Як їсти білу редьку?

Біла редька — універсальний коренеплід, який можна їсти сирим та готувати. Вона підходить для тушкування в соусах на основі олії або вершків. Її можна нарізати тонкими скибочками або натерти на тертці та подавати з хлібом, олією та сіллю або додати в салати.

Як правильно їсти чорну редьку?

Чорну редьку зазвичай їдять у салатах в тертому чи подрібненому вигляді. Саме так овоч зберігає максимум корисних властивостей.

Що можна зробити з редьки?

З редиски готують намазки на канапки, її запікають, додають у салат, роблять пироги й супи. Виберіть рецепт собі до смаку. Дізнайся більше про користь редиски для здоров'я.

Дайкон

Дайкон (Raphanus sativus L. convar. acanthiformis (Morel) [1] яп. 大根 , або японська редька) — солодка японська редька. В перекладі з японської — «великий корінь».

Зміст

• 1 Поширення
• 2 Біологічна характеристика
• 3 Хімічний склад
• 4 Врожайність
• 5 Добрива
• 6 Ґрунт
• 7 Сівба
• 8 Вирощування в Україні
• 9 Поширені сорти
• 10 Шкідники
• 11 Використання
• 12 Див. також
• 13 Примітки
• 14 Джерела
• 15 Посилання

Поширення [ ред. | ред. код ]

Дайкон відносять до родини капустяних. Можливою батьківщиною дайкона називають Китай, де росте лоба (азійська редька). Шляхом селекції в Японії і отримали дайкон з лоби. І редьку, і редис в Західній Європі відносять до допоміжних, не головних овочів. В Японії, де століттями гостро стояло питання перенаселення і отримання харчів, дайкон віднесено до головних овочів. Адже там виведені сорти велетенського дайкона, вага яких перевищує 500 грамів. Є сорти з вагою 1 кг і більше.

Біологічна характеристика [ ред. | ред. код ]

Біологічні характеристики дайкона збігаються з характеристиками редьки і редису. Період вегетації досягає 60—80 днів. Довжина стиглих коренів досягає 30-80 см в залежності від сорту. 100 грамів дайкону містять двадцять одну (21) кілокалорію.

Хімічний склад [ ред. | ред. код ]

На відміну від редьки дайкон не має вмісту гірчичних олійних речовин, тому має більш приємний смак і часто не потребує дотаткової термічної обробки. В дайконі знайдені вітамін С і ферментні речовини, що сприяють перетравленню продуктів з вмістом крохмалю.

Врожайність [ ред. | ред. код ]

Агрікультура має високу врожайність — десять (10) кілограмів на 1 метр квадратний. Коливання в залежності від сорту.

Добрива [ ред. | ред. код ]

Дайкон добре відгукується на добрива. Перед сівбою вносять одну цеберку гною на 1 метр квадратний.

Ґрунт [ ред. | ред. код ]

Для дайкону бажані легкі ґрунти. Перед сівбою ґрунти глибоко обробляють бороною і вносять пісок. Корінь в період вегетації росте вглиб і догори, піднімаючись над поверхнею землі як турнепси. Бажані поливи, прополка і додаткове боронування рядків.

Сівба [ ред. | ред. код ]

Насіння перед сівбою замочують в теплій воді. Воду бажано міняти при охолодженні і висівати тільки насіння-проростки. Внесок в ґрунт — 20 -25 см одне від одного. Має поширення наклеювання насіння на туалетний папір навесні через проміжок 20 -25 см, замочування і висівання в папері. Глибина внесення насіння як у редиса. Збори врожаю через 50-70-80 днів або раніше в залежності від визрівання і сорту.

Вирощування в Україні [ ред. | ред. код ]

Дайкони цілком гідні для вирощування в Україні, особливо в її північних районах через короткий строк вегетації.

Поширені сорти [ ред. | ред. код ]

• «Аокубі» — поширений японський сорт
• «Сакурадзима» — серцевина рожева
• «Японський білий довгий»
• «Клик слона»
• «Великий бик»
• «Дракон»
• «Імператор»
• «Токінасі»
• «Міновасе»
• «Термінатор»
• «Цезар» тощо.

Шкідники [ ред. | ред. код ]

Головні шкідники — хрестноквіткові блошки (Phyllotreta cruciferae).

Використання [ ред. | ред. код ]

Дайкон, який вирощують на значних площах, входить до майже щоденного раціону японців. Має поширення в Китаї, країнах Східної і Центральної Азії (Узбекистан) і в Америці. Прихильники дайкона вирощують по десять — п'ятнадцять різних сортів. Влітку навіть молоде і ніжне листя додають до салатів.

Дайкон використовують для салатів, як гарнір до м'ясних і рибних страв, до страв з грибами. Коріння смажать, маринують, солять, використовують свіжими. Зберігають взимку в темних прохолодних приміщеннях у вологому піску як моркву.

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑[1][Архівовано 20 вересня 2016 у Wayback Machine.] Охорона прав на сорти рослин: Бюлетень / Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, Український інститут експертизи сортів рослин. — 2015. — Вип. 2 ч. 1. — 100 с.

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Vincent E. Rubatzky, Mas Yamaguchi: World Vegetables: principles, production and nutritive values. 2. Auflage. Aspen Publishers, Gaithersburg 1999, ISBN 0-8342-1687-6
• «Приусадебное хозяйство», февраль, 1992
• «Наука и религия», июнь, 1980

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Редька дайкон — японське диво[Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Дайкон — солодкий родич гіркої редьки [недоступне посилання з липня 2019]
• Гість із Далекого Сходу [недоступне посилання з липня 2019]
• Новосели наших грядок[Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дайкон

Біла редька: рецепти приготування страв з фото

Зараз у звичайних російських сім’ях рідко можна зустріти на столах рецепти страв з білої редьки. І це сумно, оскільки даний продукт дуже універсальний і володіє величезною кількістю корисних властивостей. Якщо її правильно використовувати, то можна приготувати справжній кулінарний шедевр, який просто потрясе своїм смаком. У цій статті докладно розглянемо, як, використовуючи прості рецепти салатів з білої редьки, істотно урізноманітнити своє меню і збагатити організм різними мінералами, вітамінами та іншими корисними речовинами.

Історична довідка

Перш ніж почати розглядати рецепти з білої редькою, необхідно зрозуміти, що ж являє собою цей овоч і звідки він прийшов до Росії. Тут варто згадати, що насправді походження редьки оповите таємницями. Перші згадки про неї можна знайти ще в Давньому Єгипті і Античної Греції, де цей овоч часто використовували при лікуванні ряду захворювань. А в азіатських країнах біла редька досі вважається дуже сильним антисептиком.

У Росії ж в основному поширена була чорна редька. Особливо добре вона проявила себе під час голоду, оскільки з неї варилася тетеря, якийсь аналог пісної окрошки.