Де була столиця Монгольської імперії?

Монгольська імперія

Як називається столиця Монголії?

Улан-БаторМонголія / СтолицяУла́н-Ба́тор — столиця та найбільше місто Монголії. Вікіпедія

Кому вдалося об єднати монгольські племена й утворити могутню імперію?

На межі XII і XIII століть об'єдналися численні племена монгольських скотарів, що кочували на величезних просторах Південно-Східного Сибіру, у Забайкаллі. Новоутворене об'єднання союзів монгольських племен, майбутню державу, у 1206 очолив енергійний і здібний політик і воїн Чингісхан.

Каракорум (місто)

Каракору́м (монг. Хар Хорум) — столиця Монгольської імперії в 1220–1260 роках, залишки якої розміщені біля підніжжя Хангайських гір (Монголія) за 320 км на захід від Улан-Батора. Нині — місто, центр сомону Хархорін аймаку Уверхангай. Назва походить від тюркського топоніму навколишніх гір «Каракорум» (букв. «чорне каміння»). Об'єкт світової спадщини ЮНЕСКО.

Місто побудоване 1220 року за наказом Чингісхана як столицю заснованої ним Монгольської держави. У ХІІІ столітті воно було центром торгівлі, мистецтва та релігії для всієї монгольської імперії. Це місто описує фламанський монах Вільгельм (Гійом) де Рубрук, посланець Папи Інокентія IV та короля Франції Людовика IX до хана Мунке.

Місто було засноване у верхній течії річки Орхон за 380 кілометрів на південний захід від сучасного Улан-Батора. На аерофотознімках добре видно руїни міських стін, планування вулиць і залишки кам'яної кладки, за якими можна визначити розміщення споруд. Починаючи з 1948—1949 років та нада́лі, радянсько-монгольська експедиція розкопала частину міста і, як припускають, частину палацу хана Угедея.

Поблизу руїн розміщений монастир Ердене-Зуу.

Зміст

• 1 Будівництво міста
• 2 Історія
• 3 Життя середньовічного міста
• 4 Пам'ятки архітектури
• 5 Розбудова міста
• 6 Цікаві факти
• 7 Ідея відродження столиці
• 8 Археологічні розкопки
• 9 Список ЮНЕСКО
• 10 Див. також
• 11 Галерея
• 12 Примітки
• 13 Посилання

Будівництво міста [ ред. | ред. код ]

Каракорум був збудований у 1220 році поблизу річки Орхон за наказом Чингізхана як столиця Монголії, як місце, де він міг би залишати свою сім’ю на час завойовницьких походів, а також налагоджувати виробництво для оснащення своїх військ. Місто було поділене на квартали, у ньому мешкали торговці й ремісники, представники різних релігій, які, користуючись терпимістю монгольських правителів до чужих вірувань, будували там свої храми та мечеті. [2]

Історія [ ред. | ред. код ]

На початку ХХ століття науковці визначили розташування столиці Чингізхана у верхів’ях річки Орхон у центрі Монголії. Кочова імперія з тимчасовими ставками в юртах, традиційно переміщаючись із місця на місце, створила лиш одне відоме з історичних описів місто – «місто дорогоцінностей» — Каракорум. Саме сюди стікалася військова здобич із золотих та срібних виробів зі всього світу. Історичні хроніки вказують, що кожного дня в місто приходило до 500 верблюдів, навантажених продуктами та товарами. У 2003 році частково був віднайдений палац, що ототожнюється з палацом Угедея, розміри якого виявилися значно меншими, ніж було відомо з описів очевидців. Тим не менше, археологи впевнені, що це таки є палац Удегея, який у 1253 році відвідував Гільом де Рубрук – посланець Людовіка Святого до Великого монгольського хана. При розкопках міста в 1948 році були знайдені написи "Та-хо-лінь" (китайська назва міста) та перські написи «шхер хан балик» (перська назва міста) – на основі цих написів було зроблено припущення про знайдення столиці Чингізхана. Ще один знайдений напис перекладений як: «Каракорум – місце, звідки почалась династія Юань». На думку вчених, стела, на якій був цей напис, встановлена в честь чотирьохлітньої перебудови Каракорума в 1342-1346 рр.
Місто було засновано в 1219 році, будівництво завершилось у 1235 році, а після падіння імперії Юань у 1380 році місто було дощенту зруйноване китайськими військами. З 1263 року столицею Монгольської імперії був проголошений Пекін.
За 161 рік свого існування Каракорум 40 років був столицею Монгольської імперії. Вторгнення китайських військ у 1380 р. й міжусобиці монгольських феодалів сильно зруйнували місто. Протягом наступних 200 років місто неодноразово грабували й палили, тому від старого міста майже нічого не залишилось. На думку істориків, із матеріалів зруйнованих кам’яних будівель Каракоруму в 1586 році було збудовано перший буддійський монастир Монголії – Ердене-Зуу.

