Яка лірика називається філософською?

Філософська лірика (також філософська поезія) — поезія, яка спрямована на філософське осмислення світу й людини та є виявом філософських поглядів ліричного героя.

Яку назву мають лірико філософські чотиривірші?

Рубаї́ (перс.: رباعی‎ rubāʿī, "катрен"), у множині — рубаят (rubāʿiyāt رباعیات) — чотиривірш, як правило філософського змісту, за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).

Що таке лірика в зарубіжній літературі?

Лі́рика (грец. lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, нарівні з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття.

Філософська лірика

Філософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф.л. і філософія мають спільний предмет осягнення — загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія — на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф.л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як спосіб ліричного осмислення дійсності. Ф.л. виявляється в різних жанрах (сонети, рубаї, газелі, есе, своєрідні етюди, вірші елегійного характеру тощо). Скажімо, в українській літературі 50-70-х XX ст. активно розвивався філософський сонет (М.Рильський, А.Малишко, Д.Павличко). Проте жодна з цих форм, крім елегії, не була особливо стійкою, нерідко (створюються вірші, генетично не пов’язані з традиційними жанровими формами. Філософську поезію можна осягнути в контексті всієї творчості поета або окремої книжки — “Троянди й виноград” М.Рильського, “Мить і вічність” І.Муратова, “Дерево пізнання” Л.Первомайського, “Карби” М.Бажана. Тут важливу роль відіграє саме контекст.

Poems and Poets – понад 15000 віршів найвідоміших поетів з історії англійської і світової літератури. Пориньте у добре відомі вірші та спонукаючі до роздумів цитати легендарних письменників.

Філософська лірика Федора Тютчева

Тютчев — один із кращих поетів у російській літературі XІX ст. — відомий нам насамперед своєю філософською лірикою. Саме ця спрямованість віршів поета істотно відрізняє його поезію від творчості сучасників, виділяє його твори з-поміж творінь інших відомих поетів того часу.

Філософським підгрунтям для творчості Тютчева стали роботи Шеллінга. Дійсно, зв'язок образів ночі й хаосу, думка про "нічний бік" людської психіки, що яскраво проступає в тютчевській поезії, беруть свій початок у творчості Шеллінга. На думку філософа, основа історії Всесвіту і життя людської душі — боротьба світла з темрявою, з "хаотичним рухом первісної природи", з "несвідомою, темною сліпою волею" в природі й людині, яка прагне до споконвічного хаосу, до загибелі.

Однак для розуміння поезії Тютчева істотно, що за подібними віршами у нього стоїть почуття самотності, відірваності від світу, в якому живе поет, глибока зневіра в сили цього світу, усвідомлення неминучої загибелі.

Палке прагнення до злиття з природою опосередковане у віршах Тютчева шеллінгіанською ідеєю живої єдності та цілісності всього Всесвіту. Шеллінг стверджував, що вся природа жива, що вона має єдину "світову душу". Про те ж пише й Тютчев:

Не то, что мните вы, природа:

Не слепок, не бездушный лик —

В ней есть душа, в ней есть свобода,

В ней есть любовь, в ней есть язык.

"Світова душа", "всесвітня воля" полярна відокремленій волі індивідуальної, окремої людської істоти. Віддалення "окремої волі" людини від "універсальної волі" природи, як вважає Шеллінг, — принцип зла, прагнення до єдності з "всесвітнім життям природи" — умова блаженства. І ця ж ідея декларується у Тютчева:

Є цілий світ в душі твоїй

Шлях подолання розладу, на думку Тютчева, полягає саме у злитті, у відчутті поєднання свого життя із загальним життям природи.

І далекий від дійсності, ідеальний характер природи Тютчева залежить від того, що він сприймає її не ззовні, як якусь об'єктивну данину, а в дусі філософії Шеллінга, немовби зсередини. Самотній серед людей, Тютчев шукає містичного союзу з "душею" природи, відбиваючи у ній власні душевні стани. У філософсько-насиченій ліриці Тютчева ми бачимо перші в російській поезії елементи діалектичного осягнення дійсності. Світ, природа сприймаються ним, з одного боку, як загальний зв'язок — "все в мені і я в усьому", — з іншого, — як безперервна зміна, процес, переходи, динаміка — "у всьому рух, життя в усьому".

Поезія Тютчева з надзвичайною силою передає бунтівний стан, висловлює бунтарську стихію людської душі. Це поезія думки, яка, за словами Тургенєва, "завжди зливається з образом, взятим із світу душі або природи". Це поезія сильних, сміливих і оригінальних образів, різноманітних за тональністю, чудових за ритмами і звучаннями, самобутня, темпераментна, розумна.