Скільки ракетних установок в Україні?

Ракетні війська та артилерія України

Ракетні війська та артилерія
Чисельність	12 бригад
Річниці	3 листопада
Командування
Поточний командувач	генерал-майор Андрій Маліновський

Що виготовляє завод Південмаш?

О. М. Макарова» (Південний машинобудівний завод, Південмаш, ВО ПМЗ) — провідне українське підприємство із виробництва ракетно-космічної техніки та технологій оборонного, наукового та народногосподарського призначення в місті Дніпрі. Виробляє ракети-носії на екологічно чистих видах палива.

Яку зброю отримає Україна від США?

США поставили в Україну зброї на суму понад 15 мільярдів доларів. Це, зокрема, далекобійні реактивні системи залпового вогню HIMARS, протитанкові ракетні комплекси Javelin, гаубиці та безпілотники-камікадзе Switchblade. У рамках військової допомоги Польща передала Україні танки Т-72 та бойові машини піхоти БМП-1.

Які бойові ракети розробляє Україна - BBC News Україна Сам проект є прикладом кооперації різних українських оборонних підприємств: маршеві двигуни ракети ...

Ракетний завод (Миколаїв)

Ракетний завод — державне підприємство військового типу, що діяло в Миколаєві з 1871 по 1910 рр і спеціалізувалося на випуску бойових та сигнальних ракет для армії та освітлювальних й рятувальних для флоту.

Зміст

Історія створення [ ред. | ред. код ]

Вперше питання про необхідність створення нового ракетного закладу на півдні Російської імперії було поставлено ще в середині 50-х рр. XIX сторіччя. Суттєвим недоліком Петербурзького ракетного закладу була дуже велика залежність від кліматичних умов — вимушена необхідність на тривалий період переривати роботи взимку. Тому природним було прагнення перенести заклад в південні області, де в силу більш теплого клімату можна було б проводити як виготовлення ракет, так і їх випробування протягом усього року.

Командир Петербурзького заводу, генерал-лейтенант Константинов Костянтин Іванович тим часом розробив проект нового ракетного заводу. Однак, перед тим, як приступити до його реалізації, Констянтинов вважав за необхідне познайомитися з удосконаленнями в області технології виробництва ракет, зробленими до того часу у Франції. З цією метою він у 1857 році був відряджений за кордон, де пробув близько двох років. Одночасно весь цей час тривали пошуки найбільш гідного місця для будівництва нового ракетного закладу. Зрештою вибір припав на місто Миколаїв, околиці якого, на думку Артилерійського управління, найбільше підходили для обладнання ракетного закладу та будівництва полігону для дослідної стрілянини ракетами.

І 24 листопада 1862 року імператор Олександр ІІ дозволив відкрити новий ракетний заклад у Миколаєві. Але, тоді ще повітове містечко в Херсонській губернії було розміщено далеко від залізниць, торгових шляхів, тобто, воно не було пов'язане з містами. З'явилися перші складнощі хоча б з доставкою будівельних матеріалів. Трудовому населенню теж не було де жити та чим харчуватися.

Керівництво розташували по центральних вулицях. Завідувач виготовленням бойових ракет оселився в будинку № 18 по Купецькій Вулиці (нині Потьомкінська вулиця), а канцелярія і тимчасове управління завідувача розмістилося в будівлі на розі вулиць Спаської та Артилерійській (зараз вул. Артилерійська, д. № 11). Команді ж пощастило менше, її радо помістили в напівзруйнованому будинку місцевого купця під прізвищем Соловйов. Виправдовуючись тим, що це досить зручно, оскільки руїна знаходиться в мовляв вдалому місці.

