Що означають емоції?

Стабільну версію було перевірено 5 лютого 2021. Емоції (від фр. émouvoir — «хвилювання», «збудження») — це біологічно обґрунтовані психологічні стани, що виникають у результаті нейрофізіологічних змін, по-різному пов'язані з думками, почуттями, поведінковими реакціями і ступенем задоволення чи страждання.

Як проявляються емоції?

І Прояви емоцій Емоції виявляються у вигляді емоційних реакцій, станів або стосунків. 1. Емоційні реакції. Емоційні реакції— посмішка, сміх, плач, лють, страх, схвильованість, імпульсивність дії або повна нерухомість — тісно пов'язані з подіями, що їх зумовили. Кеш

Що відноситься до такої емоції як тривога?

Тривога – емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов'язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривога може носити як конструктивний (мобілізуюча ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча особистісна тривожність) характер.

Емоція — Вікіпедія Емоції (від фр. émouvoir — «хвилювання», «збудження») — це біологічно обґрунтовані психологічні стани, що виникають у результаті нейрофізіологічних змін, по-різному пов'язані з думками, почуттями, поведінковими реакціями і ступенем задоволення чи страждання. До теперішнього часу … See more

Емоції і почуття

ЕМОЦІЇ - особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.

Види емоцій

Примітивні (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Вищі - переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.

Позитивні - емоції, що пов'язані із задоволенням потреб.

Негативні - емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.

Стенічні - емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.

Астенічні - емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб'єкта.

Властивості емоцій

Полярність - вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення - незадоволення; радість - горе; любов - ненависть).

Інтегральність - домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв'язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.

Амбівалентність - одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).

Інтенсивність - властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Активність - здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.

Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями - пересічними чи життєво важливими - вона викликана, а також від того, в якому зв'язку між собою перебувають ці явища.

Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам'яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші - печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість - все це прояви суб'єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. Отже, емоції - це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні - негативні.

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, - необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання - вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення (рнс.8.1).

Почуття - одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.

Тварини не мають почуттів. Емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. У тварин виникнення емоцій пов'язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.

Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:

• 1) задоволення (приємне переживання);
• 2) незадоволення (неприємне переживання);
• 3) подвійне (амбівалентне);

Рис. 8.1. Людське обличчя здатне виразити і (радість, гнів, сум, здивування, огида, стп

4) невизначене ставлення до дійсності. При цьому людина перебуває в сильному напру: ному стані.

фізіологічною основою функціонування найпрост центрів, розміщених у нижніх відділах головного мо: що підкіркові центри є центрами складних безумовнії та інших; водночас вони є і фізіологічним підгрунтян

Дані досліджень останніх років показали, що є емоцій становлять ретикулярна формація, яка активі центри, розміщені в гіпоталамусі, таламусі, лімбічн:

Емоційні переживання супроводжуються вирази: Дарвіна, є рудиментами доцільних інстинктивних ру певному етапі розвитку тваринного світу виявилися вання тварин до навколишнього світу, що постійно з

Згідно з теорією фізіолога Кеннона, емоції, мобілі його у стан готовності до витрачання енергії. Споч* як наслідок, - зміни в організмі.

Джеймс і Лан ге побудували периферійну теорію ■ усвідомлення тілесного збудження, яке виникає після чатку виникають зміни в організмі, а згодом сама ем

Згідно з інформаційною теорією П. В. Симонов;

ношення між величиною потреби та оцінкою здатності її задоволення в ситуації, що склалася.

Ін - інформація, необхідна для задоволення потреби;

Іі - інформація існуюча (якою суб'єкт володіє).

