Що лікує жалка кропива?

У народній медицині кропиву рекомендують як сечогінний засіб, при проносі, пропасниці, подагрі, ревматизмі, при хронічних хворобах шкіри, хворобах нирок, сечового міхура, печінки, водянці, грижі, при застарілому кашлі, недокрів'ї, початковому туберкульозі, при нирковокам'яній хворобі, випадінні волосся.

Як приготувати відвар з кропиви для волосся?

Також з листя кропиви готують настій: 3 столові ложки сухої сировини заливають 2 склянками окропу, настоюють 7 годин. Приготований засіб втирають у шкіру голови. З листя кропиви готують маски для росту волосся, зміцнення коренів, усунення жирності.

Як пити відвар з кропиви?

Вживають як свіжовичавленний сік молодої кропиви (1 чайна ложка 3 рази на добу, термін зберігання в холодному місці не більше як добу), так і відвар (класичний): 1 ст. ложку сухого подрібненого листя заливають склянкою (200 мл) окропу, настоюють 10-15 хвилин, відціджують та приймають тричі на добу по столовій ложці.

Кропива дводомна — Вікіпедія Потреби в лімітуванні обсягів заготівлі сировини кропиви дводомної немає. Не допускається збір сировини (особливо листя) кропиви на узбіччях доріг та забруднених промисловими викидами ... See more

Кропива дводомна

Кропива́ дводо́мна (Urtica dioica L.) — вид рослин роду кропива. Місцеві назви — «жалива велика», «жалюча кропива», «джиґу́ха» [1] , діал. проке́ва або проки́ва [2] .

Латинська назва кропиви — уртіка (Urtica); походить назва від слова «урере» (лат. urere) — «палити», «горіти» [3] . Кропива пече мурашиною кислотою, яка впорскується під шкіру, як шприцом, її пляшкоподібними клітинами-волосками. Їхній кінчик при дотику до тіла обламується, гострі краї встромлюються в шкіру, і з клітини-пляшечки виливається пекуча кислота. [3]

На острові Ява і в Індонезії існують види кропиви, опік яких так само небезпечний, як укус змії. [3]

Зміст

• 1 Опис
• 2 Ареал
• 3 Збирання, переробка та зберігання
• 4 Хімічний склад
• 5 Практичне використання
  • 5.1 У харчуванні
  • 5.2 Використання лікарської сировини
  • 5.3 У медицині
  • 5.4 У ветеринарії
  • 5.5 Волокна, нитки, мотузки
  • 5.6 Зелена фарба

  Опис [ ред. | ред. код ]

  

  Багаторічна трав'яниста рослина, дводомна, з прямостійним нерозгалуженим стеблом 50-200 см заввишки. Листки супротивні, черешкові, яйцеподібно-ланцетні, по краю великозубчасті. Вся рослина вкрита короткими простими та довгими жалкими волосками. Квітки одностатеві, дуже дрібні, з простим чотирироздільним квітколожем, жовтувато-зелені, зібрані пучками в колосоподібні суцвіття, тичинкові — прямостійні, маточкові — звисаючі. Плід — яйцеподібний горішок. Цвіте з червня по вересень, плоди дозрівають в червні-вересні [4].

  Для лікарських потреб використовують листя (Folia Urticae dioicae), яке заготовляють весною і на початку літа, корені (Radix Urticae dioicae) та насіння (Semen Urticae dioicae) [2]. Багаторічна трав'яниста рослина родини кропивних (Urticaceae) (50–120 см заввишки) з повзучим, дерев'янистим, гіллястим кореневищем. Стебло пряме, чотиригранне, вкрите, як і вся рослина, довгими і короткими жалкими волосками. Листки видовжено-яйцеподібні (8–17 см завдовжки, шириною 2–8 см), до верхівки поступово звужені, при основі серцеподібні, крупнопилчасто зубчасті, на стеблі супротивно розміщені, довгочерешкові, з прилистками. Квітки одностатеві, дрібні, зелені, правильні, зібрані в довгі розгалужені колосисті суцвіття, які виходять із пазух листків. Рослина дводомна. Чоловічі суцвіття — прямостоячі, жіночі — після цвітіння пониклі. Тичинкові квітки з чотирироздільною оцвітиною і чотирма тичинками. Маточкові — з чотирилистою оцвітиною, внутрішні два листочки оцвітини крупніші за зовнішні. Маточка одна, з майже сидячою приймочкою і верхньою зав'яззю. Плід широкоовальна або яйцеподібна сім'янка жовтувато-сірого кольору.