У 1869 році будівництво заводу повільно підкрадалося до завершення. В цьому ж році практично було зведено будівлю головного корпусу довжиною в 150 сажнів, корпуси багатьох майстерень і складів. Навколо 35 будівель і забудов майбутнього закладу зведена кам'яна огорожа. Робітникам, нарешті, підшукали більш гідне житло. Будівництво об'єкту було розрахована на 4 роки, але продовжилося майже 9 років. Це було перше на території всієї Російської імперії промислове підприємство, де вироблялися бойові ракети. [1]

Діяльність [ ред. | ред. код ]

З відновленням виробництва бойових ракет перед керівниками Миколаївського ракетного закладу постало питання, якою має бути ракетна зброя у найближчому майбутньому. Константинов рекомендував зупинитися на дводюймових ракетах колишньої конструкції, запропонувавши лише внести деякі не дуже суттєві зміни.

Порівняно високий рівень механізації закладу повинен був дати можливість значно розширити обсяг виробництва. Константинов припускав, що Миколаївський ракетний заклад буде виготовляти щорічно 6 тисяч ракет і вказував, що випуск може бути доведений до 18 тисяч ракет на рік. Однак на практиці керівники закладу зіткнулися зі значними труднощами. Довгий час був відсутній паровий двигун, в силу чого доводилося приводити в рух машини і механізми вручну. Крім того, з'ясувалося, що гідравлічні преси для набивання ракет, виготовлені ще 1861 року, малопродуктивні, мають низку недоліків і загалом не задовольняють вимогам, котрі до них висувалися. Тому в перші роки доводилося виготовляти ракети приблизно так само, як і в Петербурзькому ракетному закладі, і максимальний випуск не перевищував 4 тисячі ракет на рік. І, можливо б, в Миколаєві могли народитися ще дуже багато відкриттів, якби не раптова смерть великого винахідника Констянтинова в ніч на 12 січня 1871.

Невдовзі постало питання про доцільність існування Миколаївського ракетного закладу. Тут зіграло велику роль загальне зниження інтересу до бойових ракет. У 1875 р. Військова Рада, констатувавши, що бойові ракети потрібні в дуже обмеженій кількості, до того ж тільки для азіатських військових округів, і підкресливши, що потреба в них при безперервно зростаючому рівні артилерійської техніки з кожним роком зменшується, запропонував Головному артилерійському управлінню розглянути питання, чи є доцільним взагалі існування спеціального ракетного закладу і чи не варто використовувати його для виробництва деяких видів артилерійського озброєння. Питання це обговорювалося протягом декількох місяців, причому висувалися такі пропозиції, як перетворення Миколаївського ракетного закладу в пороховий завод, патронний завод, в арсенально-збройові майстерні і навіть такі, як здача заводу в оренду або продаж його приватним особам. Але заклад поряд з виробництвом бойових ракет почав виготовляти рятувальні, освітлювальні та інші типи ракет, які стали незабаром основним видом продукції, яку випускав завод. До 1876 були успішно виконані випробування і Миколаївський завод (як він нерідко називався до цього часу) приступив до виготовлення рятувальних та освітлювальних ракет для армії і флоту.

Миколаївський ракетний завод надалі став передовим механізованим підприємством. Після смерті Константинова керувати заводом став його найближчий учень Нечаєв.

В цей же час з його ініціативи почалися досліди з фугасними ракетами, спорядженими такою вибуховою речовиною як піроксилін. Пізніше Нечаєв вказував, що «в Ракетному заводі понад 20 років існувала думка застосувати викид сильно вибухових речовин ракетами, але недосконалі знання про речовини не дозволяли зробити це застосування». Однак, в міру поступового вдосконалення вибухових речовин пропозиція ця ставала все більш реальною. У 1876 р, переконавшись на підставі дослідів Морського відомства в сильній дії піроксиліну, Нечаєв запропонував виготовити піроксилінові ракети, які, на його думку, з успіхом могли застосовуватися при обстрілі не тільки будівель, артилерійських батарей, військових підрозділів, а й броненосців супротивника.

Перший досвід застосування піроксилінових ракет був все ж в цілому розцінений як позитивний, і в 1878 р Миколаївському ракетному заводу був виданий новий наряд, цього разу на 800 піроксилінових ракет.

