Де поширені сірі лісові грунти?

Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів.

Який тип ґрунтів переважає під мішаними лісами Поліської низовини в умовах помірно теплого і вологого клімату?

Бурі лісові ґрунти (буроземи — як стислий синонім) — ґрунти гірських систем, що утворилися під широколистяними, мішаними, інколи хвойними лісами з розвинутим трав'янистим покривом в умовах помірно теплого вологого клімату на різних за генезисом і гранулометричним складом ґрунтоутворюючих породах.

Де поширені коричневі грунти?

Коричневі ґрунти поширені в Південній Європі, Північній Африці, в країнах Передньої Азії, в гірських районах Середньої Азії, в Східному Закавказзі, на півночі півострова Індостан, в Китаї, на заході США, на півночі Мексики, в північно-західній частині Аргентини, в центральній частині Чилі, на півдні Австралії, в ...

Ґрунтовий покрив України. Ґрунти України. Реферат – Освіта.UA Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ …

Ґрунтовий покрив України. Ґрунти України. Реферат

В розміщенні ґрунтів на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв'язку з посиленням континентальності клімату у напрямки із заходу на схід.

Різні типи ґрунтів в Україні займають неоднакові площі.

На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24 см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0%), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію ґрунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0% гумусу.

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5%, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти.

У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні ґрунти. Вони утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в ґрунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші ґрунти, гумусовий горизонт. З цим пов'язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу - 3,5-5,5%. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6% гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5%.

Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини. Степовому Криму. Ці ґрунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120 см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих фунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0% гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення,

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір'ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, в ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих ґрунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові ґрунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5%.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові ґрунти. Ці ґрунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3-6%, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові ґрунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих ґрунтів треба застосовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.

У зниженнях - подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворились солоді. Вони мають погані фізичні властивості, невисоку родючість.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні ґрунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5%.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти, що мають невисоку природну родючість.

У південно-західних передгір'ях поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Ґрунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0% гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.

На плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і гірсько-торфові ґрунти. Вони утворились під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Г'ірсько-торфові ґрунти мають незначний торфовий горизонт.

У Кримських горах, в їх північних передгір'ях сформувались чорноземи південні і дерново-карбонатні ґрунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5%. Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі ґрунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт має сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7%. На крутих схилах ці ґрунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0-3,5%, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Північні схили Головного пасма вкрито бурими лісовими ґрунтами. Вони утворились під широколистими лісами в умовах м'якого теплого клімату. У верхньому горизонті цих ґрунтів міститься 4-5% гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворились бурі опідзолені ґрунти, а вище - гірські чорноземні ґрунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід, їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7% гумусу.

Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін.

Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду - 60,4 млн. га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70% площі всіх земель. Серед них орні землі займають в середньому 79% (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60% орних земель припадає на чорноземні ґрунти.

Загальний рівень господарської освоєності території України високий. Але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. В зоні мішаних лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні знаходиться 25% сіножатей і пасовищ, 40% лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні - близько 70%, а у степовій зоні - понад 80%, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними землями поширені в передгір'ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні території.

Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80% земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6%.

Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

Ґрунти Тернопільської області

Ґрунти Тернопільської області сформувалися на лісах і лісоподібних суглинках, вапняках, глинах, алювіальних відкладах. Ці материнські породи на території з рівнинним рельєфом і лісостеповою рослинністю стали основою для формування різних типів ґрунтів.

Найбільшу площу в області (близько 72 %) займають такі ґрунти:

Найродючішими в області є чорноземні ґрунти (майже 20 % території). Вони утворюються на лесах і лесоподібних суглинках під степовою рослинністю. Поширені у центральній та східній частинах Тернопільщини. Найбільші площі займають чорноземи типові, серед яких переважають глибокі малогумусні. Вони мають значну потужність — до 120–130 см, потужність верхнього (гумусового) горизонту сягає 45-60 см, вміст гумусу в ньому — 3,9-4,5 %. Невеликими масивами трапляються чорноземи неглибокі (70-80 см). Чорноземи типові мають високий вміст поживних речовин, нейтральну або слабкокислу (РН — 6,4-6,5) реакцію ґрунтового розчину, сприятливі агрофізичні водно-повітряні властивості, зернисту структуру. Це зумовлює їхню високу родючість.Значне поширення мають чорноземи опідзолені. Вони займають межиріччя річок Стрипа і Серет та пологі схили горбогір'їв. Відзначаються глибокою гумусованістю: гумусовий горизонт має потужність 83-90 см, гумусове забарвлення спостерігається і в перехідній до материнської породі, вміст гумусу у верхньому горизонті — 3,6-3,9 %.