  Кропива дводомна відростає ранньою весною і вже через 15—20 днів після зникнення снігу утворює великі листки, які в цей час вирізняються високим вмістом вітамінів. Росте доволі швидко, до початку червня вже розпочинається цвітіння. Кропива зберігає зелене листя і після плодоносіння. Цвіте з червня по вересень, плодоносить з липня.

  Ареал [ ред. | ред. код ]

  • Африка
    • Північна Африка: Алжир; Лівія; Марокко; Туніс
    • Західна Азія: Афганістан; Кіпр; Іран; Ірак; Ліван; Сирія; Туреччина
    • Кавказ: Вірменія; Азербайджан; Грузія; Росія — Передкавказзя, Дагестан
    • Сибір: Росія — Східний Сибір, Західний Сибір
    • Китай: Ганьсу), Цинхай, Сичуань, Синьцзян, Тибетський автономний район
    • Індійський субконтинент: Бутан; Індія (північ); Непал; Пакистан
    • Північна Європа: Данія; Фінляндія; Ісландія; Ірландія; Норвегія; Швеція; Об'єднане Королівство
    • Середня Європа: Австрія; Бельгія; Чехія; Німеччина; Угорщина; Нідерланди; Польща; Словаччина; Швейцарія
    • Східна Європа: Білорусь, Естонія; Латвія; Литва; Молдова; Європейська частина Росії; Україна (вкл. Крим)
    • Південно-Східна Європа: Албанія; Болгарія; Хорватія; Греція; Італія (вкл. Сардинія, Сицилія); Північна Македонія; Румунія; Словенія
    • Південно-Західна Європа: Франція (вкл. Корсика); Іспанія
    • Субарктична Америка: Канада — Північно-західні території (південний захід), Юкон; США — Аляска
    • Східна Канада: Нью-Брансвік, Ньюфаундленд, Нова Шотландія, Онтаріо, Острів Принца Едуарда, Квебек, Сен-П'єр і Мікелон
    • Західна Канада: Альберта, Британська Колумбія, Манітоба, Саскачеван
    • Північний Схід США: Коннектикут, Індіана, Мен, Массачусетс, Мічиган, Нью-Гемпшир, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Огайо, Пенсильванія, Род-Айленд, Вермонт, Західна Вірджинія
    • Північний Захід США: Колорадо, Айдахо, Монтана, Орегон, Вашингтон, Вайомінг
    • Південний Схід США: Алабама, Делавер, Джорджія, Кентуккі, Луїзіана, Меріленд, Міссісіпі, Північна Кароліна, Теннессі, Вірджинія
    • Південний Центр США: Нью-Мексико, Техас
    • Південний Захід США: Аризона, Каліфорнія, Невада, Юта
    • Мексика — Баха-Каліфорнія, Сонора

    Росте у вільшняках, на забур'янених лісових площах, листяних і мішаних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — серпні. Поширена по всій Україні. Промислова заготівля можлива в усіх областях, особливо в Лісостепу і на півдні Полісся. Запаси сировини значні, часто утворює суцільні зарості.

    Збирання, переробка та зберігання [ ред. | ред. код ]

    

    Запаси сировини кропиви великі. Перспективними для заготівлі сировини є Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Львівська, Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Вінницька та Хмельницька області. Потреби в лімітуванні обсягів заготівлі сировини кропиви дводомної немає. Не допускається збір сировини (особливо листя) кропиви на узбіччях доріг та забруднених промисловими викидами територіях. Заготовку листків кропиви можна проводити скрізь, де вона поширена, але не поблизу доріг з інтенсивним рухом автотранспорту. Збір сировини проводять вручну. Для цього одягають шкіряні рукавиці, обхоплюють пальцями стебло чи гілочку кропиви, і протягують рукою таким чином по всій довжині стебла чи гілочки (обдираючи стебло). Листки збирають навесні і на початку літа. Листя необхідно відразу закладувати на сушуку. Сушать їх в тіні: на горищах, під залізним дахом або під наметами з доброю вентиляцією, розстилаючи тонким шаром на папері або тканині. Сушити на сонці не можна. Заготовлена таким чином сировина не втрачає свого забарвлення — листки зелені, вологи в них допускається не більше 14 %. У сировині не повинно бути залишків стебел, суцвітть; побурівші чи почорнівші листки потрібно видаляти.

    Суху сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Термін зберігання — два роки. Кропива жалка має такі ж властивості, як і кропива дводомна, і використовується для лікувальних та інших цілей.

    Хімічний склад [ ред. | ред. код ]

    Практичне використання [ ред. | ред. код ]

    Кропива — лікарська, вітамінозна, харчова, кормова, фарбувальна, косметична рослина.

