Хто сказав ці слова про Марусю Чурай на суді ця дівчина не просто так Маруся Це голос наш Це пісня це душа?

Мабуть, найточніше значення легендарної постаті Марусі Чурай для українського народу виразив у романі Іван Іскра: Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш.

Хто говорить вона піснями Виспівала душу?

Де живе упродовж трьох віків… М. Бойко Вона піснями виспівала душу, Вона пісні ці залишила нам, – так говорить про піснетворку ХVІІ століття Марусю Чурай сучасна письменниця Ліна Костенко.

Як будеш так Розношувати душу хто сказав?

Чурай, то так: побачив свою долю, - ось ти, ось я, тепер нас буде двоє. Багатому і діти чорт колише, а бідному і янгол не рідня. Як будеш так розношувати душу, вона, гляди, із совісті спаде.

Пісні Марусі Чурай - Українська література. 8 ... «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа» — цими словами захищає на суді Марусю Чурай закоханий у неї благородний козак Іван Іскра.

„Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа” (за романом Ліни Костенко „Маруся Чурай”)

Серед сучасних українських письменників яскравою зіркою пломеніє ім’я Ліни Василівни Костенко. Її письменницька доля склалася непросто: талановитість перших віршів, любов читачів і… тривале мовчання впродовж багатьох років, адже поезія Ліни Василівни не служила офіційним ідеям та панівним колам, що визначило її сутність як Людини та як Поета. Кредо авторки – писати для народу, про нього, і тому з її творів постають перед нами українці в усій красі й величі таланту. Такими ми їх бачимо в історичному романі у віршах „Маруся Чурай”.

Маруся – головна героїня твору. За переказами, вона жила в Полтаві в 1625-1650-х роках, кохала хлопця Григорія Бобренка й складала пісні. Від своїх батьків дівчина успадкувала гордість, гідність, чесність і красу. Гордій Чурай безстрашно боровся у війську Б. Хмельницького проти польської шляхти й загинув жахливою смертю: йому відтяли голову.

Із легенди відомо, що Маруся отруїла Гриця за зраду. Та чи насправді так було? Ліна Костенко доводить, що любляча, багата душею дівчина не здатна помститися. Моральна краса Марії виявляється у взаєминах із Грицем, якого вона по-справжньому кохала. Вона завжди лишалася вірною йому, вона навіть своєю дівочою честю поступилася, проводжаючи його в останній похід:

…А я вже, Грицю, їден дух з тобою,

Хай ми вже й тілом будемо одне…

І тому, коли Гриць повернувся й обрав Галю Вишняківну, Маруся не змогла йому пробачити, бо в коханні вона була гордою.

Без кохання й пісні дівчина не уявляла свого життя, у них – її сутність і доля. Ця доля розгорталася на тлі важливих історичних подій, пов’язаних із боротьбою українського народу за визволення рідної землі від рабства. Ми захоплюємося мелодійністю та образністю її пісень, хоча багато хто не вірив, що Чураївна могла складати пісні. А скільки прекрасних почуттів лишають ці пісні в серцях українців!

У піснях Марусі Чурай – невичерпна, безмірна любов до свого народу, до своєї землі. У них – біль і тривога за долю України, за життя її захисників. Її пісні співають дівчата, співали козаки, йдучи в похід, їх співають усі, хто здатен відчути неповторну красу української пісні.

В Україні – смерть і руїни, але лунає й пісня. Вона то сумна, то піднесена, а головне – несе надію, що настане час, коли Вітчизна буде славна своїми синами не лише на полі бою, а й у мирному труді. Свій голос до майбутнього додала й наша невмируща, як і сама Україна, Маруся Чурай. Її доля – це доля України, а доля героїв Ліни Василівни Костенко – то її особиста доля.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2023 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Цитатна характеристика героїв історичного роману у віршах "Маруся Чурай"

• "Болить моя головонька від самого чола:
Не бачила миленького ні тепер, ні вчора,
Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся,
А як вийду за ворота, од вітру валюся.
Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються:
Од милого нема людей, од нелюба шлються."
(Маруся про себе)
• "Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.
Коли в похід виходила батава,
Її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні"
(Іван Іскра про Марусю).
• Вона піснями виспівала душу
Вона пісні ці залишила нам
(Іван Іскра про Марусю)
• Я-навіжена.Я-дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.
(Маруся про себе)

• Ця дівчина… Обличчя, з ікон
І ви її збираєтесь карати?!
А що,як інший вибрати закон
Не з боку вбивства,а із боку зради?
(Запорожець захищає Марую на суді)
• — А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?
Кому він ще так знівечив життя?
(Бобренчиха про те, що Гриця отруїла саме Маруся)
• Ну, ті сказали, що Маруся — відьма,
що у Полтаві гіршої нема.
(свідки про Марусю)
• "Котра дівчина чорні брови має,
то тая дівчина усі чари знає".
(Маруся співала про себе)
• Чурай Маруся, що його любила,
любила, справді, вірно і давно,
тоді його із ревнощів убила,
підсипавши отруту у вино.
(свідки про Марусю)

