Як правильно наголос кидати?

КИДАТИ, аю, аєш, недок. , КИНУТИ, ну, неш, док. , перех.

1. також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). ...
2. перен. ...
3. перен. ...
4. Залишати кого-, що-небудь; покидати. ...
5. Посилати, направляти когось, щось куди-небудь. ...
6. безос. , у що, звичайно зі сл.

Де наголос у слові ожеледь?

О́ЖЕЛЕДЬ, і, жін. Тонкий шар льоду-на поверхні землі, на деревах і т. ін.

Що таке поки що?

1. присл. У даний момент, зараз.

Словник української мови

КИДАТИ, аю, аєш, недок. , КИНУТИ, ну, неш, док. , перех.

1. також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на хлопців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 31) ; Валя чистить картоплю, раптом кидає ніж, хапається за пучку (Степан Васильченко, III, 1960, 326) ; — Шабаш! — кинувши шапку об землю, крикнув Грицько (Панас Мирний, I, 1954, 302) ; Товариш Большаков.. кинув гарячу гвинтівку геть і, схопившись на ноги, дав в упор дві гранати одну за одною (Юрій Яновський, I, 1958, 126) ; * Образно. Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом (Петро Панч, В дорозі, 1959, 69) ;
// Опускати, занурювати (в рідину). Їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок. Тоді грек кинув у море котвицю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 390) ; Миру над світом сіяє маяк, Тим-то спокійно свій невід рибак Кидає в море, що піниться й грає (Максим Рильський, III, 1961, 230)
// Викидати. Надя.. поглянула на черепки, далі зібрала їх всі в одну руку і кинула за вікно геть у садок.. (Леся Українка, III, 1952, 486) ;
// перев. безос. Сильно хитати гойдати; підкидати. Вітри, що йшли за грозою, кидали літака з боку на бік (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 47) ; «Швидкий» кидало з боку на бік, заливало пінявою водою (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 126) .
♦ Жеребок кинуто див. жеребок; Кидати болотом див. болото; Кидати громи (громами) на кого — гостро картати, суворо ганити когось. — Ви, шановний добродію, ..не раз.. кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів (Іван Франко, XVI, 1955, 293) ; Кидати (кинути) жеребок — вирішувати що-небудь жеребкуванням. — Може, кинемо жеребок? — несміливо запропонував Тарас (Юрій Мокрієв, Острів. 1961, 65) ; Кидати (кинути) каменем (камінь) див. камінь; Кидати (кинути) кров кому, заст. — спускати кров комусь (звичайно хворому); Кидати (кинути) на вітер гроші (заробіток і т. ін. ) див. вітер; Кидати (кинути) на зуб (на зуби) див. зуб; Кидати пляму див. пляма; Кидати стіг — укладати стіг. — Я й орала, я й запрягала, я й громадити, я й кидати стоги (Ганна Барвінок, Опов. 1902, 222) ; Кинути лихом об землю див. лихо; Куди не кинь: а) з усіх боків, у всьому. І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок (Іван Котляревський, I, 1952, 166) ; б) скрізь; На вітер кидати слова див. вітер; Палицею (палкою) кинути — недалеко, близько. — Позиція, кажу, чудова, — пояснює Засядько. — І до противника палицею кинути (Олесь Гончар, I, 1954, 359) ; До хутора зовсім палкою кинути. Гонів з п'ять, мабуть, буде (Іван Цюпа, На крилах. 1961, 23) .

2. перен. Спрямовувати, поширювати (промені, світло, тінь і т. ін.). Розпустила [яблуня] навкруги широкі гілки і кидала густу тінь на землю (Панас Мирний, I, 1954, 252) ; Крізь вікно, обернене до полудневого заходу, кидало сонце до його покою ясний сніп світла (Іван Франко, VII, 1951, 79) ; Багряне проміння кидало червоні відблиски на завіяні снігом дахи будівель (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 99) ;
// що, чим. Швидко звертати кудись (очі, погляд); дивитися. — Не піду, бігма, не піду, — забормотіла та [жінка], кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Леся Українка, III, 1952, 676) ; Отаман тільки помаленьку кивнув головою. кинув гордим оком по всіх бурлаках (Нечуй-Левицький, II, 1956, 222) ; Коли за якийсь час знову кинув [Пакришень] погляд на море, то зовсім не впізнав його (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 39) .

3. перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово тощо). — Засукуй рукава! — коротко кидав жандар. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 197) ; — Таня на базі, — відклав інструмент Й кидає [коваль] ту ж таки фразу: — Зараз у неї гарячий момент! — . Словом, біжу я на базу! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 97) ; Ні хвилинки не гаючись, Валя вихором помчав од гурту, кинувши: — Я зараз вернуся! (Степан Васильченко, II, 1959, 188) ; Стара господиня.. кинула думку, що добре було б зустріти гостей хлібом-сіллю (Дмитро Бедзик, Серце. 1961, 72) ;
// У сполуч. з деякими іменниками означає — робити те, що виражене відповідним іменником. [Леся:] Перед загрозою смерті вона кидає прокляття цареві (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 38) ; Чоловіки реготали, кидали жарти (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 18) ; Зрідка він кидав униз короткі поради (Олесь Гончар, III, 1959, 102) .
♦ Кидати (кинути) виклик див. виклик; Кидати (кинути) клич (гасло, слово і т. ін. ) — звертатися з закликом, гаслом тощо.

4. Залишати кого-, що-небудь; покидати. — Ще ніколи не кидав я рідного села (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 140) ; — Наша артіль бідна, — сказав старий, — і кидати шаланди в морі не годиться (Юрій Яновський, II, 1958, 193) ; * Образно. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині (Тарас Шевченко, II, 1953, 7) ; [Маруся:] Душа моя знемагає, сила мене кидає (Панас Мирний, V, 1955, 97) ;
// перев. з інфін. Переставати робити що-небудь, займатися чим-небудь. Любий хлопчику. Кинь обручиком гратися (Микола Шеремет, Дорога. 1957, 9) ; Хворим на виразку шлунка конче потрібно кинути палити (Наука і життя, 1, 1966, 46) .

5. Посилати, направляти когось, щось куди-небудь. Капітан Чумаченко кинув штурмові групи в атаку (Олесь Гончар, III, 1959, 260) ;
// Переводити з одного місця в інше. Вчителя кидали з села в село (Гнат Хоткевич, I, 1966, 134) ;
// Ув'язнювати; саджати, запроторювати (до в язниці тощо). Давид наказав осліпити Василька і ки ну ти в тюрму та заволодів його містами (Історія СРСР, I, 1956, 51) ; Вартові провели її у вогкий підвал і кинули а одиночку (Василь Кучер, Голод, 1961, 425) .
♦ Кидати (кинути) за ґрати див. ґрати 1.

6. безос. , у що, звичайно зі сл. жар, холод, лють і т. ін. Раптово викликати в когось відчуття жару, холоду, почуття люті тощо. Миколу кидало то в жар, то в холод, руки тремтіли, а щоки палали (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 188) ; При одній лише думці про те, що донька могла б не пройти по конкурсу, що якісь там інститутські книгогризи могли б завалити її при вступі, майора кидало в лють (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 162) .
♦ Кидає (кидало, кинуло) в сльози (в сльозу) кого — у когось на очах з'являються (з'являлися, з'явилися) сльози. — Як гляну-погляну на маленьку рослину.. Щось у грудях заворушиться, навіть у сльозу кине (Іван І. Волошин, Дні. 1958, 60) ; Кидає (кидало, кинуло) в сміх кого — хтось починає (починав, почав) сміятися. Остапа кинуло в сміх, мотало, аж трусило ним (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 297) .

КИДАТИ — ТЛУМАЧЕННЯ

КИ́ДАТИ аю, аєш, недок. , КИ́НУТИ, ну, неш, док.

кого, що, чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те (того), що (хто) є в руці (в руках). Приклади

• Злий і спустошений, приходив [Сафрон] додому, кидав шапку в куток. (М. Стельмах)
• Вогонь знищив побиту дошку, прикриту Заліщиками, в яку ми дозволяли відвідувачам кидати ножі для полегшення. (Т. Прохасько)
• – Шабаш! – кинувши шапку об землю, крикнув Грицько. (Панас Мирний)
• Чудо-риба вмирає на березі, та надійде казковий рибалка, і пожаліє рибу, і кине її в море. (О. Бердник)
• Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом. (П. Панч)

• З перебільшеною увагою струшував солодко-пахучі квіточки акації, що вітром кинуло на парчеву ковдру хворого. (Н. Королева)

• Миру над світом сіяє маяк, Тим-то спокійно свій невід рибак Кидає в море, що піниться й грає. (М. Рильський)
• Коли ж він [мішок] наповнюється до гички, два чоловіки зашивають його шкіряними дратвами, тягнуть на берег і, припнувши на довгий мотуз до човна, кидають у воду. (М. Сиротюк)

• Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море! (Біблія. Пер. І. Огієнка)
• Надя .. поглянула на черепки, далі зібрала їх всі в одну руку і кинула за вікно геть у садок. (Леся Українка)

• Машину кидало з боку на бік, черкало об стовбури дерев. (Іван Ле)
• Астроплан в цей час жорстоко кидало з боку на бік. (В. Владко)

• Багряне проміння кидало червоні відблиски на завіяні снігом дахи будівель. (С. Добровольський)
• Сонце мирно кидало на майдан перед сiльрадою жмути свiтла й тепла. (Б. Антоненко-Давидович)
• Так сонце після хмарної години, Коли на землю кине промінь свій, – Радіють люди й звірі, а рослини З'являються в барвистості новій. (В. Самійленко)
• Тепер ще квітка дійсності надією цвіте, не кидає ще тіні дерево зневіри. (Б.-І. Антонич)

• – Не піду, бігма, не піду, – забормотіла та [жінка], кидаючи полохливо чорними очима на всі боки. (Леся Українка)
• Отаман тільки помаленьку кивнув головою. кинув гордим оком по всіх бурлаках. (І. Нечуй-Левицький)
• Батько знишка шепнув щось матері, і діти бачили знову, як зразу здригнула вона й полохано кинула погляд на гостя. (С. Васильченко)

що і без прям. дод., перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово і т. ін.). Приклади

• – Засукуй рукава! – коротко кидав жандар. (М. Коцюбинський)
• Від бочки сильно пахло нагрітою смолою, і Вертутій покваплював тих, що підходили, коротко кидав їм: – Отам залягайте, в ровах. З двох боків луговини. (В. Близнець)
• Тоді поволі підводжуся, мию горнятко і кидаю: “наразі”. (С. Андрухович)
• Цей момент використав Вагилевич і кинув репліку, яка зовсім не стосувалася розпочатої Яковом теми. (Р. Іваничук)
• Вiдступаючи i поправляючи рукою зачiску, вiн кинув: – Заходь. (Р. Андріяшик)

• [Леся:] Перед загрозою смерті вона кидає прокляття цареві. (Л. Смілянський)
• Чоловіки реготали, кидали жарти. (М. Томчаній)
• Зрідка він кидав униз короткі поради. (О. Гончар)
• До нас підходять їхні пастушки, а ми їм жарту кидаєм пучок. (Д. Білоус)
• Чужинця шани ждатимеш дарма – В твій слід він кине сміх-погорду! (Д. Павличко)

• – Ще ніколи не кидав я рідного села. (М. Коцюбинський)
• Товариші його не кидали. (І. Багряний)
• Ось інший знайомий художник кидає все на світі й опиняється чомусь аж у Таллінні. (Ю. Андрухович)
• Не в шовки, але одягалися. Кинути село їй було лячно. (Б. Харчук)
• Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині. (Т. Шевченко)
• [Маруся:] Душа моя знемагає, сила мене кидає. (Панас Мирний)

• Чи важко буде обслуговувати цього мирного, культурного інваліда, що не кидає працювати. (Д. Гуменна)
• Любий хлопчику. Кинь обручиком гратися. (М. Шеремет)
• Отож кинь летунство. (Р. Андріяшик)
• Хворим на виразку шлунка конче потрібно кинути палити. (з наук.-попул. літ.)

• Він з розгону кидає снаряд у сизодимчастий гвинтовий отвір. (М. Стельмах)
• Лінію кордону виписали так, аби зручно було кидати в наступ танки. (із журн.)
• Тепер ми знаємо, хто такі “чорні свитки” – це мобілізовані в 1943–1944 роках українські чоловіки, яких майже без зброї, навіть не переодягнувши, кидали в наступ. (з газ.)
• Капітан Чумаченко кинув штурмові групи в атаку. (О. Гончар)

• Він усе ще був напіварештантом, засланцем, якого уряд міг кидати з місця на місце, як йому сподобалося. (І. Франко)
• Вчителя кидали з села в село. (Г. Хоткевич)

• Кармалюка не раз кидали у в'язницю, засилали на каторгу в Сибір, звідки він утікав. (з наук.-попул. літ.)
• Вартові провели її у вогкий підвал і кинули в одиночку. (В. Кучер)
• Давид наказав осліпити Василька й кинути в тюрму, заволодівши його містами й землями. (з навч. літ.)