У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни нс лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається почуттєва сфера особистості. Як бачимо, тут нс треба вивчати почуття спеціальними психологічними методами, вони зрозумілі кожному з нас. Та чітко виявлені зовнішні почуття у дітей не завжди мають такий самий вияв у дорослих людей. Дитині, наприклад, властиві невизначеність, невиразність, надзвичайна нестійкість - лабільність емоцій. Протягом одного дня у неї можна спостерігати багато переходів від жвавості, життєрадісності до пасивності, смутку, від радості до похмурої вередливості. Така лабільність особливо яскраво виявляється в ранньому дитинстві. З роками помічається все більша стійкість почуття, формування переважаючого настрою.

Медичному працівникові, особливо для його професійного успіху, дуже важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання пацієнта.

У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання (страх, настрій, пристрасть, афект тощо), які різняться за специфікою перебігу і впливу на її діяльність.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, рясне потовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються прирізних психічних захворюваннях (фобії).

Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей; задоволена чи незадоволена вона своєю роллю в сім'ї і на роботі. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

У першому випадку навколишня дійсність сприймається в рожевому світлі, в другому - уявляється в темних тонах.

Настрій до певної міри залежить і від фізичного стану людини. Нездужання, сильне стомлення, недосипання пригнічують настрій, тоді як міцний сон, здоровий відпочинок, фізична бадьорість сприяють піднесеності настрою.

Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім'я порятунку людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі. Так, всесвітньо відомий епідеміолог Д. С. Самойлович випробував на собі запобіжні щеплення проти чуми. Академік Д. К. Заболотний, також епідеміолог, дію створеного лікарського препарату чи нового профілактичного засобу передусім перевіряв на своєму організмі. Досліди на собі також проводили бактеріолог І. О. Деминський, який присвятив своє життя боротьбі з чумою, видатний російський терапевт М. Я. Мудров та багато інших учених.

Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішній органів. В основі афекту лежить стан внутрішнього конфлікту, породженого суперечностями між вимогами, що висуваються до людини, і можливостями їх виконати. Афект розвивається у критичних умовах, коли людина нс здатна знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіваних ситуацій.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад, незначною образою. Як правило, патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв'язки між окремими словами. Людина практично нс контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати свої вчинки. Вона може образити, скоїти вбивство. Для стану афекту характерне збудження свідомості, під час якого увагу людини цілком поглинають обставини, що склалися до афекту, і нав'язані ним дії. Порушення свідомості може призвести до того, що згодом людина нс буде в змозі згадати окремі епізоди події, що зумовила цей афект, а в результаті надзвичайно сильного афекту можлива непритомність і повна амнезія.

Ставлення людини до оточуючих може бути різне, але завжди воно має емоційне забарвлення.

Ставлення однієї людини до іншої може виражатися у прихильності, ворожості, неприязні, ненависті тощо. Зрада коханої людини може надовго вивести з нормального емоційного врівноваженого стану. При цьому мають значення особистісні якості суб'єкта. Заздрість і ворожість, які виникли спочатку ситуативно, можуть при постійному внутрішньому дискомфорті перерости у стійку рису особистості. На ґрунті ненормальних міжособистісних стосунків і особистісних якостей можуть виникати різні порушення нервової системи і психіки. З другого боку, різні психічні і соматичні хвороби зумовлюють зміни в емоційній сфері.

Вищі почуття - моральні, інтелектуальні, естетичні - часто порушуються при психозах. Так, порушення стичних почуттів може виявитися у злодійстві, інтелектуальних - у зниженні рівня критичності тощо. Зазвичай хворі не помічають абсурдних висловів у своїх творах, не завжди розуміють логічні операції, здійснювані іншими людьми. Відомі випадки втрати естетичного почуття, здебільшого це трапляється серед осіб, які знають і люблять мистецтво. Вони втрачають інтерес до всього без будь-яких зовнішніх впливів. Порушення естетичного почуття може виникнути в будь-якої людини. Порушення вищих почуттів можуть зумовити не лише неправильне виховання особистості, а й органічні зміни мозку. В нормі емоційне обличчя людини може змінюватися залежно від віку.

Нестійкість, вразливість психіки підлітка, підвищена чутливість до слів старших осіб загальновідомі. Разом з тим у похилому віці емоції стають більш лабільними, настрій, як правило, частіше знижений, підвищена чутливість на малозначні подразники.

