Скільки днів триває лікування при ларингіті?

Консультація лікаря необхідна, якщо ларингіт не проходить після закінчення 10-14 днів – у таких випадках він може бути ознакою більш серйозних захворювань.

Що робити при ларингіті в домашніх умовах?

Лікування ларингіту Можна вживати льодяники з ісландським мохом, застосовуаати полоскання горла теплим розчином фурациліну, ромашки або шавлії. Потрібно виключити пакетовані соки і обмежити вживання гарячого молока, оскільки це може посилити набряк. Мінеральну воду можна тільки без газу.

Що буде якщо не лікувати ларингіт?

Після переходу в хронічну форму, симптоми ларингіту слабшають, а хворому стає легше. При цьому у людини порушується та періодично втрачається голос, що пов'язано з ушкодженнями тканин. Хвороба також супроводжується кашлем та першінням в горлі.

Ларингіт підскладковий (несправжній круп) Починається раптово, серед ночі, нападом гавкаючого кашлю. Дитина прокидається, стає неспокійною. У цей момент дихання стає свистячим, утрудненим, виражена інспіраторна задишка. Нігті та … See more

Підрозділ 15

Гострий ларинготрахеїт у дітей – гостре запалення слизової оболонки гортані і трахеї, яке буває одним із проявів ГРВІ. Нині виділяють подвійну природу гострого ларинготрахеїту: 1) як клінічний прояв самої вірусної інфекції; 2) як ускладнення ГРВІ, спричинено вторинною бактерійною мікробною флорою. Для позначення даної патології використовують різні терміни. Найпопулярнішим з них є підскладковий ларингіт, гострий ларинготрахеїт, обтуруючий стенозуючий ларинготрахеїт.

4. Змішана вірусна інфекція.

5. Активація бактерійної флори дихального дерева (стафілококи).

6. Алергічна налаштованість у дітей.

1. Захворювання настає переважно раптово, вночі.

2. Сухий гавкаючий кашель, який веде до спазму м ′ язів гортані.

4. Загальне збудження, діти стають неспокійними, погано сплять, відмовляються від їжі.

Пряма ларингоскопія

1. Гіперемія та інфільтрація слизової оболонки гортані.

2. Звуження просвіту гортані за рахунок набрякові-інфільтративних валиків яскраво-червоного кольору в підскладковому просторі.

3. Наявність густого гнійного вмісту в трахеї.

Проблему лікування хворих на гострий ларинготрахеїт, варто виділити п ′ять напрямків [Мітін Ю.В., 1986]: 1) організація допомоги; 2) лікування хворих на гострий ларинготрахеїт, який супроводжується стенозом гортані в стадії компенсації та неповної компенсації; 3) інтенсивна терапія хворих на гострий ларинготрахеїт, який супроводжується стенозом гортані на стадії переходу від неповної компенсації до декомпенсації (проведення інгаляцій під тентом); 4) інтенсивна терапія хворих на гострий ларинготрахеїт у стадії декомпенсації (тривала інтубація і трахеостомія); 5) реабілітація дітей, які перенесли тривалу інкубацію чи трахеотомію. Лікування таких хворих проводиться в реанімаційному відділенні. В лікуванні беруть участь оториноларинголог, педіатр, реаніматолог.

1. Застосування інтерферону і протигрипозного гама-глобуліну.

2. Недоцільне призначення антибіотиків дитині, у якої захворювання починається раптово за відсутності інших симптомів ГРВІ. При раптовому початку на тлі ГРВІ призначають антибіотики з профілактичною метою у відповідній дозі. У разі поступового наростання симптомів вимагається інтенсивна антибактерійна терапія.

3. При стенозі гортані у стадії неповної компенсації застосовують:

а) Внутрішньовенне уведення розчину преднізолону (2-3 мг на 1 кг маси тіла), 20 % розчину глюкози 10-20 мл, 10 % кальцію хлориду з розрахунку 1мл на рік життя, 5 % розчин аскорбінової кислоти з розрахунку 1 мл на рік життя, 2,4 % розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1 кг маси тіла.

б) Внутрішньом′язове уведення 1 % розчину димедролу 1 мл (або іншого антигістамінного препарату).

в) Відволікаючі препарати (гарячі ніжні ванни, гірчичники на грудну клітку) та інгаляції, у склад яких уводять антигістамінні, спазмолітичні препарати та протеолітичні ферменти.