    У харчуванні [ ред. | ред. код ]

    За вмістом білків кропива не поступається перед бобовими рослинами. Тому її застосовують, як харчову рослину в свіжому і квашеному вигляді. З неї готують перші страви (супи), салати (з відвареного листя), ікру, додають до картопляного пюре, котлет, використовують як начинку, вживають як приправу до м'яса та ін.

    Використання лікарської сировини [ ред. | ред. код ]

    Вживають як сечогінний, кровоспинний, в'яжучий, протизапальний засіб. Застосовують в науковій і народній медицині при маткових, ниркових, кишкових, гемороїдальних, легеневих кровотечах, при зниженому зсіданні крові, недокрів'ї, для збільшення кількості еритроцитів і рівня гемоглобіну, гострих гастритах та ентероколітах, атеросклерозі, захворюваннях жовчного міхура, печінки, циститі, ревматизмі, цукровому діабеті, спазмах шлунку, захворюваннях шкіри, як лактогенний засіб. Входить до складу шлункового збору, уртифіліну і таблеток «Аллохол» [1, 3, 4]. Виявлена також протипухлинна (антиметастатична) активність препаратів кропиви [6]. Корінь застосовують для лікування аденоми простати. Крім того, препарати кропиви можуть бути перспективними як профілактичний засіб, що стимулює фізичну працездатність, підвищує стійкість організму до несприятливих умов [7].

    У медицині [ ред. | ред. код ]

    У науковій медицині застосовують листки кропиви — Folium Urticae, які рекомендують при маткових, легеневих, геморойних, кишкових кровотечах. У вигляді сухого екстракту кропива входить до складу препарату «алохол», що використовується при лікуванні гострих і хронічних запалень печінки, жовчних шляхів, при хронічних запорах, при жовчнокам'яній хворобі. Відвар рослини знижує вміст цукру в крові. Препарати кропиви застосовують як кровоспинний засіб і як засіб який посилює скорочувальну діяльність матки і підвищує зсідання крові. Препарати кропиви високоефективні при клімактеричних, гемороїдальних і інших кровотечах.

    У народній медицині кропиву рекомендують як сечогінний засіб, при проносі, пропасниці, подагрі, ревматизмі, при хронічних хворобах шкіри, хворобах нирок, сечового міхура, печінки, водянці, грижі, при застарілому кашлі, недокрів'ї, початковому туберкульозі, при нирковокам'яній хворобі, випадінні волосся.

    Зовнішньо кропиву застосовують для лікування ревматизму (жалять болючі місця або роблять ванни), при паралічі, корості, кропивниці, опіках, хворобах шкіри, для загоювання ран. Зовнішньо свіжі листки або порошок з висушених листків застосовують для лікування гнійних ран і варикозних хронічних язв.

    Розтерте насіння кропиви застосовують при задусі і кам'яних хворобах; корені — при зубному болі, астмі, шлункових хворобах, для спринцювання при болях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої трави. Рослина має фітонцидну дію — здатна вбивати мікроби при запальних процесах.

    Як косметичну рослину відвар кропиви використовують проти облисіння і для поліпшення росту волосся.

    Листки кропиви використані в шлунковому чаї, регулюючому діяльність кишківника, а також у проносному чаї.

    Сік кропиви в медицині використовується як кровоспинний засіб [3] .

    У ветеринарії [ ред. | ред. код ]

    У ветеринарії кропиву використовують як зовнішній засіб при лікуванні гангрени і гнійних ран. Листки кропиви дводомної — справжній полівітамінний препарат. Вони містять вітамін С (36-269 мг%), провітамін А (13,5-19,4 %), вітаміни К (1,5-4 мг%), Ві, В2. Крім цього, в них є мінеральні солі, залізо, кальцій, крохмаль, кислоти, але особливо багато калію.

    Кропиву дводомну рекомендують як кормову рослину. Вона дає урожай сіна по 50—70 ц/га; 100 кг абсолютно сухої речовини містить 73 кормові одиниці; молоду кропиву охоче поїдають свині, коні, птиця (особливо індики), велика рогата худоба. Вона має тонізуючу дію, сприяє підвищенню несучості курей, удоїв молока у корів, придатна для силосування. Листки використовують для підгодівлі шовковичної гусені.

    Варені насіння кропиви — хороший корм для курей, що збільшує несучість [3] .

    

    Волокна, нитки, мотузки [ ред. | ред. код ]

    З кропиви добувають і тонке еластичне волокно, придатне для виготовлення тканин, мішковини, мотузок, шпагату, риболовних сіток. Костриця придатна для виробництва паперу.

