Лантус

Лантус – інсулін гларгін (Insulin glargine), розчин для введення під шкіру. Гіпоглікемічний засіб, аналог інсуліну людської тривалої дії.

Фармакологічна дія Лантуса

Діюча речовина Лантуса, інсулін гларгін, повний аналог інсуліну людського, отримують при генетичній рекомбінації бактерії Escherichia coli (штам К12).

Введення в підшкірно-жирову клітковину Лантуса (інсуліну гларгіну):

• Завдяки кислотності розчину, сприяє утворенню мікропреципітату, які постійно вивільняють невелику кількість інсуліну, що забезпечує плавний профіль фармакокінетичної кривої та пролонговану дію препарату;
• Стимулює біологічний ефект та утворює зв'язки з інсуліновими рецепторами в організмі, близькі за параметрами ефекту та зв'язків ендогенного інсуліну;
• Служить для регуляції метаболізму глюкози, знижуючи її вміст крові за рахунок збільшення її споживання периферичними тканинами, інгібує глюкогенез;
• Посилює синтез білка, одночасно пригнічуючи протеоліз та ліполіз в адипоцитах;
• Забезпечує пролонговану дію Лантуса (інсуліну гларгіну) через знижену швидкість абсорбції, дозволяючи вводити його один раз на добу.

Форма випуску Лантуса

Лантус – майже безбарвний, прозорий розчин для підшкірних ін'єкцій, що випускається у скляних картриджах (3 мл) або флаконах (10 мл).Для зручності використання розроблено картриджну систему «ОптіКлік» та картриджну шприц-ручку «ОптіСет».

Аналоги Лантуса

Аналог Лантуса по активній речовині, що діє (інсулін гларгін) - Лантус Соло Стар, розчин для підшкірного введення. Аналоги Лантуса щодо механізму впливу, препарати однієї фармакологічної підгрупи – Левемір Пенфілл, Левемір ФлексПен, розчини для підшкірного введення.

Показання для застосування Лантуса

За інструкцією Лантус (інсулін гларгін) показаний у випадку:

• Цукрового діабету І типу (інсулінозалежного);
• Цукрового діабету II типу (інсуліннезалежного) на стадіях стійкості до дії пероральних гіпоглікемічних препаратів, інтеркурентних захворювань та вагітності.

Протипоказання

За інструкцією Лантус протипоказаний:

• При підвищеній чутливості до інсуліну гларгіну або будь-якої з допоміжних складових препарату;
• Дітям до 6 років.

Вагітним слід застосовувати з обережністю під наглядом лікаря.

Спосіб застосування Лантуса

Для застосування Лантуса за інструкцією необхідно суворо дотримуватись наступних правил:

• Вводити препарат у підшкірну жирову клітковину стегна, плеча, передньої черевної стінки, сідниці суворо одночасно, раз на добу, щодня чергуючи місце введення;
• Доза і час введення підбираються лікарем, що індивідуально лікує, допускається монотерапія або прийом препарату в комплексі з іншими лікарськими гіпоглікемічними препаратами;
• Ін'єкційний розчин Лантуса не слід розводити чи змішувати з іншими інсуліновими препаратами;
• Не слід вводити лантус внутрішньовенно, максимально ефективна дія препарату проявляється при підшкірному введенні;
• При переході на Лантус з інших інсулінових препаратів необхідно ретельно контролювати вміст крові глюкози перші 2-3 тижні.

Схему переходу з інших гіпоглікемічних препаратів на Лантус повинен становити лікар за результатами медичного обстеження, з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта. Надалі режим дозування може коригуватись при підвищенні чутливості до інсуліну, обумовленої поліпшенням регуляції метаболізму. Корекція схеми може знадобитися при зміні способу життя, соціальних умов, ваги пацієнта або інших факторів, що провокують підвищення схильності до гіпер- або гіпоглікемії.

