Що входить до складу ґрунту?

До складу ґрунту входять повітря, вода, перегній, пісок, глина, мінеральні солі, залишки гірських порід і живих організмів. За своїм складом ґрунти бувають піщані, глинисті, кам'янисті. Ґрунт чорного кольору називають чорноземом. У ньому багато перегною.

Як дізнатися про склад ґрунту?

Склад ґрунту найкраще визначати в агрохімічної лабораторії. Якщо такої можливості немає, можна провести тест самостійно. Для цього необхідно взяти жменю ґрунту з орного шару, розмочити зразок у воді до тістоподібного стану, скатати кульку, потім «шнур», а з нього – кільце.

Що потрібно для того щоб утворився ґрунт?

(Гірські породи + вода + повітря + тепло + перегній) · час = ґрунт.

Хімічний склад грунту і його практичне значення. - Літосфера …

Хімічний склад грунтів. Хімічні елементи та їх сполуки у грунтах

Оскільки грунт є верхньою частиною кори вивітрювання літосфери, то саме він майже повністю успадковує її хімічний склад (табл. 6). Проте саме майже повністю, а не на 100 відсотків, оскільки внаслідок впливу живої речовини вміст деяких елементів зазнає кардинальних змін у порівнянні з літосферою.

Отже, як у літосфері, так і в грунті близько половини займає кисень. Друге місце (майже четверта частина) – кремній. Приблизно десяту частину – алюміній та залізо. Всього лише декілька відсотків займають кальцій, магній, натрій, калій. На всі інші елементи, за винятком вуглецю, припадає менше одного відсотка.

Окрім елементів, у грунті наявна вода, гази та органічні речовини.

Проте необхідно зауважити, що суттєві зміни у вмісті біогенних елементів пов'язані з живою фазою. Зокрема, вуглецю у грунтах в понад 20 разів більше, ніж у літосфері, а азоту – у 10. Оскільки водень є елементом води, то і його вміст у педосфері вищий.

У більшості випадків грунти майже на 90% представлені мінеральними ЕГЧ, а тому їх валовий хімічний склад буде визначатись в основному складом і кількісним співвідношенням мінералів. Серед основних мінералів крупну фракцію складають кварц і польові шпати, а тонкодисперсну – глинисті алюмосилікати. Відповідно до цього, у валовому хімічному складі грунтів переважають кисень і кремній, менше алюмінію, дуже мало заліза, титану, кальцію та натрію, інші елементи – у мікрокількостях.

Хімічний склад варіює з глибиною. Різниця у валовому хімічному складі окремих горизонтів грунтового профілю використовується для визначення хімічного перетворення породи. Елювіально-ілювіальний профіль характеризується тим, що в елювіальному горизонті спостерігається збіднення півтораоксидами й збагачення кремнеземом; в ілювіальному спостерігається зворотна картина. Разом з цим, однаковий профіль за хімічним складом може формуватись під впливом таких елементарних грунтотворних процесів (ЕГП):

• опідзолення,
• знемулення,
• лесиваж,
• відбілювання (зняття залізних плівок з крупних частинок у верхній частині профілю та їх перенесення у нижню, ілювіальну),
• осолодіння (руйнування мінералів у лужному середовищі у верхній частині та виніс продуктів руйнування до ілювіальної частини),
• глеє-елювіальний процес (руйнування мінералів у відновних умовах у верхній частині профілю та винесення продуктів руйнування в ілювіальну).

Отже, напрямок та інтенсивність прояву грунтотворного процесу безпосередньо впливає на перерозподіл хімічного складу по профілю. Тому за характером профільних змін валового хімічного складу можна проводити діагностику грунтоутворення.

Хімічні елементи та їх сполуки у грунтах

Для розуміння причин формування особливостей валового хімічного складу грунту і його варіювання по профілю завжди необхідно враховувати, що вміст окремих елементів визначається присутністю їх у грунті в складі різноманітних конкретних мінеральних і органічних сполук.

