Що означає Дерево життя?

Дерево життя – це одночасно модель Всесвіту, і людини, і родини. В ній усе взаємопов´язано, і для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Кеш

Що характеризує Дерево життя у вишивці?

ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЯК ОСНОВА КОМПОЗИЦІЇ РУШНИКОВОЇ ВИШИВКИ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ'Я Універсальним міфологічним мотивом є Дерево Життя, що символізує концепцію всесвіту та моделює єдність трьох його частин – небесного світу богів, земного – людей і підземного – померлих предків. Кеш

Що означає підвіска Дерево життя?

У нього товстий стовбур, велика крона, розвинені корінці. Символізує воно, як правило, одне – живу істоту. Дерево пов'язує три світи — земний, рай (крона дерева) і пекло (коріння). Може символізувати життя людини – народження, існування і смерть.

Дерево життя — Вікіпедія Дерево життя є поширеним архетипом у багатьох світових міфологіях, релігійних та філософських традиціях. Воно тісно пов'язане з поняттям священного дерева. Дерево пізнання, що з'єднує з небом і підземним світом, і дерево життя, що поєднує всі форми творіння, є формою світового дерева або … See more

Дерево життя

Дерево життя — райське дерево, що росте посеред Вирію–раю. Породило матір Всесвіту, богиню Ладу, а заразом небо і землю та весь світ. На ньому ростуть золоті плоди, а з коріння б’ють золоті та срібні джерела.

Не одну сотню тисяч років виростало Світове Дерево, проникаючи своєю жадобою життя все далі і далі у той колись непроникний Хаос. Багато тисяч літ, бо така вже велика святість була, невтомно, без води, без їжі плекав першоптах—сокіл живий вогонь Алатиру. Врешті Дерево життя, над яким так довго кружляв дух Божий, народило божественну матір — Ладу, богиню Всесвіту. В тій премудрій любові до всеєдиного і всеправедного Бога народився світ—небо та земля:

Над Дівою рожа процвітає
А з рожі та вилетів птах,
Та полетів понад небеса,
Усі небеса розтворилися.
А це ж не птах, це син Божий,
Це син Божий людей намножив.

Цій колядці, в якій згадується Світове Дерево, понайменше 5—6 тисяч років.

Той світ дав початок великому роду лицарів—титанів. Ще яскравіше запалав тоді на вівтарі священний вогонь. Ще в більшій любові полинули до всемогутнього Бога палкі молитви премудрої Лади. Злякались Мара і тьма, що тепер у світі зовсім не стане перешкод могутньому Дереву Життя. Зі злобою кинулися вони у бій, спрямовуючи лавини чорної крові на священний вогонь вівтаря, на жертовні плоди та квіти божественного дерева. Величезні, ніби гірські вершини, кудлаті непроникні темні хмари, з довгими язиками полум’я навалилися на новонароджений світ.

Ще ніколи всевидяще Око, літаючи так довго по далеких світах, не бачило такого поєдинку. Тисячами гинули відважні Божі сини, плекаючи віру та не втрачаючи надії на свою перемогу. Бліда вічність покрила лиця воїнів втомою, та Мати—Земля щедро народжувала нових мужніх воїнів і міцнішими ставали їхні лави. Безконечну кількість разів розкривала Мати—Земля свої широкі ворота до пекла, куди котились кудлаті голови всякої нечисті.

Раптом далеко по небу рознісся нечуваний дзвін тугої тятиви. Враз стало темно від стріл, а в просторому небі весь світ побачив бога Перуна, який тримав у руках золотий лук. Ще не народжувала Мати—Земля такого воїна! Марно демони намагалися його спинити. Одного за одним уражав їх могутній воїн на своєму шляху. Як зграї смертоносних птахів, літали вогненні стріли Перуна по небу. В його безмежних просторах розносився такий великий гуркіт, ніби гори падали та розсипалися на шматки, навіть Земля—Мати здригалася від того небесного грому.