Лікарська взаємодія

Лікарська взаємодія з низкою препаратів може впливати на метаболізм глюкози. Наступні препарати впливають на дію Лантуса за інструкцією:

• Препарати, що підсилюють дію Лантуса (інсуліну гларгіну) – інгібітори АПФ, пероральні гіпоглікемічні препарати, інгібітори МАО, флуоксетин, фібрати, дизопірамід, пропоксифен, пентоксифілін, сульфаніламідні препарати та саліцилати;
• Препарати, що послаблюють дію Лантуса (інсуліну гларгіну) – глюкокортикостероїди, діазоксид, даназол, діуретики, гестагени, естрогени, глюкагон, ізоніазид, соматотропін, похідні фенотіазину, симпатоміметики (епінефрин, тербуталін, склобутамол). оланзапін), гормони щитовидної залози;
• Як посилюють, так і послаблюють дію Лантуса (інсуліну гларгіну) бета-адреноблокатори, солі літію, клонідин, алкоголь;
• Нестабільність кількості глюкози у крові зі зміною гіпоглікемії на гіперглікемію може спричинити одночасний прийом Лантуса з пентамідином;
• Ознаки адренергічної контррегуляції можуть знижуватися або відсутні при прийомі симпатолітичних препаратів – гуанфацину, клонідину, резерпіну та бета-адреноблокаторів.

Побічні дії Лантуса

Найбільш частою побічною дією Лантуса, за відгуками, є гіпоглікемія, що виникає у випадку, якщо доза інсуліну, що приймається, перевищує потребу. Тяжкі напади гіпоглікемії, що повторюються, здатні призвести до ураження ЦНС і становлять реальну загрозу життю пацієнта. Перші ознаки гіпоглікемії проявляються активацією симпатоадреналової системи та виражаються постійним почуттям голоду, дратівливістю, рясним холодним потовиділенням, тахікардією. Наступний етап – психоневрологічні порушення, виражені непритомністю, судомним синдромом, затуманеною свідомістю.

Дія Лантуса, за відгуками, може також небажано впливати на органи зору. Широкий діапазон зміни глюкози у крові впливає тургор тканин і показник заломлення очного кришталика, викликаючи тимчасове порушення зору. Коли показник вмісту глюкози тривалий час у нормі, розвиток діабетичної ретинопатії припиняється. За наявності проліферативної ретинопатії, якщо не проводиться лікування фотокоагуляцією, у періоди тяжкої гіпоглікемії, може розвиватися перехідна втрата зору.

При тривалому застосуванні Лантуса, за відгуками, у місцях ін'єкцій може розвинутись локальна затримка абсорбції препарату та ліподистрофія тканин, особливо у разі порушення правила про постійну зміну місць ін'єкції.

У поодиноких випадках у пацієнтів, за відгуками, Лантус може провокувати локальні (область введення) та загальні алергічні реакції – почервоніння, свербіж, кропив'янку, запалення або набряки.

Умови та термін зберігання

Лантус слід зберігати в захищеному від світла місці, недоступному для дітей, при температурі від 2° до 8°C. Термін придатності – 3 роки від дати упаковки. Термін придатності заповнених шприц-ручок ОптиСет та систем ОптиКлік – 4 тижні, при T 25°C, у темному місці.

Лантус® СолоСтар®

активні речовини: інсуліну гларгіну НОЕ 901 - 3,6378 мг (100 ОД).

допоміжні речовини: метакрезол, цинку хлорид, гліцерин (85 %), гідроксид натрію, кислота хлороводнева концентрована, вода для ін'єкцій.

Опис

Прозора безбарвна чи майже безбарвна рідина.

Фармакотерапевтична група

Засоби на лікування цукрового діабету. Інсуліни та аналоги тривалої дії.

Інсулін гларгін. Код АТХ A10AE04

Фармакологічні властивості

Фармакокінетика

Порівняно з людським NPH-інсуліном, концентрації інсуліну в сироватці здорових суб'єктів та хворих на діабет після підшкірного введення інсуліну гларгіну продемонстрували повільне та значно більш тривале всмоктування, а також відсутність піків. Таким чином, концентрації знаходилися відповідно до тимчасового профілю фармакодинамічної активності інсуліну гларгіну. На малюнку №1 представлені профілі активності інсуліну гларгіну та NPH-інсуліну в залежності від часу. При введенні один раз на добу рівноважна концентрація гларгіну інсуліну в крові досягається через 2-4 дні після першої дози. При внутрішньовенному введенні показники періоду напіввиведення інсуліну гларгіну та людського інсуліну були порівнянними.

