Чому з'являється гній?

Серед причин даної патології виділяють травми зубів і ясен, погану гігієну порожнини рота, карієс, порушення прикусу, виражене ураження зубів камінням і інші. Гній на яснах з'являється практично з першого дня хвороби і швидко поширюється по м'яких тканин.

Який перегній краще?

Перегній містить азот, калій, фосфор, кальцій та інші елементи сприяють зростанню і розвитку майже всіх видів рослин. Найкращим видом перегною по праву є - кінський.

Який гній краще вносити під культури?

Переважно свіжий гній (будь-яких тварин) вносять у ґрунт під осіннє перекопування. Під культури з тривалим вегетаційним періодом можна внести гній навесні. Набагато корисніший для рослин перепрілий кінський гній, оскільки він містить у кілька разів більше корисних речовин, ніж свіжий.

Гной

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 1 февраля 2018 года; проверки требует 41 правка.

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 1 февраля 2018 года; проверки требует 41 правка.

Гной (гнойный экссудат) — мутный экссудат, возникающий в результате гнойного или труп-гнойного воспаления тканей. Процесс образования гноя называют нагноением. Гнойное поражение костей называется остеомиелит. Гной состоит из:

1. гнойной «сыворотки», содержащей растворённые в ней альбумины, глобулины, протеолитические, гликолитические и липолитические ферменты микробного или лейкоцитарного происхождения, холестерин, лецитин, жиры, примесь ДНК;
2. тканевого детрита;
3. клеток, главным образом живых или дегенерированных микроорганизмов и нейтрофильных лейкоцитов (гнойные тельца, шарики, клетки). В особых случаях в гное преобладают эозинофилы или мононуклеары.

Цвет гноя часто жёлтый, желто-зелёный, но может быть голубоватым, ярко-зелёным, грязно-серым. Окраска обусловлена причиной, приведшей к его образованию. Консистенция свежего гноя жидкая, со временем она густеет. Запах обычно несильный, специфический, но при гнилостном (ихорозном, путридном) воспалении он приобретает зловонный характер. Цвет, консистенция и запах гноя очень изменчивы, зависят от локализации, поражённых тканей, сообщения с полыми органами, возбудителя.

В гное почти всегда обнаруживают микроорганизмы, которые и являются причиной нагноения. Нагноение чаще вызывают гноеродные (пиогенные, производящие гной) бактерии (стафилококки, стрептококки, гонококки, менингококки, кишечная палочка, протей, клебсиеллы, псевдомонады, а также гнилостные анаэробные клостридии Cl. perfringens, Cl. sporogenes, Cl. putrificum и др.). Вместе с тем нагноение вызывают и другие микробы, например, сальмонеллы, шигеллы, бруцеллы, пневмококки, микобактерии, кандиды, актиномицеты. Иногда в гное микроорганизмов не обнаруживается, что может быть связано с лизисом бактерий или немикробной этиологией воспаления.

Стафилококковый гной густой, бело-жёлтый или жёлтый, сливкообразной или сметанообразной консистенции, со специфическим кисловатым запахом. Стрептококковый гной обычно неприятного запаха, жидкой консистенции, серовато-жёлтый или серовато-бурый, с примесью небольшого количества мёртвых тканей, прожилок крови или отдельных хлопьев фибрина. Гной при внедрении кишечной палочки жидкий, зловонный, коричневого цвета. Гной при туберкулёзном абцессе жидкий, содержит хлопья и творожистые массы. [1]

Гной, как и все экссудаты, подлежит обязательному микробиологическому исследованию. При закрытых нагноениях его надо забирать пункцией, до вскрытия очага, при открытых процессах — из глубины очага. Исследования гноя следует проводить сразу же после забора во избежание лизиса бактерий. Препараты из гноя исследуют микроскопически после окраски их по Граму или специальными методами. Посев производят количественным способом на простой и кровяной агары, реже на специальные среды (ЖСА, Левина, с фурагином и др.).

Гнойные раны требуют специфического лечения, в частности, во избежание сепсиса (заражения крови), вызываемого анаэробными или аэробными бактериями. Необходим свободный отток гноя из очага инфекции или его удаление (например, хирургическим путём).

См. также

Примечания

Литература

• Значения в Викисловаре
• Медиафайлы на Викискладе

• Красильников А. П. Микробиологический словарь-справочник. — Минск: «Беларусь», 1986. — С. 96-97.
• Липский А. А.Гной // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. , 1890—1907.

35. Характеристика гною.

Гнійне запалення харак. утв. гнійного ексудату. Гній являє собою густу мазеподібну масу жовто-зеленого кольору з харак. запахом. Гнійний ексудат складається із гнійних тілець (це формені елементи – живі і загиблі нейтрофіли, нечисленні макрофаги, лімфоцити та різноманітні клітинні елементи тканини в стані некрозу) і гнійної сироватки (плазма крові і рідка частина тканин, які піддались розпаду). В гнійному ексудаті можна виявити колонії мікроорганізмів.

