Як поділяються рослини по відношенню до світла?

Світлолюбні, тіньолюбні та тіньовитривалі рослини - це екологічні групи рослин, що відзначаються пристосуванням до певної освітленості середовища.

Як поділяються рослини по відношенню до температури?

За температурними умовами рослини поділяють на холодовитривалі та теплолюбні. Кеш

Як поділяються рослини?

Дізнаємося, що всі рослини поділяються на водорості, мохи, хвощі, папороті, квіткові та хвойні рослини. Перша група нижчих, найпростіших за будовою рослин — водорості.

Вплив води та вологості на організми значення, вплив, екологі…

Рослини за відношенням до вологи. Шляхи надходження й витрат вологи у тварин

Нижчі рослини поглинають вологу всією поверхнею. Вони містять води в 10 і більше разів вище, ніж в сухому стані (лишайники, сфангові мохи).

Вищі рослини поглинають воду:

• усією поверхнею тіла,
• повітряними коренями,
• піхвою листя,
• кореневою системою з ґрунту.

1. гравітаційною (рухома, заповнює широкі проміжки між частками ґрунту й утримується силами гравітації; вона добре засвоюється рослинами);
2. капілярною (заповнює тонкі проміжки між частками ґрунту; утримується капілярними силами зчеплення; доступна для рослин);
3. зв'язаною частково, недоступна для рослин.

Поглинання води рослиною відбувається в зоні кореневих волосків. В основі цього механізму лежить явище осмосу. Поглинання води залежить від температури, рН ґрунту, вмісту солі в ґрунті та інших причин.

Транспорт води в рослині може бути ближній — від клітини до клітини та дальній — по ксилемних шляхах.

Шляхи, якими втрачається волога в рослині, такі:

Швидкість транспірації залежить від вологості, а точніше, від дефіциту вологості (F - е).

Чим більша відносна вологість, тим менша транспірація. У тропічних лісах вологість велика, а транспірація все рівно йде, оскільки градієнт пружності водяних парів високий. Градієнт пружності виникає тоді, коли в поверхні, що випаровує, вміст води більший, ніж на деякій відстані від неї. Якщо поверхня, що випаровує, тепліша від повітря і добре зволожена водою, то виникає градієнт пружності.

Характеристика екологічних груп рослин за відношенням до вологи

Виділяють такі групи рослин за відношенням до вологи:

Гідатофіти

— водні рослини, які повністю занурені у воду. Це водорості й вищі водні рослини (елодея канадська, рдести, валіснерія спіральна та інші). Якщо їх витягти з води, то вони швидко висихають і гинуть. Ці рослини мають такі ознаки:

• продихи редуковані, немає кутикули, відсутня диференціація мезофілу, листя найчастіше розсічене;
• погано розвинуті механічні тканини, коренева система;
• добре розвинута аеренхіма;
• осмотичний тиск клітинного соку низький.

Гідрофіти

— рослини, які частково занурені у воду (рогіз вузьколистий, очерет звичайний, калюжниця болотна, частуха подорожникова, сусак зонтичний, стрілиця стрілолиста). У цих рослинах

• краще розвинуті провідна й механічні тканини, добре представлена аеренхіма;
• листя за сильної інсоляції мають іншу структуру: епідерміс має продихи;
• інтенсивність транспірації невелика.

Гігрофіти

— наземні рослини, що зростають в умовах підвищеної вологості ґрунту і повітря.

• Листя у них покриті тонкою кутикулою, продихів мало, міжклітинники великі;
• осмотичний тиск клітинного соку низький;
• транспірація мало відрізняється від фізичного випаровування;
• рослини погано утримують воду (мохи, плавуни, папороті та ін.).

Мезофіти

— рослини, що зростають у помірно зволожених місцях існування.

• Здатність переносити ґрунтову і атмосферну посуху обмежена;
• добре розвинута коренева система (рослини луків, лісів, бур'яни, культурні рослини).

Особливе місце серед мезофітів займають ефемери й ефемероїди. Вони мають такі ознаки:

• дуже короткий вегетаційний період, не більше 4-6 тижнів;
• довгий період спокою у вигляді насіння, цибулин, бульб, кореневищ.

Ксерофіти

— рослини, що зростають у місцях з недостатньою вологістю й мають пристосування до перенесення посухи. Можуть запасати вологу в листі і стеблах. Добре регулюють водний обмін, тому навіть під час довгої посухи залишаються в активному стані. Ця група рослин поділяється на

У склерофітів добре розвинута коренева система (підземна маса більша від наземної у 9-10 разів). Вона екстенсивного типу. Ця група рослин має добре розвинену провідну систему (багато жилок), добре розвинені покривні й механічні тканини (наявність товстої кутикули, тріхом), продихи глибоко занурені в епідерміс; вони мають підвищений осмотичний тиск клітинного соку.

Щодо сукулентів, то коренева система в них розвинена погано, вони навіть можуть загинути в сильну посуху. Ці рослини накопичують велику кількість води, тканини обводнені на 95-98%, у клітинах багато зв'язаної води. Транспірація в них дуже мала. Це призводить до сильного перегріву рослин. Фотосинтез іде за типом Cam-метаболізму, тому ріст і накопичення маси незначні.

Шляхи надходження й витрат вологи у тварин

Джерелами води в тварин є

• надходження її через травний тракт у видів, що п'ють воду;
• використання води, що міститься у продуктах їжі (гризуни, антилопи, американський кенгуровий пацюк);
• проникнення води через шкіряні покриви (жаби, комахи тощо);
• використання метаболічної води, яка утворюється під час окислення жирів (верблюди, гризуни, комахи).

Втрата води відбувається з випаровуванням через шкіряні покриви, з диханням, з сечею та екскрементами.

