Хто такий Володимир Познер, і де він зараз. Тільки важливе та цікаве з біографії

Володимир Познер (нар. 1 квітня 1934 року) - відомий російський та американський журналіст, телеведучий та письменник. Протягом багатьох років він очолював Академію російського телебачення, з 2008 до 2022 року вів авторську програму «Познер» на Першому каналі, де брав інтерв'ю у політиків, громадських діячів, представників культури, мистецтва, науки, спорту.

Протягом багатьох років Познер вважався головним інтерв'юером Росії. Його професіоналізм дозволяє розкривати будь-якого героя, навіть самого закритого та затисненого. При цьому тележурналіста цінують прагнення об'єктивності. На його роботах виросло не одне покоління професіоналів.

Цікаво, що метр журналістики прийшов до неї зовсім не за покликом серця. А його робота довгі роки була далекою від стандартів неупередженості та об'єктивності.

Дитинство Володимира Познера

Володимир народився у Франції в сім'ї російського емігранта Володимира Познера (хлопчика назвали на честь батька) та француженки Жеральдін Люттен. До п'яти років Володимира батьки не перебували в офіційному шлюбі.

Все раннє дитинство Володимир-молодший провів у переїздах. Немовлям мати забрала його до США, там їй запропонували роботу на студії Paramount Pictures як режисера монтажу.

Про батька Познер якось розповідав так: «Він мене не хотів. Він не хотів одружитися. Хотів ще погуляти. Мама народила, бо це треба було їй. Вона хотіла сина. Тому за першої ж нагоди ми залишили Францію. Вона не хотіла створювати проблем батькові».

Через п'ять років, 1939 року, батько забрав Жеральдін із сином назад до Франції, але ненадовго. Невдовзі нацистська Німеччина окупувала Францію, тому 1940 року сім'я повернулася до Штатів.

Батько майбутнього журналіста спочатку працював у філії кінокомпанії Metro-Goldwyn-Mayer, потім став обіймати керівну посаду у відділі російської кінематографії при військовому департаменті США.

Після Другої світової війни США панували антикомуністичні настрої. Познер-старший почав співпрацювати із зовнішньою розвідкою Радянського Союзу. Невдовзі діяльністю отця Володимира зацікавилася ФБР. В Америці залишатися стало небезпечно, тому вирішили знову їхати. До того ж, радянський уряд запропонував батькові повернутися.

Проте, як казав сам Познер, волею доль вся сім'я виявилася над Москві, куди спочатку планували переїзд, а Східної Німеччини. То був 1948 рік, тоді Познер старший почав працювати на «Совекспортфільмі». І лише наприкінці 1952 року, коли всі документи були готові, сім'я отримала радянське громадянство та переїхала до СРСР.

Освіта Володимира Познера

Початкову освіту Володимир здобув в Америці, в нью-йоркських школах. Коли батьки переїхали до НДР, хлопчика визначили до школи для радянських дітей. Через рік, коли уряд Радянського Союзу закрив програму, його перевели до школи для дітей німецьких політичних емігрантів.

У столиці Познер вступив до Московського державного університету на біолого-ґрунтову кафедру за спеціальністю «фізіологія людини». 1958 року Володимир успішно закінчив навчання.

«У 14 років я вирішив, що хочу стати вченим, вступив на біофак МДУ. І приблизно до третього курсу зрозумів, що то не моє. Так, це дуже цікаво, але я не вчений… Я закінчив факультет, мені навіть запропонували продовжити навчання в аспірантурі, але я не почав працювати в цій галузі.Тато з мамою казали: як тобі не соромно, адже тебе вчили цілих п'ять років! Але я вперся: це не моє! Я ніколи не думав про гроші. Гроші грошима, але я ж все життя це робитиму. Мені має бути цікаво! І я випадково потрапив у журналістику», — говорив журналіст.