Кремній

Вміст цього елемента визначається в основному присутністю в грунті кварцу й у меншій мірі первинних і вторинних силікатів і алюмосилікатів. У ряді випадків може бути присутнім, у тому числі й у великих кількостях, аморфний кремнезем у вигляді опала або халцедону, генезис і накопичення яких у грунті зв'язані з біогенними (опалові фітолітарії, спікули губок, кістяки діатомей і т.п.) або гідрогенними (окремніння грунтів) процесами. Валовий вміст SiО₂ у грунті коливається від 40-70% у глинистих грунтах до 90-98% у піщаних, тоді як у фералітних грунтах тропіків може бути і набагато нижчим.

Алюміній

Вміст алюмінію в грунтах зумовлений в основному присутністю польових шпатів, глинистих мінералів і почасти деяких інших, багатих», алюмінієм первинних мінералів, наприклад, слюд, епідотів, граната, корунду. Може бути присутнім і у вільному глиноземі, у вигляді різноманітних гідроксидів алюмінію (діаспор, беміт, гідраргаліт) в аморфній або кристалічній формі. Валовий вміст Al₂O₃ у грунтах звичайно коливається від 1-2 до 15-20%, а у фералітних грунтах тропіків і бокситах може перевищити 40%.

Залізо

Цей елемент присутній у грунтах у складі як первинних, так і вторинних мінералів, будучи компонентом магнетиту, гематиту, титаномагнетиту, глауконіту, рогових обманок, піроксенів, біотиту, хлоритів, глинистих мінералів, мінералів групи оксидів заліза. Багато в грунтах міститься й аморфних сполук заліза, особливо різноманітних гідроксидів (гетит, гідрогетит і ін.). Загальний вміст у грунті Fe₂O₃ коливається в дуже широких межах (у %): від 0,5-1,0 у кварцово-піщаних грунтах і 3-5 у грунтах на лесах до 8-10 у грунтах на елювії щільних феромагнезіальних порід і до 20-50 у фералітних грунтах і латеритах тропіків. У грунтах також часто спостерігаються залізисті конкреції і прошарки.

За С.В.Зонном (1982), сполуки заліза в грунтах представлені такими формами:

1. силікатним залізом, що входить до складу кристалічних решіток:
   1. первинних мінералів;
   2. вторинних (глинистих) мінералів;
   1. слабко або сильно окристалізованим залізом оксидів і гідроксидів;
   2. залізистих і гумусово-залізистих аморфних сполук;
   3. обмінних і воднорозчинних рухливих сполук.

   Кальцій

   Вміст Са в безкарбонатних суглинистих грунтах складає 1-3% і визначається в основному присутністю глинистих мінералів тонкодисперсних фракцій, а також гумусом і органічними залишками, у зв'язку з чим спостерігається тенденція до біогенного збагачення кальцієм верхньої органо-акумулятивної частини профілю. Однак у ряді випадків його підвищений валовий вміст може бути зумовлений присутністю у великих фракціях уламків карбонатних порід і первинних мінералів, кальцієвмісних мінералів (кальциту, гіпсу, основних плагіоклазів та ін.). У грунтах сухостепової й аридної зон підвищений валовий вміст кальцію може бути зумовлений утворенням і накопиченням вторинного кальциту або гіпсу в процесі грунтоутворення. Багато кальцію може акумулюватись в грунті гідрогенним шляхом, аж до утворення вапняних або гіпсових кір.

   Магній

   Валовий вміст Mg у грунті звичайно близький до вмісту Са й зумовлений головним чином присутністю глинистих мінералів, особливо монтморилоніту, вермикуліту, хлориту. У крупних фракціях магній міститься в уламках доломітів, олівіні, рогових обманках, піроксенах; у грунтах аридної зони багато магнію акумулюється при засоленні грунтів у вигляді хлоридів і сульфатів.