Як блискавиця, на сяючій, запряженій золотогривими кіньми, золотій колісниці, ринувся у саму гущу тьми ще один непереможний, бо оберегом його було святе палюче проміння. За мужність і відвагу премудра Лада нарекла його Дажбогом. А коли показалися в небі битви бойові знамена Стрибога, під якими на чолі зі Славою йшли Троян, Арей, Білобог, Велес, Симаргл та ще багато інших дужих воїв, затремтіли в своїй немочі демони зла. Велике було ще їхнє військо, та не було вже того безпробудного мороку і тьми, а те, що лишилося та вціліло в нім, було безсиле перед безсмертними. В тій битві гігантів особливо відзначився своєю відвагою прабатько всіх богів — мужній бог вогню Сварог. То його Небо—Сварга безупину кувала вогненні стріли. То він викував сонце та ще багато інших доблестей і таким чином наблизив день перемоги. А вона була вже не за горами і, врешті, настав той довгожданий час для світу землі та неба, а для воїнів—героїв час—спочинок. Саме тоді з Золотої гори Всесвіту, де розташований центр світу, і був скинутий до її підніжжя страшний Змій—Дракон. Саме там на Божій горі у могутньому Дереві Життя втілилась Божа сила, обожнювана нашими предками, бо там живе вічний дух орія. Тепер щозими бог блискавки і грому Перун має де спочити у Вирії серед духмяного чарівного запаху калини, липи, верби, клена, берези, яблуні, вишні, дуба, явора, набираючись на живому камені — Алатиру нових сил, щоб своєю важкою кувалдою розбивати уже в котрий раз навесні зимові льодові пута зла. Спокійно приходить на відпочинок у Вирій-рай Дажбог-сонце, нічого боятися йому і людям ночі, коли та непомітно старається підкрастися. Бо має вірного заступника Хорса, який запалює зірки та засіває ними небо. Хорс — то син Дажбога, а місяць—ясний — то лик Дажбога, що руйнує тьму, а тому радує тим світлом все живе на землі.

Тож стало у світі світове дерево, яке на землі люди стали називати Деревом Життя, Небесним Деревом, Деревом Пізнання, а ще Райським Деревом, бо там є рай, з якого вийшла перша людина. В його божественному світлі поєднався живий та неживий світ із світом духів та богів, бо первовічне дерево складається з Золотого Трисуття життя: крони — де живуть боги, бо то їх духовний світ — Прав; стовбура — там земне життя людей у просторі із сонцем, світ Яв; коріння — то потойбічний, підземний світ — Нав. Ось як в народних переказах описується Дерево життя: «А посреди Раю Древо Животноє, єже єсть божество, і приближається верх того дерева до Небес. Дерево то златовидно в огненной красоті; воно покриваєть вітвям весь Рай, імієть же листя от всіх дерев і плоди тоже. Ісходить от него сладкое благоуханиє, а от корня єго текуть млеком і медом 12 істочников». Там на Золотій горі найважливіша таїна великого початку народження Всесвіту, там — Сокіл-род, який своїм Золотим Трисуттям утверджує Любов до всевишньої сили батька, матері та дитини заради минулого, сучасного та майбутнього світу в житті.

Пізнанню вічнозеленого Дерева Життя наші предки присвятили весь свій зоряний шлях, а тому його тисячоголосий відгомін ми чуємо в піснях та колядках, бачимо вишитий на рушниках та килимах; намальований на писанках та керамічних виробах. Він в триподільній українській хаті, на купальському дереві, в розписі храмів та в хресті могил пращурів.

Дерево життя — то Зоряний Птах в Золотому Трисутті!

Дерево життя -- це дерево

"Дерево життя" від Марини Верхової

Одним з найулюбленіших і найпоширеніших символів українського традиційного мистецтва є Дерево життя або, як його ще називають, Дерево роду, Світове дерево, Вазон. З давніх-давен на рушниках і килимах, на витинанках і в різьбі, у вишивці і на кераміці, в церковних і хатніхрозписах зображують цей глибокий символ.

Дерево життя – це одночасно модель Всесвіту, і людини, і родини. В ній усе взаємопов´язано, і для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Внутрішній зміст Дерева життя символізує перехід в людській свідомості від хаосу до впорядкованого світу.

В дохристиянських уявленнях світ ділився на три частини: світ Нави (що було, потойбічний світ), світ Яви (що є, сучасний світ) і світ Прави (що буде, ідеально-небесний світ). Наші предки вважали, що всі явища природи, події в суспільстві, переживання окремих людей, які відбуваються в якомусь одному з цих світів, одночасно відбуваються і в двох інших. Тобто, у світі, все взаємопов´язано, бо це – єдиний організм. І кожна дія має свою причину і наслідок.