Робота Познера з Маршаком

Проживши багато років в Америці, Познер вільно розмовляв англійською. Тому після випуску з університету він почав займатися художнім перекладом з англійської на російську. Сам Самуїл Маршак – знаменитий перекладач та письменник – високо оцінював переклади молодого Познера.

«Якимось незрозумілим для мене чином мої чернетки потрапили до Самуїла Яковича Маршака. Мені зателефонувала його економка і скрипучим голосом сказала, що мене просить приїхати Маршак... Він мене повів у кабінет і сказав, що маю деякі здібності, але немає вміння. І якщо я погоджуся бути його літературним секретарем, то він час від часу зі мною займатиметься», — розповів Познер в інтерв'ю.

Познер погодився. Це було 1959 року.

Познер визнавав, що до журналістики потрапив випадково і більшою мірою через гроші.

«Маршак платив мені 70 карбованців на місяць. Минув час. Одного разу мені зателефонував приятель і сказав, що в нещодавно створеному інформаційному агентстві АПН шукають людей зі знанням мов, на ставку редактора журналу — 190 рублів. Це була дуже суттєва різниця. Тоді я був одружений, у мене росла маленька дочка. Тож моє бажання потрапити до АПН було пов'язане насамперед із грошима… Чесно вам скажу: ніколи до цього навіть не збирався займатися журналістикою, але так склалося життя, що я став журналістом».

Так у 1961 році Володимир Познер потрапив до Агентства друку «Новини», до журналу «USSR», який поширювався за кордоном (потім журнал перейменували на «Soviet Life») на посаду редактора.

1967 року з'явився журнал «Супутник» — перший дайджест радянського друку, і Познер перейшов працювати туди. "Не було на той час жодного журналу, здатного конкурувати зі "Супутником"", - згадував журналіст.

У 1970 році Познер почав співпрацювати з Державним комітетом радіомовлення СРСР як коментатор програми «Голос Москви», в рамках якої до кінця 1985 виходила його щоденна передача англійською мовою і транслювалися у Великобританії та Америці.

Наприкінці 1970-х Володимир кілька разів ставав гостем на американському телебаченні. У журналіста було завдання подати b пояснити дії та заяви уряду Радянського Союзу. В одній із програм Познер виступав на захист найбільш спірних моментів радянської історії, зокрема виправдовував введення радянських військ на територію Афганістану.

Познер став провідним одного з перших телемістів (щось схоже на нинішні відеоконференції) між СРСР та США. Це сталося 1983 року, через два з половиною місяці після того, як президент США Рональд Рейган у своєму виступі назвав СРСР «імперією зла». У ході телемосту "Москва - Каліфорнія" радянські та американські учасники обговорювали різні питання, зокрема - загрозу ядерної катастрофи.

Через два місяці Познер став провідним телемостом «Москва — Сан-Дієго», присвяченим фестивалю фільмів для дітей. Обидві сторони показували фрагменти сімейних фільмів.Американці продемонстрували радянським громадянам «Саундер», мультфільм «Цікавий Джордж вирушає до лікарні» та епізод мультфільму «Спляча красуня». Радянська сторона показала випуск гумористичного кіножурналу «Єралаш», мультфільм «Вінні-Пух» та епізод кінопритчі «Казка мандрівок».

«Цього разу міст, яким назустріч один одному зробили крок наші діти, можна назвати мостом майбутнього і надії», — відгукувався про проект журналіст.

1985 року Познер спільно з американським журналістом Філом Донах'ю провів ще кілька радянсько-американських телемістів: «Ленінград — Сіетл», «Ленінград — Бостон».

Телемости стали являти собою новий формат радянського телебачення і перетворилися на справжні символи епохи.

За виконану роботу 1986 року журналіста було відзначено премією Спілки журналістів СРСР і отримав нову велику посаду — політичного оглядача Центрального телебачення. Він став ведучим одразу кількох програм: «Недільний вечір із Володимиром Познером», «Квадратура кола», «Америка Володимира Познера».

