Чому твір називається момент?

Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить (звідси й назва новели "Момент") — і зникло разом із чарівною панною.

Який жанр твору момент?

Як починається твір момент?

У повітці оповідач зустрічає якусь панну із міста. Спершу вона лякається, але потім починає весело балакати із оповідачем і каже, що вже два дні тут сидить на соломі. Приходить Семен і каже, що їм обом треба негайно йти геть, бо стражники розшукують якусь панночку й ось-ось прийдуть і до нього.

Володимир Винниченко — Момент (скорочено)

Було це навесні. Герой-оповідач їхав зі своїм другом-контрабандистом до кордону. Йому треба було обов'язково перейти кордон, ні дожидаючи ночі. Семен, людина серйозна, сказав, що це неможливо, можуть убити. Оповідач наполягав. Тоді Семен сердито сказав йому, щоб той ліг на дно воза, й прикрив рядном. Привіз до якоїсь повітки. Коли оповідач зайшов, то був вражений несподіванкою. Там уже сиділа на соломі гарна панна. Вона засміялася і запросила його сідати.

Зайшов Семен і сказав, що треба тікати вже зараз, бо до нього йдуть з обшуком — стражники розшукують якусь панночку. їм дали сільський одяг і спрямували до лісу, де був кордон. Панна попросила в оповідача револьвер, і коли той поцікавився, чи вміє вона стріляти, відповіла, що убити себе зуміє.

Йшли полем, відпочивали, дивилися один на одного. Ховалися в житі, як проїжджала підвода. Він запитав, як її звати, вона ж сказала, що не хоче говорити й не хоче знати, як звуть його. Потім раптом попросила, щоб супутник, коли раптом її вб'ють, а він залишиться живий, написав за адресою, яку вона кілька разів повторила, таке: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя".

Жито скінчилось. Почався ліс. Вони перебиралися від дерева до дерева то повзучи, то перебігаючи. Сідали відпочивати, дивилися, як у природі все живе, рухається, кохає.

Йому так хотілося пригорнути її до себе, але вона відсторонилася. Тільки спитала, чи буде згадувати, як її уб'ють. Він сказав, що її не вб'ють, і сам у це повірив.

Нарешті прийшли до лощини, побачили прикордонні стовпи. Серце застукало швидше. Муся, "з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута. здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким".

Оповідач сказав, що вони кинуться через межу разом, не озираючись на крики й постріли. Побігли. Почулися вибухи, гуки. Летіли, аж вітер у вухах. А в грудях було "щось легке, широке, як небо, як повітря, як могучий потік".

Зупинилися далеко від кордону, кинулися одне до одного, даючи волю почуттям. Потім довго і втомлено сиділи мовчки. Муся любовно-ласкаво глянула на свого супутника й сказала, що тепер вони попрощаються, і він ніколи її не шукатиме. Щастя може тривати лише момент, а далі вже йде буденщина, банальність. Розум героя-оповідача дивувався, протестував, а уста мовчали. Хто вона, де вона, він і досі не знає, але завжди носить її образ у своїй душі.

• Момент (повний текст) ▲ читається за 33 хвилини
• Момент (стисло) ▲ читається за 6 хвилин

• Момент (аналіз)
• "Момент" (шкільні твори)
• Доведіть, що твір В. Винниченка "Момент" — неореалістична новела(та інші запитання)
• Біографія Володимира Винниченка

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

У новелі "Момент" поєдналися реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Образ Панни в новелі — це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, твір написаний в імпресіоністичному дусі.

Філософський підтекст новели "Момент"

Художня спадщина Винниченка — письменника привертає увагу гостротою морально-етичної проблематики, майстерним розкриттям психології людини. Свідченням цьому є новела "Момент". В. Винниченко порушує проблему буття людського суспільства, яке створило саме для себе безліч обмежень, кордонів, правил і обов'язків.

У творі змальовано втечу через кордон двох людей, що випадково зустрілися й волею долі стали "співучасниками". Випадкові, зовсім чужі й незнайомі люди зустрічаються в екстремальній, межовій ситуації, коли треба бігти й дихати в такт, коли виникає загроза життю. І вони стають такими знайомими незнайомцями, знайомими з минулого, яких загнали "другі люди". У творі про героїв майже нічого не повідомляється. Показово, що відповідь на питання "Як вас зовуть?" В. Винниченко свідомо пропускає в тексті. Адже це й неважливо, найголовніше, що зіткнулися дві людини, які за своєю вдачею протиставлені умовам людського суспільства.

Герой новели чутливий до навколишнього світу, до всіх проявів життя. Межова ситуація робить його ще уважнішим, змушуючи придивлятись до найменших деталей. Він гостро відчуває всю абсурдність суспільного буття людини, бо навіть кузьки, метелики є вільними в своєму виборі, їм не треба ховатись, у них нема "незаконнорождених, нема пашпортів, моралів, "уложеній о наказаніях", вони "маленькі, здорові, чисті циніки", в їхньому світі відбувається "великий, прекрасний процес життя". Навіть смерть герой сприймає як частину безкінечного процесу колооберту, бо вона не здатна вирвати його з цілісної картини природного життя: "І, пам'ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий". Натомість Муся бачить смерть як індивідуальний кінець буття, після якого не буде нічого. Вона цінує життя, любить його понад усе. Просить, щоб він передав, що вона померла "Так, як вмирають ті, що дуже люблять життя".

Перетнувши кордон, герої ніби переходять на якийсь новий щабель усвідомлення себе й світу. З ними відбулося "торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який зміта все сміття "не треба", "не можна", це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі". Переживши разом кризову, межову ситуацію, герої стають духовно багатшими, мудрішими. Муся відкидає всі "не можна", віддаючись пориву душі, а юнак розуміє неоціненну мить щастя, яку можна зберігати лише в пам'яті. Тому, коли Муся просить попрощатися назавжди, він не опирається, а розуміє її невідомою тугою, цією великою журбою, що народилась чогось у грудях, розуміє її "всією налиплою на душу буденщиною". Адже зрозуміло, що, повернувшись до звичайного життя серед людей, де діють все ті ж правила, заборони, умовності, той єдиний, по-справжньому щасливий момент назавжди буде втрачено, стерто, а може, й сплюндровано, що є найстрашнішим.

Таким чином, у творі постає проблема сенсу людського щастя, людського буття взагалі. Буття плинне, тому кожна його мить безцінна, і дуже важливо вміти зберегти ці найщасливіші миті в душі. Це розуміє герой, і це вдається йому, бо навіть через час, у тюремній камері він може пригадати найдрібніші деталі, а найголовніше — здатний цінувати той, може, найщасливіший, справжній момент свого життя.