4. При переході стенозу гортані зі стадії неповної компенсації в стадію компенсації дитину кладуть під тент із поліетиленової плівки або в кисневий намет, який перетворюється в головний тент. Принцип цього методу лікування полягає у створенні в обмеженому просторі повітря, що вдихається, мікроклімату з високою вологістю, підвищеною концентрацією кисню та різних лікарських речовин. Проводиться також корекція основних параметрів гомеостазу – інфузійна терапія, кортикостероїдні гормони, боротьба з ацидозом, усунення дефіциту калію, уведення нейролептичних і седативних препаратів, протеолітичних засобів і серцевих глікозидів.

5. При декомпенсованому стенозі гортані проводиться подовжена інтубація або трахеотомія.

1. Раціональне лікування ГРВІ, грипу.

2. Лікування алергічних захворювань.

ПІДСКЛАДКОВИЙ ЛАРИНГІТ (НЕСПРАВЖНІЙ КРУП)

Підскладковий ларингіт (несправжній круп) – це така форма гострого запалення гортані, коли запальний процес локалізується в підскладковому відділі й характеризується набряком пухкої клітковини, яка розташована у підслизовому шарі підскладкового простору. Дане захворювання спостерігається переважно у дітей до 7-річного віку, оскільки у дорослих така клітковина атрофується.

· Інфекційні захворювання (ГРВІ, грип, кір, скарлатина).

1. Утруднене дихання, яке виникає раптово, частіше – серед ночі.

2. Сухий гавкаючий, дзвінкий кашель.

3. Діти неспокійні, плачуть, погано сплять, відмовляються від пиття та їжі.

4. Голос залишається чистим.

Підскладковий ларингіт має нападоподібний перебіг. Протягом дня дитина може мати лише незначний нежить, вона весела, грається, а вночі раптово просинається від ядухи, пітніє, стає неспокій­на, ловить ротом повітря, голосно дихає, синіє. Через деякий час дитина заспокоюється та засинає. Такий напад може повторюватись декілька разів за ніч, в цю або наступну добу.

• Під голосовими складками і паралельно до них видно рожеві валики запаленої слизової оболонки.

• Густий в’язкий слиз в підскладковому просторі гортані.

1. Регулярне провітрювання приміщення, де перебуває дитина, та його зволоження (розвішування простирадл, зволожених водою).

2. Для лікування нападу ядухи слід притиснути шпателем корінь язика, щоб викликати блювотний рефлекс, або полоскотати ватою в носі, щоб викликати чхальний рефлекс, що зменшить прояви стенозу.

3. Призначають тепле пиття (молоко, “Боржомі”), теплі ніжні ванни, гірчичники на спину.

4. Застосовують інгаляції протинабрякової суміші (що містить кортикостероїди, антигістамінні, ферменти, адреноміметики тощо).

5. Закапування в ніс судинозвужувальних крапель.

6. Якщо ці засоби не дають належного ефекту, внутрішньом’язово або внутрішньовенно вводять глюкокортикоїди, антигістамінні засоби, бронхолітики.

Покращання умов побуту, заходи щодо загартовування організму.

ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ (СПРАВЖНІЙ КРУП)

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Лефлера. Захворювання настає внаслідок контакту з хворими на дифтерію або з бацилоносієм. Збудник дифтерії – паличка Лефлера.

• Захворювання може виникнути, якщо не було вжито відповідних профілактичних заходів (протидифтерійні щеплення).

• Сприяють зараженню дифтерією катари верхніх дихальних шляхів, кір, коклюш, грип.

1. Порушення загального стану (дитина бліда, пасивна, відмовляється від їжі, погано спить тощо).

2. Явища наростаючої інтоксикації.

3. Утруднення дихання, що прогресивно наростає (ядуха).

4. Охриплість голосу аж до повної його відсутності (афонії).

5. Кашель, на початку захворювання голосний, потім – беззвучний.

6. Збільшені лімфатичні вузли (пакети) на шиї.

7. Набряк підшкірної клітковини шиї.

• Плівки (від білуватого кольору до сіро-брудного із зеленим відтінком), які щільно прикріплені до підлеглої слизової оболонки. На початку захворювання нальоти мають острівцевий характер, а потім зливаються, утворюючи зліпок гортані.

