Яка квітка у гороху посівного?

Насіння: маса 1000 насінин близько 150-300 гр. Квітки: Квітки у посівного гороху величиною від 15 до 36 мм, переважно білого кольору, зрідка - голубого. Кеш

Як правильно посіяти горох?

Спочатку садять ранні сорти, потім середні і, нарешті, пізні. Садити потрібно в кожну ямку по 2 насінинки на глибину 3-5 см, на відстані 20 см.

Яка норма висіву гороху?

Норма висіву Вона коливається від 0,8 до 1,4 млн схожих насінин на гектар. У посушливих районах висівають насіння менше, у зоні достатнього зволоження більше. Рекомендуються такі норми висіву: Степ України — 0,9–1,0, Лісостеп — 1,0–1,2, Полісся — 1,1–1,4 млн/ га.

Горох посівний

До Державного реєстру сортів рослин України занесено 10 сортів гороху селекції Інституту рослинництва імені В.Я. Юр’єва. Ці сорти повністю відповідають сучасним умовам інтенсивного виробництва, мають потенціал урожайності до 6,0 т/га, відзначаються стійкістю до вилягання та обсипання насіння, придатні до прямого комбайнування, більш пристосовані, у порівнянні із зарубіжними сортами до регіональних кліматичних умов і займають все більші площі на ланах України. Вирощування цих сортів дозволяє більш ефективно використовувати матеріально–технічні ресурси, а за рахунок однофазного збирання зменшити втрати і покращити якість товарної і насіннєвої продукції.

Сорт Глянс вирізняється високою екологічною пластичністю. У сортів Отаман та Меценат нижча маса 1000 насінин, що дозволяє на 10-15 % скоротити затрати насіння на посів. Сорт Гейзер відрізняється більшою вегетативною масою і його можливо використовувати на зелену масу в чистому вигляді, або в сумісних посівах з іншими культурами. Високі товарні та смакові якості має насіння сортів Царевич та Глянс. Різниця в тривалості вегетаційного періоду між сортами Царевич і Оплот в 6-8 днів дозволяє при їх використанні знівелювати можливі погодні негаразди та подовжити оптимальні строки збирання.

Реалізація потенційних можливостей нових сортів гороху є реальною лише за рахунок дотримання елементарних умов технології вирощування культури. Порушення технології вирощування на одному з етапів онтогенезу не можна компенсувати в наступних, щоб запобігти зниженню продуктивності рослин. Особливо важливим елементом загальноприйнятої технології вирощування є підготовка ґрунту. Доведено, що збільшувати норму висіву понад 1,2 млн. шт./га немає сенсу. Для прискореного розмноження дефіцитних сортів гороху використовують норми висіву 0,7-0,8 млн. шт. схожих насінин на 1 га. Посіви гороху щорічно в різній мірі пошкоджуються попелицями і гороховим зерноїдом (брухусом). За сприятливих для розвитку цих шкідників умов кожен з них може зменшити урожай гороху на 50 % і більше. Гороховий зерноїд починає заселяти і пошкоджувати горох з початку цвітіння і до кінця формування бобів. Тому з появою перших квіток гороху посіви необхідно обробити інсектицидами, а потім обробіток повторити через 7-8 днів. Обприскування проти зерноїду одночасно є, як правило, обробкою проти попелиць. Одразу після обмолоту і очистки насіння гороху перевіряють на пошкодженість брухусом. Якщо чисельність живих екземплярів перевищує 10 шт./кг, насіннєвий матеріал підлягає фумігації під герметичною плівкою відповідними препаратами у рекомендованих дозах.

ГОРОХ ПОСІВНИЙ

ГОРОХ ПОСІВНИЙ (Pisum sativum L.; лат. Pisa — у місті Піза вперше було знайдено й описано обвуглені зерна гороху; лат. sativum — посівний) — однорічна трав’яниста гола рослина родини бобових — Fabaceae (Leguminosae); рос. назва: горох посевной. До дикорослих видів роду гороху належать Г. польовий (P. arvense L.), Г. приземний (P. humile Boiss.), Г. високий (P. elatius M.B.), Г. красивий (P. formosum Stek), які є дикорослими представниками флори Африки. До культурних видів належать Г. посівний (P. sativum L.), Г. абіссинський (P. abissinicum A.Br.). Г. найбільш поширений в Індії, США, країнах Західної Європи, СНД, Північної Африки, в Канаді, Австралії. На території України найпоширеніші численні сорти трьох видів гороху: P. sativum L., P. elatius M.B. та P. arvense L. Господарське значення має P. sativum L., який поділяють на чотири підвиди: P. sativum L. subsp. sativum, P. sativum L. subsp. arvense, P. sativum L. subsp. asiaticum та P. sativum L. subsp. transcaucasicum. Як сільськогосподарська культура Г.п. відомий близько семи тисячоліть. Г.п. посідає одне з основних місць завдяки високоврожайності, великому вмісту білків та займає понад 66% площі бобових у світі. Стебло Г.п. чотиригранне, порожнисте, сланке або повзуче, 50–100 см завд. Листки складаються з 2–3 пар бокових листочків, закінчуються розгалуженими вусиками; листочки яйцеподібні, цілокраї. Квітки двостатеві, неправильні; віночок білий, рідше рожеві крила. Плід — біб. Цвіте у червні–липні. Рослина офіцинальна. Сировиною є трава — Herba Pisi sativi, зібрана під час цвітіння рослини, яка містить гідроксикоричні кислоти, гідроксикумарини, флавоноїди: головними є моно-, ди- і триглікозиди кверцетину і кемпферолу, часто ацильовані за третім і другим цукровим залишком гідроксикоричними кислотами: n-кумаровою, феруловою та кавовою; амінокислоти, полісахариди, мікроелементи. У насінні Г.п. міститься 26–27%, а в траві — 19–25% легкозасвоюваного білка, багатого на незамінні амінокислоти (цистин, лізин, триптофан, тирозин, метіонін та ін.). Г.п. містить вуглеводи, гетерополісахариди, крохмаль, жир, каротин, вітаміни В₁, В₂, В₆, С, РР, К, Е; холін, солі калію, марганцю, фосфору, кальцію; лектини, жири, інозит.

