Завдання та місце військовослужбовця у складі бойової групи:

• інтервали між військовослужбовцями бойової групи можуть бути 5‒6 кроків;
• кожному військовослужбовцеві, з урахуванням умов місцевості, на напрямку дій групи вказуються дві — три вогневих позиції, які необхідно змінювати після декількох коротких черг;
• кожному солдатові бойової групи призначаються сектори стрільби ‒ основний і додатковий, вони повинні перекриватися між військовослужбовцями, які діють поруч, не менше ніж на 10‒15 градусів (170‒250 тисячних), створюючи зону суцільного вогню;
• висунення на рубіж переходу в атаку здійснюється на дистанціях, які забезпечують візуальне спостереження за діями один одного і взаємну підтримку вогнем;
• атака противника здійснюється, як правило, під прикриттям димів після максимального можливого руху з ним (як з фронту, так і з виходом в один з флангів або тил).

Спочатку стрілець (найбільш підготовлений і фізично розвинений солдат у групі) під вогневим прикриттям кулеметника і старшого стрільця застосовуючи різні прийоми і способи пересування на полі бою ‒ прискореним кроком, бігом (пригнувшись), перебіганнями або переповзанням — двома-трьома „стрибкамиˮ повинен вийти на рубіж 50‒100 метрів, при цьому довжина „стрибківˮ між зупинками для відпочинку залежить від умов місцевості і інтенсивності вогню противника і, в середньому складає 20‒40 кроків. Після зайняття вказаного рубежу, стрілець обладнує перед собою бруствер і готується до ведення вогню з метою прикриття пересування іншого о/с бойової групи.

Залежно від умов обстановки і прийнятого командиром взводу рішення, послідовність переміщення інших військовослужбовців у бойових групах, і бойових груп в цілому, може бути різноманітним.

Отже, після переміщення вперед найбільш підготовленого і фізично розвиненого солдата під його прикриттям можуть висуватися по одному військовослужбовцю з кожної групи, або один з першою і два з другою, або по два військовослужбовців з кожною з груп, можливе й одночасне висунення по одному солдату з кожної групи на рубіж 50‒100 м з метою

забезпечення пересування на полі бою іншого особового складу, що в цілому підвищує темп наступу підрозділу. Командир відділення і кулеметник висуваються, як правило, останніми.

Переміщення повинне здійснюватися несистемно, з використанням умовних сигналів (жестів) і команд.

Перед початком дій не можна поспішати, необхідно уважно роздивитися, вивчити місцевість на відстані 25‒50 м і визначити свій маршрут просування, а також місце, куди наказано прибути, з обов’язковим урахуванням можливості прикриття від вогню противника.

У бойовій групі заздалегідь повинні бути обговорені засоби й порядок спільних дій, а також порядок взаємодії в бою. Після зайняття чергового укриття негайно здійснюється спостереження за полем бою, необхідно бути в постійній готовності до вогневого прикриття переміщення інших військовослужбовців бойової групи. За можливості подальшого переміщення необхідно подати їм заздалегідь установлений сигнал на пересування до наступного рубежу, а надалі – умовними сигналами уточняти завдання і новий кидок. Але в будь-якому випадку під час виконання завдання одним військовослужбовцем інші його прикривають. Це – закон ближнього бою.

Не можна залишати товаришів на полі бою, а також без дозволу командира своє місце в бою; при пораненні вжити необхідних заходів само- і взаємодопомоги та продовжувати виконання завдання. Якщо буде наказано відправлятися до медичного пункту, то взяти з собою особисту зброю. У разі неможливості висуватися до медичного пункту відповзти в укриття зі зброєю та чекати санітарів. Стежити за витратою боєприпасів і заправкою бойової машини пальним. 25% боєкомплекту та пального, яке носиться (возиться у бойовій машині), повинні бути недоторканні – це „НЗˮ, який не входить у розрахунок під час виконання завдання. Слід швидко вживати заходів до відновлення пошкодженого озброєння і військової техніки.

Під час знищення окремих дрібних груп у глибині оборони або в тилу противника, особливо на сильно перетнутій, важкодоступній місцевості, у горах, і населених пунктах, за рішенням командира роти (взводу) бойові групи можуть виконувати різні за характером завдання.