• При відокремленні плівок буває кровотеча. Виразки на слизовій оболонці мають поверхневий характер.

За тяжкістю перебігу дифтерію поділяють на легку і тяжку (токсичну) форми. При підозрі на дифтерію проводять бактеріологічне дослідження.

1. Протидифтерійна сироватка, яку вводять за Безредько в дозах 10 000-50 000 од, залежно від стану хворого, з повторенням дози на другий і навіть третій день.

2. При токсичній формі дифтерії тривалий постільний режим.

3. Антибактеріальні препарати, переважно антибіотики (для боротьби з вторинною інфекцією)

4. Суворий контроль за станом серцево-судинної системи. Серцеві засоби при необхідності.

5. Для усунення спазму м’язів гортані внутрішньовенно призначають 2,4 % розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1 кг маси тіла дитини.

7. При неефективності консервативного лікування – інтубація трахеї або трахеотомія.

1. Профілактика зараження (заходи, скеровані на виявлення і ізоляцію джерел дифтерії, тобто хворих та бацилоносіїв)

2. Профілактика захворювання –створення імунітету у населення шляхом активної імунізації.

Організаційні заходи в разі підозри на дифтерію

1. Хворий з підозрою на дифтерію потребує негайної ізоляції (госпіталізації).

2. У дітей і дорослих, які були в контакті з дифтерійним хворим, досліджують слиз із носа й зіва на дифтерійну паличку; при відсутності клінічних проявів хвороби і негативних даних бак­теріологічного дослідження їх через 7-10 днів допускають у колективи.

3. Після виявлення і госпіталізації дифтерійного хворого у його приміщенні має бути проведена дезінфекція.

4. Ліквідація бацилоносійства: підвищення реактивності організму; лікування запальних процесів носа, глотки і мигдаликів: місцеве – розпилення в носі й носоглотці пеніциліну і стрептоміцину, а також прийом антибіотиків усередину: левоміцетину, еритроміцину протягом 5-6 діб.

5. Повторна імунізація анатоксином.

6. Дітей-бацилоносіїв не допускають у школу чи дитячі дошкільні заклади.

7. Вільною від бацилоносійства можна вважати особу лише після трьохразового одержання негативного результату дослідження мазків із зіва та носа на дифтерійну паличку, проведеного з проміжками в декілька днів.

8. Санітарна освіта населення, обізнаність із заходами боротьби проти дифтерії (особи, які доглядають за хворим, повинні користуватися масками і щоразу після контакту з ним мити руки; не допускати до хворого відвідувачів, не виносити назовні речі, якими користувався хворий тощо).

Хронічний ларингіт частіше є наслідком гострого ларингіту, особливо при супровідних сприяючих чинниках.

• Шкідливі професійні фактори (вдихання пилу, агресивних хіміч­них речовин, часті голосові перевантаження тощо).

• Порушення місцевої і загальної реактивності організму.

• Порушення носового дихання.

• Захворювання серцево-судинної системи.

2. Відчуття стороннього тіла в горлі.

Розрізняють три фор­ми хронічного ларингіту: катаральну, гіпертрофічну і атрофічну.

При катаральному ларингіті:

• Гіперемія голосових складок.

• Розширення судин слизової оболонки гортані.

При атрофічному ларингіті:

• Слизова оболонка гортані стоншена, суха та блискуча.

• Темнозелені кірки в гортані.

При гіперпластичному ларингіті:

• Потовщення голосових складок.

• Потовщення вестибулярних складок.

• Випадіння слизової оболонки шлуночків гортані.

• Потовщення слизової оболонки міжчерпакуватого простору.

Хронічний ларингіт важко піддається лікуванню. Усунення зовнішніх шкідливих факторів побутового і виробничого характеру та обмеження голосового навантаження (голосовий режим), іноді навіть без спеціального лікування, сприяють одужанню хворого. Місцеве лікування залежить від форми хронічного ларингіту.

При катаральному ларингіті воно включає

1. Інгаляції 2% олійного розчину цитралю, антибіотиків і гідрокортизону.

2. Вливання в гортань медикаментозних засобів (0,5-1% розчину ментолово-евкаліптової олії, 2% розчину протарголу або коларголу тощо).

Фізичні методи (УВЧ, КВЧ, УФ, гарячі, парафін).