Після підшкірної ін'єкції Лантуса пацієнтам, які страждають на цукровий діабет, інсулін гларгін швидко метаболізується в кінці поліпептидного бета-ланцюга з утворенням двох активних метаболітів M1 (21A-Gly-інсулін) та M2 (21A-Gly-des-30B-Thr інсулін). У плазмі основною циркулюючою сполукою є метаболіт M1. Виділення метаболіту M1 збільшується відповідно до призначеної дози Лантуса.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні результати вказують на те, що ефект підшкірної ін'єкції Лантуса переважно ґрунтується на виділенні метаболіту M1. Інсулін гларгін та метаболіт M2 не були виявлені у більшості пацієнтів; у тих випадках, коли вони були виявлені, їхня концентрація була незалежною від призначеної дози Лантуса.

У клінічних дослідженнях аналіз підгруп, сформованих за віковою та статевою приналежністю, не виявив будь-якої різниці в ефективності та безпеці між хворими, лікованими інсуліном гларгіном, і загальною популяцією, що вивчалася.

Фармакокінетика у дітей віком від 2-х до 6 років з діабетом 1-го типу була оцінена в одному клінічному дослідженні (див. «Фармакодинаміка»). "Мінімальні" рівні інсуліну гларгіну та його головних метаболітів M1 та M2 у плазмі були виміряні у дітей, які отримували лікування інсуліном гларгіном; в результаті було виявлено, що зразки концентрацій у плазмі подібні до зразків у дорослих, докази, що підтверджують накопичення інсуліну гларгіну або його метаболітів при тривалому призначенні відсутні.

Фармакодинаміка

Інсулін гларгін є аналогом людського інсуліну, розроблений таким чином, щоб мати низьку розчинність при нейтральній рН.Він повністю розчинний при кислій рН ін'єкційного розчину Лантус (рН 4). Після підшкірного введення кислий розчин нейтралізується, викликаючи утворення мікроосаду, з якого безперервно у невеликих кількостях вивільняється інсулін гларгін, забезпечуючи рівний, без піків, передбачуваний профіль концентрація/час з тривалою тривалістю дії.

Зв'язування з рецепторами інсуліну: дослідження in vitro вказують на те, що спорідненість інсуліну гларгіну та його метаболітів M1 та M2 до рецепторів людського інсуліну така сама, як і у людського інсуліну.

Зв'язування з рецептором ІФР-1: спорідненість інсуліну гларгіну з людським рецептором ІФР-1 приблизно в 5-8 разів більша, ніж така у людського інсуліну (але приблизно в 70-80 разів нижче, ніж у ІФР-1), тоді як метаболіти M1 і M2 зв'язуються з рецептором ІФР-1 рецептор з трохи меншою спорідненістю у порівнянні з людським інсуліном.

Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсулін гларгін та його метаболіти), визначена у хворих з цукровим діабетом 1 типу, була помітно нижчою, ніж знадобилося б для половини максимальної відповіді від захоплення ІФР-1 рецептора та подальшої активації мітогенно-проліферативного шляху, індукованого ІФ . Фізіологічні концентрації ендогенного ІФР-1 можуть активувати мітогенно-проліферативний шлях; однак, терапевтичні концентрації, визначені при терапії інсуліном, включаючи терапію Лантусом, значно нижчі, ніж фармакологічні концентрації, необхідні для активації ІФР-1шляху.

Первинна дія інсуліну, у тому числі інсуліну гларгіну, полягає у регуляції метаболізму глюкози.Інсулін та його аналоги знижують рівень глюкози у крові рахунок посилення споживання глюкози в периферичних тканинах, особливо, в скелетної мускулатурі і жирової тканини, і навіть рахунок придушення продукції глюкози у печінці. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах, пригнічує протеоліз та посилює синтез білків. У клініко-фармакологічних дослідженнях було показано, що внутрішньовенно введені інсулін гларгін та людський інсулін були рівносильними, коли вводилися в однакових дозах. Як і для всіх інсулінів, на період дії інсуліну гларгіну можуть впливати фізична активність та інші фактори.