Світло-сірі й сірі лісові ґрунти поширені на горбистих і горбогірних територіях північної, західної і південно-західної частин області. Східна межа їхнього поширення — вододіл річок Стрипа і Коропець. Ці ґрунти сформувалися під широколистими лісами на карбонатних чи лесових породах. У сірих опідзолених ґрунтах порівняно з світло-сірими слабше виражений підзолистий процес ґрунтотворення, тому нема елювіального горизонту. Вміст поживних речовин у цих ґрунтах, особливо у світло-сірих, невисокий. Гумусовий горизонт незначної потужності, вміст гумусу в ньому 2,9-3,1 %. Ґрунти кислі, тому потребують внесення вапна у невеликих і середніх дозах (1,5-6 т вапна на 1 га).

Темно-сірі опідзолені ґрунти поширені у тих районах області, що й світло-сірі та сірі, але займають знижені ділянки, спадисті схили горбів і гряд. Темно-сірі ґрунти сформувалися на лесових породах, карбонати у їх профілі залягають на глибині 120–140 см. Потужність гумусового горизонту — 30-35 см, вміст гумусу — 3,5-4 %, вміст поживних речовин високий. Для ґрунтів у південно-східній частині області характерні процеси реградації, що проявляються в наявності карбонатів у профілі ґрунту на глибині 50-60 см, наявністю у верхньому горизонті білястої присипки SiO₂.

Ґрунти на територіях з близьким заляганням до поверхні ґрунтових вод зазнають оглеєння. Внаслідок оглеєння виникають закисні сполуки заліза, марганцю тощо, які негативно впливають на певні рослини.

Чорноземно-карбонатні ґрунти трапляються окремими ділянками в пн., пн.-зх. та пд. ч. області, де на поверхню виходять вапнякові та крейдові породи. Ці ґрунти мають неглибокий гумусовий горизонт (40-50 см), високий вміст гумусу (4-5 %), великі запаси поживних речовин, але через низьку рухомість вони малодоступні для рослин. Тріщинуватість карбонатних порід і пухкість ґрунтової маси зумовлюють нестачу ґрунт. вологи, що зменшує продуктивність ґрунтів; вони непридатні для вирощування плодових дерев.

Лучно-чорноземні ґрунти формуються в умовах збільшеного зволоження і приурочені до знижень у рельєфі. Мають глибокий гумусовий горизонт (понад 120 см), містять 5-6 % гумусу, багаті на поживні речовини. Майже повністю розорані.

Лучні ґрунти утворилися на алювіальних і делювіальних відкладах у долинах річок, балок та глибоких зниженнях на плато, де близько до поверхні (80-150 см) залягають ґрунтові води. Потужність гумусового горизонту становить 50-70 см, містять 4,5-5 % гумусу. Для них характерне періодичне перезволоження, що погіршує їхній водно-повітряний режим, у них відбуваються процеси оглеєння. Здебільшого ці ґрунти зайняті луками і пасовищами.

У заплавах річок на сучасних алювіальних відкладах в умовах постійного надмірного зволоження сформувалися лучно-болотні ґрунти. Процеси оглеєння охоплюють усі горизонти, ґрунти малородючі. Використовують їх як кормові угіддя, однак їхня продуктивність низька, оскільки в травостої переважає болотна рослинність.

Болотні ґрунти утворились у долинах річок, днищах балок на алювіальних відкладах в умовах надмірного зволоження. Поділяються на торфово-болотні (з шаром торфу 25-50 см) і власне болотні (з шаром торфу 15-25 см). Вирізняються значними запасами органічних речовин і поживних елементів, але внаслідок неповного розкладу органіки і нагромадження токсичних форм заліза та ін. елементів ці ґрунти є малородючими. Після осушення вони придатні для овочівництва, луківництва.

Незначне поширення в області мають дерново-підзолисті ґрунти. Вони утворилися у межах Малого Полісся на піщаних водно-льодовикових відкладах під сосновими лісами в умовах промивного водного режиму. Мають добре диференційований на горизонти профіль: до глибини 15—20 см - гумусовий горизонт — пухкий, безструктурний, із низьким (1 %) вмістом гумусу, під ним залягає елювіальний горизонт (вибілений пісок, з якого у глибший (ілювіальний) горизонт винесено колоїди та глинисті частинки). Ґрунт має легкий гранулометричний склад, мало вологи і поживних речовин, слабкокислу реакцію (РН — 6,0). Необхідні заходи з метою поліпшення гранулометричного складу ґрунту і збільшення у ньому вмісту гумусу і поживних речовин.

Ґрунтовий покрив Тернопільської області загалом сприятливий для вирощування с.-г. культур. Значної шкоди родючості ґрунтів завдає водна ерозія, особливо на нерівній поверхні. Найінтенсивніші ерозійні процеси на Бережан. і Кременец. горбогір'ях, Товтрах, Придністров'ї. Площа еродованих земель становить майже 39 % від загальної площі ріллі. Для поліпшення стану ґрунтового покриву необхідне проведення відповідних заходів (дотримання агротехнологій, внесення органічних і мінеральних добрив тощо).