Соціально-психологічні фактори істотно впливають на здоров'я і тривалість життя. Так, довгожителі завжди справляють враження людей, задоволених життям. Вони вміють знаходити навколо себе цікаві явища, які викликають позитивні емоції. Особливу роль відіграє почуття своєї необхідності людям; його треба ретельно підтримувати, тому що, як показує досвід, це сприяє збереженню життєвого тонусу, психічної рівноваги, впевненості у своїх силах. Немає сумніву в тому, що позитивні почуття справляють благотворний вплив на людський організм у цілому.

Доведено також, що позитивні емоції сприятливо впливають на перебіг захворювання, пробуджують інтерес до життя, мобілізують сили для боротьби з недугами, а негативні можуть погіршити стан і спричинити ускладнення окремих захворювань.

Емоційні стани людини постійно змінюються. їх можна подати у вигляді кривих, де проявляються напруга, збудження, незадоволення (рис. 8.2).

Внаслідок дії різних негативних подразників - моральних (нанесення образи), фізичних (поранення, удар) - у людини може виникнути гнів. Почуття гніву супроводжується намаганням завдати страждань комусь. Гнів і страх, про який ішлося вище, суттєво різняться між собою. Якщо почуття страху цілком пов'язане із стражданням, то почуття гніву є мішаним. Людина відчуває страждання від заподіяної шкоди, але одержує задоволення від бажання завдати страждання іншій. Гнів має зовнішнє виявлення, підносить тонус м'язів, передусім мімічних, діяльність органів дихання та кровообігу. У стані гніву в людини спостерігається ослаблення вольового і розумового контролю над свідомістю й своєю поведінкою. У зв'язку з цим не слід приймати рішення у стані гніву.

Позитивним видом емоцій є радість - внутрішній глибокий стан (власне радість) і зовнішня форма, що виражається сміхом і жвавими діями (веселість). Радість сприяє

Рис.8.2. Типова динаміка змін емоційних станів

правильному перебігу фізіологічних функцій організму, при радості легко, вільно дихається, людина почуває себе впевнено і бадьоро.

Радісний стан спричиняють різні обставини, пов'язані з діяльністю, станом здоров'я, взаєминами в колективі, успіхами близьких і рідних людей. Радість та інтенсивність радості залежать від особливостей суб'єкта.

Протилежними за своїм змістом є такі емоційні переживання, як печаль, смуток, скорбота. Здебільшого вони виникають у зв'язку з неуспіхом особистості або втратою близьких людей, тобто подіями, оцінюваними особистістю як перешкода у здійсненні цілей, сподівань і планів.

Печаль характеризується пригніченим станом, почуттям морального дискомфорту і навіть стражданням. Спостерігається також млявість м'язів, людина бліда, із запал йми очима, рухи і мова сповільнені, тобто печаль має яскраво виражений характер.

Емоції як психічний стан людини

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, - необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання - вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення.

Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:

• задоволення (приємне переживання);
• незадоволення (неприємне переживання);
• подвійне (амбівалентне);
• невизначене ставлення до дійсності.

При цьому людина перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.

У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається почуттєва сфера особистості.

Медичному працівникові, особливо для його професійного успіху, дуже важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання пацієнта.

У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання (страх, настрій, пристрасть, афект тощо), які різняться за специфікою плину і впливу на її діяльність.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції, з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії).

Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім'я врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.

Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх органів.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад незначною образою.

Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та хворого складається із чотирьох головних компонентів:

Підтримка - одна із найважливіших умов правильних взаємин лікаря і хворого. Підтримка у цьому випадку означає прагнення лікаря бути корисним для хворого. Одначе це не означає, що лікар повинен взяти на себе всю відповідальність за стан здоров'я і настрій хворого. Тут повинні допомагати й сім'я та близькі друзі хворого. Однак головні ресурси, вірогідно, приховані у самому хворому, їхнє повне розкриття й використання стане можливим, якщо хворий усвідомить: лікар прагне допомогти, а не намагається примусити. Таким чином, лікар відповідає за моральну підтримку хворого, тобто активізує роль хворого у лікувальному процесі.