    На Сахаліні населення з племені айнів ще недавно використовувало кропиву для одержання волокна. Пізньої осені айни збирають сухі стебла кропиви і, поклавши на похило поставлену колоду, віддирають гострим краєм раковини волокно і деревину (кострицю). Працюють у рукавицях, щоб не обпекти рук. Волокно промивають у воді й розвішують сушити. Для відбілювання розстеляють взимку на снігу або вологе волокно розтягують на рамі і відбілюють на сонці. [3]

    З волокна сукають нитки, що володіють великою міцністю, їх вживають для шиття одягу і взуття. З них виробляють тканини. [3]

    Рибалки Камчатки плели з кропив'яного волокна сітки, які відрізнялися міцністю, легкістю, довго не намокали у воді і не гнили. [3] .

    На Камчатці росте на рідкість висока з міцним волокном кропива. Сто років тому камчадали і росіяни ткали з неї полотно. [3]

    Волокно з кропиви використовувалося первісною людиною, але і у Європі ще в середині XIX століття з кропиви робили тканини і сита для проціджування меду і просіювання борошна. [3]

    Зелена фарба [ ред. | ред. код ]

    Листки кропиви використовують для промислового виділення хлорофілу, якого в листках міститься 2-5 %. З них добувають чудову зелену фарбу, а з коренів — жовту. Хлорофіл з кропиви використовується як зелена фарба для фарбування харчових продуктів, мила, парфумів і тканин [3] .

    Галерея [ ред. | ред. код ]

    Див. також [ ред. | ред. код ]

    Примітки [ ред. | ред. код ]

    1. ↑Грінченко Б.Д. Джиґуха // Словарь української мови. — Київ, 1907-1909. — Т. 1. — С. 376.
    2. ↑Аркушин Г. Л. Прокева // Словник західнополіських говірок. — Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. — Т. 2 : О-Я. — С. 94.
    3. ↑ абвгдежиклм (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
    4. ↑List of Endemic Plants of Cyprus (англ.) . Архів оригіналу за 4 січня 2011 . Процитовано 6 листопада 2015 .

    Джерела [ ред. | ред. код ]

    • Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н.Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
    • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
    • Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990. — 304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
    • Травы и здоровье. Лекарственные растения /Авт.-сост.: А. М. Задорожный и др. — М.: Махаон; Гамма Пресс 2000, 2000.-512с.: ил — (Домашняя энциклопедия). ISBN 5-88215-989-XISBN 5-9223-0042-3 (рос.)
    • Urtica dioica на сайті«Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США (англ.)

    Посилання [ ред. | ред. код ]

    • https://plants.land.kiev.ua/83.html
    • Кропива дводомна // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 220. — ISBN 5-88500-055-7.
    • Кропива дводомна (Urtica dioica L.) //Аграрна енциклопедія
    • Кропива дводомна. URTICA DIOICA L.[Архівовано 19 лютого 2014 у Wayback Machine.]

    Кропива

    

    Кропива, Urtіca (лат. urere — палити) — рід багато- чи однорічних трав’янистих рослин родини кропивових (Urtіcaceae). Відомо близько 40–50 видів роду, поширених головним чином у помірному поясі Північної і рідше — Південної півкулі, а також у тропіках. У країнах СНД росте 10 видів роду. Найбільш поширені Кропива дводомна і Кропива жалка.

    Кропива дводомна (К. велика) — Urtіca dіoіca L. (лат. dіoіcus від грец. dі — двічі + oіkos — дім); рос. назва: крапива двудомная; нар. назви: жалива велика, жигавка, коприва, К. жалюча, К. пекуча. Дводомна багаторічна трав’яниста рослина, вкрита жалкими волосками. Кореневище повзуче, галузисте; стебло — прямостояче, чотиригранне, 50–180 см завв. Листки прості, довгочерешкові, супротивні, до 20 см завд. і до 9 см завш., яйцеподібно-ланцетоподібні і широкояйцеподібні, темно-зеленого кольору, загострені, біля основи серцеподібні, краї гостро- і великопилчасті із зігнутими до верхівки зубцями, з прилистками. Поверхня листка шорстковолоса, особливо багато волосків уздовж жилок. Квітки жовто-зелені, дрібні, одностатеві, чотиричленні, зібрані у розгалужені колосоподібні суцвіття, трохи довші за черешки листків, у пазухах яких вони містяться. Плід — горішок. Цвіте у червні–серпні, плодоносить у серпні–вересні. Росте по всій території України на зволожених місцях серед чагарників, як бур’ян у садах, на городах, уздовж доріг, по засмічених місцях, часто утворює зарості.