• В ту ніч вона сама його до себе,
розпутниця, обманом затягла.
(Бобренчиха про те, що Гриця отруїла саме Маруся)
• Яка стоїть немов свята та божа.
Ото така вже вдача потайна.
Бо на обличчя з янголами схожа,
але в душі — то чистий сатана.
(Бобренчиха про Марусю)
• не хто ж, а він звів дівчину з пуття.
І то була любов, а не розпуста.
(про те,що саме Гриць знівечив життя Марусі і про те,що в них була справжня любов)
• А все ходив до тої чарівниці,
недарма в річці топлять чарівниць.
(Підкріплює те,що Марусю вважали чарівницею)

Про те, як Маруся хотіла втопитися:
• Брате мій, нарéчений Іваном!
Нащо рятував мене? Біда.

• Дожилась я мукою земною,
що нема й втопитися куди.

• А я все жду. Та не така й біднесенька.
Не думай, Грицю, справді не така.
Бо я чекаю не кого, а месника.
Я ж лицаря чекаю, козака.(Маруся про себе)

• І ми були такі одні,
така печаль нас пов'язала!
Щось надірвалося в мені,
і я йому тоді сказала:

— Якщо загинеш, буду я вдовою.
Чи й ти, не знаю, любиш так мене.
А я вже, Грицю, їден дух з тобою,
хай ми вже й тілом будемо одне.

Я цілувала його віченьки,
аж поки місяць не погас.
Щаслива тобі цяя ніченька,
остання, може, у нас. (Маруся про кохання до Гриця)

• Вже й не співалось. І слова ті самі ж,
а мов не ті, таке щось в них смутне.

Вже й подруги повіддавались заміж,
уже й не кличуть дружкою мене.

Бо я така зробилась, як черниця.
Куди вже там співать про молоду?
Куди вже там ходить на вечорниці,
як я до церкви ледве вже іду?

В тії Марусі що не слово — нáсторч.
Таж там росте на хаті кропива.
Мені таку невістку ані нá оч,
ні нá оч, сину, поки я жива!(Бобренчиха про Марусю)

• Пісні у неї — то велика-туга,
а серце в неї горде і трудне.
Твоя любов до неї — то недуга.
Видужуй, сину, пожалій мене.

Хіба то дівка? То ж таки ледащо.
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з'їхали нінащо,
а з нею геть вже зійдемо на пси.(Бобренчиха про Марусю)

• Які там "Засвіт встали козаченьки"?
А цілий полк співає. Дивина.
Це щось для дівки, сину, височенько.
Не вірю, щоб складала це вона. (Бобренчиха про Марусю)

Гордій Чурай
Гордій Чурай – батько Марусі.
• Був полум'яним патріотом,
• мужнім оборонцем своєї землі.
• Швидкий на розум,
• чистий серцем,
• Чурай не терпів кривди, знущання над людьми.
Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:
• "…пішов у смерть — і повернувся в думі,
і вже тепер ніхто його не вб'є."

Мій батько так не вмів.
Він знав одне — боротись до загину.(Маруся про батька)

• Жили од нас за третім перелазом.
Мій батько співчував йому, невдасі.
Вони іще й парубкували разом,
і поженились десь у одночассі.

Горпина Чураїха:
Матір Марусі була матір'ю по своїй суті,
"матір'ю усьому на землі" (дуже добра та чуйна людина).
Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:
"Тут двоє матерів, твоя і Божа".
• І серед того всього буйноцвіту —
вона одна, зоключена, стара.
І вже ніхто не вернеться ніколи.
І хата вмре. і я вже не прийду.
І лиш на схилах монастирські бджоли
бринять у монастирському саду. (роздуми Марусі про майбутнє матері)

Гриць Бобренко
• "Коли б же я знала, маляра б найняла,
Його біле личко та й намалювала.
Карі оченятка, котрі я любила,
його русі кудрі я б позолотила."

• "Грицю, Грицю, до роботи! —
В Гриця порвані чоботи.
Грицю, Грицю, до телят! —
В Гриця ніженьки болять. "

• "Чом ти мене не послухав, як тобі казала:
"Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала".
Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,
Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш."

• "Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої йдеш."

• А він такий, що він брехать не буде.
Грицько був чесний, не якийсь бабій

• Я мала, люди, сина не розпусника.
Він шанував і хату, і город.

• То те дитя й на ноги зіп'ялося, і розуму дійшло у Чураїв.

• Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму. Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому

• Любив достаток і любив пісні.

• Таке було гарнесеньке хлоп'ятко. Цікаве. А ласкаве, як телятко.

• Загинуть хлопці, то хоча б по-людськи. А як загинув, як загинув ти?

• А в нього ж серце навпіл розривалось. А він Бобренко. Він же не Чурай

• Дражливий став. Ледь що, вже й суперечка

• А я такий, я матір поважаю. Я впоперек їй слова не скажу.

• Та він же в світі отакий один. Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар. І що для нього гроші, мамо? Дим..

