійних підприємств, газопроводів. Центри: Сєвєродонецьк, Горлівка, Кам'янське, Черкаси, Рівне;
    • фосфатні — виробництво тяжіє до споживача. Центри: Вінниця, Суми, Одеса;
    • сода — виробництво тяжіє до сировини (до кухонної солі) (Донбас, Крим);
    • сірчана кислота — сировиною є сірка Прикарпаття та сірчисті гази металургійних підприємств. Центри: Суми, Вінниця, Сєвєродонецьк, Одеса, Горлівка.

    Географія [ ред. | ред. код ]

    Більшість підприємств хімічної промисловості зосереджено у трьох районах: Придніпров'ї, Донбасі, Прикарпатті, тому ці райони найбільше екологічно забруднені. Зокрема, основними виробниками хімічної продукції в Україні є холдингова група OSTCHEM, до складу якої входять Черкаський «Азот», Концерн «Стирол» (Горлівка), Сєвєродонецький «Азот» та «Рівнеазот». Також великими виробниками хімічної продукції є Київхімволокно, Алчевський коксохімічний завод, Вінницяпобутхім, Дзержинський фенольний завод тощо.

    Власність активів [ ред. | ред. код ]

    На початку 2011 Дмитро Фірташ придбав ВАТ «Азот» у харківського олігарха Олександра Ярославського. Вартість заводу не розголошується, однак відомо, що Ярославський прагнув отримати за «Азот» $800 млн і залишився задоволений результатом угоди. Дмитро Фірташ та пов'язані з ним структури зосередили у своїх руках виробництво 100 % селітри в Україні, 80 % карбаміду та 75 % аміаку.

    Дмитро Фірташ — власник холдингу OSTCHEM (входить до складу фінансово-промислової групи «Group DF»), що об'єднує групу хімічних підприємств, які виробляють мінеральні добрива, органічні кислоти, діоксид титану, кальциновану соду, рідкий азот та інші хімічні продукти, контролює 4 з 6 українських виробництв азотних добрив. Фірташ впевнений, що консолідація українського хімпрому — це єдиний засіб для галузі бути конкурентною у світі [1] . Зокрема, модернізація та консолідація підприємств хімічної промисловості дала змогу збільшити обсяги виробництва та вивести хімпром України на новий міжнародний рівень [2] [3] [4] . Зараз OSTCHEM забезпечує 2,5 % світового споживання ІАС і 1,4 % світового споживання КАС (карбамідо-аміачної суміші).

    Головний інвестор у хімічну промисловість України Дмитро Фірташ впевнений, що успіх України на глобальному титановому ринку залежить від того, наскільки швидко буде створений титановий холдинг [5] . Дмитро Фірташ:

    Я абсолютно не сумніваюся, що чим швидше буде створений вертикально-інтегрований титановий холдинг, тим краще для України

    Поза зоною його впливу залишилися ВАТ «ДніпроАЗОТ», яким володіє Ігор Коломойський та Одеський припортовий завод (знаходиться у державній власності) [6] .

    Примітки [ ред. | ред. код ]

    1. ↑Консолідація хімічної галузі — запорука успіху у світовій конкуренції. Архів оригіналу за 5 травня 2014 . Процитовано 5 травня 2014 .
    2. ↑Предприятия OSTCHEM наращивают производства. Архів оригіналу за 6 березня 2016 . Процитовано 5 червня 2014 .
    3. ↑Архівована копія. Архів оригіналу за 6 червня 2014 . Процитовано 5 червня 2014 .
    4. ↑Архівована копія. Архів оригіналу за 6 червня 2014 . Процитовано 5 червня 2014 .
    5. ↑Дмитро Фірташ: «Якщо ми хочемо бути гравцем на титановому ринку, ми повинні тримати позицію. Чим швидше буде створений вертикально-інтегрований титановий холдинг, тим краще для України». Архів оригіналу за 19 серпня 2014 . Процитовано 18 серпня 2014 .
    6. ↑ «Олігарх всея селітри». «Український тиждень», № 9 (174) 4-10 березня 2011, стор. 7

    Посилання [ ред. | ред. код ]

    • За сім місяців поточного року хімічна промисловість України зросла майже на 34%. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 17 вересня 2018. Архів оригіналу за 17 вересня 2018 . Процитовано 17 вересня 2018 .
    • В Одеській області відкрився новий завод з виробництва рідких добрив. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 19 вересня 2018. Архів оригіналу за 19 вересня 2018 . Процитовано 18 вересня 2018 .