Що означає пейзажна лірика?

"Пейзажна лірика" — умовна назва ліричного жанру, в якому йдеться про художні переживання природи, олюдненої та одухотвореної. У різні культурно-історичні епохи вірш-пейзаж посідав не однакове місце в поезії. Був майже відсутній у добу класицизму, натомість набув особливого поширення в період романтизму.

Хто писав пейзажну лірику?

Характерною особливістю пейзажної лірики Лесі Українки є майже повсюдне використання нею в описах природи червоної барви й образів вогню, полум'я. Цією своєю стороною творчість поетеси споріднена з пейзажами ранньої творчості Коцюбинського. Багато є спільного у творчій роботі поета й художника-пейзажиста.

Яка поезія є зразком пейзажної лірики?

Відповідь на контрольне запитання Одна з найвідоміших книжок П. Тичини, де зібрана пейзажна лірика, — це "Сонячні кларнети", куди увійшли такі вірші, як "Гаї шумлять", "Квітчастий луг", "Арфами, арфами", "Де тополя росте..." тощо. У цих віршах ми можемо побачити гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи.

Вірш-пейзаж

"Пейзажна лірика" — умовна назва ліричного жанру, в якому йдеться про художні переживання природи, олюдненої та одухотвореної.

У різні культурно-історичні епохи вірш-пейзаж посідав не однакове місце в поезії. Був майже відсутній у добу класицизму, натомість набув особливого поширення в період романтизму.

В українській ліриці вірш-пейзаж — один із основних жанрів, зазнавав емоційної інтимізації:

Падає з дерев пожовкле листя, День уже в обіди догорів, — Кажуть, що вночі на передмістя Осінь приблукала з хуторів. В центрі вона буде завтра ранком, Повагом вступаючи туди… Що ж! Приходь, задумлива селянко, — Я тебе побачити радий (Є. Плужник).

Жанр віршів-пейзажів набув широкого розповсюдження у Китаї, у рамках філософсько-естетичної концепції шань-шуй ("гори-води"). Окремим напрямком, наближенішим до людської діяльності, стала поезія тянь-юань (田園, "ниви-сади": див. Fields and Gardens poetry [en] ). Подальшу інформацію можна зокрема знайти у статті Китайська поезія періоду Тан.

Джерела [ ред. | ред. код ]

Див. також [ ред. | ред. код ]

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Вірш-пейзаж, або Пейзажна лірика // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 193.
• Пейзажна лірика // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 195.

Пейзажна лірика П. Тичини

5. Поезія «Арфами, арфами». (У цьому вірші автор славить прихід весни, оновлення природи. Весна пробуджує глибокі думи про прийдешні бої за людське щастя. Основний настрій вірша — життєствердний, оптимістичний.)

III. Пейзажна лірика П. Тичини — гімн життю, пісня радості, ніжності й суму.

Павло Тичина, безперечно, один з найталановитіших українськихпоетів. Його перу належить багато прекрасних, хвилюючих поезій. Але меніздається, що найяскравішими прикладами його творчої майстерності є ті вірші, вяких поет описує пейзажі рідного краю.

Павло Тичина був залюблений урідну природу, тому вона надзвичайно опоетизована ним, пройнята хвилюваннямйого серця.

Упоезії «Де тополя росте» перед очима читача розгортається картина безмежнихзолотих просторів:

І тремтить вдалині Й потопа виднокруг…

Цілеморе золотаво-срібного жита виблискує на сонці. Свіжий вітер котить пшеничніхвилі у синю далечінь:

Де не глянь — колоски Проти сонцяблись-блись…

Читаючи цей вірш, я нібивідчуваю духмяний запах колосків.

Абовізьмемо поезію «Дощ». Саме явище дощу поет олюднює, всі його прояви постають вобразах живих істот. Наприклад, водяні кола, які утворюються від дощовихкрапель у калюжах, поет змальовує метафорою:

А на воді в чиїйсь руці Гадюкипнуться…

Дощовіструмені змальовуються мережаними подолками, які спускаються з хмар:

Спустила хмарка на луги Мережані подолки…

Загальна картина дощу постає переді мною надзвичайно яскравота реалістично.

Людськихрис набувають і лісові квіточки в поезії «Хор лісових дзвіночків», якіпромовляють до навколишнього світу:

Мидзвіночки, лісові дзвіночки, славим день.

Миспіваєм, дзвоном зустрічаєм: день!

Коли я читаю цю поезію, мені починає здаватися, ніби я розмовляюіз самою природою.

Пейзажналірика Павла Тичини завжди хвилює мене, тому що я ніби поринаю в чарівний світприроди.

Майжевсі українські поети зверталися до теми рідної природи. Але найбільше меніподобається пейзажна лірика П. Г. Тичини. У своїх віршах автор оспівує поля ілани, дерева і квіти, небо і сонце, хмари і дощ.

Де не глянь — колоски Та всів злоті-сріблі.

Мибачимо по цих рядках, що поет відчуває тісний зв’язок із рідною природою. Віане лише милується просторами, але й спілкується з ними:

Розкажи, розкажи мені, поле:

Чогорідко ростуть колосочки?

— Ой дощів мені треба, дощів…

Природау віршах Тичини оживає, набуває людських якостей: співаю іквіти, усміхається жито, шепочуть хмари, розмовляють дерева.

Знайомлячисьіз пейзажною лірикою П. Г. Тичини, розумієш, що люди — невід’ємна часткаоточуючого світу, що наше життя нерозривно зв’язано з ним. Милуючись красоюприроди, ми не лише отримуємо безліч хвилин радості, захоплення, щастя, але йвідчуваємо бажання жити:

Розглядаючи творчість Павла Тичини, неможливо обминути пейзажної лірики поета. Його вірші "А я у гай ходила", "Гаї шумлять", "Квітчастий луг", "Арфами, арфами" зачаровують весняною свіжістю, легкокрилою радістю, молодечим завзяттям. "Усе в нього (Тичини) співає і звучить, - писав про творчість поета критик О. Білецький, - земля - орган, співає стежка в городі, і весь город - суцільний зелений гімн, ріка тремтить, як музика…"

Читаючи поезію "Гаї шумлять", чуєш звуки замріяних гаїв, шепіт трав, тихий шерех листя:

Прекрасною музикою озиваються до нас гаї, річки, ліси і луки. Це царство барв і звуків чисте і трепетне, воно звеселяє душу, не дає збідніти духовно:

Квітчастий луг і дощик золотий, . .

Примружились гаї, замислились оселі.

Ліричний герой і пейзажний малюнок вірша злилися воєдино у гамі найніжніших почуттів при змалюванні картини світання. У поезії "Світає…" автор засобом оксиморона створює своєрідний образ;

Промінням схід ранить ніч, мовби мечами.

Хмарки по всім небі й собі взолотіли,

Безмовні тумани тремтять над полями.

Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий.

Розкраяно небо - мечами, мечами…

Змальовуючи картини природи, Павло Тичина добирає слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, небокрай - як золото. У нього "біжать світи музичною рікою", "коливається флейтами" захід сонця, "акордяться планети", - усе сповнене ритму, тонів, кольорів. "Тичина - останній з наших поетів, хто серед руїни, в яку оберталися добрі людські почування, беріг, наче заповітну святиню, образ неба, образ землі, від нього освітленої і освяченої", - писав Василь Барка. Справді, поета зачаровують звуки, рухи, гармонійно злагоджені й прекрасні. А оспівані в віршах картини природи допомагають читачам зберегти почуття піднесеності, доброго настрою, закоханості у рідний край.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2023 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.