Познера поважала та любила публіка. Він став журналістом № 1 за підсумками проведеного в 1989 соціологічного дослідження «Політичні оглядачі та коментатори інформаційних передач ЦТ в оцінках московської аудиторії».

Бачачи великий професіоналізм Володимира Познера, 1991-го його запрошують попрацювати в США спільно з Філом Донах'ю. Познер відлітає з Росії.

В Америці Володимир почав працювати на телеканалі CNBC, де вів передачі «Познер та Донах'ю» та «Підсумки тижня». Паралельно з цим Познер щомісяця прилітав у Москву та готував авторські програми для російського телебачення.

Цього ж року з'явився один із найзначніших проектів Познера – програма «Ми».У ній журналіст обговорював гострі теми, такі як приватна власність на землю, благодійність, аборти. Гостями «Ми» були, зокрема, Микита Міхалков та Григорій Явлінський.

1994 року журналіста обрали президентом «Академії Російського телебачення», яку він очолював до 2008 року.

З 1996 виходить нове шоу Познера під назвою «Людина в масці». Ідея програми полягала в тому, що будь-який глядач отримував можливість анонімно сповідатися в якійсь своїй вазі чи провині.

Попрацювавши в Америці близько трьох років, 1997 року Володимир Володимирович повертається до Росії і продовжує працювати на телебаченні та радіо, де веде програму «Давайте обговоримо» на радіостанції «На семи пагорбах».

З 2000 року Володимир Познер веде щотижневе громадсько-політичне ток-шоу "Времена" на Першому каналі. Інтерес викликав формат шоу. Воно ділилося на два тематичні блоки: у першому журналістка Жанна Агалакова ділилася останніми новинами дня та показувала ексклюзивні репортажі з місця пригод, а у другому блоці Володимир дискутував за круглим столом про події минулого тижня разом із запрошеними гостями.

Шоу проіснувало вісім років. Особливо глядачам запам'яталися прощання Познера, що він вимовляв наприкінці кожної передачі: «Ось такі часи».

За десятиліття роботи на телебаченні Володимир Познер став дуже популярним, а прізвище його стало справжнім брендом.

Останні роботи на телебаченні

2008 року на Першому каналі стала щотижня виходити передача «Одноповерхова Америка», де брали участь Володимир Познер, Іван Ургант та Браян Кан.

Журналіст хотів повторити подорож, здійснену Іллею Ільфом та Євгеном Петровим Америкою в 1930-х роках і описану ними в книзі «Одноповерхова Америка».Колившись по Америці, ведучі намагалися показати її такою, «яка вона є». Усього вийшло 16 серій.

У листопаді 2008 року на Першому каналі вийшов перший випуск "Познер". У програмі журналіст обговорював актуальні події у жанрі інтерв'ю та ток-шоу.

Серед гостей проекту були відомі російські та зарубіжні персони, представники вітчизняної культури та шоу-бізнесу. Наприклад, актор і письменник Іван Охлобистін, народний артист СРСР Олег Табаков, кінорежисер Андрій Звягінцев, танцівник Микола Цискарідзе, актриса Рената Литвинова, голова ЦБ Ельвіра Набіулліна, прем'єр-міністр РФ Михайло Мішустін, засновник порталу WikiLeaks Джуліан Ассанж.

«Моїми гостями можуть бути люди, відомі в різних областях: від політики до спорту чи кіноіндустрії. Це люди, які цікаві мені, але я виходжу з того, що вони також мають бути цікавими для наших глядачів. У цій програмі я не займатимуся аналітикою, це — інтерв'ю. Приводом для запрошення саме цієї людини до студії може бути якась подія, що сталася зараз», — розповідав телеведучий.

В ефірах «Познера» нерідко порушувалися гострі питання. Неодноразово редакція Першого каналу вирізала якісь уривки, і до глядача не доходили окремі репліки героїв, із чим не згоден сам журналіст, говорив він згодом.