Всього за період 1877–1879 рр. на Миколаївському ракетному заводі було виготовлено 22 930 ракет, у тому числі:

• 2-дюймових бойових −12100
• 3-дюймових освітлювальних — 8000
• 3-дюймових піроксілнновик — 1280
• 4 дюймових запалювальних — 450
• 2-дюймових запалювальних — 400
• 3-дюймових рятувальних — 100

Але, зрештою, у зв'язку зі скороченням замовлень Миколаївський завод у 1910 році був закритий, і виробництво єдиного зразка тридюймових ракет переведено до Шостки. У 1911 році в будівлях заводу розмістилася радіостанція, яка обслуговувала російські війська під час Першої світової війни. З 1920-х років будівлі поступово руйнувалися, деякі з них були відремонтовані і перетворені в житлові будинки.

Ракетна роща [ ред. | ред. код ]

Місту Костянтинов залишив не лише завод, але й так зване Ракетне Урочище — передмістя Миколаєва, Жарке літо 1869 окур було жахливим. П'ятдесят градусів спеки приневолили 25 працівників підхопити тропічну лихоманку. Адже бідолахам мало того, що не було що пити, їм навіть нікуди було елементарно сховатися від спеки, а протяги абсолютно не входили в положення городян. Константинов був у жаху. Саме дивлячись на всю цю ситуацію, великий винахідник вирішив на території ракетного закладу розсадити газони з деревами, хоча б для зменшення пилу. І після закриття Миколаївського ракетного заводу більша частина постарілих будівель була знесена, а на цьому місці остаточно розмістився житловий масив — Ракетне урочище.

Див. також [ ред. | ред. код ]

Посилання [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Сокольський В. Н. /Ракети на твердому топливі в Росії — с. 101–107
• Константинов Костянтин Іванович // Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона — Т. 16 (31). — СПб., 1895.
• Мазінг Г. Ю. Качур П. І. Костянтин Іванович Константинов /Г. Ю. Мазінг П. І. Качур — М., 1987.
• Качур П. Головний ракетник Російської імперії / П. Качур // Новини космонавтики — 2007 — № 5.

1. ↑Не дожив до відкриття: Винахідник Константинов його дітище у Миколаєві - imykolayivchanyn.com (укр.) . 26 жовтня 2022 . Процитовано 31 жовтня 2022 .

Павлоградський хімічний завод

Павлоградський хімічний завод — державне підприємство хімічної промисловості України, яке виробляє вибухові речовини, а також промислову й побутову продукцію цивільного призначення. [1] Засноване в 1929 році, як підприємство з виробництва вибухових матеріалів і спорядження боєприпасів різного призначення (артилерійських, авіаційних, морських, інженерних й ін.).

Входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки й безпеки України. [2]

Зміст

Історія [ ред. | ред. код ]

Радянський період [ ред. | ред. код ]

Засноване в 1929 році, як підприємство з виробництва вибухових матеріалів і спорядження боєприпасів різного призначення (артилерійських, авіаційних, морських, інженерних й ін.).

З 60-х років на підприємстві з'являється виробництво з виготовлення сумішей твердих ракетних палив і виготовлення спорядження корпусів і ракетних двигунів масою від 1 кг до 50000 кг.

Україна [ ред. | ред. код ]

Внаслідок набуття чинності Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь та взяті на себе Україною зобов'язання з роззброєння заради миру, зокрема в рамках Лісабонського протоколу, на території заводу опинилось близько 5 тисяч тон твердого ракетного палива та твердопаливні двигуни балістичних ракет РС-22 [3] .

Відтоді різними періодами фінансування програми з утилізації ракетного палива брали Сполучені Штати, а в основному — Україна. Завдяки співпраці зі Сполученими Штатами на заводі було створено виробничий комплекс із повним циклом переробки твердого ракетного палива та корпусів ракетних двигунів [3] .