У дослідженнях із застосуванням еуглікемічного клемпа, проведених на здорових добровольцях і хворих на цукровий діабет 1 типу, дія підшкірно введеного інсуліну гларгіну наставала повільніше, ніж людського NPH інсуліну, дія інсуліну гларгіну була рівною і безпіковою, тривалість його дії.

Нижче наведено результати, отримані в клінічних дослідженнях на пацієнтах.

Малюнок № 1. Профіль активності у хворих із 1 типом цукрового діабету

Прикріплені файли

Лантус ® (Lantus ® )

Наведена наукова інформація є узагальнюючою і не може бути використана для ухвалення рішення щодо можливості застосування конкретного лікарського препарату.

• Форма випуску, упаковка та склад
• Клініко-фармакологічний. група
• Фармако-терапевтична група
• Фармакологічна дія
• Фармакокінетика
• Покази препарату
• Режим дозування
• Побічна дія
• Протипоказання до застосування
• Особливі вказівки
• Лікарська взаємодія
• Контакти

Власник реєстраційного посвідчення:

Лікарська форма

Форма випуску, упаковка та склад препарату Лантус ®

Розчин для підшкірного введення прозорий, безбарвний.

Допоміжні речовини: m-крезол, цинку хлорид, гліцерол (85%), гідроксид натрію, хлористоводнева кислота, вода д/і.

10 мл – флакони безбарвного скла тип I (1) – пачки картонні.

Фармакологічна дія

Інсулін гларгін є аналогом людського інсуліну, отриманим методом рекомбінації ДНК бактерій виду Escherichia coli (штами К12) і відрізняється низькою розчинністю в нейтральному середовищі.

Інсулін гларгін метаболізується до двох активних метаболітів M1 та М2.

Зв'язок з інсуліновими рецепторами: кінетика зв'язування зі специфічними рецепторами інсуліну в інсуліну гларгіну та його метаболітів M1 і М2 дуже близька такої у людського інсуліну, у зв'язку з чим інсулін гларгін здатний здійснювати біологічну дію, аналогічну такому у ендогенного.

Найбільш важливою дією інсуліну та його аналогів, у т.ч. та інсуліну гларгіну, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують концентрацію глюкози в крові, стимулюючи поглинання глюкози периферичними тканинами (особливо скелетною мускулатурою та жировою тканиною) та інгібуючи утворення глюкози в печінці. Інсулін пригнічує ліполіз в адипоцитах та інгібує протеоліз, збільшуючи одночасно синтез білка.

Зв'язок з рецепторами інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1): афінність інсуліну гларгіну до рецептора ІФР-1 приблизно в 5-8 разів вища, ніж у людського інсуліну (але приблизно в 70-80 разів нижче, ніж у ІФР-1), водночас у порівнянні з людським інсуліном метаболіти інсуліну. гларгіну M1 та М2 афінність до рецептора ІФР-1 дещо менша.

Загальна терапевтична концентрація інсуліну (інсуліну гларгіну та його метаболітів), що визначається у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу, була помітно нижчою від концентрації, необхідної для напівмаксимального зв'язування з рецепторами ІФР-1 та подальшої активації мітогенно-проліферативного шляху, що запускається через рецептори ІФ. Фізіологічні концентрації ендогенного ІФР-1 можуть активувати мітогенно-проліферативний шлях; проте терапевтичні концентрації інсуліну, що визначаються при інсулінотерапії, включаючи лікування інсуліном гларгіном, значно нижчі від фармакологічних концентрацій, необхідних для активації мітогенно-проліферативного шляху.

Тривалість дії залежить від лікарської форми інсуліну гларгіну, що використовується.

Тривалість дії інсуліну та його аналогів, таких як інсулін гларгін, може суттєво відрізнятися у різних пацієнтів або в одного й того самого пацієнта.