В образі дерева поєднались уявлення про час, простір, життя і смерть, які не раз зустрічаються в українському фольклорі:

Стоїть дерево,
на дереві – квіти,
Під квітами – котел,
над квітами — орел,
Орел квіти зриває,
в котел скидає,
Квітів не меншає,
в котлі не більшає.

Найчастіше у фольклорі Світовим деревом виступають дуб, явір, верба, липа, калина, вишня, яблуня, сосна. Розташовується дерево зазвичай у вирію: «Ой, ніхто там не бував, де ся явір розвивав. Ой, яворе, явороньку, зелененький» або на горі, посеред моря, в чистім полі неподалік дороги, в пана-хазяїна на його дворі: Одночасно із творенням в уяві первісних людей образу Світового дерева виникла й розгалужена система протиставлень: день-ніч, літо-зима, життя-смерть, праве-ліве, пряме-криве, верх-низ, вогонь-вода, чоловік-жінка, парне-непарне.

Дуб-дуб довговік,
На ньому дванадцять гіллів,
На кожній гіллі
по чотири гнізда,
А у кожному гнізді
по сім яєць,
І кожному ім’я є.

Дерево життя господині традиційно малювали на комині на печі. А оскільки хату і піч білили в основному два рази на рік: перед Паскою та перед Різдвом, то й поновлювали малюнок двічі на рік. Створюючи цей малюнок, господиня не просто прикрашала оселю, а закладала інформацію про свою родину, свій рід.

Традиційному подільському розпису притаманні природні приглушені кольори, глибокий символізм та декоративність зображення. Нам для створення малюнку знадобляться: аркуш паперу А4, фарби, пензлі, ватні палички, склянка води. Малюнок можна робити повністю пензлями, але ми використали ватні палички, оскільки ними легше працювати, а малюнок матиме більш декоративний вигляд.

Вазон на аркуші можна розташовувати і вертикально, і горизонтально. Головне, щоб малюнок був симетричним. Оскільки симетрія – це ознака стабільності, рівноваги, гармонії.

Стовбур (вертикаль) – це втілення сили, що живиться енергією землі і усього роду. Його потрібно малювати знизу вгору так, як росте дерево. Далі – умовно розділити на три частини: верхню, середню та нижню.

Верхня частина – образ небесного світу, майбутнього. Як правило, найбільша та найгарніша квітка розташована в цій частині, тут селяться птахи і бджоли, іноді в кроні дерева зображають небесні світила.

Середня частина, найбільша за своїми розмірами, символізує земний світ, ту частину роду − родину, що зараз живе. Тут малюємо гілки дерева (відгалуження роду), різні за розмірами і формою листочки. На гілках розташовують квіти, пуп´янки, листочки – все це діти. В цій частині зображають різноманітних істот: биків оленів, вовків, ведмедів, іноді зустрічається зображення людини. Часто на гілках сидять пташечки – символи душі, присутності божественного в нашому житті.

Нижня частина – коріння (підземний світ, минуле) частіше всього зображується у вигляді вазона. Нерідко можна зустріти зображення заштрихованого трикутника чи ромба, що означає землю. Тут можуть бути присутні змії, риби, жаби, водоплавні птахи й тварини, бо нижня частина дерева – не лише підземний світ, але й море, річка і взагалі – вода. Часто нижня частина зображується у вигляді безконечника (безкінечність життя) або як перевернута вазочка. Нижні листочки, які опускаються донизу – це родина, якої вже немає з нами. Всі елементи на малюнку потрібно зображати окремо. Символ на символ ніколи не накладається – це одна з ознак декоративного мистецтва.

До речі, традиційний жіночий одяг також є повторенням дерева життя. А ще згадаймо весільне деревце, різдвяного дідуха, купальське дерево.

Світове дерево часто зображується в образі жінки-берегині і символізує невичерпну силу, що відтворює все живе, вічне, оновлене. Чи не тому в українських легендах, піснях, повір’ях дівчина або жінка часто перетворюється в дерево: калину, вербу, тополю?

Дерево життя є й одним з головних образів в українських щедрівках та колядках:

Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі.
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелени…

Відгомін про Світове дерево, очевидно, міститься і в гарному повір’ї про те, що людина немарно проживе життя, якщо посадить дерево.