• А Гриць Бобренко — з тих, що хочуть жить

• Грицько був красень, очі — як терночки.

• Гриць був інакший. Щирими очима він так дивився приязно на світ! Це, Грицю, що, була твоя личина? Яку ж ти душу приховав під спід.

• І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою.

• Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка,і хтось когось в мені не впізнає

• Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка,і хтось когось в мені не впізнає

• Гриць був інакший. Щирими очима
він так дивився приязно на світ!
Це, Грицю, що, була твоя личина?
Яку ж ти душу приховав під спід?!

Бо ж річ не в тім — женився, не женився,
прийшов, пішов, забув чи не забув.
А в тому річ, коли він так змінився?
Чи, може, він такий і зроду був? (Маруся про Грицька)

• Чи він мені, чи я йому — нерівня.
Нерівня душ — це гірше, ніж майна!

• От ти прийшов з великого походу,
а не приніс ні слави, ні добра.
Сидиш, мовчиш, ні за холодну воду.
Та й не туди, що я уже стара.
Все дивишся, та якось наче здалеку.
Все думаєш, і лікоть на столі.
То все небесні, сину мій, мигдалики.
А треба жити, сину, на землі.(Бобренчиха про сина)

• Коли я йшов, Марусю, у повстання,
я твердо знав, що ти уже моя,
що це любов і перша, і остання,
що не знесе ніяка течія
мене убік. Що я уже нікому,
нікому в світі так не поклянусь.
Що з тих боїв, з таких боїв! —
додому
я вже навіки інший повернусь.
Бо вже таке підняв на свої плечі,
такою кров'ю в битвах освятивсь,
що всі оті домашні колотнечі
мене вже не засмокчуть, як колись.

Мартин Пушкар
• — Ще не старий. І силу мав, і силу
(про ньго потім думу іскладуть.
Мине сім літ – і голову цю сиву
Виговському на списі подадуть)

• Я, як суддя, вважаю особисто,
чи це була отрута, чи дання,
а в кожнім разі це було убивство.

• Пушкар сказав, що так-то воно так.
Не шануватись дівчині негоже.
Але ж і з Гриця добрий був лайдак.
Тут, товариство, дьоготь не поможе.

• — Панове суд! Я вірю цій людині,—
сказав Пушкар.(про слова Якима Шибилиста)

• . Мартин Пушкар додому відпустив
свій полк Полтавський в п'ятдесятім році,
щоб кожен собі добре погостив,
але щоб так — із шаблею при боці

• Той монастир недавно збудували.
Там дзвони є на різні голоси.
Його Пушкар з Іваном фундували,
раніш були ліси там та ліси.

Іван Іскра
• Дівчата кажуть: — Він тебе кохає.—
А я кажу: — Та цур йому, чудний.—
А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.
— Він,— каже,— хитрий,— каже,— потайний.

• В нас на кутку його не люблять наші.
Шляхетний дуже і чолом не б'є.
Він(Грицько) ,— каже,— гордий. З ним не звариш каші.
Він і мовчить, бо дума щось своє.

• Кого в цім ділі шкода, так це Івана Іскру. То — козак.

• Любив же він Марусю, не дай Боже!.

• Той вершник зветься Іскрою Іваном. Йому сьогодні тяжче ніж кому.

• А більш мовчить, не щедрий на слова.

• Не дбав я про славу, не дбав про майно,— я мушу вернутись живий до Полтави, а там хоч і вмерти, мені все одно.

• Ти любиш не цю, Іване. Ти пам'ять свою кохаєш.

• Прощай, Іване, найвірніший друже, шляхетна іскро вічного вогню.

• Про пісні Марусі він високої думки:

Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.
Про наші битви — на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!"
"Таке нещастя хоч кого знеможе.
Це ж можна тут рішитися ума.
Любив же він Марусю, не дай Боже!
• Тепер сидить, лиця на нім нема" (Іван Іскра на суді над Марусею)

Бобренчиха
• —Все, було, невлад,
все їй не так, і чоловік, і хата.
Все щось болить, то груди, то живіт.
Така була висока і цибата,
як чапля з Перещепинських боліт.
Було, не вип'є, бідна, і не з'їсть,—
уся пішла в роботу і у злість.
Така уже зробилась, як Яга.
Все на курей накрикує: "Гай-га!"

• — Щоб у заміжніх погубив підметки?
Чи, щоб пішов до Таці Кисломедки,
котра тягалась бозна-де і з ким!

• —Вони іще й парубкували разом,
І поженились десь у одночассі.
На Дмитра десь. А вже десь на Варвари
прийшов Бобренко, похиливши гребінь:
"Знайшов собі ти дівчину до пари,
а я ускочив під дурного греблю".(доля щлюбу бобренчивдо и)

• —Бобренки, ті не дуже бідували.
Вони в оренду землю віддавали.
У Кривохатках хатка та нова
єдина, може, хатка не крива.

• . лишалася вдовою,
лютіша стала до роботи вдвоє.
Було не вип'є, бідна, і не заїсть,
уся пішла в роботу і у злість,
Така уже зробилась, як Яга.