Який тип політичної системи в Україні?

Украї́на — суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава,унітарна, парламентсько-президентська республіка. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Що таке політична організація суспільства?

Політична організація — добровільне об'єднання громадян, створене на засадах спільної діяльності з метою реалізації політичних цілей. Основна функція таких організацій − захист політичних інтересів певних соціальних груп чи суспільства в цілому.

Що відноситься до політичної системи?

У політичній системі суспільства розрізняють п'ять основних груп елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру.

Політологія: Навчально-методичний комплекс

Підручник є результатом багаторічних науково-педагогічних досліджень кафедри політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У ньому висвітлюються проблеми політичної теорії й практики суспільного розвитку, складні та суперечливі питання політичного життя, соціально-економічна й соціокультурна зумовленість, його історичні, інституційні, особистісні та діяльнісні чинники, що пов'язані з демокра­тизацією, формуванням громадського суспільства, української державності та світового порядку. Новизна підручника полягає в широкому впровадженні в навчальний процес прикладної політології, навчально-орієнтованої інтерпретації світової політичної науки, демократичному підході авторів до висвітлення загальноцивілізаційних і вітчизняних процесів політичного життя. Для студентів, аспірантів і викладачів вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації.

Дивись також:

ОЛІГАРХІЯ

(грец. oligarchia - влада небагатьох) – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, .

ПАРЛАМЕНТ

(від лат. parlate - говорити, розмовляти) - найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі .

АРИСТОКРАТІЯ

(грец. anstokratia - влада найкращих, найзнатніших) - форма правління, за якої державна влада належить привілейованій .

ВЗЯТТЯ ВЛАДИ

(taking/seizure/capture of the power) - оволодіння владою з метою її використання у своїх інтересах, радикальної .

БЕЗОПАСНОСТЬ ГОСУДАРСТВЕННАЯ (НАЦИОНАЛЬНАЯ

) – есть внутреннее состояние и международное положение государства, которое обеспечивает защиту его национальных интересов, .

2. Типологія політичних систем.

Розроблення теорії політичних систем передбачає її диференціацію за типами. Ця надзвичайно складна проблема політичної науки завжди цікавила людину, незалежно від її місця в державі: була вона пересічним громадянином, вченим-науковцем, чи правителем. Адже людину завжди цікавили і цікавлять «вічні питання»: хто править у державі, чому і в чиїх інтересах? Питання ці дуже складні і важливі, бо від відповіді на них залежить доля людини, її буття а інколи навіть життя. Тому не дивно, що типологія політичних систем становить найважливіше завдання політології.

Витоки існуючих типологій політичних систем можна знайти в античній суспільно-політичній думці. Один з видатних філософів атичності — Платон розглядав форми правління в грецьких містах-полісах, ставлячи на місце закону панування загальних інтересів, протиставлячи їм приватні інтереси. Тому він розглядав як гарні і погані форми правління такі, як: монархія — правління одного гарного правителя в інтересах суспільства, держави; тиранія — правління одного, поганого правителя в особистих інтересах; аристократія— правління небагатьох в інтересах багатьох; олігархія — правління небагатьох у приватних інтересах; демократія — правління багатьох. При цьому Платон розглядав демократію як найпоганішу форму правління, тому що надмірна свобода веде до її втрати, а демократія перероджується на тиранію.

Учень Платона Арістотель, проаналізувавши 158 конституцій грецьких міст-полісів, також виділив «правильні» і «неправильні» форми правління, використовуючи критерій «правильності» правління — у чиїх інтересах здійснюється влада. Так, до «правильних» форм правління, тобто до таких, які здійснюються в інтересах більшості суспільства, він відносить: монархію — правління одного; аристократію — правління небагатьох обраних і політію — правління багатьох обраних. І до «неправильних» форм правління, тобто до тих, які здійснюються в приватних інтересах: тиранія — правління одного; олігархія — правління небагатьох; демократія — правління багатьох. При цьому демократію Арісторель ототожньовав з охлократією — правління багатьох неосвідчених людей, які не знають, що робити з владою, відстоюють тільки свої інтереси і тому швидко втрачають її.