Життя середньовічного міста [ ред. | ред. код ]

При розкопках, зроблених на території міста, знайшли квартал ремісників, які спеціалізувалися на металургійному виробництві зброї та амуніції для армії, було також знайдено бронзові втулки для бойових колісниць, ковальські та залізообробні майстерні з десятьма печами для виплавки металів. Хоча місто жило головним чином привізним хлібом та рисом, його оточували щирокі, добре зрошені каналами поля.

Пам'ятки архітектури [ ред. | ред. код ]

Місто багате на пам'ятки архітектури. Одна з найцікавіших – монастир Ердене-Зуу – найдревніший збережений монастир Монголії, заснований у 1586 році на місці казкової столиці Монголії ХІІІ ст. – Каракоруму.

Розбудова міста [ ред. | ред. код ]

Великі будівельні роботи в Каракорумі велися при другому Великому хані Угедеї, третьому сині Чингізхана, що видав указ, згідно з яким кожен з його братів, синів та представників знаті повинен був збудувати чудовий будинок. Територія міста у формі чотирикутника розмірами приблизно 2,5 на 1,5 км була обнесена невеликим муром. Біля великої башти у фортеці стояв палац Угедей-хана – Тумен-амгалан. [3]

Цікаві факти [ ред. | ред. код ]

• За легендою, місто від повеней охороняли 4 гранітні черепахи. Дві кам’яні черепахи збереглися поблизу монастиря Ердене-Зуу. Одну з них можна побачити біля його стін з північно-західного боку, іншу – недалеко в горах на південному сході.
• За свідоцтвами знаменитих європейських мандрівників — Плано Карпіні (1246 р), Вільгельма Рубрука (1254 р) та Марко Поло (1274 р),— Каракорум справляв незабутнє враження; особливо відзначалися блиск ханського палацу Тумен-Амгалана та знамените срібне дерево з чудовим фонтаном, влаштованим перед палацом. Усередині дерева були прокладені чотири труби, що йшли до його верхівки, де закінчувалися відкритими пащами змій. З одної пащі лилося вино, з другої – очищене молоко, з третьої – питний мед, з четвертої – рисове пиво.
• У Каракорум сходилися всі нитки управління великою Монгольською імперією, до нього були прокладені дороги від головних міст сусідніх країн. Особливо добре було налагоджено сполучення на лінії Каракорум – Пекін, що мала 37 поштових станцій, розташованих через кожні 25-30 км.
• У 1220 році тут містилася ставка Чингісхана, де він приймав подарунки від іноземних купців. Якщо хтось із них намагався торгуватися, то хан відбирав увесь товар. Але якщо йому давали багаті подарунки, то розчулений хан платив купцям стільки, що ті їхали додому забезпеченими на все життя.

Ідея відродження столиці [ ред. | ред. код ]

Після того, як у 1990 році Монголія позбавилася значного впливу СРСР, тут почала проявлятися своєрідна форма монгольського націоналізму, центральною фігурою якого є постать Чингізхана. У Монголії навіть була ідея перенести столицю з Улан-Батора в Каракорум до 800-річного ювілею міста, який повинен був відзначатися орієнтовно у 2020 році [4] , проте це так і не сталося.