Так, одній із бойових груп може бути відведена роль маневреної групи (наприклад, першій бойовій групі), а двом іншим ‒ роль вогневих груп (другої і третьої бойової групи).

Завдання маневреної групи полягає в тому, щоб, використовуючи складки місцевості (місцеві предмети) зближуватися з противником на якомога меншу відстань, зайняти вигідне положення для атаки і у взаємодії з вогневими групами (вогневою групою) знищити його (захопити в полон).

Таким чином, успіх виконання підрозділом бойового завдання значною мірою залежить від рівня підготовки особового складу і узгоджених дій позаштатних вогневих груп між собою і засобами посилення.

Пересування на полі бою. Залежно від характеру місцевості, умов, обстановки і вогневих дій противника солдат, перебуваючи у пішому строю, може пересуватися: кроком (бігом), перебіганням, переповзанням (рис. 3).

Рис.3.Способи пересування солдата на полі бою

1. Прискорений крок або біг (на повний зріст або пригинаючись) застосовується для подолання ділянок місцевості, недоступної для спостереження і вогню противника. Темп прискореної ходьби ‒ у середньому 130‒140 кроків за 1 хв, довжина кроку ‒ 80‒90 см. Щоб подовжити крок, треба швидше і сильніше розгинати ту ногу, що позаду, і більше виносити другу ногу стегном уперед. Оскільки тривале пересування прискореним кроком дуже стомлює, при швидкісному пересуванні доцільно чергувати ходьбу і біг. У такий спосіб солдат рухається і під час атаки, тримаючи зброю в положенні готовності до негайного відкриття вогню.

Ходьба пригинаючись застосовується для прихованого пересування місцевістю з невисокими укриттями (низькі кущі, висока трава, канава тощо). Потрібно зігнути ноги в колінах, податися корпусом уперед, дивитися перед собою і рухатися нешироким кроком. Усі рухи виконуються вільно, без напруження.

Рух угору здійснюється скороченим кроком з нахилом корпуса вперед. При значній крутизні сходження краще рухатися поперемінно то правим, то лівим боком до схилу на трохи зігнутих ногах, упираючись ребрами підошов у виступи гори. На схили можна також сходити прямо, тримаючись руками за гілки, кущі, густу траву тощо; ноги ставити на всю ступню „ялинкоюˮ, з розведеними вбік носками.

Вниз по схилу треба сходити вільним кроком, ногу ставити на п’яту, корпус відхиляти назад. Із крутого схилу можна спускатися боком, приставними кроками, тримаючись за нерівності схилу.

Пересування по грузкому і слизькому ґрунту здійснюється короткими кроками, ноги потрібно переставляти швидко, щоб вони не встигли глибоко загрузнути або зісковзнути з опори. Ногу слід ставити на всю ступню, намагаючись вибирати для опори твердіші ділянки: борозни, виступи, корені.

Повільним бігом долають довгі дистанції. Корпус під час бігу нахилено вперед трохи більше, ніж при ходьбі. Темп бігу ‒ 150‒160 кроків за 1 хв, довжина кроку ‒70‒90 см.

Біг у середньому темпі здійснюється вільним маршовим кроком. Корпус у цьому випадку тримають трохи нахиленим уперед. Енергійно відштовхуються тією ногою, що позаду, і, зігнувши її в коліні, виносять стегном уперед-вгору і ставлять на всю ступню. Гомілка при цьому не виноситься дуже вперед, а ступня ставиться на землю далеко від проекції центра ваги тіла. Темп бігу ‒ 165‒180 кроків за 1 хв, довжина кроку ‒ 85‒90 см.

Швидкісним бігом перебігають з укриття до бойових і транспортних машин, розбігаються перед подоланням перешкод. Корпус нахиляється вперед значно більше, ніж під час бігу в середньому темпі, а відштовхування ногою і рух рукою ‒ ще енергійніші. Збільшення довжини кроку забезпечується за рахунок відштовхування ногою, що позаду, і швидкого перенесення її стегном уперед. Нога після відштовхування виноситься вперед зігнутою в коліні та м’яко ставиться на передню частину стопи з наступною опорою на всю ступню. Темп бігу ‒ 180‒200 кроків за 1 хв, довжина кроку ‒ 120‒150 см.

