Чому стався Голодомор 1933 року в Україні?

Основною причиною Голодомору була спланована конфіскація в селян зернових та всіх інших продуктів харчування, включаючи малопридатні та непридатні до споживання сурогати їжі.

Де був Голодомор 1932 33?

Голоду зовсім не було на українських землях Галичини, Волині, Західного Поділля, які у 1932-1933 роках входили до складу Польщі, а також Буковині, яка була в Румунії, та у чехословацькому на тоді Закарпатті. Кеш

Хто устроїв Голодомор в Україні?

Голодомор в Українській СРР у 1932—1933 Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Голодомор в Україні (1932—1933) — Вікіпедія Голодомо́р 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду . Вбивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 року, так і в 1933 році. Різниця полягає … See more

В Україні вшановують пам'ять жертв Голодоморів. Що відомо про цей день

На початку 20 століття Україна пережила три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Найбільш трагічним з них виявився голод 1932-1933 років, що організувала радянська влада з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт смерті українців від штучного голоду. Лише після оголошення незалежності України почалося розслідування масштабів Голодомору, який забрав мільйони життів на території України та Кубані. За оцінками Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, у 1932-1933 років від голоду померли 10,5 мільйона українців. Найбільше постраждали колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих.

Вперше вшановувати пам’ять жертв голодоморів почали в 1998 році згідно з указом тодішнього президента Леоніда Кучми. Сучасну назву і дату пам’ятного дня визначив указ наступний президент Віктор Ющенко в травні 2007 року. А 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні", згідно з яким Голодомор був визнаний геноцидом українського народу.

Традиційно в цей День пам'яті жертв Голодоморів українці відвідують поминальні богослужіння, ставлять символічні горщики з зерном і свічки до пам'ятників загиблим. Також 26 листопада 2022 року приспустять державні прапори, а також оголосять загальнонаціональну хвилину мовчання.

"Втративши мільйони життів, Україна у минулому столітті довела: ми є нацією, яку не можна підкорити навіть тотальним голодом. Засвітіть сьогодні свічку і поставте на своє вікно, вшановуючи пам'ять загиблих", – написав у Twitter президент Володимир Зеленський.

Що відомо

• Згідно з опитуванням соціологічної групи "Рейтинг", 85% українців вважають, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом Українського народу. 13% – заперечують це.
• В Україні о 16:00 27 листопада оголосять хвилину мовчання в пам'ять про жертв голодоморів.
• КМДА оприлюднила програму вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років та масових голодів 1921-1923 та 1946-1947 років.
• Міжнародний благодійний фонд Музею Голодомору презентував оновлену платформу “Зерна правди” з функцією поіменного пошуку загиблих.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Голод в Україні 1921-1923 років: хроніка

29 липня 1921 року в Україні почався голод. Це була, так би мовити, жахлива “репетиція” Голодомору 1933 року. Катастрофічна посуха 1921-1923 років була ускладнена господарською руїною повоєнного села та репресивною, антилюдяною політикою тодішніх очільників Кремля, що прагнули придушити опір з боку селян. Ми розповідаємо про перебіг трагічних подій того часу, що призвели до колосальної кількості загиблих від голодної смерті українців (точна цифра досі невідома, голодували мільйони людей).

12 квітня 1919 року — Початок “продрозверстки”

Раднарком УСРР видав наказ “Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років”. Якщо зрозумілішими словами, під цим розуміється абсолютно насильницьке вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, яка начебто вироблялась українцями понад споживчої норми. Звісно, що “норма” встановлювалась Раднаркомом та фактично “продрозверстка” була оголошенням продовольчої диктатури більшовиків. Спочатку забирали хліб і зерно, а потім — картоплю, м’ясо та інші сільськогосподарські продукти й усі види сировини тваринного походження.

Друга половина 1920 року — Збільшення розмірів хлібозаготівлі

У районах, де селяни чинили озброєний опір, використовувалися червоноармійські частини. Тому через воєнні події на території України основний тягар продрозкладки припав на зернові райони Росії. Щойно активні військові дії було припинено, більшовицький уряд постановив вилучити залишки хліба в українському селі.

Березень 1921 року — Оголошення “продтижневика”

Розпочався тиск на селян. Тисячі комуністів і безпартійних робітників об’єднали у спеціальні хлібозаготівельні загони, скеровані на село. Через такі репресивні заходи інтенсивність заготівлі хліба вимушено зросла. Наприклад, у травні 1921-го у Росію вивезли 522 тисячі, а у червні — 728 тисяч пудів зерна. Величезні “норми” встановлювались без будь-якого розрахунку продовольчих запасів України.