Ефективність насамперед залежить від самого бажання хворого одужати і, нарешті, від його впевненості в успіху. Згода хворого на активну участь у лікувальному процесі провіщає сприятливий результат.

Розуміння хворого з боку лікаря - це підґрунтя, на якому закріплюється довіра, адже хворий переконується, що його скарги зафіксовані у свідомості лікаря і він їх активно осмислює. Розуміння може бути виражене і невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо. Тон та інтонація здатні демонструвати як порозуміння, так і відстороненість, незацікавленість. Якщо хворий переконується у нерозумінні і небажанні зрозуміти, то він автоматично перетворюється з помічника лікаря на його супротивника. Невиконання лікарських рекомендацій може бути єдиною ознакою того, що хворий не впевнений у зацікавленості лікаря його конкретним випадком, у бажанні лікаря вникнути в ситуацію і розібратися професійно. Взаємини лікаря і хворого заходять у безвихідь.

Повага передбачає визнання цінності хворого як індивіда і серйозності його тривог. Ідеться не тільки про згоду вислухати людину, головне - продемонструвати, що її слова є вагомими для лікаря: необхідно визнати значущість подій, які мали місце в житті хворого, і особливо тих, що становлять інтерес з погляду лікаря-професіонала.

Доцільно буває похвалити хворого за терпіння, за скрупульозне виконання ваших призначень. Якщо хворий показав вам результати своїх аналізів, рентгенограми тощо, покажіть, наскільки корисною виявилася ця інформація, тоді у такий спосіб виникне позитивний зворотний зв'язок.

Однією з найнебезпечніших і деструктивних звичок лікаря є здатність до принизливих щодо своїх пацієнтів зауважень. Хворий, який випадково почув, як лікар насміхається з нього у колі друзів, мабуть, ніколи цього не забуде і не пробачить. Аналогічна ситуація може виникнути під час збирання анамнезу, коли лікар постійно робить зауваження з приводу неточних висловлювань (формулювань) хворого, супроводжує зауваження відповідною незадоволеною мімікою обличчя, "нервовими" рухами рук.

Співчуття - ключ до співпраці між лікарем та хворим. Необхідно вміти поставити себе на місце хворого, подивитися па світ його очима. Співчуття - це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчувати - значить відчувати іншого всім своїм єством. Співчуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли хворий заговорить.

Лікар повинен терпляче слухати хворого, навіть коли він повторюється. Співчуття можна висловити досить просто, поклавши руку на плече хворого, що створює певний позитивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємодовіру. Одначе таке ставлення до хворого зовсім не означає "панібратства" або "вседозволеності". Певна "дистанція" між лікарем та хворим повинна завжди витримуватися, що на певному часовому відрізку взаємин буде гарантувати лікарю збереження свого авторитету й гідності.

Порушення емоцій

Патологічна зміна емоцій виявляється по-різному: депресією, апатією, емоційною лабільністю тощо. Депресія - афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном. Супроводжується пригніченим настроєм, мислительною і руховою загальмованістю. Хворі на депресію охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише негативні відтінки.

Маніакальний синдром - це стан, протилежний за емоційним фоном депресії. Характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і прискореним темпом мислительної діяльності.

Так, ейфорія означає піднесений настрій, стан вдоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам.

Дисфорія - пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії.

Амбівалентність почуттів - неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об'єкта, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія - стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та послабленням спонук. Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для хворих на шизофренію.

У клініці спостерігаються й Інші хворобливі зміни емоційного стану, такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції - перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів.

При порушенні емоцій особливої уваги потребує депресія. Хворі на депресію прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто в таких хворих можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.

При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим у лікарні, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для медичних працівників.