2. Перебігання застосовується для швидкого зближення з противником на відкритій місцевості. Довжина перебігання залежить від рельєфу та інтенсивності вогню противника і в середньому має бути 20‒40 кроків . Чим більше відкрита місцевість і сильніший вогонь, тим коротшим має бути перебігання.

Для перебігання з положення лежачи необхідно спочатку поставити зброю на запобіжник, за попереджувальною командою визначити шлях руху і можливе укриття, потім за виконавчою командою стрімко перебігти у визначене місце. На місці зупинки лягти на землю, відповзти трохи вбік і, досягнувши наміченого місця, приготуватися до ведення вогню.

3. Переповзання застосовується для непомітного наближення до противника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельєфу і перебувають під спостереженням або обстрілом противника.

Залежно від обстановки, рельєфу місцевості та інтенсивності вогню противника солдат може переповзати:

по-пластунськи: лягти на землю, правою рукою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки і покласти її на передпліччя правої руки; підтягти праву (або ліву) ногу і водночас просунути ліву (праву) руку якомога далі; відштовхуючись зігнутою ногою, пересунутися вперед, підтягнути другу ногу, висунути другу руку і продовжувати рухатися так само, притискуючи до себе зброю;

напівкарачки: стати на коліна і, спираючись на передпліччя або кисті рук, підняти зігнуту праву (ліву) ногу до грудей, водночас ліву (праву) руку просунути вперед; просунути тіло вперед до повного випрямлення правої (лівої) ноги, водночас підтягнувши другу зігнуту ногу, і, просуваючи вперед другу руку, продовжувати рух; зброю тримати: при опорі на передпліччя ‒ так само, як і при переповзанні по-пластунськи; при опорі на кисті рук ‒ у правій руці;

на боці: лягти на лівий бік, підтягнути вперед ліву ногу і зігнути в коліні, спертися на передпліччя лівої руки, каблуком правої ноги впертися в землю якомога ближче до себе; розгинаючи праву ногу, просунути тіло вперед; не змінюючи положення, продовжувати рух; зброю тримати правою рукою, поклавши її на стегно лівої ноги.

Підготовка рейнджерів в Армії США здійснюється за вимогами Навчального посібника рейнджера; Навчальної бригади рейнджерів. Піхотна школа Армії США. Форт Бенінг, Джорджія. Січень, 2000 р.

Вимоги навчального посібника з підготовки рейнджерів стосовно пересування:

а) порядок пересування ‒ це розташування елементів підрозділу і військовослужбовців щодо один до одного під час пересування. Вибір порядку пересування відділення здійснюється після аналізу факторів METT-TC (рис.4).

