Для чого Климко пішов по сіль?

Проте хлопці умовляють її не міняти сукню та переходити жити до них у кімнату. Наталія Миколаївна погоджується. Оскільки у хлопців із харчів є тільки картопля та сало, Климко вирішує піти у Слов'янськ по сіль, з чого й починається твір.

Куди пішов Климко по сіль?

Куди направлявся Климко? (У місто Слов'янськ.) З якою метою маленький хлопчик вирушив у таку дальню і небезпечну дорогу? (Щоб набрати солі й виміняти її на харчі.) Де спочатку ночував хлопець під час мандрівки? (У степу на соломі.) Хто трапився на шляху Климка? (Солдат ворожої армії.)

Що сталося на базарі Климко?

На базарі люди міняли речі на їжу. Там Климко із Зульфатом побачили свою вчительку Наталю Миколаївну з маленькою донечкою. Учителька прийшла на базар, щоб виміняти на їжу свою ошатну сукню, яку одягала тільки у свята. Кеш

Климко (СКОРОЧЕНО) - Григір Тютюнник / Бібліотека … Климко пішов у місті за людьми, які рухалися в одному напрямі — на базар. Скраю стояла дівчина, продаючи гарну темно-вишневу у квітках хустку.

Відтворення реальної послідовності подій в житті Климка за однойменною повістю Григора Тютюнника

Спробуємо відтворити реальну послідовність подій життя Климка, адже вона дещо відрізняється від викладу подій у повісті, коли хлопчик іде по сіль та згадує у важкій дорозі своє життя.

Реальна послідовність подій в житті Климка:

1. Климко осиротів. Потім хлопчик живе в бараку на станції у дядька Кирила - машиніста великого паровоза ФД.

2. Зранку його будить хлібозавод (їхала до пекарні порожня зелена будка з написом «Хліб», запряжена конями) і водовоз (до барака з гуркотом і хлюпотом у довгому бочонку на чотирьох колесах під'їздив водовоз).

3. Климко знайомиться зі станційним аптекарем Бочонком, до школи біг через базар, щоб послухати таємничі аптекарські терміни аптекаря.

4. Війна докотилась до краю, де жив Климко, а бомба попала в паровоз дядька, загибель та поховання дядька Кирила.

5. Тітка Мотя пропонує Климкові жити в неї, не по-дитячому самостійний Климко відмовляється від допомоги.

6. Через два дні після смерті дядька Кирила Бочонок приходить до самотнього хлопця, дає червоні тридцятки для покупки хліба.

7. Серпневого дня німецькі літаки бомбили станцію, бомба влучила в барак. Климко залишився без житла.

8. Хлопчик знайшов собі притулок у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись вагова. Дві ночі Климко спав на голому столі й одбивався від пацюків палицею, стукаючи нею по стіні.

9. На третю ніч давній товариш Зульфат прогнав мишей, друзі облаштували житло ліжком та тирсою встелили підлогу. Зульфат часто бував у друга.

10. Через півмісяця зранку після короткого бою на станцію зі степу прийшли голодні італійці, які грабували населення. Через тиждень вони пішли геть і почався в селі голод.

11. Климко зі Зульфатом іде на базарний майдан, де люди вимінюють речі на їжу, сіль. Там зустрічаються зі вчителькою Наталією Миколаївною з маленькою дівчинкою Олею на руках, вчителька хотіла обміняти на харчі своє плаття, яке одівала лише двічі на рік: першого вересня і в останній день занять.

12. Учителька відмовляється віддати бороданю на возі плаття, Зульфат заступається за неї перед нахабою, хлопці пропонують їй свою допомогу. Перенесли учительські речі з пограбованої італійцями школи до вагової.

13. Їх чекає голодна зима, тому Климко розповідає Зульфатові про намір піти у недалекий Слов’янськ по сіль, щоб потім обмінювати її на їжу. Залишивши листа учительці, вдосвіта відправляється в дорогу.

14. Хлопчик іде попрощатися у виселок до Бочонка, який нагодував Климка борщем, радить у дорозі триматися добрих людей. Його зла скупа жінка догнала хлопчика з шістьма сухарями на дорогу, не дуже свіжими.

15. Першого дня йшлося весело. Перший сухар Климко розломив за двадцять п'ять кілометрів від станції, коли сів перепочити. Він виявився червивим, а ноги боліли нестерпно, тому вирішив іти повільно, через кожні п'ять-шість кілометрів відпочивати (щоб зменшити втому ніг, після перепочинку легенько розтирав, поляскав долонями і перші кілька кілометрів ішов помаленьку).