Фармакокінетика

Фармакокінетичні параметри характеризуються індивідуальною варіабельністю і можуть відрізнятися залежно від використовуваної лікарської форми інсуліну гларгіну.

Порівняно з людським інсуліном середньої тривалості дії інсулін гларгін характеризується меншою варіабельністю фармакокінетичного профілю, як в одного і того ж, так і в різних пацієнтів.

При введенні інсуліну гларгіну в ділянку живота, плеча чи стегна не виявлено достовірних відмінностей у концентраціях інсуліну у сироватці крові.

У людини в підшкірно-жировій клітковині інсулін гларгін частково розщеплюється з боку карбоксильного кінця (С-кінця) (β-ланцюга /бета-ланцюга/ з утворенням двох активних метаболітів: M1 (21 A-Gly-інсуліну) і M2 (21 A - Gly-des-30 B-Thr-інсуліну) Переважно у плазмі крові циркулює метаболіт M1.Системна експозиція метаболіту M1 збільшується зі збільшенням дози препарату. Зіставлення даних фармакокінетики та фармакодинаміки показали, що дія препарату в основному здійснюється за рахунок системної експозиції метаболіту M1.

Показання до активних речовин препарату Лантус ®

Цукровий діабет, який потребує лікування інсуліном.

Режим дозування

Спосіб застосування та режим дозування конкретного препарату залежить від його форми випуску та інших факторів. Оптимальний режим дозування визначає лікар. Слід суворо дотримуватися відповідності лікарської форми конкретного препарату, що використовується, показанням до застосування та режиму дозування.

Вводять підшкірно 1 раз на добу в один і той же час доби.

Режим дозування залежить від показань та лікарської форми, що використовується.

Інсулін гларгін слід застосовувати у дітей лише у лікарській формі, призначеній для відповідної вікової групи.

Цільові значення концентрації глюкози в крові, а також дози та час введення або прийому гіпоглікемічних препаратів повинні визначатися та коригуватися індивідуально.

Корекція дози також може бути потрібна, наприклад, при зміні маси тіла пацієнта, його способу життя, зміні часу введення дози інсуліну або при інших станах, які можуть збільшити схильність до розвитку гіпо-або гіперглікемії. Будь-які зміни дози інсуліну повинні проводитися з обережністю та під медичним наглядом.

Інсулін гларгін не є інсуліном вибору для лікування діабетичного кетоацидозу. У цьому випадку перевагу слід віддавати внутрішньовенному введенню інсуліну короткої дії.При схемах лікування, що включають ін'єкції базального та прандіального інсуліну, задоволення потреб у базальному інсуліні зазвичай вводиться 40-60% від добової дози інсуліну у вигляді інсуліну гларгіну.

У всіх пацієнтів із цукровим діабетом рекомендується моніторинг концентрації глюкози у крові.

Побічна дія

З боку обміну речовин: можлива гіпоглікемія; рідко – затримка натрію, набряки (особливо якщо інтенсифікована інсулінотерапія призводить до поліпшення раніше недостатнього метаболічного контролю).

З боку органу зору: значне покращення глікемічного контролю може спричинити тимчасове погіршення зору внаслідок тимчасового порушення тургору та коефіцієнта заломлення кришталика ока.

З боку шкіри та підшкірних тканин: можлива ліподистрофія, здатна уповільнити місцеву абсорбцію інсуліну.

З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко – міалгія.

З боку імунної системи: рідко – алергічні реакції негайного типу.

Застосування інсуліну може викликати утворення антитіл щодо нього.

Як і при застосуванні інших інсулінів, в окремих випадках наявність таких антитіл до інсуліну може вимагати зміни дози інсуліну з метою усунення тенденції до розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії. У поодиноких випадках інсулін може спричинити затримку натрію та виникнення набряків, особливо при покращенні раніше недостатнього метаболічного контролю при інтенсифікації інсулінотерапії.

Реакції в місці введення: почервоніння шкіри, біль, свербіж, кропив'янка, висипання, набряк та запалення. У пацієнтів молодше 18 років відносно частіше виникають реакції у місці введення та шкірні реакції (висип, кропив'янка). Дані безпеки у пацієнтів молодше 2 років відсутні.