   Калій

   Вміст К₂O складає в грунтах 2-3%. Цей елемент присутній частіше в глинистих мінералах тонкодисперсних фракцій, особливо в гідрослюдах, а також у складі таких первинних мінералів крупних фракцій, як біотит, мусковіт, калієві польові шпати. Поряд із кальцієм, калій відноситься до числа органогенів, необхідних для розвитку рослин; у ряді випадків калій може бути в дефіциті, у зв'язку з чим його внесення в грунт позитивно позначається на родючості.

   Натрій

   Валовий вміст у грунті Na₂O лежить біля 1-3%. У грунті натрій присутній у складі первинних мінералів, переважно в натрієвмісних польових шпатах. Вміст Na₂O в окремих складових крупних фракцій може досягати 5-6%, тоді як у мулистій фракції не перевищує 0,5-1%. У засолених грунтах сухостепової й аридної зон у значних кількостях може бути присутнім у вигляді хлоридів або входити в поглинальний комплекс грунтів, у зв'язку з чим вміст Na₂O у цьому випадку зростає до декількох відсотків. У грунті дефіциту цього елемента звичайно не спостерігається; присутність натрію в підвищених кількостях у складі рухливих сполук зумовлює формування несприятливих фізичних і хімічних властивостей грунту.

   Марганець

   Вміст Мn складає в грунті лише декілька десятих або навіть сотих часток відсотка й зумовлений присутністю марганцевих конкрецій, що утворилися в результаті мікробіологічної діяльності. У розсіяному вигляді марганець може входити до складу деяких первинних мінералів (олівінів, піроксенів, епідоту).

   Сірка

   Вміст S у грунті звичайно не перевищує декількох десятих відсотка. Сірка в грунті присутня у складі різних органічних сполук як рослинного, так і тваринного походження; у засолених грунтах при наявності значних кількостей сульфатів валовий вміст S може зростати до декількох відсотків. Підвищений вміст сірки у вигляді рухомих сполук може спостерігатися при забрудненні грунтів промисловими відходами (випадання з опадами газоподібних викидів сполук сірки). У крупних фракціях грунту сірка присутня у складі сульфідів (пірит), гіпсу, вторинних сполук заліза (II), що утворюються при болотному процесі.

   Вуглець, азот, фосфор

   Ці елементи належать до числа найважливіших органогенів. Присутність їх у грунті (перших двох практично цілком) зобов'язана впливу живої речовини і процесам грунтоутворення.

   Вуглець

   У грунті він міститься в основному в складі гумусу, а також органічних залишків. Багато вуглецю може знаходитися в складі карбонатів. Вміст вуглецю в грунті коливається від часток відсотка в бідних органічною речовиною піщаних грунтах до 3-5 і навіть 10% – у багатих гумусом чорноземах (у торф'янистих і торф'яних горизонтах до десятків відсотків). Значна частина грунтів, що використовуються у землеробстві, потребує внесення вуглецю у вигляді органічної речовини.

   Азот

   Так само, як і вуглець, азот майже цілком зв'язаний у грунті з його органічною частиною – гумусом і складає 1/10-1/20 від вмісту вуглецю. Незважаючи на невелику кількість (не більш 0,3-0,4, часто 0,1 і менше відсотка), азот відіграє надзвичайно важливу роль у родючості грунтів, тому що він життєво необхідний рослинам, для яких він доступний тільки у формі нітратного й амонійного іонів. Більшість культурних грунтів потребує систематичного внесення цього елемента. У природних умовах поповнення в грунті резервів азоту в доступних для рослин формах здійснюється азотфіксуючими бактеріями.

   Фосфор

   Є у грунті в дуже незначних кількостях: валовий вміст P₂O₅ складає не більш 0,1-0,2%. Фосфор життєво важливий для рослин, але в більшості грунтів, особливо в піщаних, знаходиться в різкому дефіциті, у зв'язку з чим необхідно систематично вносити фосфор в грунт, особливо при їхньому інтенсивному використанні в сільськогосподарському виробництві. У грунті фосфор є у складі гумусу, органічних залишків, у мінеральній частині грунтів у складі апатиту, вторинного болотного мінералу – вівіаніту.

