Що таке кормовиробництво?

КОРМОВИРОБНИ́ЦТВО – виробництво кормів на орних землях і природних кормових угіддях для забезпечення потреб тваринництва. Кеш

Як класифікують корми за походженням поживністю та фізичними властивостями?

Класифікація кормів — це групування їх за походженням, умістом енергії та клітковини в одиниці маси корму, за фізичним станом та ін. За походженням корми поділяють на рослинні, тваринні, комбікорми, мінеральні, синтетичні препарати, біологічно активні добавки, харчові відходи.

Що відноситься до кормів тваринного походження?

Корми тваринного походження — борошно м'ясне, кісткове, м'ясо-кісткове, рибне, печінкове, кров'яне борошно, пір'яне, жир, жива риба для корму, молоко незбиране й збиране (молочні відвійки), сироватка, сколотини, м'ясо, лялечки шовкопряда, відходи інкубації яєць птиці та інші продукти тваринного походження, призначені ...

Польове кормовиробництво Польове кормовиробництво - це галузь кормовиробництва, яка займається виробництвом кормів на орних землях. Основними напрямками інтенсифікації польового кормовиробництва є вдосконалення структури посівних площ, …

Польове кормовиробництво

Польове кормовиробництво - це галузь кормовиробництва, яка займається виробництвом кормів на орних землях. Основними напрямками інтенсифікації польового кормовиробництва є вдосконалення структури посівних площ, підвищення урожайності кормових культур, застосування проміжних та ущільнених посівів кормових культур.

Покращання структури посівних площ передбачає підбір видів і сортів кормових культур у відповідності з конкретними ґрунтово-кліматичними умовами, заміну маловрожайних культур більш урожайними. Це сприяє підвищенню урожайності зернових і зернобобових в 1,8 рази, силосних культур - в 2,5-3, багаторічних трав - в 2-2,7 рази.

Значним резервом збільшення виробництва кормів в районах достатнього зволоження і в умовах зрошення є проміжні і ущільнені посіви, які підвищують продуктивність кожного гектара на 20-40%. Сівба кукурудзи з однорічними бобовими культурами (соя, кормові боби) сприяє не тільки підвищенню врожайності зеленої маси, але й покращанню її якості за рахунок білка. Підбір компонентів сумішей кормових культур залежить від ґрунтово-кліматичних умов. Проміжні посіви запроваджуються як після культур, що вирощуються на зелений корм (поукісні посіви), так і після зернових (пожнивні посіви).

На Україні кормові культури станом на 2002 р. займають близько 6,8 млн. га (15-18% орних угідь). Одно - і багаторічні трави вирощуються на площі близько 4 млн. га, коренеплоди - на площі 0,33 млн. га, кукурудза на силос - 1,5 млн. га. Слід зазначити, що посіви кормових культур за останні

роки скоротились майже в два рази, що є наслідком різкого зменшення поголів’я тварин.

В Північному Лісостепу найбільш поширена така багаторічна бобова трава, як конюшина, в південному - люцерна і еспарцет. Із однорічних трав широко вирощують на півдні України суданську траву в чистому посіві або в суміші з однорічними бобовими культурами (чина, вика, соя). В районах достатнього зволоження впроваджені в виробництво вико-вівсяна, горохо - вівсяна та інші суміші однорічних трав. На півдні України в умовах зрошення вирощують трьох, чотирьохкомпонентні суміші однорічних культур в основних і проміжних посівах.

Існує декілька класифікацій польових кормових культур. Відповідно класифікації М. Г. Андрєєва ці культури розділяються на такі групи: зернові і зернобобові; кормові коренеплоди, бульбоплоди, баштанні і силосні культури; кормові трави. В інші, більш широкі класифікації включені також кормові капустяні культури (ріпак, редька олійна, гірчиця та ін.) та нові кормові культури (борщівник Сосновського, мальва, сильфія пронизанолиста та ін.).