Протипоказання до застосування

Підвищена чутливість до інсуліну гларгіну; дитячий вік до 2 років.

Застосування при вагітності та годуванні груддю

Потреба в інсуліні може знижуватися в І триместрі вагітності та, в цілому, збільшуватися протягом ІІ та ІІІ триместрів. Безпосередньо після пологів потреба в інсуліні швидко зменшується (зростає ризик розвитку гіпоглікемії). У умовах істотне значення має ретельний контроль концентрації глюкози у крові.

Пацієнткам у період грудного вигодовування може знадобитися корекція режиму дозування інсуліну та дієти.

Застосування у дітей

Інсулін гларгін слід застосовувати у дітей лише у лікарській формі, призначеній для відповідної вікової групи.

Особливі вказівки

Інсулін гларгін не є препаратом для лікування діабетичного кетоацидозу. У таких випадках рекомендується внутрішньовенне введення інсуліну короткої дії.

Пацієнти повинні мати навички самостійного контролю цукрового діабету, включаючи моніторинг концентрації глюкози в крові, а також дотримуватися правильної техніки проведення підшкірних ін'єкцій та вміти усунути гіпоглікемію та гіперглікемію. Інсулінотерапія вимагає постійної настороженості щодо можливості розвитку гіперглікемії чи гіпоглікемії.

У разі недостатнього контролю концентрації глюкози в крові, а також за наявності тенденції до розвитку гіпо- або гіперглікемії, перш ніж приступати до корекції режиму дозування, слід перевірити точність виконання запропонованої схеми лікування, дотримання вказівок щодо місць введення препарату, правильність техніки проведення підшкірного лікування. ін'єкцій та поводження з препаратом, що містить інсулін гларгін, а також враховувати можливість усіх інших факторів, здатних викликати такий стан.

Час розвитку гіпоглікемії залежить від профілю дії інсулінів і може, таким чином, змінюватися при зміні схеми лікування.

Слід дотримуватись особливої ​​обережності та проводити ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові при застосуванні інсуліну гларгіну у пацієнтів, у яких епізоди гіпоглікемії можуть мати особливе клінічне значення, таких як пацієнти з вираженим стенозом коронарних артерій або судин головного мозку (ризик розвитку кардіальних) , а також пацієнтам з проліферативною ретинопатією, особливо, якщо вони не отримують лікування фотокоагуляцією (ризик скороминущої втрати зору за гіпоглікемією).

Як і при застосуванні будь-яких інсулінів, при деяких станах симптоми-провісники гіпоглікемії можуть змінюватися, ставати менш вираженими або відсутніми. До них належать: помітне покращення глікемічного контролю; поступовий розвиток гіпоглікемії; літній вік; наявність вегетативної невропатії; тривалий анамнез цукрового діабету; наявність психічних розладів; одночасне застосування інсуліну гларгіну з деякими іншими лікарськими засобами.

Такі ситуації можуть призводити до розвитку тяжкої гіпоглікемії (з можливою втратою свідомості) до того, як пацієнт усвідомлює, що у нього розвивається гіпоглікемія.

Слід брати до уваги те, що пролонговану дію інсуліну гларгіну при його підшкірному введенні може відстрочити вихід пацієнта зі стану гіпоглікемії.

Якщо відзначаються нормальні або знижені показники глікозильованого гемоглобіну, необхідно враховувати можливість розвитку нерозпізнаних епізодів гіпоглікемії, що повторюються (особливо в нічний час).

Дотримання пацієнтами схеми дозування та режиму харчування, правильне введення інсуліну та знання симптомів-провісників гіпоглікемії сприяють суттєвому зниженню ризику розвитку гіпоглікемії.