Під час пересування командир знаходиться там, звідки він може ефективно управляти своїм підрозділом. Це дозволяє командиру відділення (групи) управляти особистим прикладом: „Йди за мною і роби як я!ˮ. Всі солдати групи повинні мати можливість бачити свого командира.
Способи пересування ‒ це обраний порядок пересування на місцевості. Пропонуються три основних способи пересування: просте пересування; обережне пересування; обережне пересування перекатами.
Вибір того чи іншого способу пересування здійснюється з урахуванням можливої зустрічі з противником і необхідної швидкості пересування.
Факторами, що враховуються при виборі певного способу, є:
управління; розосередження; швидкість; забезпечення охорони.
Запропоновані способи пересувань не є чимось постійним. Вони залежать від дистанції між солдатами, групами та відділеннями, які в свою чергу змінюються залежно від отриманого завдання, характеру дій противника, властивостей місцевості, умов видимості та інших факторів, що впливають на управління.
Солдати повинні мати можливість бачити своїх командирів груп.
Командир взводу повинен мати можливість бачити командира свого головного відділення.
Командири управляють пересуванням за допомогою сигналів жестами, і тільки в разі необхідності використовуючи радіостанцію.
Вимоги до пересування:
— підрозділ пересувається по визначеному маршруту, або прибуває в певний пункт у встановлений в бойовому наказі час і у повному складі (у т.ч. і з доданим особовим складом).
— підрозділ використовує порядок і способи пересування, визначені командиром на основі факторів METT-TC(завдання – задача та мета, противник – ймовірний склад, можливості та характер його дій, умови місцевості і погоди – стан доріг, проходимість, видимість, війська – склад, озброєння та можливості своїх підрозділів, час готовності та наявність часу на підготовку до дій, цивільне населення — пересування через населені пункти, наявність населення (біженців), необхідне тактичне маскування);
— командири повинні бути орієнтовані в обстановці (в межах 200 м від підрозділу) і пересуватись за запланованим маршрутом доти, поки фактори METT-TC не зажадають його зміни;
— під час пересування у підрозділі організовується кругове спостереження і охорона та підтримується 100% бойова готовність.
— під час зупинок у підрозділі організовується кругова охорона і підтримується як мінімум 75% бойова готовність;
— при зустрічі з противником, зіткнення з ним здійснюється частиною сил та засобів;
— під час пересування використовуються різні способи управління і контролю (перерахунок кількості людей, пункти збору, рубежі регулювання і т.д.).
б) Основні принципи
— майте людину, яка може орієнтуватися. Підготовка нічого не варта, якщо ціль (об’єкт) операції не виявлена своєчасно, або якщо ціль (об’єкт) не була виявлена через те, що змінила положення під час пересування.
На кожну групу плануйте до використання як мінімум два компаси і одну людину, яка веде підрахунок кроків. ПАМ’ЯТАЙТЕ: людина, призначена в піший дозор, не повинна займатися орієнтуванням або підрахунком кроків. Її єдина задача ‒ охорона підрозділу з фронту.
— уникайте виявлення. Патрулі (групи) пересуваються потай, використовуючи з максимальною ефективністю приховані ділянки і маскувальні властивості місцевості.
Якщо є можливість, пересувайтеся в умовах обмеженої видимості з метою максимального використання технологічних переваг, що надаються приладами нічного бачення, і знижують здатності противника щодо виявлення патруля (групи). Використовуйте вразливі місця противника і намагайтеся поєднувати пересування з іншими діями, які відвернуть увагу противника;
— забезпечує постійну охорону. Патруль повинен постійно використовувати як активні, так і пасивні заходи охорони і безпеки. Ставте людям або підрозділам завдання щодо охорони на маршруті пересування, на небезпечних ділянках, у патрульних базах, і, що найбільш важливо, в районі цілі
(об’єкта) операції;
— плануйте використання вогневої підтримки. Плануйте вогневу підтримку (артилерією, тактичною авіацією, бойовими вертольотами, корабельною артилерією) навіть тоді, коли ви вважаєте, що під час пересування вона не знадобиться;
— вибір одного з трьох способів пересування визначається діями противника. Коли зустріч з ним малоймовірна — просте пересування; коли вона можлива — обережне пересування; коли вона очікується — обережне пересування перекатами. Відділення (взвод), зазвичай, пересуваються способом обережного пересування;
— на відкритій місцевості використовуйте розосереджений порядок. Коли зустріч з противником імовірна, одна група розташовується попереду, під прикриттям іншої групи;
— групи повинні підтримувати між собою зоровий зв’язок, але відстань між ними має бути така, щоб при виникненні контакту з противником під вогонь не потрапила уся група (патруль). Група може, при необхідності, розгорнути свій порядок пересування для забезпечення кращих умов спостереження на флангах. Незважаючи на широкі проміжки, солдати повинні витримувати інтервали і дистанції при пересуванні „клиномˮ і слідувати за командиром групи. Пересування в колону використовується лише в особливих випадках;
— головне відділення повинно забезпечити охорону з фронту, одночасно несучи відповідальність за орієнтування і вибір маршруту. При тривалому пересуванні, командир взводу може змінювати відділення та завдання. Група, що замикає (відділення) відповідає за охорону з тилу, виконуючи завдання тильного дозору.
— при зміні обстановки ‒ змінюйте способи пересування;
— усі командири патруля, крім командирів груп, пересуваються всередині похідного (бойового) порядку, звідки вони можуть найкращим чином здійснювати керівництво патрулем (групою).
в) Способи пересувань
Просте пересування використовується, коли зустріч з противником малоймовірна, але необхідна висока швидкість пересування.
Обережне пересування використовується, коли зустріч з противником можлива.
Обережне пересування перекатами використовується, коли зустріч з противником очікувана або при подоланні небезпечних ділянок.
Просте пересування. При такому способі відстань між солдатами становить близько 10 м і близько 20 м між відділеннями. Це забезпечує: більший контроль, ніж обережне пересування, але менший, ніж обережне пересування перекатами, мінімальне розосередження, максимальну швидкість пересування, мінімальну безпеку.
Обережне пересування ‒ це основний спосіб пересування.
Відстань між військовослужбовцями становить близько 20 м, між відділеннями ‒ близько 50 м. При пересуванні взводу головне (дозорне) відділення повинно знаходитися досить далеко попереду основних сил взводу для виявлення або зв’язування боєм противника до того, як противник знайде або відкриє вогонь по основних силах Однак воно має бути досить близько, щоб бути підтриманим вогнем стрілецької зброї взводу.
Зазвичай, це 50‒100 м, залежно від характеру місцевості, рослинності, погодних умов і освітленості.
При пересуванні колоною спосіб обережного пересування використовується тільки головним (дозорним) відділенням, проте, якщо необхідно більше розосередження, такий спосіб використовується всіма відділеннями.
При використанні інших способів пересування, спосіб обережного пересування використовується всіма відділеннями, доти, поки його не скасує командир взводу.
Обережне пересування забезпечує: вигідні умови управління, необхідне розосередження, високу швидкість пересування, необхідну охорону з фронту.
При обережному пересуванні перекатами відстань між солдатами залишається приблизно 20 м. Відстань між відділеннями змінюється залежно від обстановки.
Відділення (взвод) ділиться на групу прикриття і маневрену групу, яка здійснює перекат.
Група здійснює перекат, у той час як група прикриття зайняла позицію, що дозволяє прикрити вогнем пересування першої групи.
Відстань кожного перекату не повинна перевищувати ефективної дальності стрільби озброєння групи прикриття.
Відстань перекату залежить від місцевості, умов видимості та управління.