Кількість і якість продукції тваринництва залежить від того, наскільки корми за своїми фізико-хімічними властивостями і вмістом поживних речовин відповідають потребам тварин. Тривалий період поживність кормів оцінювали у кормових одиницях (вівсяній, ячмінній, кукурудзяній). Для оцінки якості кормів в сучасному кормовиробництві користуються енергетичною кормовою одиницею (ЕКО), в основу якої покладено енергетичну оцінку поживності корму, тобто кількість енергії, доступної тваринам. За одиницю енергетичної кормової одиниці (ЕКО) прийнято 2500 ккал, або 10450 кДж обмінної енергії (ОЕ). Обмінна енергія (ОЕ) - це лише частка валової енергії корму (ВЕ). Вміст ОЕ у кормах визначають за перетравністю у процесі досліджень на тваринах. Для повноти оцінки поживності корму вираховують також вміст перетравного протеїну, кальцію, фосфору та ін.

Загальні показники в кормових одиницях не дають повної характеристики якості кормів. Тому корми оцінюють також в кормопротеїнових одиницях. Визначають крім того вуглеводну, жирову, вітамінну, мінеральну поживність корму та інші показники.

1.1. Кормові коренеплоди Значення, поширення. До складу кормових коренеплодів відносяться кормові буряки, морква, бруква і турнепс. Їх вирощують для одержання соковитих кормів. Соковиті корми містять багато вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин, які легко засвоюються організмом тварин.

Кормові коренеплоди є насамперед важливим джерелом легкоперетравних вуглеводів, вміст яких у коренеплодах кормових буряків, моркви та брукви становить близько 9%, турнепсу - до 7%, а коефіцієнт перетравності досягає 96-98%. Вміст протеїну невеликий - близько 1,1-1,5%, але він відзначається багатим амінокислотним складом і доброю перетравністю. В коренеплодах міститься також значні кількість мінеральних речовин (1-1,5%) і вітамінів. Особливо багаті вітамінами коренеплоди моркви. В ній містяться всі відомі до цього часу вітаміни. Із всіх коренеплодів в моркві міститься найбільше каротину (провітаміну А). На 1 корм. од. припадає 700-1400 мг каротину.

Крім коренеплодів на корм використовується і гичка, за рахунок якої при врожаї коренеплодів 500-600 ц/га отримують 20-25 ц/га корм. од.

Кормові коренеплоди формують високий урожай і вихід кормових одиниць. Так, кормові буряки при врожаї коренеплодів 800 ц/га і гички 150 ц/га дають 120-130 ц/га кормових одиниць. Поживна цінність кормових коренеплодів характеризується даними, наведеними в таблиці 12.

Таблиця 12. Кількість кормових одиниць і перетравного протеїну в

кормових перетравного одиниць протеїну, кг

Як просапні культури коренеплоди залишають після себе поля чистими від бур’янів і є добрими попередниками в сівозміні для наступних культур.

Кормові буряки і моркву вирощують у всіх зонах, бруква і турнепс, як вологолюбні і маловибагливі до тепла, найбільш поширені в Північному Лісостепу і на Поліссі

Ботанічні та біологічні особливості. Кормові коренеплоди (рис. 56, 57, 58) належать до різних ботанічних родин: буряки - до родини лободових (Chenopodiaceae), морква - до родини селерових (зонтичних - Umbeliferae), бруква і турнепс - до родини капустяних (Brassicaeae).

Кормові коренеплоди - дворічні рослини. В перший рік життя утворюють потовщений соковитий коренеплід і розетку листя. На другий рік на висаджених в ґрунт коренеплодах утворюються розетка листя і квітконосні пагони, після цвітіння яких формуються плоди і насіння.

Всі коренеплоди - перехреснозапильні рослини. Тривалість вегетаційного періоду в перший рік життя: кормових буряків 120-140 днів, моркви - 100-140 днів, брукви - 110-140 днів, турнепсу - 80-120 днів.