При вливанні в гортань слід уважно стежити, щоб не ввести інші (шкідливі) ліки.

При атрофічному ларингіті

1. Інгаляції фізрозчину з 1-2 краплями настойки йоду.

3. Вливання в гортань 1-2% розчину ментолу.

4. Фізіотерапевтичні процедури (діатермія, УВЧ, солюкс тощо).

5. Змащування гортань йодгліцерином. 30% розчин йодиду калію всередину.

6. Біостимулятори (алоє,ФіБС, скловидне тіло підшкірно).

При гіпертрофічному ларингіті

1. Змащування ділянок гіпертрофії 1-2% розчином ляпісу, 3% роз­чином протарголу чи коларголу.

2. Інгаляції 2% цитралю або лужно-олійного розчину, 0,5% розчину сульфату цинку тощо.

3. Кріодеструкція ділянок гіпертрофії.

4. Видалення ділянок гіпертрофії за допомогою інструментів, в тому числі під контролем операційного мікроскопа.

Видалені тканини завжди слід направляти на гістологічне дослідження для виявлення можливого злоякісного переродження.

1. Своєчасне і раціональне лікування інфекційних захворювань (дифтерії, скарлатини).

2. Голосовий режим (не перенапружувати голосу).

3. Усунення професійних факторів (шкідливих умов на виробництві).

4. Усунення шкідливих звичок (куріння, алкоголь).

5. Раціональне лікування гострого ларингіту.

6. Відновлення носового дихання при його порушенні.

7. Лікування хвороб серцево-судинної системи, легеневої системи.

8. Інгаляції на промислових підприємствах.

3. Два гострих тризубчастих гачки.

4. Розширювач трахеї (Труссо або носове дзеркало Кілліана).

5. Гострий однозубчастий гачок.

7. 2-5 затискачів для зупинки кровотечі.

8. 2-3 анатомічні й хірургічні пінцети.

9. Голкотримач і 2-3 ріжучі голки різних розмірів.

10. 5-10-грамовий шприц з голкою для анестезії.

12. Набір трахеотомічних трубок.

13. Стерильний перев’язувальний та шовний матеріал.

У кожній лікарні в ЛОР і хірургічних відділеннях набір інстру­ментів для трахеотомії завжди повинен бути напоготові в стерильному стані.

Показаннями до трахеотомії є ІІІ стадія стенозу гортані.

Положення хворого на операційному столі горизонтальне, на спині з підкладеним під плечі валиком. Коли стан пацієнта важкий і він не може дихати в горизонтальному положенні, трахеотомію роблять у напівсидячому положенні хворого. Операцію виконують переважно під місцевою анестезією 0,25-0,5% розчином новокаїну з адреналіном (1 крапля на 10 мл розчину новокаїну).

У практичній діяльності виконують три типи трахеотомії: верхню, середню і нижню. Верхня трахеотомія полягає в тому, що трахею розтинають під перснеподібним хрящем над перешийком щитовидної залози. Середня – кільця трахеї розтинають на рівні перешийка щитовидної залози (після попереднього його розтину та перев’язки). Нижня – кільця трахеї розтинають нижче від перешийка щитовидної залози. У трахеотомічний отвір вводять спеціальну трахеотомічну трубку, яку довгою тасьмою фіксують до шиї.

Існує два основних види розкриття трахеї: вертикальний, ко­ли розсікають два кільця трахеї (як правило, 2 і 3) у вертикально­му напрямку; та горизонтальний, коли горизонтально розтинають спо­­­лучнотканинні перетинки між кільцями трахеї (як правило, між 1-2 або 2-3).

Догляд за хворими після трахеотомії

Треба стежити за тим, щоб в трахеї та бронхах, а також у трахеотомічній трубці (яка складається з двох дугоподібних трубок, що входять одна в одну), не накопичувались слиз та кірки. Вони можуть перекривати просвіт дихальнийх шляхів та різко утруднювати дихання. З цією метою через кожні 2-3 год у трубку вливають по 2-3 крап­лі стерильного фізіологічного розчину.