   Мікроелементи

   Поряд із перерахованими макроелементами, в грунті в дуже невеликих кількостях (тисячні частки відсотка) присутні розсіяні елементи і мікроелементи, однак вони надзвичайно важливі для життєдіяльності рослин. Валовий вміст цих елементів переважно пов'язаний із вмістом у грунті первинних мінералів, почасти глинистих мінералів і органічної речовини.
   Спостерігається така приуроченість найважливіших мікроелементів і розсіяних елементів до первинних мінералів:

   • Ni, Co, Zn – авгіт, біотит, ільменіт, магнетит, рогова обманка;
   • Cu – авгіт, апатит, біотит, гранати, калієві польові шпати, плагіоклази;
   • V – авгіт, біотит, ільменіт, мусковіт, рогова обманка, сфен;
   • Рb – авгіт, апатит, біотит, калієві польові шпати, мусковіт;
   • Li – авгіт, біотит, рогова обманка, турмалін;
   • В – турмалін;
   • Zr – циркон;
   • рідкоземельні елементи – епідот, монацит.

   Носіями мікроелементів і розсіяних елементів у крупних фракціях грунтів можуть бути також зерна кварцу й уламків порід, що містять кварц, тому що в них нерідко зустрічаються субмікроскопічні вкраплення перерахованих первинних мінералів.

   Хімічний склад грунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості грунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад, фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів; з іншого – токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення грунтів.

   У процесі грунтоутворення відбуваються дуже істотні перетворення хімічного складу вихідних материнських порід, що пов'язані з цілою серією загальних грунтових процесів:

   1. перехід хімічних елементів з одних сполук в інші в зв'язку з мінеральними перетвореннями;
   2. надходження елементів з атмосфери з опадами й імпульверизацією;
   3. винос елементів низхідним рухом води в грунтові води і далі в гідрографічну мережу, у кінцевому рахунку – в океан;
   4. привнесення елементів із грунтовими водами;
   5. циклічне залучення елемента в біологічний кругообіг.

   Тому профіль грунтів завжди у певній мірі диференційований за хімічним складом.

   1. В чому полягає подібність і відмінність грунтів і порід за хімічним складом?
   2. Які хімічні елементи переважають у грунті?
   3. Як впливає хімічний склад порід і грунтів на грунтоутворення?
   4. Порівняйте вміст вуглецю у грунтах і літосфері та визначте причину розбіжності.
   5. Опишіть основні мікроелементи, що зустрічаються в грунтах, їх значення для живлення рослин.

   При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту та авторів матеріалів.
   Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.

   Хімічний склад грунту

   Тема : Грунти, їх утворення та класифікація.

   вивчити види грунтів, їх утворення, познайомитися з класифікацією грунтів ;

   активізувати пошукову діяльність, творчий підхід до вирішення проблем;

   розвивати пам’ять, спостережливість, увагу;

   виховувати повагу і любов до обраної професії.

   Тип уроку : урок пояснення нової теми.

   Матеріально – технічне забезпечення : підручники, картки з рисунками.

   1. Організаційний момент.

   Ø перевірка кількості учнів згідно зі списком;

   Ø перевірка готовності учнів до заняття.

   2. Мотивація навчальної діяльності та оголошення теми і мети уроку.

   Тема сьогоднішнього уроку «Грунти, їх утворення та класифікація». Засвоєння даної теми важливе для професії хлібороба. Застосування набутих знань не раз пригодиться у професійній діяльності..

   3. Пояснення нового матеріалу.

   Ґрунт — це природне утворення, що складається з генетично пов’язаних ґрунтових горизонтів, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом води, повітря і живих організмів. Ґрунт володіє родючістю, тобто здатністю забезпечувати рослини водою та поживними речовинами.