16. Климко переночував у скирті в степу, уночі снилась зграя жовтих воронів. Ранком наступного дня солдат-чех, котрий сидів на останньому возі німецького обозу, підійшов до скирти і побачив Климка, пожалів босоногу убогу дитину, дав вицвілу плащ-палатку з пачкою сухих галет (сухі коржики з прісного тіста для споживання в дорожніх умовах) та маленьку коробочку солі.

17. Климко пішов у напрямі білих гір, уже йшов восьму добу. Натрапив на картоплище та до обіду в спеку накопав п'ятдесят сім картоплин — великих, менших і зовсім дрібних, дванадцять найдрібніших з них спік та з'їв, відігрів ноги.

18. За вибалком починалося містечко Артемівськ. Біля якогось двору у чепурному виселку сів відпочити та спостерігав за горобцями на дереві, сподіваючись, що вони зіб'ють голодному хлопцеві яблучко. За містечком знову був степ і степ. Незабаром Климко побачив велике місто Слов’янськ у долині. У полі за 10 гонів (1 гін = 60 – 120 саженів, 1 сажень = 2,134 м) ночівля у старому курені на баштанищі. Настав початок жовтня. Босоногий Климко застудився, з шматків плащ-палатки та соломи зробив собі онучі, щоб продовжити дорогу.

19. Климко вирішує зайти в місто на базар, щоб обміняти Бочонкові гроші, залишає тридцятку старій незнайомій бабусі. За гелету звірятко Зіночка ворожить хлопчикові. Там зустрічає шевця, котрий дарує справжнє взуття, дізнається про те, що Артемівськ зі станцією Сіль проминув (кілометрів п'ятдесят зайвих пройшов). Старий швець разом з Климком рятують від поліцаїв молоду дівчину під час облави.

20. Швець дає взуття жінці, що має сіль, пропонує Климкові провести тітку до її дому, де вона дасть солі. За три дні Климко в тітки Марина одужує. Вона пропонує йому залишитися, проте хлопчик не може, бо його чекають вдома. Тітка Марина садить його у вагон до інших біженців на товарний поїзд, що їде в Донбас.

21. На станції Дебальцеве німці, б'ючи біженців, висаджують їх з поїзда. До домівки залишилось кілометрів шістдесят. Другого дня підходив до станції, пішов швидшим шляхом вздовж колії. Німці стріляли по полоненому втікачеві, а ворожа куля обриває життєвий шлях Климка. До нього з переїзду біжить вірний друг Зульфат, котрий щодня виходив його зустрічати.

Григір Тютюнник — Климко (скорочено)

Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й зігріється. Вдалині рожевіли крейдяні гори, а десь між них — місто Слов’янськ, біля якого солі — бери скільки схочеш. А за склянку солі можна було наміняти харчів.

Климко, після того як посиротів, жив удвох із дядьком Кирилом, машиністом великого паровоза. Дядько приходив зі зміни, питав, як тут його помічничок, чи не боявся вночі. Климко охоче прибирав воду за дядьком, насипав йому гарячої запашної юшки, хвалився своїми чепурними зошитами й очікував традиційного гостинця, якого той ніколи не забував привезти з поїздки. Одного разу дядьків паровоз не повернувся із рейсу — в нього влучила бомба. Загинули машиніст і його помічник. Климко залишився сам.

Климко йшов уже восьму добу. Їхню станцію і барак розбомбили німецькі літаки, хлопець залишився з тим, у чому був.

Сонце пригрівало в спину, а земля була холодна, підошви босих ніг пробилися як дерев’яні. Хотілося їсти — останній сухар, даний аптекарем Бочонком, був з’їдений ще вчора вранці. Климко побачив город, де щойно вибрали картоплю, димок від згасаючого багаття. У розворушених ямках хлопчик знайшов кілька картоплин і підкріпився ними.

Ноги відмовлялися йти, особливо після ночівлі. Климко бив їх Із відчаю, а потім почав розтирати легенько й перші кілометри йти потихеньку.

Коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у шахтній ваговій. Він переніс із погреба те, що вціліло — картоплю, два кусники старого сала й кілька цибулин. Спочатку було холодно й незатишно, докучали щури. Потім Зульфат, товариш Климка, вигнав нахабних звірят димом, допоміг облаштувати кімнату. Тепер тут часто збиралося шкільне хлоп’яче товариство, дивилося на розжарілу пічку-буржуйку, прислухалося до гуркоту нічного бою і мріяло почуваючи себе на Робінзоновому острові.