У перші дні після операції внутрішню трахеотомічну трубку по необхідності (2-3 рази на день) виймають, очищують ватою, намотаною на гнучкий зонд з нарізками і протирають спиртом. Трубку висушують, змащують вазеліновою олією і вкладають у зовнішню трубку. Не­обхідно стежити за тим, щоб відкашлюване хворим харкотиння не мацерувало і не подразнювало шкіру шиї під трахеотомічною трубкою. Для цього шкіру навколо трубки змазують вазеліном або пастою Лассара. Не виймаючи трубки, під неї підводять неповністю розрізану серветку – “штанці”. У міру забруднення “штанці” змінюють.

Деканюляцію – ви­далення трахеотомічної трубки – проводять після ліквіда­ції явищ стенозу. Питання видалення трубки вирішують після проведення непрямої ларингоскопії і функ­ціональних проб: хворий добу перебуває із закритою трахеотомічною трубкою.

Виконують у стадії стенозу, коли у хворого вичерпались всі компенсаторні резерви, він втратив свідомість, і невдовзі настане зупинка дихання і серцебиття. Це може відбуватися в ситуаціях, коли немає ні умов, ні часу для виконання трахеотомії. Для коні­котомії необхідний скальпель або навіть звичайний ніж з гострим кінцем, яким за допомогою колючого руху можна пройти через передню стінку гортані. Під шию хворого підкладають імпровізо­ваний валик (наприклад, складене простирадло чи куртку). Пальцями знаходять заглибину (боріздку) між нижнім краєм щитовидного хряща і верхнім краєм дуги перснеподібного хряща. У це місце вколюють ніж, проникаючи через шкіру та м’які тканини в просвіт гортані. При цьому з’являється свист повітря, що проходить в утворену щілину при диханні хворого. Розріз тканин дещо подовжують, а ніж повертають на 90°, щоб розширити рану та створити кращі умови для проходження повітря. Конікотомія дозволяє на певний час зберегти дихання хворому, поки з’явиться можливість в стаціо­нарних умовах виконати трахеотомію.

ПЕРЕДПУХЛИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ.

Проблема раннього розпізнавання та лікування передпухлинних захворювань гортані займає важливе місце в запобіганні злоякісним новоутворенням. Серед хронічних захворювань гортані домінуюче місце займає папіломатоз, хронічний гіпертрофічний ларингіт та дискератози слизової оболонки гортані. Ці захворювання мають важливе значення в генезі раку гортані, тобто вони відносяться до передракових захворювань.

Морфологічні особливості передраку гортані.

1. Проліферативні явища епітелія.

3. Утворення проникаючих глибину тяжів епітелію.

4. Реактивні явища зі сторони судинної системи.

Ларинготрахеїт: симптоми, лікування

Ларинготрахеїт — це запальне ураження слизових оболонок гортані і трахеї, яке призводить до появи набряку, спазму верхніх дихальних шляхів, порушень голосу і грубого «гавкаючого» кашлю. Це захворювання розвивається як самостійне або є ускладненням інших інфекцій верхніх дихальних шляхів: ГРВІ, кору, кашлюка, скарлатини тощо. При важкому перебігу ларинготрахеїта хворому може знадобитися надання невідкладної допомоги.

У медичній літературі можна зустріти й інші назви цього захворювання — підскладковий ларингіт, несправжній круп.

Класифікація ларинготрахеїту

Залежно від причин розвитку виділяють різні види гострого ларинготрахеїту:

• Гострий інфекційний.
  Провокується вірусними і бактеріальними інфекціями.
• Алергічний.
  Розвивається при ізольованому алергічному набряку гортані або на фоні ангіоневротичного набряку Квінке.
• Травматичний.
  Виникає при наявності сторонніх тіл у дихальних шляхах, опіках (термічних, хімічних, електричних і променевих), побутових і хірургічних травмах.

За характером перебігу виділяють дві форми ларинготрахеїту:

• Гострий.
  Виникає після впливу першопричини, триває до декількох тижнів і закінчується одужанням.
• Хронічний.
  Розвивається при неправильному лікуванні гострого процесу, протікає тривало з періодами ремісій і загострень.

Залежно від характеру ураження тканин гортані та трахеї виділяють кілька видів хронічного ларинготрахеїту:

• катаральний;
• гіперпластичний;
• атрофічний;
• набряково-поліпозний (хвороба Рейнке-Гайека).

При хронічному гіперпластичному запаленні гортані і трахеї ураження дихальних шляхів може бути обмеженим або дифузним.

Деякі фахівці також виділяють в окрему форму хронічного ларинготрахеїту пахідермію гортані.