   Ґрунт складається з твердої, рідкої, газової та живої фаз. Тверда фаза ґрунту — це його основа, яка формується в процесі ґрунтоутворення з материнської твердої породи, значною мірою зберігає її склад та властивості. Рідка фаза ґрунту (ґрунтовий розчин) — це вода в ґрунті з розчиненими мінеральними й органічними сполуками. Рідка фаза є основним фактором диференціації ґрунтового профілю, оскільки саме з вертикальними та горизонтальними водними потоками відбувається пересування по ґрунтовій товщі продуктів локального педогенезу (у вигляді суспензій та істинних чи колоїдних розчинів). Газова фаза ґрунту — це ґрунтове повітря, яке заповнює вільні від води пори. Чим вологіший ґрунт, тим він менш аерований. Жива фаза ґрунту — це сукупність організмів, які населяють ґрунт і беруть безпосередню участь у ґрунтоутворенні. Завдяки тісному взаємозв’язку між фазами ґрунт функціонує як єдина система. Співвідношення між об’ємами та масами твердої, рідкої та газоподібної фаз визначає умови прояву ґрунтової родючості, залежить від ґрунтових і кліматичних умов, а також від характеру рослинного покрову. Досить впливовим є також антропогенний фактор.

   Фізико-механічні властивості ґрунту — зв’язність, пластичність, набухання, усадка — мають значення під час механічного обробітку, бо від них залежить опір ґрунту знаряддям обробітку.

   Зв’язність — здатність ґрунту протистояти механічним діям. Вона залежить від сили зчеплення часток ґрунту. Пластичність — здатність ґрунту у вологому стані змінювати і зберігати форму. Найбільш висока пластичність притаманна глинистим ґрунтам, менш пластичні піщані ґрунти. Липкість — прилипання ґрунту до знарядь обробітку. Збільшується з підвищенням вологості ґрунту. Набухання – здатність ґрунту змінювати об’єм унаслідок зволоження та замерзання. До набухання здатні ґрунти з великим вмістом органічних речовин, насичені натрієм, а також важкі ґрунти, багаті на колоїди. Усадка — процес, зворотний до набухання, проявляється під час висихання, властивий безструктурним ґрунтам.

   Оскільки ґрунт є верхньою частиною кори вивітрювання літосфери, то він майже повністю успадковує її хімічний склад. Як і в літосфері, так і в ґрунті близько половини становить кисень, другий за обсягом — кремній, приблизно десята частка припадає на алюміній та залізо. Лише декілька відсотків займають кальцій, магній, натрій, калій. На всі інші елементи, за винятком вуглецю, припадає менше одного відсотка. Окрім елементів, у ґрунті міститься вода, гази та органічні речовини.

   У більшості випадків ґрунти майже на 90 % представлені мінералами, і тому валовий хімічний склад ґрунту в першу чергу визначається складом і кількісним співвідношенням мінералів. Серед основних мінералів крупну фракцію складають кварц і польові шпати, а тонкодисперсну — глинисті алюмосилікати. Відповідно до цього, у валовому хімічному складі ґрунтів переважають кисень і кремній, менше алюмінію, дуже мало заліза, титану, кальцію та натрію, інші елементи — у мікрокількостях. Отже, необхідно зазначити, що вміст окремих елементів визначається присутністю їх у ґрунті в складі різноманітних мінеральних і органічних сполук.

   На вертикальному зрізі типового ґрунту можна побачити три горизонти (рис. 1).

   

   Рис. 1. Типовий профіль ґрунту

   Тип ґрунту — це сукупність спільних ознак великої групи ґрунтів, що розвиваються в однотипних біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах та характеризуються яскравим проявом основного процесу ґрунтоутворення при можливому поєднанні з іншими процесами. Приклади типів ґрунтів: бурий лісовий глейовий ґрунт; чорнозем звичайний, помірно промерзаючий; чорнозем південний; чорнозем типовий; солонець чорноземний; каштановий ґрунт; солодь лужно-степова; солонець чорноземно-лужний; солончак гідроморфний; сірозем; коричневий типовий ґрунт; червонозем типовий.