ОБОРОННИЙ БІЙ

Розвідка цілей

Розвідка цілей ведеться з метою своєчасного виявлення розташування і дій противника. Крім того, в бою необхідно спостерігати за сигналами та знаками командира і результатами свого вогню.

Якщо немає особливих вказівок командира, солдати ведуть спостереження у вказаному їм секторі обстрілу.

Спостереження ведеться неозброєним оком. Особливу увагу під час спостереження потрібно звертати на приховані підходи. Місцевість оглядати справа наліво, від ближчих предметів до дальніх.

Огляд необхідно здійснювати уважно, оскільки виявленню противника сприяють незначні ознаки, такими ознаками можуть бути: блиск, шум, качання гілок, дерев і кущів, поява нових місцевих предметів, зміни в положенні та формі місцевих предметів і т.ін.

За наявності бінокля його використовують тільки для більш старанного виявлення окремих предметів або ділянок місцевості; при цьому вживати заходів для того, щоб блиском скла бінокля не виявити місця свого розташування.

Вночі місце розташування і дій противника можуть бути встановлені за звуками і джерела світла. Якщо в потрібному напрямку місцевість освітлена освітлювальним патроном або другим джерелом освітлення, треба швидко оглянути освітлену ділянку.

Перш за все потрібно обладнати своє місце таким чином, щоб бачити „все і всіх”, а самому бути непомітним.

Особливості виявлення деяких об’єктів під час спостереження.

Виявити знаходження снайпера противника найважче, оскільки в його розташуванні і маскуванні немає шаблону.

Розташування снайпера можливо очікувати повсюди. Для виявлення його позиції слід уважно оглядати місцевість на відстані до 500 м, це ідеальна відстань для снайпера, і особливо звертати увагу на так звану „зеленку”, пні та самотні кущі.