Археологічні розкопки [ ред. | ред. код ]

Влітку 1889 року експедиція Східно-Сибірського відділу Російського географічного товариства організувала експедицію, очолювану М.М.Ядринцевим, яка й знайшла руїни Каракорума, столиці держави чингизідів. Обстежуючи залишки старовинного міста на правому березі річки Орхон біля стіни буддійського монастиря Ердене-Дзу, Микола Михайлович припустив, що ці руїни і є адміністративним центром давньомонгольської держави. Також тут знайшли кам’яні стели з паралельними текстами китайською та давньотюркською (більш відомою під назвою орхонського рунічного письма) мовами. У 1948-1949 рр під час археологічних розкопок, які проводив С.В.Кисельов, було остаточно вирішено питання про місцезнаходженням міста та підтверджено висновок М.М.Ядринцева. [5]

Список ЮНЕСКО [ ред. | ред. код ]

1971 року руїни Каракорума взято під захист ЮНЕСКО. У 2004 році руїни Каракорума «Долина пам’ятників Орхон» включена у список світової спадщини ЮНЕСКО. 4 червня 2011 року в додині Орхону відкрито музей Каракорума. На його утримання уряд Монголії витрачає значні кошти. [6]

Див. також [ ред. | ред. код ]

Галерея [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Місто ханів (нім.)

Монголи

Монголи — первісно, назва споріднених родів і племен Степу, які в часи Чингізхана ввійшли до складу Монгольської імперії (в деяких джерелах також Татарська, Степова, Ординська тощо) — величезної середньовічної держави, до складу якої входили землі багатьох сучасних країн Європи та Азії, зокрема землі сучасної України, РФ, Казахстану, Узбекистану, Китаю, Індії, Пакистану, Афганістану, Ірану тощо і сформували основу імперської армії і управлінського апарату на завойованих землях, активно залучаючи до розбудови нової держави, сполучаючи у новому світоглядному і культурному контексті багатовіковий релігійний, культурний, військовий, управлінський, політичний і економічний досвід попередніх державних утворень регіону, зокрема Тюркського і Уйгурського каганатів, Хорезму і Персії, Арабського халіфату і царств на теренах сучасного Китаю, князівств у складі Великого Князівства Руського зі столицею в Києві тощо.

За нашого часу до монголів себе відносять близько 10 мільйонів осіб. З них 2,4 мільйона проживають в Монголії, 4,8 мільйона в Автономному районі Внутрішня Монголія КНР, 2 мільйони в інших провінціях Китаю: південні монголи (чахари, хорчини, харачини, ар-хорчини, тумети, джалайти, авга, авганар, чипчини, му-мянгати, аохани, оннюти, дурбен хухет, горлоси, ордосці тощо), халха-монголи, буряти, баргути, ойрати (їх-мянгани, торгути, хошеути, монгори (ту), дунсяни, бонаньці, даури).

Зміст

Історія [ ред. | ред. код ]

У XIII сторіччі монголи на чолі з Чингісханом і двох поколінь його нащадків створили найбільшу за територією імперію у світовій історії. [1] 1640 — загальномонгольський з'їзд, на якому присутні халха-монголи, ойрати і навіть калмики.

У XVII сторіччі землі монгольських народів і самі народи підпали під різну міру залежності від Китаю і Московії. В імперії Цин монголи Внутрішньої і Зовнішньої Монголії мали різні права і втратили можливість вільного спілкування, що призвело до різних відгалужень. Буряти, що опинилися в межах Московії, і калмики вважаються народами, що сформувалися як окремі нації.

Відбуваються значні переміщення і менш явна зміна тотожності. Наприклад, землероби-дагури вирушають із Забайкалля до Маньчжурії, звільняючи землі в районі сучасного Агінського Бурятського округу [2] для заселення кочовиками-бурятами, у свою чергу прагнучими покинути території, що відійшли до Китаю. В результаті цієї хвилі якути поступово витісняються монгольськими племенами значно північніше за район Байкалу.

На початку XX сторіччя після революцій в Китаї і Росії проголошено незалежність Монголії і Туви від Китаю, у складі РРФСР утворені автономні республіки Бурят-Монгольська АРСР і Калмицька АРСР.