Кормові буряки серед інших коренеплодів найбільш теплолюбна культура. Насіння починає проростати при температурі 4-50С, але дружні сходи з’являються лише при 12-150С. Сходи дуже чутливі до заморозків. Вони гинуть при зниженні температури до мінус 3-40С. По відношенню до вологи - кормові буряки дуже вимоглива культура, особливо на початку вегетації та в період інтенсивного росту. При недостатній вологості ґрунту буряки добре реагують на зрошення. Краще ростуть і розвиваються буряки в умовах помірного клімату при достатній кількості опадів (не менше 500 мм). Кращими для буряків є структурні чорноземні та суглинкові ґрунти з нейтральною або слабокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5-7,5).

Рис. 56. Форми коренеплодів кормових буряків: а - конічна; б -

Морква порівняно з кормовими буряками краще витримує заморозки. Насіння її починає проростати при температурі 2-30С, сходи витримують заморозки до мінус 3-50С. Сприятлива температура для росту і розвитку моркви 20-250С. Найбільш чутлива до вологи при проростанні насіння і на початку вегетації. Морква краще ніж буряки витримує посуху, але добре реагує на поливи. Добре росте і розвивається і формує високі врожаї в умовах помірного і жаркого клімату і є цінною культурою для південних та південно-східних районів. Кращі ґрунти для моркви - глибокі рихлі і супіщані.

Рис. 57. Форми коренеплодів кормової моркви: а - Лоберихська; б - біла зеленоголова; в - Шантане; г - Г еранда

Бруква - досить холодостійка рослина. Насіння її починає проростати при температурі 2-30С, а сходи витримують заморозки мінус 1-20С. Бруква добре росте і розвивається в прохолодне літо і є вологолюбною культурою. В південних і південно-східних районах бруква страждає від високої температури і дає низькі врожаї.

Турнепс - більш холодостійка рослина, ніж бруква. Насіння його починає проростати при температурі 2-30С. Сходи переносять заморозки до мінус 3-40С, а дорослі рослини - до мінус 7-80С. При недостачі вологи утворюються дрібні і недостатньо соковиті коренеплоди. Краще росте і розвивається в вологе літо з помірними температурами і є цінною культурою для районів Північного Лісостепу і Полісся України. Кращі ґрунти для турнепсу - родючі і достатньо пухкі. Непридатні для турнепсу важкі, заболочені і кислі ґрунти.

Рис. 58. Форми коренеплодів турнепсу.

До реєстру внесено такі сорти кормових буряків: Аміго, Барбара, Болеро, Єкендорфська жовта, Тімірязевські 87, Полтавські білі, Львівські жовті та ін.; моркви - Бірючекутська 4145, Шантане Сквирська, Шантане 2461, Вітамінна 6; брукви - Куузіку; турнепсу - Волинський ранній круглий.

Технологія вирощування. Вирощують кормові коренеплоди як у польових, так і в кормових сівозмінах. Кращими попередниками для них є озимі і зернобобові культури, однорічні трави, картопля, силосні і баштанні культури. Коренеплоди доцільно вирощувати на полях, розміщених поблизу тваринницьких ферм.

Обробіток ґрунту. Після стерньових попередників і однорічних трав, на полях засмічених однорічними бур’янами, проводять лущення на глибину 6-8 см. Поля забур’янені переважно кореневищними бур’янами (пирій та ін.) двічі дискують на глибину 10-12 см. Площі засмічені коренепаростковими бур’янами дискують на глибину 6-8 см, а при з’явленні розеток бур’янів проводять лемішне лущення на глибину 12-14 см.

В районах достатнього зволоження більш ефективним після стерньових попередників є напівпаровий обробіток ґрунту, який включає лущення стерні на 6-8 см, оранку на 27-30 см і 2-3 поверхневих обробітки щоразу після з’явлення бур’янів.

Після силосних культур, баштанних і картоплі ґрунт відразу після їх збирання орють без попереднього лущення. Під всі коренеплоди проводять глибоку зяблеву оранку (27-30 см).

Весняний обробіток ґрунту включає закриття вологи, вирівнювання ґрунту та передпосівну культивацію з одночасним внесенням гербіцидів.