Спостережний пункт противника. Зазвичай, спостережні пункти розташовуються на висотах і місцевих предметах (окремі будівлі, верхні поверхи і дахи великих будинків, каплиці, фабричні труби, купи каміння на схилах гір тощо). Слід звернути увагу на домівки, які є поруч з місцем розташування військового підрозділу. Як свідчить досвід, місцеві жителі які симпатизують сепаратистам, можуть самостійно вести нагляд за армійським підрозділом, як правило, з дахів своїх домівок. Слід звернути увагу на появу автомобілів, які зупиняються поблизу блокпосту або військових таборів, людей, які прийшли чомусь працювати поблизу місця знаходження військових тощо.

Вогневі позиції противника.

Вогневі позиції противник обладнує, зазвичай, в складках місцевості, або на підготовлених ділянках, також необхідно звертати увагу на „зеленку”, яка знаходиться поблизу.

Вогневі позиції „вимальовуються” на місцевості у вигляді пагорбів. Серед природних пагорбів вони можуть іноді виділятися забарвленням або наявністю на них темних плям. У населених пунктах противник може розташовувати вогневі позиції в нижній частині будівель, і треба їх уважно оглядати.

Ретельним, тривалим спостереженням і порівнянням різних демаскувальних ознак можна виявити противника, попри на всі його хитрощі. Слід звернути увагу на все, що відрізняється від природного, звичайного виду місцевості, і зрозуміти причини цих відмінностей – це основне в мистецтві спостереження.

Ведення спостереження вночі.

Потрібно пам’ятати, що в темряві видимість „зверху до низу” гірше, ніж „знизу доверху”. Тому вночі місце для позиції слід вибирати в лощинах і низьких місцях, звідки можна швидше виявити противника, які проектуються на тлі неба.

За орієнтири вибираються предмети з контурними обрисами, які чітко вимальовуються на місцевості і добре видимі в нічний час.

Спостереження в нічних умовах ведеться, зазвичай, за допомогою приладів нічного бачення (рис. 5).

Під час спостереження вночі, щоб уникнути засліплення, не можна дивитися на яскраво освітлені предмети і на джерела світла.

Інфрачервоний прожектор, якщо противник їм користується, демаскує місце його застосування. Тому, приступаючи до спостереження, потрібно увімкнути живлення електроннооптичного приладу, ретельно оглянути місцевість в секторі спостереження і переконатися у відсутності у противника інфрачервоних прожекторів. При цьому потрібно пам’ятати, що джерело випромінювання противника буде проектуватися у вигляді світло-зеленої плями з яскраво-білим центром. Його напрямок визначається за формою плями. Якщо вона має форму кола, то промінь спрямований на спостерігача, якщо видно еліпс, витягнутий по вертикалі, промінь направлений до спостерігача під кутом 45-60 градусів.

Не можна розташовуватися біля дерев, які шумлять від вітру, поблизу річок з бурхливою течією, в районах водоспадів тощо.

Точність визначення відстаней на слух залежить від досвідченості спостерігача, гостроти і натренованості його слуху та вміння враховувати природні фактори, що впливають на поширення та силу звуку.

До основних факторів відносяться: напрямок і сила вітру, температура і вологість повітря, характері розташування складок рельєфу, рослинність.

Найбільш сильно змінюються звуки за силою та напрямком поблизу великих водойм і на закритій місцевості – у лісі, горах, в глибоких складках рельєфу.

Чутність посилюється, коли вітер іде з боку джерела звуку, а також вночі і в ранкові години, в похмуру погоду, особливо після дощу, біля водної поверхні, в горах, взимку (за відсутності снігопаду) та в інших випадках, коли поліпшується звукопровідність повітря.

При посиленні чутності, спричиненої цими факторами, джерела звуку здаються ближче, ніж є насправді.

Звук поглинається, тобто стає слабкішим, в спекотну сонячну погоду, під час снігопаду, дощу, в лісі, чагарнику, на місцевості з піщаним ґрунтом.

При послабленні чутності відстань до джерел звуку здається збільшеною.

Як правило, постійне, тривале спостереження може призвести до втоми спостерігача і „міражу”. Щоб цього уникнути, рекомендується вести запис своїх спостережень.

При знаходженні спостерігача на позиції підрозділу результати спостереження доповідаються командиру.

У доповіді спостерігач, використовуючи місцеві предмети (орієнтири), поблизу яких виявлена ціль, вказує місце розташування цілі та її характер.