«Три рази із моєї програми вирізали шматки. Двічі дзвонив Ернст (генеральний директор Першого каналу. — Прим. Секрету) і сказав, що вважав би за потрібне щось вирізати. Я двічі погодився, скріпивши серце. А коли це сталося втретє - без мого відома - я зустрівся з Ернстом і сказав: "Якщо це станеться ще раз (хоча я не любитель ультиматумів) давайте закриємо програму". З того часу нічого не було. Не пам'ятаю, які це були програми», – розповідав Познер.

Раз на місяць програма «Познер» виходила у форматі ток-шоу, а не класичного та звичного всім інтерв'ю. У студії було близько ста чоловік. Це були не експерти, а звичайні люди, які мали питання до гостя програми. І після того, як інтерв'ю у запрошеного гостя брав Володимир, глядачі мали можливість продовжити розмову з ним і поставити вже свої запитання.

Крім того, журналіст виходив десятки інших авторських програм. Серед них: - Цикл передач про Францію "Тур де Франс" (2009). - Цикл передач "Їх Італія" (2011). - Документальний фільм «Німецька головоломка» (2013), який розповідає про сучасну Німеччину та її минуле. «Це був найскладніший для мене фільм. Незрівнянно складніше, ніж решта», — говорив про роботу Познер. - Документальний фільм Володимира Познера та Івана Урганта «Англія загалом і зокрема» (2015). - Фільм-подорож про Іспанію «У пошуках Дон Кіхота» (2017). - Документальний фільм про країни Скандинавії та Фінляндії «Найбільше. Найбільш. Найкращі» (2019).

Познер-письменник

Познер за все життя став автором десятків книжок. Його мемуари «Прощання з ілюзіями» протягом кількох місяців трималися у рейтингу бестселерів «Нью-Йорк Таймс».

Також Володимир Познер написав книги: – «Іспанський зошит. Суб'єктивний погляд». - "Тур де Франс". – «Їх Італія. Подорож-роздум "по чоботі"». - «Одноповерхова Америка» тощо.

Деякі книги дублювали зміст передач Познера або доповнювали його. Наприклад, «Одноповерхова Америка» написана ніби слідами знаменитої передачі — у книзі те, що залишилося за кадром.

Скандали Володимира Познера

За довгу кар'єру Володимира Познера він неодноразово опинявся в центрі скандалів.

2012 року Познер різко висловився проти «закону Діми Яковлєва», який забороняє американцям усиновлювати російських дітей. Журналіст заявив, що таке нововведення лише «виставляє країну на посміховисько». Проте скандал трапився через іншу фразу.

На одному зі своїх ефірів Познер сказав: «Спосіб мислення, який продемонструвала Державна дура… Ой, вибачте, обмовився, Державна дума, вражає».

Журналістові довелося вибачитися за застереження. Але в Держдумі подумали інакше і протягом місяця після ефіру розробляли закон, який забороняє особам з іноземним громадянством працювати на федеральному каналі (прийнятий так і не був).

Безногий танцюрист «Хвилини слави»

На початку 2017 року журналіст був одним із членів журі 9-го сезону телепроекту «Хвилина слави» та розкритикував номер танцюриста без ноги Євгена Смирнова. Познер заявив, що конкурсант використовує заборонені прийоми та намагається викликати жалість. На думку журналіста, інваліду не можна на загальних підставах конкурувати з людьми здоровими, розраховуючи на «бонус» у вигляді жалості чи співчуття.

Познера підтримала Рената Литвинова, яка також була у журі. Вона порадила Євгену «пристебнути другу ногу».

Деякі глядачі були шоковані такими висловлюваннями. У результаті Познер вибачився, хоч і знову сказав, що номер танцюриста не тягнув на участь у шоу.

Академія російського телебачення під керівництвом Познера заснувала премію ТЕФІ (вручають за найвищі досягнення у галузі телевізійних мистецтв) у 1994 році. Нагородою за премію була статуетка Орфея, створена скульптором Ернстом Невідомим, з яким Володимир був знайомий особисто. Журналіст обіцяв автору скульптури, що статуетку отримуватимуть лише після демократичних виборів переможця премії.