   

   

   Рис. 2. Типи ґрунтів:
   а — бурий лісовий; б — чорнозем звичайний; в — чорнозем південний; г — чорнозем типовий; д — солонець чорноземний; е — каштановий ґрунт; є — солодь лужно-степова; ж — солонець чорноземно-лужний; и — солончак гідроморфний; к — сірозем; л — коричневий типовий ґрунт; м — червонозем типовий.

   За механічним складом ґрунти поділяються на: важкоглинисті, глинисті, важкосуглинкові, середньо- і легкосуглинкові, супіщані та піщані. Механічний склад ґрунту залежить від співвідношення глинистих часток до піщаних. Від механічного складу ґрунту залежать строки обробітку ґрунту, норми і час внесення органічних і мінеральних добрив, посіви культур та виконання інших агротехнічних заходів (рис. 3).

   

   Рис. 3. Зовнішній вигляд (угорі) та схематичне зображення (унизу) структурного (а) та безструктурного (б) ґрунтів

   Ґрунти легкого та полегшеного механічного складу менше забезпечені поживними речовинами, мають добру водопроникність, підвищену природну вентиляцію або аерацію, меншу вологоємність. На цих ґрунтах коренева система глибша, ніж на важких, проникає в глибину і розміщується ближче до основи рослини, а у горизонтальному напрямку поширюється повільніше і майже не виходить за межи крони. Важким глинистим і суглинковім ґрунтам властиві краща забезпеченість поживними речовинами порівняно з ґрунтами легкого і полегшеного механічного складу, більша вологоємність і менша аерація.

   Реакція ґрунтового рН обумовлюється наявністю надлишкового кальцію і токсичних солей (хлористих, вуглекислих та ін.). Залежно від рН відбуваються фізико-хімічні й бактеріологічні процеси, на які відповідно реагують рослини. За реакцією на рН ґрунти поділяються на кислі, слабокислі, нейтральні та лужні. Нейтральні ґрунти мають рН, близьку до 7. Збільшення рН вказує на лужність ґрунтів, а зменшення — на кислотність.

   Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад, фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів; з іншого — токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

   Невід’ємною частиною будь-якого ґрунту є органічна речовина, тобто сукупність живої біомаси й органічних рештків рослин, тварин, мікроорганізмів, продуктів їх метаболізму і специфічних новоутворених темнозабарвлених гумусових речовин, що рівномірно пронизують ґрунтовий профіль. Гумусові речовини здійснюють безпосередній вплив на важливіші фізико-механічні та біологічні властивості ґрунту, є важливим джерелом азоту для рослин, міцним бар’єром, що перешкоджає втраті поживних речовин з ґрунту. Гумус є також найважливішим фактором родючості ґрунту.

   До фізичних властивостей ґрунту належать щільність твердої фази ґрунту, шпаруватість, а також водні, теплові та повітряні властивості. Щільність — маса одиниці об’єму (1 см 3 ) сухого ґрунту в його природному стані. Величина щільності визначається щільністю твердої фази ґрунту й залежить від його зональних особливостей.

   Щільність твердої фази ґрунту — відношення маси твердої фази (часток ґрунту) до маси такого самого об’єму води при 4 °С.

   Пористість — загальний об’єм пор у відсотках відносно до всього об’єму ґрунту. Пори можуть бути заповнені водою або повітрям. Найбільш сприятливий в агрономічному відношенні такий об’єм, за якого пори ґрунту зайняті водою приблизно наполовину.

   Родючість ґрунту — це його здатність забезпечувати рослини всіма необхідними умовами росту й розвитку (а не тільки водою й поживними речовинами). Сучасне природознавство розглядає родючість ґрунту як функцію ґрунтоутворюючого процесу, визначаючи його як здатність ґрунту до одночасного забезпечення рослин умовами для їх нормального росту й розвитку. Ознакою родючості ґрунту є величина врожаю, яка обумовлюється сукупністю властивостей, здатних забезпечувати рослини всім необхідним (рис. 4). Тільки врахування всієї сукупності факторів надає можливість підвищувати врожай.