3 березня 1995 року завод було внесено до переліку підприємств і організацій України, які не підлягають приватизації в зв'язку з їх загальнодержавним значенням. [4]

У серпні 1997 року завод було включено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки й безпеки України. [5]

У квітні 1998 року у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України завод було передано в підпорядкування міністерства промислової політики України. [6]

У подальшому, завод було передано в підпорядкування НКАУ. [7]

У грудні 2006 року завод завершив підготовку до участі в програмі утилізації непридатних до використання боєприпасів із вичерпаним строком зберігання й твердого ракетного палива. [8]

У 2010—2011 рр. завод здійснив модернізацію печі термічної утилізації відходів спецвиробництва і з 19 березня 2013 року [9] розпочав знищення протипіхотних мін ПФМ-1 [10] (всього в 2013 році заводом було знищено 55,4 т боєприпасів) [11] .

Починаючи з 1999 року й до 2013 року, Агенція міністерства оборони США щодо зменшення загрози зробила внесків у спорудження об'єктів з утилізації твердого ракетного палива та корпусів ракетних двигунів на заводі 194,5 млн доларів США [12] .

Під час російсько-української війни [ ред. | ред. код ]

12 листопада 2014 року завод було внесено до переліку об'єктів державної власності, охорону яких забезпечує (4 ОП ОВДО) Національна гвардія України [13] .

З 2016 року бере участь в створенні ракетного палива для ракет комплексу «Вільха» [14] . Була опанована технологія відновлення великокаліберних реактивних снарядів для БМ-30 «Смерч» [15] .

Починаючи з 2020 року на Павлоградському хімічному заводі опановують виробництво вітчизняних 122-мм реактивних снарядів 9М221Ф «Тайфун-1» збільшеної дальності, з українських складових [16] .

На цей час на території заводу знаходилось понад 1,8 тисяч тон твердого ракетного палива гарантійний термін експлуатації якого вибіг іще 20 років тому. Керівництво заводу скаржилось на перебої з фінансуванням програми з його утилізації [3] . У квітні 2020 року директор заводу повідомив, що з початку року завод не отримує фінансування, тому довелось звільнити 687 працівників [17] . Однак вже в червні того ж року, під час візиту тогочасного міністра внутрішніх справ лунали заяви про відновлення ракетної програми України і тому начебто завод готується навпаки, взяти нових працівників та розширити виробничі потужності [18] .

Тим не менш, за підсумками 2020 року обсяг чистого доходу від реалізації продукції (послуг) підприємством зменшився на 432,9 млн грн (з 1,62 до 1,18 млрд) або на 27 %. Чистий прибуток (що залишився після операційних витрат та сплати податків), який за 2019 рік склав 1,9 млн грн, у 2020 році перетворився на 157 млн грн збитків [19] .

Собівартість продукції у 2020 році склала 1,1 млрд грн проти 1,5 млрд у 2019 році. Валовий прибуток 62,3 млн проти 119,2 млн. Адміністративні витрати зменшились на 40 млн грн, проте значно зросли інші операційні витрати — з 49 млн грн у 2019 році до 161 млн у 2020-му [19] .

Витрати на оплату праці зменшились на 32 % — з 285 млн до 195 млн грн. Загальна кількість працівників ПХЗ складає 1154 особи, з них 54 % жінок [19] .

Керівництво скаржилось Кабінету міністрів на відсутність фінансування, ігнорування Міністерством оборони указу президента щодо створення нових видів ракетного озброєння та боєприпасів. Зокрема, Міноборони затягнуло з рішенням замовити виробництво ракетних комплексів «Вільха», «Вільха-М», «Грім» та інших. Через неможливість отримати фінансування від міністерства виробничі потужності підприємства простоюють, а фаховий персонал звільнений [20] .