Після того, як Познер залишив академію, змінилися й організатори премії. Познер залишився членом журі ТЕФІ.

У 2017 році Познер попросив нових організаторів більше не використовувати символ Орфея як приз та змінити назву премії. Журналіст звинуватив організаторів у недемократичності процедури вибору переможців. Наприклад, раніше у виборі фіналістів та переможців конкурсу брали участь усі члени академії (загалом їх 14), а тепер лише 7.

Також Познер заявляв, що конкурс втратив значущість. «Різко скорочено кількість професійних номінацій, за бортом залишено цілу низку професій, без яких просто немає телебачення», — пояснив журналіст. Познер почав бойкотувати вручення нагород, а 2019-го оголосив про вихід зі складу журі премії.

"Немає жодних сумнівів, що Ернст Невідомий, який помер у серпні 2016 року, дізнавшись про те, що сталося з ТЕФІ, нагадав би мені про мою обіцянку", - підсумував Познер.

2021 року в Тбілісі відбулися сутички між поліцією та учасниками акції протесту проти приїзду Познера до Грузії. Останні вимагали вигнати Познера із країни через те, що він не визнає територіальну цілісність Грузії, а також порушує коронавірусні обмеження.

Все почалося з висловлювання Познера про Абхазію 2017 року. Журналіст давав інтерв'ю грузинському телеканалу «Імеді», де розповів, що у 1970-х роках часто бував в Абхазії та зробив висновок, що відносини між грузинами та абхазцями були «жахливими».

«Грузини ставилися до абхазців, скажімо так, зверхньо, ​​як до людей другого сорту, і не соромилися говорити про це цілком голосно і в моїй присутності. Я був свідком кількох бійок між грузинами та абхазцями. Я пам'ятаю добре відчуття, що ці стосунки нічим добрим не закінчаться.І хоча це, звичайно, не наукове дослідження, але таке в мене було відчуття, що взагалі абхазці не надто хотіли бути частиною Грузії. Про це я і сказав в інтерв'ю», — писав ведучий на своєму сайті «Познер.Online».

_«Боже мій. Що тут розпочалося. У грузинських ЗМІ сказали, що я агент Москви, що я засланий козачок, що я ворог грузинського народу, ну загалом чого тільки про мене не сказали. А я тільки сказав про те, що я бачив, і це правда, про те, що я подумав, не більше. Ну, скажімо, особливої ​​толерантності у волелюбних грузинських панів і жінок я не зустрів», — пояснював Познер.

Особисте життя

Познер завжди подобався жінкам і це знав. Часто його супутниці життя були набагато старші за нього.

«Мені було 16 років, коли я це зрозумів. Якщо говорити про серйозні стосунки, то вони почалися, коли мені було 17. Моєї подруги на той момент було 34. Я втратив невинність, переспавши із дружиною співробітника торгпредства у Берліні. Але, знаєте, незважаючи на те, що я подобався жінкам, я був упевнений: у стосунки треба вступати, тільки якщо сам любиш. Сексуальних контактів у мене було набагато менше, ніж я міг би мати. Все-таки одного потягу мало. Головне - любити», - розповідав журналіст.

Володимир був тричі одружений. Першою дружиною журналіста стала Валентина Чемберджі, філолог та перекладач. У шлюбі пара прожила 10 років, з 1957 по 1968 рік. У цьому союзі народилася перша дитина Володимира – дочка Катерина. Нині вона композитор та піаністка, живе у Німеччині.

У 1969 році Володимир одружився вдруге. Обранкою стала Катерина Орлова. Разом із нею Познер заснував школу телевізійної майстерності, де Катерина тривалий час працювала директором. У 2005 році вони розлучилися після 36 років шлюбу.

Володимир пішов від дружини до коханки Надії Соловйової.Володимиру на той момент було вже 70 років, а Надії – близько 50.