Етіологія ларинготрахеїту

Найчастіша причина розвитку цього захворювання — респіраторні віруси. Бактерії в більшості випадків приєднуються вже під час хвороби і видозмінюють її хід.

Збудниками гострого ларинготрахеїту можуть ставати:

• аденовіруси;
• віруси грипу;
• мікоплазми;
• віруси парагрипу;
• бактерії: пневмококи, бета-гемолітичний стрептокок, стафілококи, паличка кашлюка, паличка паракашлюка, хламідії, бліда трепонема, мікобактерії туберкульозу;
• збудники кору, краснухи, вітряної віспи або змішана вірусна інфекція;
• віруси герпесу.

Набагато рідше причини ларинготрахеїту пов'язані з алергічними і травматичними впливами.

Розвитку цього захворювання сприяють такі чинники:

• атрезія хоан;
• зайва вага;
• аденоїди;
• схильність до алергії;
• риніти і синусити;
• переохолодження;
• період після планових вакцинацій;
• куріння та зловживання алкоголем;
• перенапруження голосу, надривний крик або гучний спів;
• занадто гаряче або холодне, сухе або вологе повітря;
• робота на шкідливих виробництвах;
• загазованість і запиленість повітря;
• звичка дихати через рот;
• викривлення носової перетинки;
• застійні процеси в дихальних шляхах при бронхіальній астмі, бронхоектатичній хворобі, пневмосклерозі, емфіземі легень;
• ранній дитячий вік (анатомічні особливості конструкції гортані до 6 років);
• загострення хронічних захворювань: цукровий діабет, ІХС, ревматизм, гастрит, гепатит, цироз печінки, гломерулонефрит, пієлонефрит, туберкульоз;
• внутрішньочерепна пологова травма.

Найчастіше ларинготрахеїти виявляють у дітей. Зазвичай їхній розвиток провокується комбінацією першопричини зі сприяючими факторами. Хвороба часто загострюється від холодного повітря в осінньо-зимовий період.

Шляхи зараження ларинготрахеїтом

Найчастіше зараження вірусними і бактеріальними збудниками відбувається повітряно-крапельним шляхом, рідко — контактно-побутовим. Інфікування відбувається після попадання шкідливих бактерій на слизові дихальних шляхів або очей.

Патогенез ларинготрахеїту

Після зараження віруси або бактерії потрапляють на слизові оболонки і провокують їх запалення. Вони червоніють і набрякають.

Ураження слизових гортані призводить до подразнення навколозв'язочної клітковини. Вона тисне на зону гортані й ускладнює функції голосових зв'язок.

Запалення трахеї викликає підвищену секрецію залоз і появу слизисто-гнійних виділень. Цей в'язкий секрет провокує кашель, а значний запальний процес може призводити до спазмів стінок і появі стенотичного дихання і надривного кашлю.

При розвитку хронічного запалення слизова оболонка може видозмінюватись варіативно в залежності від форми захворювання:

• При катаральному перебігу вона потовщується через інфільтрації, червоніє і має злегка синюшний відтінок. Підслизові судини розширюються, і в підслизистому шарі через підвищену проникність судин формуються дрібноточечні крововиливи.
• При гіпертрофічних змінах вона стає більш товстою, а в підслизистому шарі формуються сполучнотканинні елементи. Внутрішні м'язи гортані, голосових зв'язок і трахеї інфільтруються. На зв'язках можуть формуватися «співочі вузлики». При ускладненнях формуються кісти, контактні виразки і пролапс шлуночка гортані.
• При атрофічній формі запалення нормальний епітелій слизової замінюється на ороговілий. Підслизовий шар склерозується, внутрішньо-гортанні м'язи і слизові залози атрофуються. Голосові зв'язки стоншуються, а висушений секрет залоз береться корками на стінках гортані і трахеї.
• При набряково-поліпозному хронічному ларинготрахеїті в голосових зв'язках відбуваються крововиливи, а потім з'являються напівпрозорі, драглисті поліповидні утворення сіро-рожевого або сірого кольору. Згодом вони стають горбистими і мутнуватими. Голос у таких хворих стає грубим і захриплим, дихання ускладнюється. При відсутності лікування формується ложноскладковий голос і можуть формуватися злоякісні пухлини.

