інжир цвіте

Інжир цвіте

Цвіте і плодоносить: Закладання квіткових бруньок триває з травня по жовтень. Цвітіння відбувається всередині суцвіть, запилюють маточкові квітки маленькі (розміром в 2,5 мм) оси-бластофаги. Існують безліч самоплідних сортів інжиру, без запилення утворюють партенокарпічні плоди.

Де краще посадити інжир?

Вибір місця для посадки Рослина добре росте на супіщаних і суглинних ґрунтах, на кам'янистих ґрунтах. Важливо підібрати для інжиру максимально освітлене місце. При нестачі сонця пагони рослини витягуються, зав'язі всихають, їх кількість зменшується. Небажано притінення рослини навіть на кілька годин в день.

Як часто поливати інжир?

Раз в 2 тижні необхідна підгодівля органічними добривами. Поливати інжир потрібно регулярно, у міру просихання грунту, але і застою води в піддоні допускати теж не можна.

Чому інжир скидає плоди?

Спекотного літа для зав'язування плодів та накопичення достатньої кількості корисних речовин для зимівлі, інжир потребує рясних, майже щоденних поливів, за нестачі води рослина скидає плоди. Після посухи кущ швидко відновлюється.

Інжир — користь свіжого і сушеного інжиру, як їсти інжир, … Інжир має високий вміст натуральних цукрів, мінералів і розчинних волокон. Мінеральний склад включає калій, кальцій, магній, залізо і мідь, і є хорошим джерелом антиоксидантів, вітамінів, А і К, які сприяють здоров’ю і гарному самопочуттю. 100 г свіжого інжиру містять 43 калорії, … See more

Інжир

Інжи́р, фі́гове де́рево, фі́га, смоківни́ця, смо́ква (Ficus carica) — субтропічна листопадна рослина роду фікус (Ficus).

Зміст

Ареал [ ред. | ред. код ]

Інжир поширений у країнах Середземномор'я та на Близькому Сході. У Середній Азії, на Кавказі і в Криму це дерево вирощують у відкритому ґрунті як цінну плодову культуру, що дає винні ягоди. Є свідчення про культивування в Полтавській,

Дніпропетровській^[1], Запорізькій^[2], Сумській^[3], Закарпатській^[4] та Івано-Франківській^[5] областях.

Квітки та суцвіття [ ред. | ред. код ]

Квітки маленькі, одностатеві, з довгими стилодіями у маточкових квіток. Формули квіток: ∗ P C a ( 5 ) A 3 ( 3 _ ) \;_\;A_<3(<\underline <3>>)>> > та ∗ P C a ( 5 ) G ( 2 _ ) \;_\;G_<(<\underline <2>>)>> >

Суцвіття за виглядом схожі на грушу з дірочкою на верхівці. Суцвіття — сиконій. Сиконії всередині порожнисті, а квітки сидять на їх внутрішніх стінках. У кожному суцвітті зав'язуються і чоловічі, і жіночі квітки. На одних деревах жіночі квітки не плодоносять, і рослина виходить чоловічою, на інших — чоловічі квітки перетворюються на лусочки, і такі особини функціонують як жіночі. Сиконії, які розвиваються на чоловічих деревах, називають капріфігами. Вони менші за розміром, ніж жіночі, і залишаються твердими, поки не впадуть.

У капріфігах відкладають яйця крихітні оси-бластофаги (Blastophaga psenes). Комахи, що завершили свій розвиток, вилазять із суцвіття, забруднені пилком, і летять до жіночих сиконіїв. Так відбувається запилення інжиру. Сучасні сорти нерідко обходяться без запилення, але розмножувати їх доводиться саджанцями і корінцями.

Плоди [ ред. | ред. код ]

Супліддя інжиру покриті тонкою шкіркою з дрібними волосками. На верхівці супліддя розміщене вічко, прикрите лусочками. Супліддя інжиру мають дуже багату кольорову гаму — від жовтого до чорно-синього кольору. Все залежить від сорту. Проте частіше трапляються жовто-зелені супліддя. Формою вони скидаються на грушу, а розмірами — на волоський горіх або навіть удвічі більше. Нестиглі супліддя містять їдкий молочний сік, тому вони неїстівні. У супліддях є багато крихітних плодів — що за морфологічним типом є паракарпним горішком, на смак вони помірно солодкі. Свіжі плоди інжиру мають до 24 % цукру, а сушені — до 37 %. В них є також органічні кислоти, дубильні речовини, білки, жири.

Плоди інжиру їдять у свіжому, сушеному та консервованому вигляді. Зі свіжих плодів варять варення та джем.

Вирощування [ ред. | ред. код ]

У рослини великі лопатеві листки, що опадають на зиму. У кімнатній культурі вона здатна давати плоди, які частіше дозрівають у кінці літа або восени, іноді навесні. Інжир розмножують зимовими (без листя) і літніми (зеленими) живцями. Зимові живці зрізують з одно- чи дволітніх пагонів і садять рано навесні, до розпускання бруньок, у легку землю. Зелені саджанці садять у кінці весни — на початку літа в пісок і тримають до вкорінення у вологому середовищі під стаканом або іншим скляним укриттям. Улітку тримають на світлих підвіконнях при рясному поливанні, узимку — у прохолодному місці при вельми помірному поливанні, аби лише зовсім не пересохла земля. До трирічного віку щорічно навесні, до початку інтенсивного росту, пересаджують в дерново-перегнійний ґрунт. Дорослі рослини пересаджують через два-три роки в широкий посуд, у важчу землю.

Шкідники [ ред. | ред. код ]

Цікаве [ ред. | ред. код ]

У парфумерії використання аромату інжиру (плодів та листя) започаткувала французька парфумерка Олівія Джакобетті у парфумах Premier Figuier (L'Artisan Parfumeur) та Philosykos (Diptyque). [6]

Див. також [ ред. | ред. код ]

Ашваттха
Список видів роду фікус

Примітки [ ред. | ред. код ]

↑«Выращивание инжира в суровом климате» // блог в youtube «Зеленая планета». Архів оригіналу за 8 жовтня 2020 . Процитовано 14 жовтня 2020 .
↑«Инжир Запорожья часть 1» // блог Ольги Котьонок в youtube. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020 . Процитовано 14 жовтня 2020 .
↑«ИНЖИР. СЕВЕР УКРАИНЫ. УРОЖАЙ 2019», Обзор деревьев инжира 4 октября. Север Украины, Сумская обл. // блог в youtube «Family hobby»
↑«Сам собі господар. Інжир, гранат та ківі» // «Телеканал Sirius». Архів оригіналу за 6 жовтня 2014 . Процитовано 30 вересня 2014 .
↑Інжир прижився на Прикарпатті // Сільські Вісті 19 вересня 2014 року № 104 (19151). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014 . Процитовано 30 вересня 2014 .
↑Olivia Giacobetti et son IXe caméléon. LEFIGARO (фр.) . 20 травня 2009 . Процитовано 4 січня 2023 .

Джерела [ ред. | ред. код ]

Посилання [ ред. | ред. код ]

Смоковниця звичайна // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 404. — ISBN 5-88500-055-7.
СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА[Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
Смоква, смоківниця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1782. — 1000 екз.

Це незавершена стаття про квіткові рослини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її .