Звичаї монголів [ ред. | ред. код ]

• У старі часи двері юрти були повстяними. Господар, запрошуючи гостя увійти, відкидав її правою рукою, лівою ж, зігнувши в лікті, вітальним жестом вказував на вхід.
• Усякий, хто заходить в юрту, перед тим як переступити поріг, застібає одяг на всі ґудзики. Гість, якщо він не мав наміру ночувати в чужій юрті і не отримував на це дозволу, не мав права знімати головний убір.
• Монголи не вітаються за порогом, а роблять це тільки вже увійшовши до житла. · Коли монголи входять до юрти і збираються вийти з неї, вони завжди кланяються святиням батьків.
• Зазвичай господиня наливає гостям чаю. За її відсутності це роблять діти, якщо ж і їх немає, гостей обслуговує сам господар.
• Вважається неприйнятним наливати чай по вінця або наполовину. Треба враховувати, що існує непорушний закон — випивати чай до дна.
• Якщо на стіл ставиться почастунок, то гість спершу простягає ліву руку, повертає долоню догори і середнім пальцем цієї руки торкається тарілки з цим почастунком. Потім він спочатку правою рукою бере шматочок сушених пінок, які завжди ставляться поверх усього почастунку. Варто зазначити, що монголи, поклавши в рот крихти, рухають щелепами так, ніби жують щось велике.
• Якщо гість випиває айраг без залишку, то це означає, що він хоче ще.
• Ніж, виделки, ложки і палички гостеві подають зверненим до нього держаком.
• Коли гість у домі, забороняється підмітати і виносити сміття.
• Коли їдять м'ясо, його не нарубують кавалками; радше, скеровуючи лезо ножа до себе, його ріжуть уздовж волокон тонкими шматочками.
• Пригощаючись сам, гість не забуває пригощати й дітей.

Національна кухня [ ред. | ред. код ]

Чернець Карпіні, що відвідав Монголію в XIII столітті писав, що їжу монголів складають собаки, вовки, лисиці і коні, а іноді жителі цієї країни їдять і людське м'ясо. Останнє стверджував і Марко Поло.

У раціон традиційно входять супи. У Монголії не поширені смажені страви, м'ясо в'ялили або коптили.

Як і в усіх народах, що займаються скотарством, в монгольській кухні широко використовується лівер в різних поєднаннях, причому типове поєднання не декількох видів ліверу, як в татарській і узбецькій кулінарії, а якогось одного виду ліверу (наприклад, легені або серця) з пашиною (рулькою), нефаршированими кишками і різними видами внутрішнього лою (ниркового лою, сальником).

Специфіка монгольської кулінарії в її пристосованості до степових умов. Спроби осучаснити ту або іншу страву ведуть не тільки до спрощення, але і до спотворення національної технології, а отже, до зміни смаку страви. Так, ціле м'ясо великими шматками замінюють фаршем, не притаманним монгольській кухні.

Для борошняних виробів характерне співвідношення жиру і борошна (1:2), заміна води жиром (олією) і додавання олії як останній компонент в уже готове тісто (після замішування його на воді). Готують борошняні вироби в основному з прісного тіста, випікають на сковородах або в золі (нині можна замінювати цей спосіб випікання печенням у фользі, що не змінює смаку виробів). Форма борошняних виробів — невеликі шматочки тіста або тонкі млинці.

Найпопулярніша страва монгольської народної кухні — пінки, для їх приготування молоко довгий час кип'ятять на слабкому вогні, а потім охолоджують. Потім товстий шар пінок обережно знімають лопаткою і викладають на дерев'яне блюдо, трохи підсушують і подають до чаю.

Молоко піддають складній і довгій обробці. При цьому використовуються майже в рівній мірі, як мінімум, три, а іноді і п'ять видів молока: кобиляче, овече, коров'яче, верблюдяче і молоко яків.

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑ Монгольська імперія — найбільша держава в історії із суміжними землями; найбільша за територією імперія з урахуванням колоній на різних материках — Британська.
2. ↑ з 1937 по 2008 рік — Агінський Бурятський автономний округ

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Монголи // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1032. — 1000 екз.

• Encyclopedia Britannica — Mongol (People)[Архівовано 30 липня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
• БСЭ — Монголы[Архівовано 5 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)