Вночі з 30 квітня на 1 травня 2023 року під час чергового масованого ракетного удару російські ракети поцілили по складах заводу, стався потужний вибух [21] [22] . Внаслідок вибуху у Павлограді пошкоджено 24 багатоповерхівки, 80 приватних житлових будинків, 9 закладів шкільної та дошкільної освіти, 5 магазинів. У Вербківській територіальній громаді пошкоджено 40 приватних житлових будинків [23] . Вже вдень 1 травня було відомо про щонайменше 34 постраждалих, з них 5 — діти [24] . Згодом стало відомо про двох загиблих молодих чоловіків [25] .

На отриманих виданням The Drive супутникових знімках видно, що детонація сталась в одному з укриттів, вибуховою хвилею зруйновані укриття навколо та знищена трава та інша рослинність. Також на території підприємства видно кілька воронок від влучення ракет та спричинені ними руйнування будівель [26] .

Напрямки діяльності [ ред. | ред. код ]

• виробництво
  • вибухових речовин, сумішних твердих ракетних палив і виробів з ними
  • буровибухові роботи
  • часткове виробництво реактивних снарядів
  • утилізація
    • різноманітних видів боєприпасів, непридатних до зберігання й використання
    • твердого ракетного палива
    • проведення наукових досліджень в галузі
      • розробки високоенергетичних матеріалів й виробів
      • розробки технології виготовлення й утилізації вибухових матеріалів і виробів
      • проектування й конструювання
        • процесів і обладнання для виготовлення й утилізації вибухопожежонебезпечних матеріалів і виробів
        • процесів і нестандартного обладнання для виробництва полімерних і композитних матеріалів

        Сертифікація [ ред. | ред. код ]

        Виробнича діяльність, послуги, науково-дослідницька й дослідно-конструкторська діяльність підприємства сертифікована в рамках Міжнародних стандартів:

        • ISO 9001:2015 — Система управління якістю
        • ISO 14001:2015 — Система управління довколишнім середовищем
        • OHSAS 18001:2007 — Система управління професійною безпекою та здоров'ям

        Див. також [ ред. | ред. код ]

        Примітки [ ред. | ред. код ]

