Хосе Амеал: як я пережив епідемію "іспанки" у 1918 році

Але цікавий чотирирічний хлопчик – у сім'ї його називали Пепе – все одно виглядав з вікна на вулиці Луарки, рибальського містечка на північному узбережжі Іспанії.

"Так багато мертвих", – згадує Хосе Амеал осінь 1918 року. Саме тоді він захворів на "іспанку".

Епідемія забрала тоді життя щонайменше 50 млн людей у ​​всьому світі.

103-річний Хосе Амеал все ще живе у рідній Луарці. Він вважається найстарішим мешканцем Іспанії, який пережив цей вид грипу в країні, яка дала назву хвороби.

Американська "іспанка"

Згідно з недавніми дослідженнями, епідемія цього грипу могла розпочатися в США ще в перші місяці 1916 року, а до Європи її принесли американські солдати, відправлені на Першу світову війну.

Втім, де б не зародилася хвороба, в антисанітарних умовах окопів і армійських польових таборів поширилася вона зі швидкістю лісової пожежі.

Автор фото, Getty Images

У країнах, що воюють, новинам про епідемію заважали поширюватися, щоб не деморалізувати населення і не пропонувати ворогові чудову тему для пропаганди.

Перші повідомлення про хворобу пролунали в нейтральній Іспанії, можливо тому вона й отримала свою назву.

"Це рідкість - знайти друга або родича, який ще не захворів на "іспанку" або не переніс її", - повідомляє матеріал, що вийшов в іспанській газеті ABC у травні 1918 року.

Підпис до фото, В Іспанії, на відміну від країн, що воювали у Першій світовій, новинам про хворобу не заважали поширюватися

Хосе Амеал пам'ятає, як його лікували інгаляціями парів водоростей та листя евкаліпту.Він каже, що ті, хто одужав у Луарці, багатьом зобов'язані доктору Дону Сеферіно, який доглядав хворих безкоштовно.

Похоронні процесії в Луарці прямували вгору пагорбом до церкви святого Сантьяго в Рібадесімі. Невдовзі після епідемії церкву закинули – боялися, що поховані на цвинтарі при церкві тіла можуть спричинити нову епідемію.

У 1918-1919 роках у Луарці померло близько 500 чоловік, це чверть всього населення міста.

Автор фото, Getty Images

Що "іспанка" зробила з Іспанією

До того, як потрапити до Іспанії, хвороба вже вирувала у Франції та США: в Іспанії хворобу називали французьким грипом, тому що вірус, як підозрюють, поширили французькі робітники-мігранти.

Хвороба почалася у центральній та південній Франції, неподалік лінії фронту та військових таборів Першої світової.

Технічний прогрес сприяв епідемії: за допомогою залізниці вірус поширився разом зі своїми носіями в Португалії та на півдні Іспанії - в Андалусії, а потім і в інших областях Іспанії.

• Спалах "іспанки" у 1918-1919 роках вважається наймасовішою пандемією грипу за всю історію людства.
• Тоді заразилося близько 550 мільйонів (це 29,5% всього населення земної кулі). Загинули приблизно 10-20% усіх хворих.
• Внаслідок епідемії загинуло більше людей, ніж у Першій світовій війні.

Вірус, який згодом отримав назву H1N1, важко вдарив по місцевому населенню. Сам король Альфонсо XIII опинився серед приблизно восьми мільйонів іспанців, уражених вірусом.

Загалом у країні тоді проживало трохи менше 21 мільйона людей. Доступ до ліків та медичної допомоги був тоді дуже обмежений, і щонайменше 260 тисяч людей загинули.

По всій Іспанії закінчилися труни, мертвих складали штабелями, а церква створила спеціальну вкорочену версію заупокійної меси.

Церквам заборонили дзвонити в дзвони померлими, щоби не лякати живих. Мер Барселони зажадав допомоги армії у транспортуванні та похованні тіл, оскільки працівників міських служб теж косила хвороба.

Але Пепе та семеро його молодших братів і сестер пережили пандемію.

"У нього хороша спадковість, тому він витримав, - каже його зять Марино Гуардадо. - Пепе був єдиною дитиною, яка на той момент жив у будинку дядька. Можливо, тому він єдиний із них і підхопив грип".

Четверо братів та сестер Хосе Амеала ще живі. У травні його брат Маноло стане другим членом сім'ї, який дожив до 100 років.

В'язень громадянської війни

На "іспанці" нещастя Хосе Амеала не скінчилося. У 1939 році, наприкінці громадянської війни в Іспанії, франкісти, що перемогли, відправили його в концтабір під Мадридом.

Його зять розповідає, що Хосе Амеал зміг втекти звідти, віддавши охоронцю-марокканцю свій годинник, а потім йшов пішки 20 миль до Мадрида, де на нього чекала його перша дружина Ізабель.

"Він не любить розповідати про війну. Каже, там було стільки страждань та нещастя, що він не хоче цього пам'ятати", - пояснює Маріно Гуардадо.

Після війни Хосе двадцять років жив у Мадриді, працював таксистом та шофером біля тореадорів. Потім він повернувся до рідної Луарки і відкрив там бар.

Від першої дружини у нього народилося двоє синів. У 1951 році дружина померла, а в 1955-му він знову одружився - з жінкою молодшою ​​за нього на 11 років. У них народилися дві дочки.

"Він у гарній формі - щодня спускається до бару на першому поверсі свого будинку, щоб побачитися з друзями", - розповідає Гуардадо.

Сам Хосе має намір дожити до 110 років, але не довше. "Далі навіщо?" - каже він.

Хосе Амеал прожив напрочуд довге активне життя, особливо з огляду на те, що той чотирирічний хлопчик, який лежав з "іспанкою" в ліжку і з такою цікавістю спостерігав через фіранку за нескінченними похоронними процесіями, легко міг це життя повністю пропустити.