Що можна написати про кактус?

Кактус – вічнозелена рослина, яка має соковиті стебла з колючками-ареоли, належить до роду суколентних. Ареоли – це колючки і волосинки на стеблах кактуса. Кактуси родом з Америки, у природі вони ростуть у пустелі, гарно цвітуть, чудово переносять посуху і тривалу спеку.

Як піклуватися про кактус?

Навесні та влітку кактус потрідно поливати щодня чи раз на два дні, восени – раз на 5-7 днів, взимку – раз на 7-12 днів. Чим холодніше повітря, тим рідшого поливу потребує кактус. Коли рослина хворіє, її теж потрібно рідко поливати. Кеш

Що робить кактус?

Кактусові (Cactaceae) — родина сукулентних рослин порядку гвоздикоцвітих (Caryophyllales). Поширені у пустелях. Кактуси вирощують як декоративні, зокрема кімнатні, та харчові рослини. Завдяки довгим кореням та товстим стеблам кактуси збирають вологу і здатні переживати тривалі посухи.

Повідомлення про кактус

Кактус – багаторічна квітуча рослина, що відносяться до групи гвоздикоцвіті. Рослини еволюціонували приблизно 30 мільйонів років тому, в цей час воно придбала звичний для нас вигляд. Ареал проживання кактусів – це країни Нового Світу. Вони широко поширені в Північній і Південній Америці, а також на острові Вест-Індія. Зустрічаються в Африці, на острові Мадагаскар і в Шрі-Ланці, куди були занесені перелітними птахами. Так як кактус дуже невибаглива рослина, то на сьогоднішній день його можна зустріти на всіх континентах в ботанічних садах або в приватних колекціях любителів кімнатних рослин.

У грецькій культурі словом “кактос” позначалися невідомі для вчених види рослин. Пізніше Карл Ліней став використовувати це слово для класифікації кактусів.

Рослини сімейства кактусових бувають різних форм (від кулястої до конусоподібної і витягнутої). Виростають вони на пустельних територіях. Коренева система кактуса складається з двох частин: поверхневі корені і корені, що йдуть глибоко в землю. Кліматичні умови пустель формують великі перепади температур, завдяки яким випадає волога у вигляді роси. Поверхневі коріння, чия протяжність досягає 5 метрів, збирають цю вологу, дозволяючи рослині обходитися довгий час без поливів і дощів.

Другий тип коренів утримує масивні кактуси над поверхнею землі. Такий корінь володіє значними розмірами, тому навіть під час ураганів рослини не страждають від поривчастого вітру. Однак він не досягає грунтових вод і тому виконує в основному тільки роль “якоря”.

Стебло кактуса здатний запасти воду. Він може бути ребристим або гладким. На його поверхні в залежності від виду кактуса утворюються щетинки, колючки або листя. Вони є видозміненими нирковими лусочками тканин стебла. Квітка кактуса великий має приємний аромат. Він містить ареоли у вигляді колючок і волосків.

Плоди і стебло кактуса з давніх часів люди використовують в їжу. Вживається як медичний препарат. Також він служить будівельним матеріалом і живоплотом. Карликові види кактуса вирощують в будинках як декоративну рослину.

Кактусові

Кактусові [1] [2] (Cactaceae) — родина сукулентних рослин порядку гвоздикоцвітих (Caryophyllales). Поширені у пустелях. Кактуси вирощують як декоративні, зокрема кімнатні, та харчові рослини. Завдяки довгим кореням та товстим стеблам кактуси збирають вологу і здатні переживати тривалі посухи.

Зміст

Етимологія [ ред. | ред. код ]

Слово «кактус» походить від грец. Κακτος , яке в класичній грецькій мові використовували для позначення одного з видів реп'яху. Карл Лінней ввів це слово як назву роду Cactus в 1737 у своїй ранній роботі Hortus Cliffirtianus, швидше за все як скорочення від слова мелокактус, яке тоді широко використовували для позначення цих рослин. Сьогодні це слово в ботаніці використовують для позначення родини Cactaceae (Кактусові).

Походження [ ред. | ред. код ]

Кактуси — рослини Нового Світу, тобто походять з Південної і Північної Америки, а також островів Вест-Індії. Тільки один вид, Rhipsalis baccifera, природно трапляється також в Африці, на Мадагаскарі і Шрі-Ланці. [3] Крім того, людина поширила деякі види кактусів — насамперед опунцієві — на всі континенти, крім Антарктиди. Вид Opuntia humifusa поширений у Середземномор'ї і трапляється на узбережжі Криму, а також на півдні Поволжя.

