Де поширені дерново підзолисті грунти в Україні?

Поширені на півночі й у північно-західній частині України, на Поліссі. Також інколи зустрічаються на борових терасах і прируслових валах рік лісостепу і в Карпатах. Великі масиви даних ґрунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії.

Яка материнська порода дерново підзолистих ґрунтів?

Дерново-Підзолисті Ґрунти Вони утворилися в умовах надмірного зволоження під мішаними та сосновими лісами. Материнські породи для них – водно-льодовикові піщані відклади.

Якого кольору дерново підзолисті ґрунти?

Дерново-підзолисті й дернові поширені на півночі України — в зоні мішаних лісів (Полісся), за кольором вони нагадують золу (попіл). Сірі лісові ґрунти — перехідний тип від дерново-підзолистих до чорноземів.

Дерново-підзолисті ґрунти — Вікіпедія

Дерново-підзолисті ґрунти

Дерново-підзолисті ґрунти — це ґрунти, які сформувались під мішаними та сосновими лісами в умовах промивного типу водного режиму (коефіцієнт зволоження понад одиницю) на водно-льодовикових, алювіальних та моренних відкладах, які часто підстилаються моренами, кристалічними чи мергельними породами.

Інтерактивна карта грунтів України

Дерново-підзолисті ґрунти є зональними для зони мішаних лісів та лісостепу, зустрічаються на борових терасах і стародавніх прируслових валах річок. Генезис дерново-підзолистих ґрунтів пов’язаний із дією підзолистого та дернового процесів, що розвиваються під пологом хвойно-широколистяних лісів із трав’янистим покривом за умов промивного та напівпромивного типу водного режиму. Ґрунтотворними породами виступають водно-льодовикові, моренні, давньоалювіальні відклади різного гранулометричного складу (переважно супіщані).

Класифікація ґрунтів

Дерново-підзолисті ґрунти поділяють на підтипи: дерново-підзолисті, дерново-підзолисті оглеєні.

Дерново-підзолисті ґрунти поділяються на роди: звичайні (у назві ґрунту це слово опускають), вторинно-насичені, залишково-карбонатні, контактно-глейові, псевдофіброві, слабко-диференційовані, ілювіальнозалізисті, ілювіально-гумусні.

Види дерново-підзолистих ґрунтів: дерново-слабопідзолисті, дерново-середньопідзолисті, дерново-сильнопідзолисті.

За глибиною оглеєння: глеюваті, глейові, глибокоглеюваті, поверхнево-оглеєні.

За гранулометричним складом: піщані, глинисто-піщані, супіщані, піщано-легкосуглинкові тощо.

За ґрунтотворними породами виділяють такі розряди: на морені, флювіогляціальних, алювіальних, озерних відкладах, на валунних пісках, елювії гранітів, які підстилаються мореною, пісками, щільними породами.

Дерново-підзолисті глейові зберігають ознаки дерново-підзолистих ґрунтів та мають чітко виражене оглеєння і оторфовану дернину. У будові їх профілю виділяються наступні горизонти: Н(t)+Hegl+Еgl+Igl+РGl.

Характеристика ґрунту

Склад і властивості дерново-підзолистих ґрунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу ґрунтоутворення. Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю аналогічно до підзолистих ґрунтів. Дерново-підзолисті ґрунти дуже бідні на гумус (гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний) та елементи живлення, мають кислу реакцію, несприятливі фізичні властивості, короткий верхній горизонт, за яким залягає підзолистий (Е) горизонт з дуже несприятливими властивостями.

Дерново-підзолисті грунти. Мерзлотно-тайгові грунти

Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350 млн. га, в СНД – 185 млн. га, в Україні – 2,5 млн. га. В Україні дерново-підзолисті грунти є зональними для Полісся, інколи зустрічаються на борових терасах і стародавніх прируслових валах рік лісостепу й Карпатської гірської області. Великі масиви даних грунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії.

Клімат зони розповсюдження цих грунтів гумідний бореальний, Кз > 1, континентальний або різкоконтинентальний.

Рельєф різноманітний – як рівнинний, так і розчленований.

Грунтотворні породи – водно-льодовикові, моренні, стародавньоалювіальні, в основному безкарбонатні різного гранулометричного складу. В Україні переважають супіщані.

Рослинність – змішані ліси (південна тайга) з трав'янистим покривом.

Щодо генезису дерново-підзолистих грунтів, то найбільш розповсюджена теорія полягає в твердженні, що дерново-підзолисті грунти утворились під дією підзолистого та дернового процесів. Ця дія може бути як сумісною, так і почерговою при зміні типу рослинності.

Будова цілинного дерново-підзолистого грунту така:

1. Нл – лісова підстилка потужністю 3-5 см;
2. Не – гумусово-елювійований, світло-сірий або білястий, потужністю 5-30см, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю;
3. Е – підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30 см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто зустрічаються конкреції R(OH)₃ із домішками гумусу й глинистих часток;
4. І – ілювіальний, темно-бурий (у легких – червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призматичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінеральних колоїдів;
5. Р – материнська порода.