   

   Рис. 4. Ознакою родючості ґрунту є величина врожаю

   У зв’язку з тим, що родючість ґрунту формується під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. У господарській діяльності використовують три категорії ґрунтової родючості:

   § природна родючість ґрунту — є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, що привели до утворення ґрунту як природного тіла, до якого не торкалася рука людини. Притаманна лише цілинним землям;

   § ефективна родючість ґрунту — величина врожаю культурних рослин. Рівень її залежить не стільки від природної родючості ґрунту, скільки від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства;

   § економічна родючість ґрунту — це зумовлена соціально-економічними факторами здатність землеробства використовувати і підвищувати природну родючість ґрунту.

   З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства створюються умови для раціонального використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості ґрунту.

   Родючість ґрунту є такою властивістю, що здатна відтворюватися і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості — це поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Просте відтворення — це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Неповне відтворення — це погіршення властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Зниження родючості ґрунту відбувається за рахунок трьох основних процесів: 1) антропогенної деградації (ерозії, викликаної людською діяльністю, вторинного засолення тощо); 2) виснаження ґрунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин); 3) «стомлення» ґрунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликане неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо).

   Для родючості ґрунту досить важливими є його фізико-механічні властивості, а саме зв’язність, пластичність, набухання, усадка, що мають значення під час механічного обробітку, бо від них залежить опір ґрунту знаряддям обробітку.

   Шляхи покращення родючості грунту.

   Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства, спрямовані на окультурювання ґрунтів. Окультурювання ґрунтів — систематичне застосування заходів щодо підвищення їх родючості з урахуванням генетичних властивостей, потреб сільськогосподарських культур, тобто формування ґрунтів із більш високим рівнем ефективної і потенційної родючості. Таким чином, окультурювання ґрунту має бути науково обґрунтованим з позицій екологічного підходу. Окультурювання ґрунту — це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що приводить до антропогенної зміни ґрунтових режимів під потреби однієї рослини.

   Для практичного покращення родючості повинна бути створена система, яка містить такі складові елементи та заходи: ретельно розроблені сівозміни; комплекс машин та механізмів для обробітку ґрунту, що не спричиняють процеси ерозії та змиву ґрунтів; застосування добрив, які повинні забезпечувати не тільки збільшення врожаю, покращення його якості, але й підвищення родючості ґрунтів, яке виключає забруднення навколишнього природного середовища.

   Агрохімічні властивості ґрунту є важливим показником, який визначає можливості самого існування рослини, її зростання, формування врожаю. Ґрунт являє собою місцеперебування і джерело кореневого живлення рослини. Добриво при цьому є засобом впливу на ґрунт. Ґрунт як джерело живлення постачає рослині хімічні сполуки. Водночас, під впливом кореневих виділень рослин, змінюється його хімічний склад. Взаємозв’язок між ґрунтом і добривами полягає у тому, що за наявності добрив збільшується вміст поживних елементів у ґрунті, покращуються його агрохімічні та фізико-хімічні властивості. Однак і ґрунт, у свою чергу, впливає на добрива, збільшуючи їх розчинність або, навпаки, роблячи розчинні форми менш доступними для рослин.

   4. Закріплення нового матеріалу..

   2. З яких фаз складається ґрунт?

   3. Які фізико-механічні властивості має ґрунт?

   4. Який елементарний склад має ґрунт?

   5. Що таке тип ґрунту? Які ґрунти характерні для України?

   6. На які групи можна розділити ґрунти за механічним складом?

   7. Яка роль гумусових речовин ґрунту для рослин?

   8. Що таке родючість ґрунту?

   9. Які розрізняють категорії родючості ґрунту?

   10. Назвіть шляхи підвищення родючості ґрунту.

   При проведенні підсумку уроку вчитель аналізує проведену роботу, вказує на основні факти, котрі потрібно запам’ятати. Оцінювання.

   І.В. Веселовський, В.П. Гудзь, В.М. Каліберда «Основи агрономії» р.2 (2.1 – 2.7).