При пахідермії гортані на голосових зв'язках з'являється одне або кілька утворень з бородавчастою структурою білувато-сірого, рожевого або яскраво-жовтого кольору. Голос стає хриплим або повністю втрачається. Пахідермія може стати злоякісною.

Клінічні прояви ларинготрахеїту

Характер і вираженість симптомів ларинготрахеїту залежать від форми захворювання.

Симптоми гострого ларинготрахеїту

Зазвичай симптоми ларинготрахеїту з'являються на фоні вірусної інфекції дихальних шляхів, яка вже протікає: лихоманки, закладеності носа і нежитю, болю в горлі, дискомфортних відчуттів при ковтанні. Іноді вони виникають вже після зниження температури.

При гострому запаленні у хворого з'являються такі ознаки ларинготрахеїту:

• біль за грудиною під час кашлю;
• сухий кашель (іноді «гавкаючий») з більше вираженими нападами вранці і вночі, після глибокого вдиху;
• дискомфортні відчуття в області гортані (сухість, печіння, лоскотання, присутність стороннього тіла);
• захриплість і осиплість голосу (іноді до його повного зникнення);
• ознаки інтоксикації: підвищення температури до 38-39 °С, загальна слабкість, головний біль тощо.

З часом кашель стає вологим і супроводжується виділенням невеликої кількості в'язкого мокротиння слизового характеру. По мірі прогресування запалення вона стає більш рясною і рідкою, може містити домішки гною. У важких випадках розвивається напад несправжнього крупа.

У хворих з'являються безболісні та збільшені лімфовузли в області шийної групи. При прослуховуванні виявляється гучне дихання. В зоні роздвоєння трахеї іноді можна почути сухі і вологі хрипи.

Симптоми хронічного ларинготрахеїту

При хронічному запаленні хворі скаржаться на частий і постійний кашель, у них змінюється голос, з'являються дискомфортні відчуття в області гортані та за грудиною. Дисфонія може бути незначною, проявлятися осиплістю вранці і ввечері або постійною захриплістю. Вона посилюється від несприятливих зовнішніх факторів (холодного або сухого повітря, пилу і та ін.), голосового навантаження, у час гормональних перебудов (клімаксу, початку місячних, вагітності) або загострення хронічного запалення.

У людей деяких професій навіть незначна дисфонія може призводити до змін психоемоційного стану і супроводжуватися порушеннями сну, неврастенією або депресією. Довгий перебіг хвороби сприяє появі ускладнень, які призводять до повної втрати голосу, появі доброякісних або злоякісних новоутворень.

При загостренні хронічного ларинготрахеїту симптоми захворювання нагадують гостру форму, але проявляються менш яскраво. Температура підвищується до субфебрильних показників і тримається протягом перших 3-4 діб. Особливо часто загострення відбуваються восени і взимку.

Особливості ларинготрахеїту у дітей

Гострий ларинготрахеїт частіше розвивається у дітей. Через особливості будови гортані захворювання виникає у віці до 6 років. Запалення трахеї гортані частіше ускладнюється стенозом і обструкцією дихальних шляхів.

Важка обструкція спостерігається приблизно у 20-40 % дітей. Вона викликається скупченням мокротиння в просвіті гортані, яке провокує рефлекторний спазм гортанних м'язів. Раніше цей стан називали «несправжнім крупом», але тепер застосовують термін «гострий стенозуючий ларинготрахеїт».

Розвиток цього стану часто змушує батьків звертатися до лікарів екстреної допомоги, оскільки при його появі виникають лякаючі симптоми:

• відчуття нестачі повітря;
• утруднений вдих;
• розширення крил носа під час дихання;
• свистяче дихання;
• виражене занепокоєння або млявість;
• блідість носогубного трикутника, вух і кінчика носа (іноді з'являється мармуровість шкіри з синюшним відтінком);
• участь у диханні допоміжних м'язів (втягнення яремної і надключичних ямок, міжребер'я);
• напади непродуктивного сухого і грубого кашлю.

Ці симптоми присутні тільки тоді, коли дитина лежить. В положенні сидячи або стоячи вони слабшають або зникають. У важких випадках свідомість стає спутаною, а дихання — поверхневим.

Якщо не надати своєчасну допомогу, ознаки обструкції, які супроводжують круп, можуть спровокувати асфіксію. Дихання стає поверхневим і непостійним, свідомість відсутня, пульс погано прощупується. Можливі судоми.