Рис. 36. Дерново-підзолистий грунт

Багато грунтів розорано, при цьому їх профіль набуває такого вигляду:

Морфологічно диференціація профілю різкіше проявляється при більш тяжкому гранулометричному складі грунту.

Склад і властивості дерново-підзолистих грунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу грунтоутворення.

Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю аналогічно вище описаним підзолистим грунтам. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуматно-фульватний (Сгк : Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу.

Фізичні й водно-фізичні властивості різко змінюються за профілем: щільність, максимальна гігроскопічність найбільші в І-горизонті, а пористість та аерація тут мінімальні, структура грунту нестійка.

Дерново-підзолисті глейові грунти зберігають ознаки дерново-підзолистих грунтів та мають чітко виражене оглеєння і оторфовану дернину:

• слабопідзолисті – Е-горизонт являє собою окремі білясті плями або суцільний потужністю до 3 см;
• середньопідзолисті – Е менший за потужністю від Не;
• сильнопідзолисті – Е більший від Не.

Серед дерново-підзолистих грунтів, як і серед підзолів, підтипи виділяють за наявністю оглеєння (табл. 15).

1. за ступенем опідзолення: слабо, середньо- і сильнопідзолисті
2. за ступенем гумусованості: малогумусні (< 3%), середньо гумусні (3-5%), високогумусні (>5%)
3. за ступенем оглеєння

Дерново-підзолисті грунти – найбільш розорані в тайгово-лісовій зоні. Але вони мають низьку родючість і тому потребують окультурення. Воно включає вапнування та удобрення. Особливо проблематичне внесення фосфорних добрив, бо фосфор активно ретроградується (зв'язується в нерухомі форми). Рекомендується використовувати фосфоритну муку, практикувати місцеве внесення фосфорних добрив. У легких грунтах необхідно застосовувати також калійні й органічні добрива, дуже ефективні сидерати, посів багаторічних трав.

Комплекс заходів щодо окультурювання веде до переважання гумусово-акумулятивного процесу, поліпшення якості гумусу, збільшення вмісту NPK, зменшення кислотності.

Мерзлотно-тайгові грунти

Мерзлотні явища та оглеєння й заболочення відіграють значну роль у північній частині тайгово-лісової зони, сибірській її частині, на півночі Далекого Сходу Росії, північних островах Японії, північно-західній частині Канади. Це зона розповсюдження мерзлотно-тайгових грунтів, що займають 47,7 млн. га.

Клімат – бореальний, холодний, середньорічна температура -2 – +10°С, різкоконтинентальний, гумідний, Кз > 1.

Рослинність світлохвойна тайгова: модрина, чагарникова береза, з ділянками лугової рослинності, мохами, лишайниками.

Рельєф різноманітний -як рівнинний, так і розчленований: плоскогір'я, плато, пагорби. Мікрорельєф кріогенний – пагорбково-полігонально-тріщинуватий.

Грунтотворні породи різного генезису, переважно суглинкові. Вічна мерзлота на півночі суцільна, на глибині 75-120 см, на півдні – острівна.

Грунтотворні процеси мають такий характер: поверхневе накопичення кислого грубого гумусу або навіть торфу, заболочення, оглеєння, кріогенез, слабке опідзолення.

Типова будова профілю мерзлотно-тайгового грунту:

профіль слабо розчленований, часто деформований, буруватого забарвлення.

• Реакція грунту кисла або слабокисла,
• СНО < 75%,
• перерозподілу за валовим складом немає,
• багато рухомого Fe через його кріогенне підтягування,
• гумусу 4-7%, він фульватний (Сгк : Сфк = 0,3-0,5), зв'язаний з R ₂ O ₃, має потічний характер, поступово падає з глибиною,
• ЄП = 1-3 мг·екв/100 г грунту.

Грунти недостатньо вивчені. Класифікація цього грунтового типу наведена в таблиці 16.

Таблиця 16. Класифікація мерзлотно-тайгових грунтів

Підтипи	Роди	Види
Глейомерзлотні Власне мерзлотно-тайгові Мерзлотно-тайгові палеві	Кислі Нейтральні Опідзолені Карбонатні Осолоділі	За ступенем опідзолення За ступенем оглеєння

Глейомерзлотні грунти зустрічаються на озерних рівнинах, в депресіях рельєфу під мохово-лишайниковим рідколіссям:

У профілі включення щебеню, грунти тиксотропні, не опідзолені, кислі, тріщинуваті, деформовані, потужністю не більше 60см.

Власне мерзлотно-тайгові грунти утворюються на більш дренованих елементах рельєфу, де відсутній застій вологи, під лісом:

Палеві грунти зустрічаються на дренованих позитивних елементах рельєфу в умовах холодного ультраконтинентального напіваридного клімату (Центральна Якутія) на пухких, часто карбонатних породах, під лісами:

зерниста, порохувата структура, повна насиченість основами, ЄП – до 40 мг·екв.

Тут розвивається оленярство, мисливство, звіроловство, грунти зайняті лісами. Можна використовувати їх для вирощування трав, овочів, кормових культур при внесенні N- і Р- добрив, протиерозійних заходах, теплових меліораціях.

При копіюванні інформації обов'язкові прямі посилання на сторінки сайту та авторів матеріалів.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.