Залежно від співвідношення гнійних тілець і гнійної сироватки розрізняють доброякісний гній (густий за консистенцією подібний до лініменту, з переважанням гнійних тілець; свідчить про високу реактивність організму) і злоякісний (за зовн. виглядом нагадує водянисту рідину, в якій мітиться незначна кількість лейкоцитів; вказує на знижену реактивність організму).

Процес утворення гнійного ексудату називають нагноєнням.

У гнійному ексудаті переважають нейтрофіли, але трапляються поодинокі випадки, коли і гної переважають еозинофіли (еозинофільний гній), моноцитарні клітини (моноцитарний гній).

Гнійний ексудат містить велику кількість ферментів (протеолітичних, амілолітичних та ін.), в першу чергу нейтральних протеаз (еластаза, кате псин і колагеназа), які вівільняються із лізосом загиблих нейтрофілів. Під дією протеїназ нейтрофілів виникає розплавлення тканин організму (гастоліз), підвищується проникність судин, підсилюється фагоцитоз і сприяється утворення хемотоксичних речовин. Гній також містить холестерин, лецитин, жири, мила, ДНК.

Фіз., хім. та біол. власт. гною непостійні і залежать від природи збудника, давнини запалення, характеру ферментних процесів, які проходять в гнійному ексудаті, та загального стану реактивності організму.

Консистенція гною залежить від багатьох чинників і її стан вказує на хід запалення. У міру затихання реакції гній стає густішим, ущільнюється.

Колір гною залежить від домішок крові (червонуватий відтінок), збудника і продуктів розпаду : жовтуватий – золотистий стафілокок, жировий детрит; жовто-зелений – синьо-гнійна паличка; зеленуватий – велика кількість лейкоцитів; брудно сірий – приєднана гнильна мікрофлора.

Запах залежить від наявності мікрофлори (смердючий запах харак. для гнильної мікрофлори).

36. Форми гнійного запалення

Гнійне запалення харак. утв. гнійного ексудату. Гній являє собою густу мазеподібну масу жовто-зеленого кольору з харак. запахом. Гнійний ексудат складається із гнійних тілець і гнійної сироватки, також можливі колонії мікроорганізмів.

Залежно від співвідношення гнійних тілець і гнійної сироватки розрізняють доброякісний гній (тілець багато, гній мазкий) і злоякісний (поодинокі тільця, гній рідкий). Злоякісний гній вказує на знижену резистентність організму.

Процес утворення гнійного ексудату називають нагноєнням.

1) Абсцес – обмежене скупчення гнійного ексудату в різних органах і тканинах. Особливістю абсцесу є наявність біогенної мембрани внутрішньої стінки утвореної замкнутої порожнини, яка вистелена грануляційною тканиною. Піогенна оболонка відмежовує гнійно-некротичний процес від оточуючих тканин і продукує ексудат. Абсцес перебігає гостро і хронічно.

а. гарячий – має озн. гострого запалення поверхнев. тканин і харак. швидким формуванням порожнини й здатністю до самовільного прориву.

б. холодний – спричинюється збудн. хрон. інфекцій (бруцельоз, стрептококом, актиномікоз та ін..) і харак. повільним розв. та нечітко вираж. озн. запалення (для мітотичного абсцесу харак. є масивна фіброзна капсула, густий жовто-білий гній та довго незагоювані нориці).

в. напливний – утв. при розплавленні навколишніх тканин гноєм і затикання його сполучнотканинними просторами в нижче лежачі тканини.

г. метастатичний – абсцеси утворюються в паренхіматозних органах, лімф. вузл., кістк. мозку та ін. як наслідок поширення бактерій із первинного вогнища лімфо генним чи гематогенним шляхом.

2) Емпієма – скупчення гнійного ексудату в природніх порожнинах тіла (плевральні, перикардіальні, перитонеальні, жовч. міх., матка та ін.). При постановці діагнозу використовують префікс піо- (піометра, піоторакс і т.д.).

Емпієма порожнистих органів виникає при порушенні відтоку гною, може виникати при прориві абсцесу в порожнину, при травмуванні органа, при переході запального процесу з ураженого органа (контактно), наприклад емпієма плевральної порожнини виникає внаслідок запалення легеневої тканини.

3) Флегмона - дифузне гнійне запалення з поширенням гнійного ексудату між тканинними елементами (пухкою сполучною тканиною). Залежно від локалізації розрізняють флегмону підшкірну, підслизову, міжм’язову, шиї, вінчика та ін. анатомічних ділянок.

Флегмона волокнисто-жирової клітковини наз. целюлітом.