Визначення відстані до цілі.

Обчислювання дальності до цілі — важливий фактор спостереження. Дальність до цілі визначається за допомогою приладів, які є у спостерігача, або окомірним способом.

Окомірний спосіб – основний, найпростіший і швидкий, найбільш доступний спостерігачу в будь-яких умовах бойової обстановки. Однак досить точний окомір виробляється шляхом систематичного тренування, що проводиться в різноманітних умовах місцевості, в різний час року і доби.

Щоб розвинути свій окомір, необхідно частіше тренуватися в оцінці „на око” відстаней з обов’язковою перевіркою їх кроками, по карті або яким-небудь іншим способом.

Перш за все, необхідно навчитися уявляти і впевнено розрізняти на будь-якій місцевості у кілька найбільш зручних еталонів відстаней. Починати тренування слід з коротких відстаней (10, 50, 100 м).

Добре освоївши ці дистанції, можна переходити послідовно до великих (200, 400, 800 м).

Вивчивши і закріпивши в зоровій пам’яті ці еталони, легко можна порівняти з ними й оцінювати інші відстані.

У процесі такого тренування основну увагу слід звертати на побічні явища, які впливають на точність окомірного способу визначення відстаней:

• більші предмети здаються ближче дрібних, що знаходяться на тій же відстані;
• більш близько розташованими здаються предмети, видимі різкіше і чіткіше, тому:
• предмети яскравого забарвлення (білого, жовтого, червоного) здаються ближче, ніж предмети темних кольорів (чорного, коричневого, синього);
• яскраво освітлені предмети здаються ближчими слабко освітлених, що знаходяться на тій же відстані;
• під час туману, дощу, в сутінки, похмурі дні, при насиченості повітря пилом спостережувані предмети здаються дальшими, ніж в ясні сонячні дні;
• чим різкіше різниця в забарвленні предметів і фону, на якому їх можна побачити, тим більше зменшеними здаються відстані до цих предметів, наприклад, взимку снігове поле „наближає” більш темні предмети;
• чим менше проміжних предметів знаходиться між оком і предметом, який знаходиться під наглядом, тим цей предмет здається ближче, зокрема:
• предмети на рівній місцевості здаються ближче, особливо скороченими здаються відстані, які визначаються через великі відкриті водні простори, протилежний берег завжди здається ближче, ніж насправді;
• складки місцевості (яри, лощини), що перетинають вимірювану лінію, зменшують відстань;
• при спостереженні лежачи предмети здаються ближче, ніж при спостереженні стоячи.

При спостереженні “знизу – вгору”, від підошви гори до вершини, предмети здаються ближче, а при спостереженні зверху — вниз-далі.

Для наближеного визначення відстані спостерігач може застосовувати такі дані, наведені у табл. 1.

Визначення відстані до цілі за кутовими розмірами.

Визначення відстані до цілі за кутовими розмірами можливе, якщо відома спостережувана лінійна величина (висота, ширина або довжина) предмета, до якого визначається відстань. Спосіб полягає у вимірюванні кута в тисячних, під яким видно цей предмет.

Тисячна є 1/6000 частиною кругового горизонту, що збільшується в ширину прямо пропорційно збільшенню дистанції до точки відліку, якою є центр кола.

Потрібно запам’ятати, що тисячна на відстані:

100 м = 10см; 200 м = 20 см; 300 м = 30 см; 400 м = 40 см і т.д.

Знаючи зразкові лінійні габарити цілі, або орієнтира в метрах і кутову величину цього об’єкта, можна визначити відстань, використовуючи формулу тисячної:

1000 – постійна незмінна математична величина, присутня завжди в цій формулі;

У – кутова величина цілі, тобто, скільки однотисячних поділок за шкалою оптичного прицілу або іншого приладу займає ціль;

В — метрична (тобто в метрах) відома ширина або висота цілі.

Навчання військовослужбовця-спостерігача такому методу доцільно проводити безпосередньо на місцевості.

Метричні параметри деяких об’єктів наведені в табл. 2.

Шкали наявних на озброєнні відкритих прицілів, оптичних прицілів і оптичних приладів відградуйовані в тисячних і мають ціну поділки: