Який мох не має ризоїдів?

«сфагнус». Багаторічний одно- і дводомний болотний мох. Сфагнові мохи утворюють суцільний, хиткий, товстий, м'який, пухкий килим (дерновину) від світло-зелених до бурих або червонуватих відтінків. Ризоїдів не має.

Що таке Ризоїди у папороті?

Ризо́їди (від грец. ῥίζα — корінь і εἶδος — вид) — ниткоподібні утворення, які слугують для прикріплення до субстрату та живлення у водоростей, мохів, лишайників, заростків Moniliformopses, деяких грибів.

Яку будову мають мохи?

Рослина моху складається з єдиного нерозгалуженого стебла, густо вкритого спірально розміщеними листками. На верхній частині, на яку потрапляє світло, стебло та листки зелені, на нижній – жовто-бурі.

Допоможіть будь ласка! Чи є у моха: корінь, стебло, листок, … Ризо́їди (від грец. ῥίζα — корінь і εἶδος — вид) — ниткоподібні утворення, які слугують для прикріплення до субстрату та живлення у водоростей, мохів, лишайників, заростків Moniliformopses, деяких грибів. Ризоїди функціонально аналогічні до коріння: слугують для закріплення рослини на субстраті та всмоктування з нього розчинів поживних речовин. Але на від…

Ризоїди

Ризо́їди (від грец. ῥίζα — корінь і εἶδος — вид) — ниткоподібні утворення, які слугують для прикріплення до субстрату та живлення у водоростей, мохів, лишайників, заростків Moniliformopses, деяких грибів. Ризоїди функціонально аналогічні до коріння: слугують для закріплення рослини на субстраті та всмоктування з нього розчинів поживних речовин. Але на відміну від коренів, ризоїди не мають тканин.

У водоростей являють собою виріст нижньої частини талому.

Слід відрізняти ризоїди від гаптерів, які слугують лише для прикріплення до субстрату та мають кілкоподібну форму.

Література [ ред. | ред. код ]

1. Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978. (рос.)
2. Биология. Современная иллюстрированная энциклопедия. Гл. ред. А. П. Горкин; М.: Росмэн, 2006. (рос.)
3. Геологический словарь : в 2 т. / гл. ред. К. Н. Паффенгольц. — 2-е изд., испр. — М. : Недра, 1978. (рос.)
4. McCune, B. & Geiser, L. Macrolichens of the Pacifica Northwest. 2nd Edition., Oregon State University Press. 2009. (англ.)

Це незавершена стаття з альгології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Мохоподібні

Мохоподібні — надвідділ Bryobionta, включає відділи: печіночники — Marchantiophyta, мохи — Bryophyta і антоцеротовидні — Anthocerotophyta вищих несудинних рослин, у життєвому циклі яких переважає статеве покоління — гаметофіт. У світі понад 18150 видів (за даними Boiko M.F. The Second Checklist of Bryobionta Of Ukraine, 2014): Marchantiophyta — 5000 видів, Bryophyta — 13000, Anthocerotophyta — 150). В Україні на 2014 р. нараховувалося 849 видів мохоподібних представників 256 родів 83 родин 29 порядків 8 класів 3 відділів. Важливою спільною рисою є переважання в життєвому циклі гаплоїдного покоління (гаметофіта).

Раніше ця група розглядалася як єдиний таксон, але через парафілетичність зараз поділена на такі відділи:

Маршанціофіти - Marchantiophyta. Більшість мають вигляд облистненого пагона, менше — у вигляді пластинчастої або стрічкоподібної слані. Слань дихотомічно розгалужена або округла, лопатева, інколи у вигляді округлих розеток, або рослини з двома рядами бокових (спинних) різної форми листків, знизу стебла буває ще один ряд (черевних) листків — амфігастріїв, які відрізняються від бокових за розмірами і формою. Слань з однакових клітин або диференційована на основну, яка може бути вкрита одним-трьома шарами епідермісу, часом з олійними тільцями, і асиміляційну тканину, з повітряними камерами, які відкриваються зверху продихами. На слані часто є різноманітні волоски і щетинки, з спіднього боку є одноклітинні ризоїди та черевні луски. Листки з одного шару клітин, без жилки. Коробочка спорогона без колонки і перистома [1] Найвідоміший представник- маршанція звичайна. [[Файл:Печіночний мох Marchantia polymorpha.jpg|міні|Маршанція звичайна. Відділ розділено на три класи: 1. Клас Гапломітріопсиди — Haplomitriopsida. 2. Клас Маршанціопсиди — Marchantiopsida. 3. Юнгерманіопсиди — Jungermanniopsida.

Мохи (Bryophyta). Це листкостеблові рослини з простими або розгалуженими округлими стеблами (каулідіями), три-, багаторяд¬но улистнені, без черевних листків — амфігастріїв, листки не бувають розділеними на лопаті, з жилкою або без жилки. Листкорозміщення спіральне або дворядне. Ризоїди одно- або багатоклітинні, рідше вони відсутні. Добре виражена протонема. Гаметангії — архегонії і антеридії, а також спорогон можуть розташовуватися на верхівці головного пагона або потужних галузок — акроспорогонні мохи або верхоспорогонні мохи, а можуть — на верхівці дуже вкорочених брунькоподібних бокових галузок перисторозгалуженого пагона — плевроспорогонні мохи або бокоспорогонні мохи (Бойко, 1992). Між ними розташовуються парафізи, короткі стерильні нитки. Терміни «верхоплідні» та «бокоплідні» мохи, які часто вживаються досі, не відповідають у мохів змісту понять, тому повинні бути рішуче відкинуті. Спорофіт (спорогон) не самостійний, знаходиться на листкостебловому гаметофіті (гаметофорі), має ніжку зі стопою з присоскою (гаусторією) та спорангій (коробочку) з колонкою, перистомом. Коробочка відкривається кришечкою, рідше коробочка без кришечки, деякі бріофіти мають коробочку, яка відкривається чотирма щілинами. Коробочка вкрита ковпачком, який може бути різноманітним за формою.