Якось після короткого бою на станцію прийшли італійці. Грабували людей, забираючи їжу, одяг, стріляючи курей. У висілку почався голод. Люди міняли на базарі навіть коштовності на будь-який харч

• Климко (повний текст) ▲ читається майже за 2 години
• Климко (стисло) ▲ читається за 7 хвилин

• Климко (аналіз)
• "Климко" (шкільні твори)
• Визнач характер конфлікту в повісті – він зовнішній чи внутрішній?(та інші запитання)
• Біографія Григора Тютюнника

Якось Климко та Зульфат зайшли й собі на базар. Там якийсь бородатий дядько з села обмінював продукти на дорогі речі. Зверхньо й грубо вибирав, що йому сподобалося. Люди ремствували, але робити було нічого.

Раптом хлопці побачили свою вчительку Наталю Миколаївну. Вона стояла оддалік із немовлям, тримаючи в руках рожеву сукню, яку вдягала лише на свята. Бородань побачив плаття, захотів його взяти, але вчителька сказала, що йому вона нізащо не проміняє. Бородань презирливо про неї висловився, а Зульфат не витримав і пошпурив у нього каменюку.

Хлопці запропонували Наталі Миколаївні жити у них, адже її квартиру розгромили окупанти. Вони перенесли речі вчительки, а Зульфат роздобув колиску для малої Олі.

Увечері прийшов до вагової дідусь Зульфата, приніс торбинку сухарів, подивився, як учителька поїть дитину чаєм, і сказав, що так не годиться, треба молока.

Климко подумав, що запасів харчів на зиму їм усім не вистачить, необхідно йти у Слов’янськ по сіль, щоб було що міняти. Зульфат хотів із ним, але хлопець не дозволив, адже треба було комусь допомагати Наталі Миколаївні, та й дідусь його не пустить, а от він — сам собі господар.

Климко пішов у місті за людьми, які рухалися в одному напрямі — на базар. Скраю стояла дівчина, продаючи гарну темно-вишневу у квітках хустку. Хлопчик зупинився біля неї, а вона злякалася, подумала, що він злодій. Дядько, що сидів просто на землі й торгував саморобними тапочками, теж обізвався до дівчини й сказав, що так вона нічого не продасть, хай поставить біля нього тачку і йде між ряди. Раптом почалася облава. Ловили дівчат і хлопців для відправки на роботу в Німеччину. Поліцаї причепилися до дівчини, але за неї заступилися безногий дядько й Климко.

Дівчина була дуже вдячна, запросила хлопчика із собою, бути їй за брата, безногий швець подарував килимові тапочки й виміняв для нього солі. Потім умовив молодицю, щоб вона дала Климкові ще солі, яка була у неї вдома.

Коли Климко отямився, то побачив себе у ліжку. Почав згадувати, що застудився в дорозі, що пішов із тіткою Мариною по сіль до неї додому. Виявляється, що він був у гарячці, без пам’яті цілих три ні. Тітка його нагодувала, пішла по молоко для нього.

Климко ледь піднявся, але вирішив зробити щось добре для гостинної жінки. Підмів доріжку, повисмикував бур’ян. Коли тітка Марина принесла в глечику молока, він надпив трохи, потім долив води — щоб більше було, бо хотів узяти з собою в дорогу. Тітка пожаліла його, запропонувала зостатися в неї назавжди, але хлопець наполягав — йому треба додому, його чекають.

Тітка Марина й один знайомий залізничник допомогли Климкові сісти в товарний вагон поїзда, який їхав через його станцію. Там було вже кілька донбасівців. Прокинувся хлопець від гуркоту. На дверях стояв німець. Він звелів виходити, а при виході бив усіх ногою. Климко випав із вагона, зчухравши груди й коліно. Це було Дебальцево, станція за шістдесят кілометрів від їхньої.

Другого дня Климко підходив до своєї станції. У нього був мішок із сіллю, харчами, навіть пляшечка молока, яка дивом не розбилася при падінні.

Раптом у висілку почувся постріл. Від переїзду біг якийсь чоловік — босий, у солдатському галіфе. За ним — двоє в чорному. Пролунала автоматна черга. Климко ойкнув і впав. З пробитого мішка потекла на дорогу сіль.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

У тяжкий воєнний час хлопчик Климко залишився сиротою. Але він знайшов сили не лише влаштувати своє життя, а й допомагати іншим. Як дорослий, узяв на себе відповідальність за вчительку та її маленьку доньку. Заради їхнього порятунку від голоду він подолав сотні кілометрів пішки босим, постійно наражаючись на небезпеку Добрі люди пропонували залишитися в них, але Климко знав, що йоги чекають, на нього сподіваються. І виконав свій обов’язок до кінця Повість учить добру, чуйності, людяності, вмінню долати життєві труднощі.