«Вони нас точно чують»: як сприймають звук тварини

Ми звикли вважати, що основний канал, через який звук потрапляє в мозок — це вуха. Практично всі тварини, з якими ми стикаємося у повсякденному житті чи бачимо у зоопарках, реагують на нашу присутність поворотом вух – коти, собаки, слони чи фенеки.

Є й звірі, які не мають вух. Це не робить їх глухими. Діапазон звуків, які можуть сприймати деякі тварини, дуже відрізняється від «людського». Про все це продовжимо говорити під катом.

Якщо немає вух

Головний герой відомої «Пісеньки про коника», якого люблять ловити діти, чудово чує навколишній світ. Коники, як і цвіркуни, як аудіоканал використовують передні лапки, на яких знаходиться чутлива мембрана. Цей «сенсор» може сприйняти звукові хвилі з амплітудою, що дорівнює діаметру атома водню. Коники деяких видів здатні відчути мінімальні зміни навколишнього оточення, у тому числі і сейсмічну активність, і перебратися в безпечне для себе місце задовго до землетрусів.

У риб теж немає вух у звичному розумінні (напевно, якби вони були, то обтічна форма тіла була б сильно порушена). Але слух у цих водних мешканців прекрасний: риби відчувають коливання звуку за допомогою дрібних отворів, які йдуть вздовж усього тіла від голови до хвоста. Всі звукові хвилі, які ловлять ці рецептори, перетворюються на імпульси, далі вони надходять на плавальний міхур. Цей орган, який виступає як підсилювач звуку, передає його у внутрішнє вухо (яке за будовою дуже схоже на людське), а далі сигнал обробляється мозком.

А кити взагалі одержують аудіоінформацію через горло, а потім через спеціальний канал, що веде до внутрішнього вуха. Хоча, згідно з альтернативною версією, кити мають слуховий отвір, який відкривається позаду ока.

У крокодила вуха є, але їх не видно, тому що його вушна раковина закривається перетинкою під час занурення у воду. Самі слухові отвори зовні захищені кістковим виступом. Середнє вухо у крокодилів представлене лише однією кісткою - стремечком, воно і проводить звук до внутрішнього вуха. Деякі вчені вважають, що крокодили чудово чують під водою, хоча, мабуть, вони просто сприймають коливання води своїми відчутними рецепторами.

Мурахи у сприйнятті звуку трохи схожі на коників: у них є спеціальні сенсори на лапках та вусиках, які вловлюють зміни вібрацій. При цьому мурахи відчувають вібрації не лише в повітрі, а й через поверхні – дерева, листя тощо. Органи слуху мурахи не потребують раковин, як, наприклад, людське вухо, тому що мурах немає необхідності вловлювати пролітаючі по повітрю звукові хвилі. Для сприйняття аудіоінформації у мурах є так звані сколопідії, схожі на струни органи, натягнуті між скелетом комахи та мембраною. Ця система перетворює коливання та вібрації на нервові імпульси.

Як вони чують музику

Зізнайтеся, ті, у кого вдома є кіт чи собака, хоч раз у житті намагалися оцінити реакцію свого вихованця на звучання тієї чи іншої композиції чи фільму. Вчені всерйоз замислилися над питанням про те, як сприймають музику тварини і точно зійшлися в одному: вони, як і ми, можуть розділяти музику на ту, що їм подобається і на ту, яка їм неприємна.

Зоопсихологи звертають увагу на те, що більш точної відповіді отримати просто неможливо, тому що навіть люди сприймають музику по-різному. писали про те, як музика працює із людськими емоціями).

Ветеринар Чарльз Сноудон (Charles Snowdon) стверджує, що тварини чують музику не так, як ми. розумінні) рок, реггі або хіп-хоп. звуків і шумів, які не завжди приємні — і не завжди чують саму людину.

Але ось американський композитор Девід Теї (David Teie) написав розслаблюючу музику для котів. Газета Washington Post відразу ж провела експеримент (посилання на відео) і перевірила, як тварини реагують на таку музику.

У своїх «котячих» творах Теї, наприклад, семплює звук малого барабана і прискорює його до частоти котячого бурчання. їм мізки», щоб кішки подумали: «Не знаю, що це, але мені це безперечно подобається!».

Композитор вивчив осцилограми котячого бурчання і з'ясував, що кожен окремий звук складається з двох: здвоєні удари, схожі на прискорене серцебиття. Людина їх не чує, але коти чують.

Потім поверх «муркотливих» була накладена «партія м'якаючих кошенят» у дуже високому діапазоні Теї зіграв дві ноти на скрипці, а потім на комп'ютері транспонував їх на дві октави вгору.До речі, віолончель у «музиці для котів» дає можливість насолоджуватися такими творами та людям, але спочатку треба звикнути до фонового гурчання.

Віолончеліст Теї пише музику для кішок з 2003 року, таким незвичайним способом він хоче сформулювати свою Універсальну теорію музики, відповідно до якої, музика, минаючи свідомість, зачіпає глибинні емоції, використовуючи для цього звуки, які оточують плід в утробі матері, коли мозок ще не сформувався.

Ця музика, на його думку, однаково діє і для людей, і тварин. Як вважає Теї, немає жодного випадкового збігу в тому, що музика, яку людина вважає розслаблюючою, збігається за темпом з пульсом її матері в стані спокою, а звуковий спектр скрипки найпопулярнішого класичного інструменту збігається зі спектром жіночого голосу. Він навіть провів експеримент на мавпах та опублікував докладний звіт.

Так Девід Теї, за кілька років, записав перший альбом розслаблюючої музики для котів, ефективність якого перевіряв на тваринах у котокафі «Кішки та вусики». Досі неясно, які емоції викликає ця музика в кішках, але промо-ролик для котомузи вийшов дуже зворушливий.

Тому тепер, йдучи з дому, варто включати вихованцям не Guns N' Roses — краще скористатися винаходом Девіда Теї і не травмувати волохатих вух.

P.S. Про що ми пишемо на GT: