Що виробляє легка промисловість?

ЛЕГКА́ ПРОМИСЛО́ВІСТЬ – багатогалузевий комплекс народного господарства, здатний виробляти широкий спектр товарів народного споживання, серед яких тканини усіх видів, швейний та трикотажний одяг, взуття, шкіргалантерея і шкіртовари, фурнітура, фарфоровий посуд та іграшки. Кеш

Яку групу товарів виробляє легка промисловість?

Легка промисловість України охоплює галузі, що виробляють товари народного споживання — тканини, одяг, взуття, предмети галантереї та парфумерії тощо.

Яка галузь забезпечує легку промисловість сировиною?

Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, машинобудування — обладнанням, хімічна промисловість — хімічними волокнами, барвниками. Кеш

Легка промисловість — Вікіпедія Потенційні можливості підприємств легкої промисловості дозволяють виробляти широкий спектр товарів народного споживання, здатних задовольнити попит на внутрішньому ринку. Станом на 01 ... See more

Швейна промисловість

Шве́йна промисло́вість — галузь легкої промисловості, що виробляє одяг. Основну сировину для швейної промисловості дає текстильна промисловість.

Зміст

Швейна промисловість в Україні [ ред. | ред. код ]

Історія [ ред. | ред. код ]

Традиції швейної промисловості безпосередньо пов'язані з кравецьким ремеслом і сягають до часів Русі. За середньовіччя, як і пізніше, кравецтво було широко розвинене на українських землях (цехи), і ще до 1918 основною формою виробництва були дрібні кустарні підприємства що нерідко працювали для більших торгових фірм. Кравецтво було найбільше розвинене по більших містах України, передовими осередками швейної промисловості були: Київ, Харків, Одеса, Львів, Чернівці та інші.

У часи УРСР [ ред. | ред. код ]

З приходом радянської влади поступово збільшено виробничі форми швейної промисловості, зокрема за доби п'ятирічок. До другої світової війни збудовано в Україні близько 20 більших підприємств, у тому числі швейну фабрику імені Ф. Смирнова-Лавочкіна в Києві, імені В. Воровського в Одесі, імені Ю. Д. Тинякова в Харкові та інші. У 30-х pp. майже ліквідовано дрібні форми виробництва: 1940 85,2% виробництва припадало на великі підприємства, і до початку другої світової війни в Україні їх було близько 50. У загальному виробництві легкої промисловості ця галузь становила: 2,4% 1913, 24,8% 1927 — 28 і 37,8% 1940.

У 1950-х pp. в Україні працювало 123 підприємства швейної промисловості, однак її географічне розміщення було дуже нерівномірне. 32% всієї продукції давали підприємства Києва і Харкова. У 1951 — 70 pp. збудовано 10 нових великих підприємств, зокрема в Артемівську (Донецька область), Дрогобичі, Києві, Харкові, Львові, Кропивницькому та Миколаєві. Загальна кількість підприємств збільшилась до 152. Починаючи з 1970-х pp., в Україні створюються великі швацькі об'єднання на базі існуючих підприємств, наприклад, київська «Україна» (найбільше в УССР), одеське імені Воровського, харківське імені Тинякова, «Трембіта» у Чернівцях, дніпропетровське імені В. Володарського та інші. Рівень механізації швейної промисловості підноситься за 1970-х pp. до 58,2%, на той час створено також 6 будинків для моделювання одягу у Львові, Києві, Донецькому, Дніпропетровську, Одесі й Харкові.

Виробництво Ш. п. УССР за повоєнних pp.
Виробництва:	1960	1965	1970	1980	1984
Пальта, півпальта і плащі в тис. шт.	10 284	10 078	17 038	14 040	11 441
Костюми тис. шт.	14 072	14 842	16 926	15 219	10 391
Сукні (вкл. з сарафанами й халатами) тис. шт.	3 905	22 187	39 456	56 958	55 753
Штани	11 910	21 203	25 299	27 119	22 726
Спідниці	100	826	1 427	3 320	4 269

1984 швейна промисловість України виробила продукції на суму 4,9 млрд карб. (20% виробництва СССР) супроти 1,6 млрд карб. 1960 (19'%) і 2,9 млрд карб. 1970 (18%).

Стан у сьогодення [ ред. | ред. код ]

З уваги на недорозвиненість цієї галузі промисловості Україна мусить ввозити значну частину текстильних виробів з інших республік, а також з країн східного блоку.

Розміщення швейної промисловості і далі досить нерівномірне. Південно-західний район з осередками в Києві і Львові дає близько половини всього виробництва, донецько-дніпровський — 2/6, південний з базою в Одесі — 1/6. Швейна промисловість і надалі переважно скупчена у більших містах. Доброякісні вироби ввозяться переважно з країн східного блоку, зокрема з Польщі,Чехії та Словаччини.

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Б. Винар / Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. .
• Горелік Л.Продуктивність праці і організація заробітної плати в швейній промисловості УРСР. К. 1941.
• Винар Б. Розвиток української легкої промисловости. Денвер 1955.
• Горелик Л. Вопросы экономики легкой промышленности Украинской ССР. К. 1956
• Вопросы развития легкой промышленности. К. 1961.
• Попков В. Развитие швейной промышленности. В кн. Бюллетєнь научно-технической информации Всесоюзного н.-и. института швейной промышленности, ч. 6, М. 1958.
• Легка промисловість Української РСР за 50 років радянської влади. К. 1967.
• Адамова Н., Алексеева Л. Организация и планирование предприятий швейной промышленности. К. 1969.
• Рыжков И. Легкая промышленность. В кн. научно-технический прогресе в Украинской ССР, 1961 — 1970. К. 1971.

Див. також [ ред. | ред. код ]