Відділ ділиться на класи: Такакіопсиди (Takakiopsida); Сфагнопсиди (Sphagnopsida); Андреєопсиди (Andreaeaopsida); Андреєобріопсиди (Andreaeobryopsida); Едіподіопсиди (Oedipodiopsida); Політріхопсиди (Polytrichopsida); Тетрафідопсиди (Tetraphidopsida); Бріопсиди (Bryopsida).

Антоцеротофіти — Слань має вигляд розпростертої на субстраті лопатевої розетки, з простою, не диференційованою на тканини будовою, з кількох шарів клітин. На нижньому боці з численними ризоїдами, що мають гладенькі стінки, черевних лусок немає. Клітини мають хроматофори з піреноїдами. Спорогон у вигляді рогоподібного виросту, розкривається двома стулками. Клітини слані майже всі однакові, тобто не диференційовані на окремі тканини і органи. Слань у деяких видів має схізогенні порожнини, наповнені слизом, де поселяються колонії носток (ціанобактерії). Матеріали сучасних філогенетичних досліджень показали, що найтісніше антоцеротофітові споріднені з судинними рослинами — трахеофітами. В Україні трапляються Anthoceros agrestis, Anthoceros punctatus, види роду Phaeoceros. Класифікація антоцеротофітів основана на мультигенній послідовності. Відділ розділяють на два класи. Клас Лейоспороцеротопсіди — Leiosporocerotopsida та Клас Антоцеротопсіди — Anthocerotopsida.

Зміст

Різноманітність [ ред. | ред. код ]

Моохоподібні ми можемо знайти всюди, але найбільше мохоподібних у регіонах із помірним та холодним кліматом. Мохоподібні дуже залежать від води, оскільки не адаптовані до випаровування. Найбільше видове різноманіття властиве лісовим екосистемам: епілітні види мохоподібних ростуть на кам'янистих субстратах, епіксили — на гнилій деревині (колодах, пеньках), епіфіти — на живих гілках і стовбурах дерев.

Є мохи, що живуть у воді. Наприклад: плавунчик плаваючий, річія, водник протипожежний.

Існує понад 35-40 тисяч видів мохів. В Україні — 849 (за даними The Second Checklist of Bryobionta Of Ukraine, 2014).

Всі представники групи мохоподібних багаторічні, досить дрібні рослини, висота яких зазвичай становить 10-20 см і лише окремі види — 50 см.

У життєвому циклі мохоподібних переважає гаметофіт. Спорофіт, який у мохоподібних називається спорогоном, представлений звичайно лише коробочкою з ніжкою, яка за допомогою стопи, або гаусторії (від лат. гаустор — той, що п'є), занурюється в тканину гаметофіту. Спорогон недовговічний і існує звичайно один вегетаційний період.

Найпоширинішими є:всюдник пурпуровий , рунянка, торфовикові або сфагнові мохи, річія плавуча, пілезія, чевоностебловик Шребера, прямоволосники, зіркокошик оксамитовий, короткокошик білуватий, головмох сріблястий, аридниця сільська та ін.

Значення мохоподібних у природі та житті людини [ ред. | ред. код ]

У природі мохоподібні відіграють важливу екосистемну роль, зокрема беруть участь у створенні торфу.

Мохоподібні, особливо епіфіти, є добрими біоіндикаторами забруднення повітря [2] [3] .

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑БОЙКО, М. Ф. Ботаніка. Систематика несудинних рослин. 2013, 2019.
2. ↑ Мамчур, Звенислава (1998). Епіфітні мохоподібні м. Львова та його околиць (укр.). Укр. ботан. журн. с. 279–286.
3. ↑ Мамчур, Звенислава (1997). Епіфітні мохоподібні промислових міст Львівської області. с. 22 с.

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Бойко М. Ф. Червоний список мохоподібних України. — Херсон: Айлант, 2010. — 93 с.
• Boiko M.F.(2014). The Second checklist of Bryobionta of Ukraine. Chornomors’k. bot. z., 10 (4): 426-487. doi:10.14255/2308-9628/14.104/2.
• Бойко М. Ф. Українські назви мохоподібних //Чорноморськ. бот. ж. 2015. Т. 11. № 2. С.178-216.
• Бойко М. Ф. (2013). Ботаніка. Систематика несудинних рослин. – К.:Ліра-К. – 276 с.
• Бойко М. Ф. (2019). Ботаніка. Водорості та мохоподібні. (2-е видання, перероблене та доповнене). – К.:Ліра-К. – 276 с.
• Зеров Д. К. Флора печіночних і сфагнових мохів України. Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.
• Мамчур З. Особливості епіфітних бріофітів в умовах урбоекосистем / З. Мамчур, І. Більська // Вісник Львівського університету. Сер. біол. — 2013. — Вип. 61. — C. 125—132.

Посилання [ ред. | ред. код ]

Це незавершена стаття з ботаніки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її .