Ускладнення ларинготрахеїту

Відсутність лікування та інші несприятливі чинники можуть призводити до таких ускладнень ларинготрахеїту, як:

• Напад несправжнього крупа
• Трахеобронхіт
• Бронхіоліт (у дітей)
• Пневмонія
• Дисфонія
• Контактна виразка гортані
• Пролапс шлуночка гортані
• Рак гортані
• Доброякісні новоутворення гортані

Перша допомога при ларинготрахеїті

При розвитку нападу стенозу гортані слід відразу викликати бригаду екстреної медичної допомоги. Для надання долікарської першої допомоги при ларинготрахеїті необхідно:

• Закапати судинозвужувальні краплі в ніс.
• Прийняти жарознижувальний засіб (при необхідності).
• Відкрити вікно для припливу прохолодного повітря і одягти хворого.
• Якщо дитина не алергік, можна зробити гарячу ванночку з гірчицею для ніг або поставити гірчичники на литкові м'язи. Дітям, схильним до алергії, не можна ставити гірчичники або робити ванночки з гірчицею, щоб уникнути посилення набряку.
• Прийняти антигістамінний препарат. Таблетку слід розтерти в порошок для отримання більш швидкого ефекту.
• Провести інгаляцію з содовим розчином. При наявності небулайзера до приїзду медиків можна провести інгаляцію з будесонідом (точну дозу потрібно уточнити у приймаючого виклик оператора).
• Дати теплі напої (бажано молоко з содою або розбавлене лужною мінеральною водою без газу).

Необхідність госпіталізації при нападі визначає лікар.

Діагностика ларинготрахеїту

При підозрі на розвиток ларинготрахеїту слід звернутися до педіатра, терапевта або отоларинголога.

Для уточнення діагнозу можуть проводитися різні дослідження:

• ІФА;
• РИФ;
• ПЛР-аналізи;
• КТ гортані;
• ендоскопічна біопсія;
• рентгенографія легень;
• мікроскопія мокротиння на КУБ;
• мікроларингоскопія (іноді з біопсією);
• бактеріологічний посів мазків з зіву і носа або мокротиння.

План обстеження складають індивідуально для кожного пацієнта. При необхідності рекомендовані також консультації фтизіатра, венеролога або онколога.

Отримані результати досліджень допомагають провести диференціальну діагностику ларинготрахеїту з наявністю стороннього тіла в дихальних шляхах, з бронхіальною астмою, дифтерією, пневмонією, заковтувальним абсцесом, папіломатозом і іншими новоутвореннями гортані.

Лікування ларинготрахеїту

За відсутності ризику ускладнень лікування проходить амбулаторно. Усім пацієнтам з гострим ларинготрахеїтом рекомендовано пити багато теплої рідини і перебувати в кімнаті з помірно прохолодним і зволоженим повітрям. Слід менше розмовляти, обмежити фізичну активність. Меню має містити більше вітамінізованих продуктів і легких страв, слід виключити занадто холодні або гарячі, солоні, кислі або гострі блюда.

Для усунення збудника захворювання призначають противірусні препарати або антибіотики. Симптоматичне лікування проводять за допомогою жарознижуючих, протикашльових, муколітичних і антигістамінних препаратів. Також лікування можна доповнювати фізіотерапевтичними процедурами: лужними й олійними інгаляціями, вдиханням ліків через небулайзер, електрофорезом. Після узгодження з лікарем в якості доповнення до основної терапії можна використовувати для лікування відвари і настої лікарських трав з протизапальними, антисептичними, відхаркувальними і пом'якшуючими властивостями. Їх слід приймати всередину або полоскати ними горло.

Для лікування ларинготрахеїту хронічної форми призначають:

• імуномодулюючі препарати;
• аскорбінову кислоту;
• полівітамінні комплекси;
• фізіотерапевтичні процедури: масаж, інгаляції, дихальну гімнастику, УВЧ, індуктотермію, електрофорез.

Якщо немає загострень, рекомендується санаторно-курортне лікування.

Хірургічне лікування призначають при ускладненому перебігу хронічної форми захворювання. Для цього можуть бути проведені операції по усуненню пролапса шлуночка гортані або видалення надлишкових тканин гортані і голосових зв'язок, кіст за допомогою малоінвазивних ендоскопічних способів і методик мікрохірургії.