У результаті проведених у НФаУ фармакологічних досліджень сумарного комплексу БАР (сухий екстракт) трави Г.п. виявлено його антиоксидантну і гепатопротекторну активність; на основі екстракту Г.п. створено препарат Піфламін, який чинить гепатопротекторну дію. Відвар насіння Г.п., а також трави зумовлює сильну сечогінну дію, сприяє виведенню солей і розчиненню каменів у нирках. Наявність у насінні Г.п. незначної кількості похідних куместану (зокрема куместролу) та м-ксилогідрохінону зумовлює його естрогенну активність.

Гідроксикоричні кислоти пригнічують реакції перекисного окиснення ліпідів, інгібують цитоліз гепатоцитів, відновлюють жовчоутворення в умовах токсичного та алкогольного гепатиту. При пероральному застосуванні у мишей p-кумарова кислота у дозі 50 мг/кг маси тіла забезпечує 100% протизаплідний ефект. Алантоїн, який було виділено із стебел Г.п., чинить репаративну, протизапальну та протипухлинну дію; ізофлавоноїди Г.п. (птерокарпани і куместани) — фунгіцидну активність. Наявність у насінні Г.п. лектинів сприяє розсмоктуванню набряків при запальних інфільтратах, карбункулах і фурункулах. Лектини Г.п. стимулюють лімфоцити селезінки, що зумовлює генерування неспецифічних клітин-кілерів, які пригнічують ріст пухлинних клітин та ушкоджують стінки ракових клітин. Комбінація лектинів із протеолітичними ферментами Г.п. виявилася ефективною при дії на низку різних пухлин. Вміст у насінні й траві високих концентрацій незамінних амінокислот, які найбільш близькі до білків тваринного походження, робить Г.п. незамінним при анемії, виснаженні, синдромі недостатності кишкового травлення та всмоктування. Зелений горошок корисно вживати хворим на анемію. Рослина має сечогінні та гіпоглікемічні властивості, її використовують при нирковокам’яній хворобі та цукровому діабеті. З розтертого на борошно зеленого Г.п. готують маски для оздоровлення шкіри обличчя. Припарки з борошна Г.п. використовують при наривах і фурункулах. Із сухого насіння готують супи і каші; зелений Г.п. вживають свіжим, консервують, заморожують. Протипоказано вживати насіння Г.п. при подагрі, гострому нефриті, загостренні запальних процесів шлунка і кишечнику, при хронічній недостатності кровообігу.

Гепатозахисні властивості піфламіну — поліфенольного препарату з трави Гороху посівного / Л.В. Яковлєва, В.В. Чікіткіна, О.А. Герасимова та ін. // Клін. фармація. — 1998. — Т. 2, № 1; Експериментально-клінічне вивчення нового гепатопротектора піфламін / О.Я. Бабак, І.Е. Кушнір, Н.Д. Бунятян та ін. // Клін. фармація. — 1999. — Т. 3. — № 1; Ковальова А.М., Ковальов В.М., Комісаренко М.Ф., Городнянська Л.М. Дослідження фенольних сполук рослин родів горошок та горох // Вісн. фармації. — 1994. — № 1–2; Expression of MsLEC1 Transgenes in Alfalfa Plants Causes Symbiotis Abnormalities / Brill L.M., Fujishige N.A., Hackworth C.A., Hirsch A.M. // Molecular Plant-Microbe Interactions. — 2004. — Vol. 17, № 1; Hepatoprotective principle and structure of ionone glucoside phenetril glycoside, and flavonol oligoglycosides from young seedpods of garden peas, Pisum sativum L. Murakanci Toshiyuki, Kohno Kentarou, Ninomiya Kiofumi, Matsuda Hisashi, Yoshikawa Masayuki // Chem. and Pharm. Bull. — 2001 — 49, № 8.

Інші статті автора