    Офіцинальною сировиною є листки Кропиви — Folіa Urtіcae, які збирають під час цвітіння рослини. Траву зрізують або скошують, а через декілька годин, коли листки перестануть жалитися, їх обривають. Сушать сировину у сушарках при температурі 40–50 °С, або в затінку, або в добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи шаром 3–5 см на тканині або папері.

    Листя кропиви дводомної містить вітаміни: філохінон (вітамін К₁) — 0,2%, каротиноїди — до 50 мг%: β-каротин — до 60%, гідрокси-α-каротин, лютеоксантин, лютеїн-епоксид, віолаксантин, ксантофіл, ксантофіл-епоксид; аскорбінову кислоту (вітамін С) — 0,6%, тіамін (вітамін В₁), рибофлавін (вітамін В₂), пантотенову кислоту (вітамін В₃), токофероли (вітамін Е), нікотинову кислоту (вітамін РР); хлорофіл — 5%, вуглеводи: крохмаль — 10%, камеді; органічні кислоти: щавлеву, бурштинову, фумарову, молочну, лимонну, хінну, мурашину, кремнієву, масляну, гліколеву, гліцеринову; фенолкарбонові кислоти: галову, в гідролізаті n-кумарову, кавову, ферулову; кумарини: елагову кислоту; флавоноїди: в гідролізаті кверцетин; дубильні речовини — 3,1%; азотвмісні сполуки: алкалоїди — 0,019–0,29%, ацетилхолін, гістамін, 5-гідрокситриптамін; глікозид уртицин, етерну олію: метилгептенол, ацетофенон; стероїди: ситостерин, порфірини; макро- і мікроелементи: Si, Fe, Cu, Mn, B, Ti, Ni. У коренях К.д. є лектини, вуглеводи; стероїди: β-ситостерин; дубильні речовини; алкалоїди: нікотин; у насінні — жирна олія — 16–33%, у складі якої — лінолева кислота.

    У медицині застосовують настій листків і екстракт кропиви рідкий, що має кровоспинну дію при маткових, кишкових, ниркових, легеневих та інших кровотечах. Сухий екстракт К.д. входить до складу препарату Алохол жовчогінної дії, ЛРС — до складу бальзаму Фітон-СД та до вітамінних, шлункових, проносних і деяких інших зборів та чаїв. У народній медицині з тією ж метою використовують відвар, свіжий сік та сухий порошок К.д. Препарати з К.д. збільшують кількість еритроцитів і нормалізують склад крові, зменшують кількість цукру в крові, виявляють сечогінну, загальнозміцнювальну, антисептичну, протизапальну, слабку жовчогінну, відхаркувальну, лактогінну, тонізувальну дії, підвищують регенерацію слизових оболонок ШКТ, сприяють нормалізації порушеного менструального циклу, підвищують тонус міометрію та товстої кишки. Їх вживають при ревматизмі, туберкульозі легенів, атеросклерозі, залізодефіцитній анемії, холециститі, гастриті, коліті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, розладах травлення, цукровому діабеті, нирковокам’яній хворобі, нефриті, асциті, набряках, гіповітамінозі, рахіті, поліменореї, фібромі тощо. Відваром з листків К.д. миють голову для зміцнення волосся, рідкий екстракт входить до складу лікувального шампуню Фітовал. З сировини одержують хлорофіл, який має тонізувальні властивості, стимулює грануляцію та епітелізацію уражених тканин. Водно-спиртовий екстракт з коренів К. за кордоном використовують при простатиті з ускладненим сечовиділенням. Настій суцвіть і відвар коренів застосовують при хронічних захворюваннях шкіри; відвар насіння чи коренів виявляє антигельмінтну дію.

    Використання препаратів К.д. протипоказано при гінекологічних кровотечах у хворих з поліпами і різними пухлинними захворюваннями яєчників і матки.

    Хлорофіл використовують у парфумерній, харчовій та фармацевтичній промисловості, а також для фарбування тканин у зелений колір. Молоді пагони рослини їстівні.

    К.д., а також К. жалку — U. urens L. — застосовують у гомеопатії, свіжу сировину — у вигляді есенції при опіках. К.ж. — однодомна однорічна трав’яниста рослина з більш дрібними овальними або майже ромбічними гострозубчастими листками. За хімічним складом та застосуванням у народній медицині вона схожа з К. дводомною.

    БСЭ. — М., 1973. — Т. 13; Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Magnoliaceae — Limoniaceae. — Л., 1984; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002.