Удобрення. Кормові коренеплоди виносять з ґрунту багато поживних речовин, тому під них необхідно вносити органічні і мінеральні добрива. Під всі кормові коренеплоди вносять в залежності від родючості ґрунту 20-40 т/га гною. Вносять також мінеральні добрива: азотні 40-60 кг/га, фосфорні і калійні по 60-120 кг/га. Фосфорно-калійні добрива вносять під зяблеву оранку одночасно з органічними, азотні в передпосівну культивацію. Під час сівби в рядки вносять гранульований суперфосфат (Р10-15). Підживлення повним мінеральним добривом проводять тільки в умовах достатнього зволоження. Під коренеплоди вносять також мікроелементи (мідь, бор, марганець та ін.). Кислі ґрунти вапнують.

Сівба. Відкаліброване насіння коренеплодів перед сівбою протруюють ТМТД (3-4 кг/га). Моркву, турнепс і брукву сіють одночасно з ранніми зерновими культурами, а кормові буряки при прогріванні ґрунту до 6-70С. Кормові коренеплоди висівають широкорядним способом: кормові буряки з міжряддями 45-60 см, брукву і турнепс - 60 см. Моркву сіють стрічковим способом з відстанню між рядками в стрічці 15 см і між стрічками 45 см, а на торфових ґрунтах - звичайним рядковим способом.

Норма висіву кормових буряків 16-20 кг/га, а при сівбі пунктирними сівалками - 8-12 кг/га; моркви при стрічковій сівбі 6 кг/га, суцільній - рядковій 10 кг/га; брукви і турнепсу - 3-4 кг/га. Глибина загортання насіння: кормових буряків 3-4 см, моркви - 2-3 см, брукви і турнепсу 1-2 см.

Догляд. При утворенні ґрунтової кірки посіви кормових коренеплодів боронують до з’явлення сходів. При з’явленні сходів, як тільки позначаться рядки, проводять перше розпушування міжрядь. При з’явленні у буряків 1-2 пар листків, брукви і турнепсу - 2-3, а моркви 4-5 листків сходи проріджують і формують оптимальну густоту рослин на площі: для кормових буряків вона має бути в районах недостатнього зволоження 45-50 тис./га, достатнього зволоження - 60-80 тис./га; для моркви при широкорядній і стрічковій сівбі 300-350 тис./га; брукви - 40-45 тис./га; турнепсу - 80-100 тис./га.

Для формування густоти насадження посіви кормових коренеплодів в період сходів боронують або проводять вздовжрядне проріджування проріджувачами УСМП-5,4А. Проріджують коренеплоди також методом букетування: кормові буряки за схемою 30х25 см, моркву - 27х30, брукву і турнепс - 27х18 см. Подальший догляд за посівами полягає в

1-2 розпушуваннях міжрядь, боротьбі з шкідниками та хворобами коренеплодів. Для захисту посівів коренеплодів застосовують комплекс заходів: чергування культур в сівозміні, удобрення, раціональний обробіток ґрунту, своєчасний догляд, боротьба з бур’янами, підбір сортів стійких до шкідників і хвороб, застосування пестицидів.

Для боротьби з однорічними дводольними та деякими однорічними злаковими бур’янами посіви кормових буряків в фазі сім’ядолей обприскують гербіцидом Бетанал Прогрес ОФ (1 л/га). Наступні обприскування проводять з інтервалом 5-10 днів. Однорічні дводольні та злакові бур’яни в посівах моркви в фазі 2-3 справжніх листків знищують гербіцидом газагард (2-3 кг/га). Проти багаторічних злакових бур’янів в посівах моркви, при висоті бур’янів 15-20 см, застосовують гербіцид селект (1,4-1,8 кг/га).

Збирання. Збирають коренеплоди в період технічної стиглості. В першу чергу збирають кормові буряки, пізніше моркву, а після неї брукву і турнепс. Для збирання використовують переобладнані картопле - і бурякокомбайни, різні копачі та спеціальні копачі для викопування коренеплодів (ККР-1,4). Викопані і очищені від листя і землі коренеплоди звозять до місць зберігання. Зберігають коренеплоди поблизу тваринницьких ферм у траншеях, буртах, спеціальних сховищах.