Пізніше Володимир зізнавався, що якби йому сказали, що він розлучиться з дружиною після 36 років шлюбу, то він заявив, що всі навколо божевільні.

Надія Соловйова була телепродюсером. Із майбутньою дружиною Володимир познайомився випадково. Журналіст робив передачу про боротьбу зі СНІДом і потребував продюсера. На допомогу прийшла Надія.

«Одного прекрасного дня на нараду з питань ВІЛ увійшла жінка. Я просто отетерів від її краси. Вдруге, коли вона зайшла, я поступився їй місцем і сам сів на фікус, навіть не помітивши цього», — згадував Володимир.

Жінка була заміжня за іншим, але почуття взяли гору, і Надія пішла від чоловіка до Володимира. 2008 року вони одружилися і досі живуть разом.

Де зараз Володимир Познер

Після 24 лютого 2022 року, коли оголосили спеціальну військову операцію на території України, програму Познера перестали випускати в ефір. У своєму Telegram-каналі він писав: «Мене запитують, чому з 28 лютого не виходить програма "Познер"? Відповідаю: із 24 лютого Перший канал став інформаційним каналом».

У березні 2023 року Познер заявив, що у його оточенні є критично налаштовані до СВО люди. Сам журналіст не розкрив своєї позиції про СВО, але при цьому засудив колег-журналістів за пропаганду.

Депутат Держдуми РФ Олексій Журавльов закликав силові органи перевірити висловлювання телеведучого щодо дискредитації російської армії і при необхідності порушити стосовно журналіста кримінальну справу. Але до перевірки не дійшло.

Пізніше на сайті «Познер.Online» з'явилося повідомлення: «Мене запитують про те, куди я подівся. Чи поїхав? Чи живий? Відповідаю: живий. Чи не поїхав. Здорів. Просто зник. Чи тимчасово, чи назавжди... час покаже. Але завжди пам'ятаю свою аудиторію.З неминучою подякою».

Донедавна про Володимира Познера було зовсім не чути, але у березні 2024 року Перший канал анонсував прем'єру документального фільму «Володимир Познер. 90 хвилин».

Показ картини заплановано на ніч 1 квітня на честь 90-річчя ведучого. Відомо, що фільм створено на основі автобіографії Познера. У стрічці будуть особисті зізнання, спогади та розповіді про сім'ю Познера, а також «оцінки минулого з висоти прожитих років».

Сам Познер здивувався такому подарунку на ювілей.

«Я абсолютно нічого не знав і не знаю про це, у зйомках цього фільму я участі не брав. Про те, що його покажуть, я дізнався вчора», - сказав журналіст. Познер також додав, що не хотів би, щоб його день народження був публічною подією. Проте журналіст пообіцяв, що подивиться біографічну картину Першого каналу до кінця. "Сподіваюся, що фільм зроблений добре, професійно та правдиво", - зазначив він.

Факти

Познер був особисто знайомий з американським письменником Ернестом Хемінгуеєм. Їх познайомив батько, коли Володимиру було 14 років. У Познера три громадянства: французьке, американське та російське. Захоплюється тенісом та бейсболом. У дитинстві Познер був хрещений у соборі Нотр-Дам де Парі за католицькими канонами. Має ресторан «Жеральдін» у центрі Москви. За 2022 рік дохід закладу становив 195 млн рублів. Познер неодноразово заявляв, що він атеїст. Якось у програмі «Познер» гостем був філософ та політолог Олександр Дугін. Він привітався з журналістом: «Здрастуйте. Христос воскрес», потім Познер відповів: «Ну, можливо».

Цитата

«Інтерв'ю я обожнюю. Для мене інтерв'ю – королева журналістики. Я отримую величезне задоволення, загалом можу там зробити практично все, що хочу».

Ця стаття — одна з тисяч в «Енциклопедії Секрету фірми». У цьому проекті ми простими словами розповідаємо про складні терміни та явища. Перегляньте інші статті «Енциклопедії», щоб краще розуміти світ, в якому ми живемо.