18 травня 1921 року — Телеграма Лєніна

Петровський, Фрунзе та Раковський отримали настановчу телеграму від Лєніна, в якій він виголошував, що “врожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас — зібрати з України 200-300 мільйонів пудів”. Ця несумісна з життям планка хлібозаготівель співпала з подальшою посухою.

Літо 1921 року — Початок посухи

Влітку 1921 року радянські республіки вразила велика посу­ха, що своїми розмірами за попередні 100 років поступалася ли­ше лихоліттям 1869, 1885 і 1891 років. Від неї повністю чи частково постраждала половина засівних площ радянських республік, зокрема, в УСРР — степові й частково лівобережні губернії. Під впливом цих факторів врожайність сільськогосподарських культур катастрофічно впала.

29 липня 1921 року — “Офіційний” початок голоду

Попри те, що у південних губерніях України вже лютувала посуха, 29 липня 1921 року політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій зобов'язувалося зібрати в УСРР 100 млн пудів продподатку із врожаю 1921 року. Вивезення хліба до Росії на тлі посухи та неврожаю привело до голоду на півдні України, який значно посилився через відсутність зернових запасів. Незважаючи на це, місцева влада мала, згідно постанови, “докласти надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі й виконання нарядів Наркомпроду навіть на шкоду задоволенню місцевих потреб”.

12 серпня 1921 року — Спецпостанова про використання зброї

Рада з праці та оборони випустила спеціальну постанову “про застосування надзвичайних заходів при вилученні продпродатку”. Там прямим текстом йшлося про те, що у села та “волості”, які чинили опір наркомпродівцям (збирачам врожаю і продуктів), дозволяється введення військових частин. Ці військові частини мали право “вживати найрішучіших заходів примусового характеру”, тобто використовувати зброю, щоб змусити селян виконувати волю влади. Крім них також існували продовольчі дружини — воєнізовані формування, що використовувались для таких самих цілей, а також для залякування селян.

Жовтень 1921 року — Перші смерті

Зафіксовані перші випадки смерті від голоду. Буквально за кілька місяців у грудні 1921 року вже вирував розпал тяжкого голодування, що супроводжувався десятками тисяч смертних випадків.

Грудень 1921 року — VI Республіканська партконференція

Переламний момент, коли замовчування реальної ситуації та бездіяльність з боку влади були неможливими. Тоді, на партзборах, думку багатьох делегатів насмілився озвучити Микола Скрипник, що зауважив: "Хіба було не очевидно, що Україна іде до голоду?" Це був свого роду "бунт на колінах" (поставити щось у докір офіційній владі), але після цієї конференції риторика комуністів змінилась. Однак замість того, щоб визнати факт голоду в результаті власних дій, вони почали говорити про “злочинну недбалість”. Жахливий голод в Україні перестав бути таємницею. Християну Раковському, представнику компартії України, було дозволено (!) звернутись по міжнародну допомогу.

14 січня 1922 року — Визнання голоду

Український Раднарком прийняв давно очікувану постанову про визнання голодуючими деяких неврожайних губерній УСРР.

16 січня 1922 року — Зняття інформаційної блокади

Політбюро ЦК КП(б)У зняло блокаду з інформації про голод в Україні. Так, до цього інформація була заблокована, бо збір врожаю в голодуючій місцевості, звісно, вважався “аморальним”. Усім газетам до цього моменту було заборонено висвітлювати реальну ситуацію в південних губерніях. Тема голоду порушувалась лише в контексті українського внеску в подолання поволзького голоду. Існував тільки “заклик до боротьби з голодом в Росії”, а в Україні була “боротьба з неврожаєм”.

Травень 1922 року — Масштаби голоду

Станом на 1 травня 1922-го у п’яти українських губерніях від голоду потерпало близько 4 мільйонів осіб, або 35% населення цього регіону. У своїй телеграмі в лютому 1922 року представник гуманітарної організації Фрітьйофа Нансена Відкун Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив, що в Україні близько 7 мільйонів людей “вмирають з голоду в найстрашнішому сенсі цих слів”. Близько 40% становили діти. Однак державну допомогу отримувало не більше 7,5% голодуючих. Водночас у РСФРР частка голодуючих, які харчувались у пунктах громадського харчування, сягала 80%.

Березень 1922 — червень 1923 року — Закордонна допомога

У серпні 1922-го, коли закордонні організації почали працювати в повну силу, вони годували 1,8 млн жителів неврожайних губерній проти 400 тис., забезпечуваних “комітетом допомоги голодуючим” від офіційної влади, яка все ж таки визнала факт голоду. Отже, роль закордонних організацій у рятуванні людей була вирішальною. Вони надавали десятки мільйонів пайків проти десятків тисяч пайків від “офіційників”. Тільки із закордонною допомогою вдалося подолати страшне масове голодування.