Фактори, що підвищують схильність до гіпоглікемії, за наявності яких потрібне особливо ретельне спостереження та корекція дози інсуліну: - зміна місця введення інсуліну; підвищення чутливості до інсуліну (наприклад, усунення стресових факторів); незвична, підвищена чи тривала фізична активність; інтеркурентні захворювання, що супроводжуються блюванням, діареєю; недостатній прийом їжі; споживання алкоголю; деякі некомпенсовані ендокринні порушення (наприклад, гіпотиреоз, недостатність передньої частки гіпофіза або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування інсуліну гларгіну з деякими іншими лікарськими засобами.

У пацієнтів з нирковою недостатністю потреба в інсуліні може зменшуватись за рахунок уповільнення метаболізму інсуліну.

У пацієнтів похилого віку прогресуюче погіршення функції нирок може призвести до сталого зниження потреби в інсуліні.

У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю потреба в інсуліні може бути зменшена через зниження здатності до глюконеогенезу та уповільнення метаболізму інсуліну.

Гіпоглікемія, в цілому, може бути усунена негайним прийомом вуглеводів, що швидко засвоюються. Оскільки початкові дії з корекції гіпоглікемії повинні проводитися негайно, пацієнтам слід завжди мати з собою, як мінімум, 20 г вуглеводів, що швидко засвоюються.

При інтеркурентних захворюваннях потрібний інтенсивніший контроль концентрації глюкози в крові.У багатьох випадках показано проведення аналізу на наявність кетонових тіл у сечі, також часто потрібна корекція режиму дозування інсуліну. У разі виникнення інтеркурентного захворювання потреба в інсуліні часто підвищується. Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу повинні продовжувати отримувати вуглеводи на регулярній основі, навіть якщо вони здатні вживати їжу лише невеликими порціями або взагалі не вживають їжу, або у разі розвитку блювання; Пацієнти з цукровим діабетом 1 типу ніколи не повинні повністю пропускати введення інсуліну.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

Здатність пацієнтів до концентрації уваги та швидкість психомоторних реакцій можуть бути порушені, наприклад, внаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, а також внаслідок порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли зазначені здібності особливо важливі (наприклад, керування автомобілем або робота з іншими механізмами).

Пацієнтам рекомендується дотримуватися запобіжних заходів, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії під час керування транспортними засобами. Це особливо важливо для тих з них, у кого слабо виражені або відсутні симптоми, що є провісниками гіпоглікемії, що розвивається, або для пацієнтів з часто виникаючими епізодами гіпоглікемії. Ці особливості пацієнта слід враховувати під час вирішення питання про можливість керування ним транспортними засобами.

Лікарська взаємодія

Пероральні гіпоглікемічні засоби, інгібітори АПФ, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори МАО, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні протимікробні засоби можуть посилити гіпоглікемічну дію інсуліну та підвищити схильність до розвитку.При цих комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгіну.

ГКС, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, естрогени, гестагени (наприклад, в гормональних контрацептивах), похідні фенотіазину, соматотропін, симпатоміметики (наприклад, епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін, гормони, тербуталін), гормон нейролептики (наприклад, оланзапін або клозапін) можуть зменшити гіпоглікемічний вплив інсуліну. При цих комбінаціях може знадобитися корекція дози інсуліну гларгіну.

При одночасному застосуванні інсуліну гларгіну з бета-адреноблокаторами, клонідином, солями літію, етанолом можливе як посилення, так і ослаблення гіпоглікемічної дії інсуліну.

Пентамідин при поєднанні з інсуліном може спричиняти гіпоглікемію, яка іноді змінюється гіперглікемією.

При одночасному застосуванні з препаратами, що мають симпатолітичну дію, такі як бета-адреноблокатори, клонідин, гуанфацин і резерпін, можливе зменшення або відсутність ознак адренергічної контррегуляції (активації симпатичної нервової системи) при розвитку гіпоглікемії.

При застосуванні піоглітазону в комбінації з інсуліном повідомлялося про випадки розвитку серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з ризиком розвитку серцевої недостатності. При застосуванні такої комбінації пацієнти повинні спостерігатися щодо появи ознак і симптомів серцевої недостатності, таких як збільшення маси тіла, поява набряків. При появі або обтяженні кардіальних симптомів застосування піоглітазону слід припинити.