Перед закладкою на зберігання відбирають пошкоджені коренеплоди і згодовують їх тваринам або використовують для силосування. Сховища для коренеплодів обладнують вентиляційними трубами і підтримують в них постійну температуру від 1 до 30С. Для кращого зберігання висота шару кормових буряків і брукви повинна бути не вище 1,5-2 м, турнепсу - 1 м, моркви - 70 см. Моркву при всіх способах зберігання необхідно перешаровувати піском, що сприяє зменшенню втрат в 2-5 разів.

При зберіганні коренеплодів в траншеях і буртах їх вкривають шарами соломи і землі і влаштовують вентиляцію для регулювання температури.

2. Складові польового кормовиробництва

Польове кормовиробництво включає три основні джерела одер­жання кормів: кормову площу, зернокормові культури, побічну про­дукцію рослинництва.

Кормова площа. Польові землі, на яких вирощують кормові культури, називають польовою кормовою площею. Вона забезпечує від 50 — 55 до 65 — 70 % загального обсягу виробництва кормів (за поживністю). Це переважно грубі (сіно, солома), соковиті і зелені корми, трав’яні концентрати, сінне і трав’яне борошно, листкова маса бобових трав, трав’яні брикети і гранули.

До складу кормових культур, які вирощують на польовій кормо­вій площі, входять багато- й однорічні бобові і злакові трави, зерно­фуражні злакові і бобові, коренеплоди, бульбоплоди, баштанні, які вирощують на корм, а також одно і багаторічні рослини хрестоцві­тих, айстрових, мальвових та інших родин.

Зернокормові культури. На польовій кормовій площі вирощу­ють усі види кормів, крім зерна, яке використовують на корм. Це є завданням переважно галузі рослинництва. Основні зернокормові культури — це злакові (кукурудза, ячмінь, сорго, овес), зернобобові (горох, соя, боби, люпин, чина). Певне значення для одержання зе­рнофуражу мають озима пшениця, могар. Використовувати пшени­цю на фураж небажано. Як корм вона набагато поступається іншим зернофуражним культурам, особливо ячменю і кукурудзі.

Побічна продукція рослинництва становить велику частку вало­вого його продукту (до 40 % і навіть більше). Найвигідніше цю про­дукцію можна використати у тваринництві. Крім того, вона є основ­ним джерелом органічних добрив, які мають на тваринницьких фермах і комплексах або виготовляють безпосередньо в полі компо­стуванням соломи з гноївкою і рідким гноєм. Краще це робити у спеціальних польових гноєсховищах.

Розміщення посівів кормових культур на кормовій площі. Польова кормова площа — поняття збірне, оскільки кормові куль­тури рідко вирощують разом на окремій, спеціально виділеній для цього площі. Якщо це вигідно для тваринництва, то не завжди ви­правдано в загальногосподарському плані. Річ у тім, що більшість кормових рослин — це ще й добрі попередники для культур польо­вої сівозміни. Наприклад, багато- і однорічні бобові трави, кукуру­дзу на силос і зелений корм, ранню кормову картоплю, ранні ярі кормосуміші вирощують на зайнятих парах як попередники озимих зернових. Тому польова кормова площа включає посіви кормових культур на різних типах і видах сівозмін — кормових, кормо- польових, польових, ґрунтозахисних, на схилах, заплавних землях, на запільних ділянках. Сюди можна віднести і рекультивовані зем­лі після кар’єрних виробок, піщані землі.

Враховуючи розкиданість кормової площі, треба правильно роз­містити на ній посіви кормових культур, з’ясувати, в яких сівозмі­нах, на якій відстані від ферм більш вигідно виробляти ті або інші корми, оскільки це пов’язано з урожайністю кормових культур, собі­вартістю кормів і продукції тваринництва, а в кінцевому підсум­ку — з рентабельністю господарства.