У період Нової доби найбільш відомі типології систем правління дали Т. Гоббе та Ш. Л. Монтеск'є.

Найбільш відома типологія систем правління запропанована М. Вебером. Це поділ на традиційні, харизматичні та раціональні системи.

У вітчизняній політичній літературі довгий час вважалося, що єдиним критерієм, у відповідності з яким треба класифікувати політичні системи, є суспільно-політична формація, економічний базис суспільства. Відповідно до критерію виділялися рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична політичні системи.

Недостатність такої типології полягає в абстрактності та жорсткому прив'язуванні до економічної структури суспільства. Відомо, що однотипний економічний базис (Німеччина, Франція, Англія, Італія) перед другою світовою війною створив різні типи політичних систем. У Німеччині та Італії господарювали тоталітарні фашистські політичні сили, в той же час у Франції та Англії — ліберально-демократичні. Справа, мабуть, не тільки в економічному базисі суспільства, хоч, безумовно, він відіграє важливу роль у становленні та функціонуванні політичних систем.

У зарубіжній політичній науці типи політичних систем класифікуються за різними критеріями, і це дозволяє глибше аналізувати їх, бачити переваги одних полі-

тичних систем над іншими як при однакових, так і при різних економічних структурах.

Так, Ж. Блондель поділяє політичні системи за змістом та за формами управління. Він виділяє п'ять основних типів:

1) ліберальні демократії, які опираються на лібералізм у прийнятті державних рішень;

2) комуністичні системи з пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до ліберальних засобів їх досягнення;

3) традиційні політичні системи, які управляються олігархією і відзначаються нерівномірним розподілом соціальних і економічних благ;

4) політичні системи, що переживають період становлення в країнах, які розвиваються, з авторитарними засобами управління;

5) авторитарно-консервативні системи, мета яких — збереження соціальної та економічної нерівності, але більш дієвими засобами.

Існують і спрощені підходи до класифікації політичних систем. Вони поділяють політичну систему на демократію і диктатуру або на демократію, авторитаризм і тоталітаризм.

Але більшість сучасних політологів поділяють погляди американського вченого Г. Алмонда щодо типології політичних систем. У своїй типології він спирається у якості базової характеристики політичних систем на ступінь відповідності основних форм організації і здійснення політичної влади тим політичним ідеалом, на які було зорієнтовано суспільство. На цій підставі він виділяє такі типи політичних систем:

1. Політичні системи англо-американського типу. Вони характеризуються вільною політичною культурою, яка спирається на раціональний розрахунок, терпимість і толерантність громадян і політичної еліти. Системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегуляції. У цій системі чітко реалізується принцип розподілу влади на три гілки (законодавчу, виконавчу і судову) і чітко визначені їх функції.

2. Континентально-європейські політичні системи. Це політичні системи, які склались у Франції, Німеччині, Італії, країнах Скандинавії. Для них характерним є існування та взаємодія елементів старих і нових культур, політичних традицій та форм політичної діяльності. Партії та суспільно-політичні об'єднання вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм. Представницькі і виконавчі гілки влади виконують свою діяльність на основі визначених законом регламентів та процедур.

3. Доіндустріальні політичні системи (або частково індустріальні). Ці системи характеризуються досить високим ступенем поєднання елементів різних політичних культур, що призводить до прихильності великої кількості населення до протилежних традицій. Великий вплив має орієнтація населення на лідера, а не на програми уряду. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) постійно перевищують свої повноваження, досить часто беруть під контроль законодавчі функції, відверто втручаються в судові справи, в той же час права і свободи громадян суттєво обмежені. І не дивно, що в таких країнах характер політичних відносин досить часто призводить до авторитарних форм правління.

4. Політичні системи тоталітарного типу. У політичній системі такого типу влада зосереджена в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Засоби масової інформації перебувають під контролем держави. У суспільстві, як правило, дозволена діяльність лише однієї партії, яка контролює всі елементи політичної системи, включаючи і державу. Панує ідеологія керуючої партії. Занадто розширені функції репресивних органів. Політична активність носить дозвільний і примусовий характер.