Засоби регуляції водного обміну можуть бути такими:

• етологічні,
• морфологічні (черепашки, хітин комах, ороговілі покриви плазунів),
• фізіологічні (здатність до утворення метаболічної води, економія води під час утворення сечі, екскрементів, Мальпігієві судини у комах, потовиділення).

• тривалість життя й швидкість розвитку багатьох тварин (у жаб тривалість життя зростає із збільшенням відносної вологості);
• на спарювання (в самок нічних метеликів при вологості повітря 80% не відбувається копуляція);
• на поведінку (при відносній вологості повітря 40% і меншій комарі перестають нападати на теплокровних тварин).

При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту та авторів матеріалів.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.

1.2.1. Відношення кормових рослин до вологи

За відношенням до вологи кормові рослини поділяють на три екологічні групи: мезофіти, ксерофіти й гігрофіти.

Мезофіти (від грец. шеввв — середній) ростуть у помірних умо­вах зволоження. Поширені здебільшого у середніх широтах — від лісової до лісостепової і північної частин степової зони, на субаль­пійських гірських, заплавних і лиманних луках усіх зон. Із багато­річних трав до них належать костриця лучна і тростинна, пирій по­взучий і безкореневищний, райграс високий, пасовищний і багато­укісний, стоколос безостий, грястиця збірна, конюшина лучна, ро­жева і біла, люцерна синя і жовта, еспарцет піщаний і закавказь­кий, буркун білий одно- і дворічний, кукурудза, вика, кормові сорти жита і пшениці, горох, чина широколиста, лісова, суховершки та ін.

Ксерофіти (від грец. xerox — сухий) — це посухостійкі рослини, які можуть рости при нестачі вологи і високій температурі. Вони накопичують воду, використовуючи її для нарощування маси рос­лини, або мають добре розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає в ґрунт і використовує вологу нижчих шарів. Більшість видів характеризуються високим і дуже високим осмотичним тиском клітинного соку 5000 - 5200 до 10000 кПа (від 50 - 52 до 100 атм).

Це група рослин з опушеними, вузькими або дуже розсіченими листками, наявністю колючок. Рослини витримують тривалу ґрун­тову й атмосферну посуху (в них рідко настає явище плазмолізу клі­тин). Листя може бути дуже опушеним або скручуватися в разі не­стачі вологи, мати восковий наліт, стовпчасту двошарову паренхіму та ін. О. П. Шенников (1950) запропонував поділяти ксерофіти на сукуленти й склерофіти. Сукуленти — м’ясисті, соковиті рослини, які у період дощів запасають багато вологи у листках і стеблах і економно витрачають її під час посухи. Типові представники суку­лентів — агави й евкаліпти, в Україні, Середній Азії — соковитий курай, молодило, очиток та ін.

Склерофіти — рослини напівпустель і степів з шорстким, вузь­ким листям, більш або менш сухим. На луках це переважно трави родини тонконогових — типчак, овеча костриця, ковила До них на­лежать напівпустельні й пустельні полини, рослини з голкоподіб­ним листям, листками, що перетворились на колючки, голки, а та­кож безлисті (саксаули, жузгуни)

Гігрофіти й гідрофіти (від грец. higros — вологий). За умов надмірного зволоження ростуть гігрофіти, а у воді — гідрофіти. Це — водяні злаки, осока, болотне різнотрав’я.

Є перехідні (проміжні) типи, наприклад, від ксерофітів до ме­зофітів — житняк гребінчастий і пустельний, деякі види люцерни жовтої, буркун жовтий, підмаренник жовтий, еспарцет посівний та ін.; від мезофітів до ксерофітів мезоксерофіти — суданська трава, сорго, соргосуданкові гібриди, чумиза, могар, деякі види тонконо- гових, що належать до ефемерів і ефемероїдів і ростуть у пустель­них районах навесні. Завдяки запасу поживних речовин у цибу­линах вони добре витримують літню посуху. Характерно, що у пе­ріод вегетації вони мають тонке, ніжне листя і невисокий осмотич­ний тиск

Відношення кормових рослин до надмірного зволоження.

Рослини заплав і лиманів по-різному витримують затоплення. За кількістю днів, протягом яких вони витримують затоплення, рослини лук поділяють на коротко- (до 10 — 15 днів), середньо- (30 — 40) і дов- гозаплавні (більш як 40 днів). Добре витримують затоплення луч­ні злаки — тимофіївка лучна, костриця лучна і червона, пажит- ниця багаторічна. Особливою стійкістю відрізняються ситники, канаркова трава тростиноподібна, осока, лучне різнотрав’я приру­слових заплав, з бобових — конюшина біла, чина лучна та ін. Ці види добре витримують підтоплення і високий рівень ґрунтових вод (60 — 80 см). Разом з тим люцерна посівна, буркун, пирій без- кореневищний і повзучий, житняки, костриця овеча і борозенчас­та, еспарцет посівний і піщаний, люцерна жовта (лісостепові й степові екотипи), райграс високий, кормова пшениця, зимуючий горох, ріпак погано або зовсім не витримують навіть короткочасно­го (до 15 днів) затоплення і підтоплення. Вони погано ростуть або зовсім не ростуть на ділянках з рівнем ґрунтових вод 50 — 60 см. Люцерна і суданська трава, наприклад, ростуть лише на ділянках, де вода залягає на глибині мінімум 120 — 140, а еспарцет — 180 — 220 см. Те саме стосується і злакових — житняку та костриці овечої і борознистої. Пажитниця багаторічна і багатоукісна, овес, кормова капуста, перко, ріпак, кормові буряки, бруква, турнепс, тонконіг лучний та інші ростуть і при більш високому рівні ґрунтових вод — 80 - 100 см.