Типові ознаки [ ред. | ред. код ]

Риса, що вирізняє кактуси з інших сукулентів, — спеціалізований орган, званий ареола (лат. areole). Це модифікована пазушна брунька з бруньковими лусочками, перетвореними на волоски та/або колючки. В ареолах колючки розміщені поодиноко чи групами, їхня функція — конденсація води з повітря, захист від сонячних опіків та поїдання тваринами, сприяння поширенню плодів і пагонів. У деяких кактусів є нектарні колючки, що виділяють солодкий сік. Іншою відмінною рисою кактусів є особлива будова квітки і плоду, коли істотна частина квітки та плоду є, по суті, тканиною стебла. Для всіх кактусів характерна нижня зав'язь, плід — ягода. Є ще близько десятка специфічних тільки для кактусів ознак, зокрема особливий, що не трапляється в інших рослин, пігмент квітки. Майже всі кактуси мають метаболізм кислот за типом товстолистих (CAM).

Квіти і плоди у деяких родів кактусів з'являються зі специфічного ворсистого, покритого густими щетинками утворення, що має назву цефалій.

Кактуси бувають вельми різних форм і розмірів. Серед кактусів є кущі зі звичайними розвиненими листям — рід Pereskia — і невисокі листяні дерева — рід Pereskiopsis. Трапляються також різноманітні епіфітні рослини з тропічних лісів — роди Disocactus, Epiphyllum, Hatiora, Hilocereus, Selenicereus, Rhipsalis. Більшість же кактусів — ксерофітні рослини, пристосовані до тривалих посушливих періодів, поширені у різних типах екосистем — в прибережних зонах, саванах, посушливих лісах, напівпустелях і пустелях, горах і альпійських луках, на висоті від 0 до 4 000 метрів над рівнем моря і від Патагонії на півдні до півдня Канади на півночі. Серед них трапляються багатометрові колоноподібні гіганти (найвищий вид — Pachycereus pringlei, до 19.2 м [4] ) або розгалужені «канделябри» вагою в кілька тонн, рослини, що утворюють невисокі колючі зарості, ліани, крихітні кулясті рослини — не перевищують у дорослому стані 1,5-2 см в діаметрі, сланкі по землі колючі батоги (Stenocereus eruca) чи рослини, що майже повністю складаються з потовщеного кореня і майже повністю сховані під землею.

Вважають, що кактуси виділились еволюційно близько 30-40 млн років тому, коли Південна Америка і Африка були вже значно віддалені одна від одної тектонічними процесами, але Північна Америка ще не була з'єднана з Південною. Хоча викопних решток кактусів на сьогодні не знайдено, припускають, що виникли вони в Південній Америці і відносно недавно — 5-10 мільйонів років тому — поширилися на північний континент.

Pereskioideae [ ред. | ред. код ]

Охоплює один рід чагарників з повноцінним листям і несукулентними стеблами. Цей рід вважають еволюційною ланкою, що з'єднує кактуси з листяними рослинами.

Opuntioideae [ ред. | ред. код ]

Об'єднує рослини, що відрізняються добре помітним редукованим листям, завжди наявним у молодих пагонів, сукулентними стеблами і особливим типом шипів — «глохідіями». Глохідії — це дрібні, тендітні колючки, дуже гострі і жорсткі, забезпечені пилчастими щербинами по всій довжині і ростуть у великих кількостях пучками навколо ареол. Потрапляючи в травний тракт тварин, глохідії викликають сильне подразнення, тим самим захищаючи рослини від поїдання. Незважаючи на значне розмаїття форм і розмірів, всі рослини цієї підродини мають дуже схожі за формою квітки і будовою насіння. Сходи мають явно виражені сім'ядолі. Стебла зазвичай мають явно виражену сегментну будову. Maihuenioideae

Складається з одного роду, поширеного майже виключно в Патагонії. Рослини схожі зовні на опунцієві, але глохідії відсутні. Як і опунцієві, рослини мають крихітні — до 10 мм — довговічні соковиті — листки конічної форми, сходи дуже нагадують паростки листяних рослин. Незважаючи на явно виражену сукулентність, рослини цієї підродини не мають метаболізму кислот на зразок товстолистих.

Cactoideae [ ред. | ред. код ]

Поєднує у собі решту родів кактусів. У рослин немає листя в будь-якому вигляді — винятком є рудиментарне листя на квітковій трубці. Також відсутні і глохідії. Сходи мають форму кулясту або циліндричну, з рудиментарними сім'ядолями. У підродину включені як епіфітні рослини із стеблами, що мають форму плоских листів або батогів, так і численні ксерофіти — кулясті, колоноподібні, сланкі, що утворюють дернини.