Розміщення посівів культур зеленого і сировинного конвеє­ра та кукурудзи на силос. Як уже зазначалося, у польових сівозмі­нах економічно вигідніше мати сіно і сінаж, а зелені корми й сирови­ну — для трав’яних добавок у концкорми — в спеціалізованих кормо­вих. Такий підхід до виробництва вказаних кормів практично реалізу­ється у багатьох господарствах. Не можна вважати поки що вирішеним питання про місце виробництва кукурудзяного силосу. Великий обсяг заготівлі цього корму спонукає виробляти його в польовій сівозміні, де для цього відводять 7 — 10 % площі. Крім того, кукурудза на силос як основна силосна культура є попередником озимих зернових, насампе­ред озимої пшениці, але часто не кращим. Тому в 60 — 70-х роках ми­нулого століття були пропозиції поміняти місцями виробництво зеле­них кормів і вирощування кукурудзи на силос: кукурудзу вирощувати в кормовій сівозміні, культури зеленого конвеєра — у польовій. Проте це виявилося практично неприйнятним, оскільки в польовій сівозміні за нинішньої її структури зелений конвеєр практично неможливий. Крім того, великі транспортні витрати призводять до того, що зелений корм стає дорожчим майже удвічі.

Як було зазначено вище, одержання зелених кормів у польовій сівозміні пов’язане з недобором зеленої маси. Тут треба нагадати висловлювання В.Р. Вільямса про те, що будь-яка спроба створити основну, а не підсобну зелену кормову площу в польовій сівозміні пов’язана із значним зниженням продуктивності праці в польовій сівозміні.

Слід чітко усвідомити, що більш транспортабельні і менш обводнені корми доцільно вирощувати в польових, а зелену масу кормових культур — поблизу місць утримання худоби в кормових сівозмінах.

Кукурудза на силос у фазі воскової стиглості містить 28 — 30 % сухої речовини, тому більш транспортабельна, ніж зелені корми, які містять 18 — 22, а нерідко навіть 12 — 14 % сухої речовини (хрестоц­віті). Утім, і її доцільно вирощувати ближче до ферм. Возити за

4 — 6 км силосну масу невигідно. У зв’язку з цим можна було б збі­льшити спеціалізовану кормову сівозміну, яку розміщують поблизу місць утримання худоби, і вирощувати в ній також кукурудзу на силос, а після неї — пшеницю. З думкою відносно того, що кукуру­дза на силос є поганим попередником пшениці, повністю погодитись не можна. Досліди кафедри механізації Уманського державного аг­рарного університету (М.К. Сінгур) і практика багатьох господарств (у тому числі навіть у Степу) показали, що за правильного догляду за кукурудзою і якісної підготовки ґрунту після неї під пшеницю врожайність пшениці не менша, ніж після інших попередників.

Місце багаторічних трав у системі польової кормової площі. Багаторічні трави вирощують у кормових і польових сіво­змінах. Агротехнічне значення трав у польовій сівозміні полягає в тому, що вони поліпшують структуру і родючість ґрунту і є поперед­никами озимих культур. У польовій сівозміні культура бобових трав (конюшини й еспарцету) переважно не мета, а засіб. Основний не­долік такого розміщення полягає в тому, що не реалізується біоло­гічна особливість багаторічних трав давати урожай протягом 3 — 5 років, тобто багаторічні трави використовуються як звичайні попе­редники один рік і часто на один укіс. При цьому дуже сумнівним є і їх агротехнічна перевага перед однорічними бобовими. Все це ускладнюється ще й дорожнечею насіння багаторічних трав. Неви­гідно сіяти дуже дороге насіння для одержання одного-двох укосів еспарцету і конюшини. Тому основне місце багаторічних трав, куль­тура яких передусім була б метою, а не засобом, у кормових і ґрунто­захисних сівозмінах, на схилах.

У зайнятих парах слід розміщувати посіви буркуну дворічного, ярі і озимі суміші, горох для одержання сіна, сінажу, раннього сило­су. Буркун, наприклад, — найцінніший попередник озимої пшени­ці. Еспарцет доцільно вирощувати на зайнятих парах у суміші з бу­ркуном. Таке поєднання вигідне. Зелену масу можна згодовувати тваринам у свіжому вигляді, з неї також виробляють якісне сіно, сінаж. Це дає змогу зекономити дороге насіння еспарцету, оскільки на 1 га його потрібно удвічі менше.