        1. ↑ абв Павлоградский химический завод, НПО ГП // Предприятия оборонно-промышленного комплекса России и стран СНГ. Справочник. изд. 4-е, пер. М., 2008. стр.284 (рос.)
        2. ↑Постанова Кабінету міністрів України № 1734 від 23 грудня 2004 р. «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Архів оригіналу за 12 квітня 2017 . Процитовано 8 серпня 2017 .
        3. ↑ абв Артем Лисенко (24 лютого 2020). Українське місто боїться апокаліпсиса: "Якщо станеться вибух - це кінець". BBC News Україна.
        4. ↑Постанова Верховної Ради України № 88/95-ВР від 3 березня 1995 р. «Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням». Архів оригіналу за 4 березня 2016 . Процитовано 8 серпня 2017 .
        5. ↑Постанова Кабінету міністрів України № 911 від 21 серпня 1997 р. «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Архів оригіналу за 26 грудня 2018 . Процитовано 8 серпня 2017 .
        6. ↑Постанова Кабінету міністрів України № 453 від 6 квітня 1998 р. «Про перелік підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики». Архів оригіналу за 14 грудня 2016 . Процитовано 8 серпня 2017 .
        7. ↑ Павлоград // Большая Российская Энциклопедия / редколл., предс. Ю. С. Осипов. том 25. М., Научное издательство «Большая Российская Энциклопедия», 2014. стр.38-39 (рос.)
        8. ↑Утилизация боеприпасов[Архівовано 8 серпня 2017 у Wayback Machine.] // «Военно-промышленный курьер», № 48 (164) от 13 декабря 2006 (рос.)
        9. ↑Від сьогодні в Україні розпочалась утилізація 3 млн мін ПФМ-1[Архівовано 8 серпня 2017 у Wayback Machine.] // УНН від 19 березня 2013
        10. ↑Павлоградський хімічний завод приступив до утилізації протипіхотних мін ПФМ-1[Архівовано 8 серпня 2017 у Wayback Machine.] // «РБК — Україна» від 25 березня 2013
        11. ↑Понад 30 тис. тонн непридатних боєприпасів підірвали в Україні[Архівовано 9 серпня 2017 у Wayback Machine.] // «Finance.UA» від 6 грудня 2013
        12. ↑Україна утилізує залишки стратегічних ракет. BBC News Україна. 21 травня 2013.
        13. ↑Кабмін затвердив список з 13 держоб'єктів, що підлягають охороні Нацгвардією[Архівовано 8 серпня 2017 у Wayback Machine.] // «РБК — Україна» від 24 листопада 2014
        14. ↑ Сергій ЗГУРЕЦЬ (2 травня 2018). ВОГНЯНА «ВІЛЬХА»: НОВА ВИСОКОТОЧНА СИСТЕМА ЗАЛПОВОГО ВОГНЮ. ВПЕРШЕ – ДЕТАЛЬНО. Defense Express. Архів оригіналу за 2 травня 2018 . Процитовано 2 травня 2018 .
        15. ↑Україна почала самостійно обслуговувати реактивні снаряди великих калібрів. Мілітарний. 3 травня 2019.
        16. ↑ПХЗ опановує виробництво реактивних снарядів «Тайфун-1». Архів оригіналу за 3 липня 2020 . Процитовано 3 липня 2020 .
        17. ↑Без "Вільхи" Україна програє війну: завод для виробництва ракетного палива не фінансують. Високий замок.
        18. ↑"Павлоградський хімічний завод" відновлює роботи зі створення нових ракетних комплексів та наймає 540 працівників (відео). Defense Express. 11 червня 2020.
        19. ↑ абвПавлоградський хімічний завод зазнав 157 млн грн збитків за підсумками 2020 року. Ukrainian Military Pages. 31 травня 2021. Архів оригіналу за 31 травня 2021 . Процитовано 1 червня 2021 .
        20. ↑Українські державні оборонні підприємства скаржаться Уряду на відсутність фінансування. Мілітарний. 1 червня 2021.
        21. ↑Росія влучила у хімзавод у Павлограді: чому Кремль активно коментував ракетний удар – аналіз ISW. 24 канал. 2 травня 2023.
        22. ↑ GeoConfirmed (1 травня 2023). Confirmed. Twitter. «Conclusion: A massive explosion occurred on the site of the Pavlograd Chemical Plant. Not a train loaded with Ukrainian S-300's. "To date, more than 1.8 thousand tons of expired solid rocket fuel are stored on the site. It has been 20 years since its expiration date."»
        23. ↑Нічна атака на Павлоград: пошкоджено більше 100 будинків та 9 шкіл і садочків. Українська Правда. 1 травня 2023.
        24. ↑Нічна атака на Павлоград: 34 людини постраждали, з них 5 дітей. Українська Правда. 1 травня 2023.
        25. ↑Унаслідок обстрілу Павлограда загинули двоє людей - Зеленський. Укрінформ. 1 травня 2023.
        26. ↑ Joseph Trevithick, Tyler Rogoway (4 травня 2023). Incredible Destruction Seen At Ukrainian Rocket Storage Site That Detonated After Russian Strike (Updated). The War Zone. The Drive.

        Посилання [ ред. | ред. код ]

        • На химзаводе Павлограда появилась супер-пожарная машина[Архівовано 3 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
        • Павлоградський хімічний завод отримав сировину для виробництва ракетного палива за проектами “Вільха”, “Ківш” і “Камелія”. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 18 липня 2018. Архів оригіналу за 18 липня 2018 . Процитовано 18 липня 2018 .
        • Україна продовжує знищення протипіхотних мін в рамках Оттавської конвенції. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 26 вересня 2018. Архів оригіналу за 26 вересня 2018 . Процитовано 26 вересня 2018 .