Кактуси, з огляду на незвичайність зовнішнього вигляду для європейців, привернули увагу ще перших колонізаторів Америки і були завезені до Європи як декоративні рослини вже у XVI столітті. Першу відому колекцію кактусів зібрав у другій половині XVI ст. аптекар Морган у Лондоні. Надалі популярність цих рослин постійно росла, чому сприяли і біологічні особливості багатьох кактусів — невибагливість до поливу і сухості повітря (останнє суттєво за кімнатної температури), легке вегетативне розмноження. У ботанічних садах різних країн, а також в оранжереях приватних осіб були зібрані значні колекції.

Систематика кактусів [ ред. | ред. код ]

У 1984 році на конгресі IOS (International Organization for Succulent Plant Study) — міжнародної організації з вивчення сукулентних рослин — було прийнято рішення створити робочу групу з вивчення кактусів (Cactaceae Working Party), яка зараз має назву International Cactaceae Systematics Group (міжнародна група із систематики кактусових). До цієї групи увійшли провідні фахівці з морфології та анатомії, експерти з електронної мікроскопії, палінології, каріології та біохімії, а також спеціалісти зі систематики різних груп кактусів. Результатом роботи цього об'єднання стало створення сучасної системи родини кактусових, яка увібрала в себе все найцінніше із попередніх розробок і базується на даних найновіших досліджень.

Родина Cactaceae, згідно з пропозиціями Міжнародної групи із систематики кактусів, охоплює 4 підродини, 125 родів та 1810 видів. Найчисленніший рід — Мамілярія. Найповніший варіант цієї системи викладено у фундаментальній праці Едварда Андерсона «The Cactus Family» (2001).

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑Cactaceae // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
2. ↑Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К . : Наук. думка, 1987.
3. ↑ Barthlott, Wilhelm (1983). Biogeography and Evolution in Neo- and Paleotropical Rhipsalinae (Cactaceae). Sonderb. Naturwiss. Vereins Hamburg7: 241—248. Архів оригіналу за 27 січня 2018 . Процитовано 26 січня 2018 р .
4. ↑ Salak, M. In search of the tallest cactus. Cactus and Succulent Journal72 (3).

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Гарбар О. В. Історія дослідження та колекціонування кактусів
• Калашник Г. В.,Гайдаржи М. М. Анатомічні дослідження рослин родини Cactaceae Juss.: Історичний аспект // Modern Phytomorphology 6: 283—287, 2014 [Архівовано 21 січня 2015 у Wayback Machine.]

Література [ ред. | ред. код ]

• Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М.Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
• С. М. Приходько. Кактуси. — Київ : Наукова думка, 1974. — 207., іл. с.
• Марія Цвєткова. Нова енциклопедія кімнатних рослин. Найповніша інформація для всіх: початківців, впевнених у собі, досвідчених квітникарів. — Харків : Школа, 2013. — С. 142—154. — ISBN 978-966-429-165-8.
• Нико Вермёлен. Кактусы. Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)
• Ян Ван дер Неер. Все о кактусах. — Санкт-Петербург: ООО «СЗКЭО» Кристалл", 2004 — 208 с., ил. — ISBN 5-306-00348-6 (рос.)
• Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986г., — 286с., ил. (рос.)
• Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома, — Феникс, 2007 г., — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1 (рос.)
• Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989 (англ.)
• Арден Буренков. Кактуси. Київ, Час, 1990.

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Кактусові // Енциклопедія рослин садових та кімнатних : довідкове видання / уклад. С. В. Ануфрієва. — Донецьк : Глорія Трейд, 2013. — С. 20. — 224 с.
• Кактуси // Нова енциклопедія кімнатних рослин / М. Цвєткова. — Харків : ВД «ШКОЛА», 2013. — С. 142. — ISBN 978-966-429-165-8.
• http://cactuskiev.com.ua[Архівовано 25 березня 2022 у Wayback Machine.]

• http://data.kew.org/cgi-bin/vpfg1992/genlist.pl?Cactaceae[Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine.]
• http://www.ars-grin.gov/cgi-bin/npgs/html/gnlist.pl?186[Архівовано 18 листопада 2004 у Wayback Machine.]
• http://www.tropicos.org/Name/5105882[Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• http://www.cactusexplorers.org.uk[Архівовано 15 березня 2022 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про кактуси. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.