Де найбільше Вівчарство в Україні?

На сьогодні найбільше поголів'я овець утримується в Одеській області та на Закарпатті», — говорить Іван Андрійович. Науковець відзначає, що, незважаючи на таку невтішну статистику, чимало людей цікавиться галуззю вівчарства і пробує його відроджувати. Кеш

Де в України розводять овець?

Тонкорунне вівчарство зосереджено переважно в степовій і лісостеповій зонах України. У степовій зоні розводять овець асканійської породи, а в лісостеповій — прекос. Напівтонкорунне вівчарство розташовується здебільшого в господарствах АР Крим, Донецької та Одеської областей. Кеш

Де розвивається вівчарство в Україні?

Вівчарство в Україні є традиційною галуззю та відіграє визначну роль в економіці народного господарства. Основна чисельність поголів'я зосереджена в зоні степу.

Вівчарство в Україні — Вікіпедія Вівча́рство — окрема галузь тваринництва, яка забезпечує розведення овець і виготовлення сировини для легкої промисловості (шерсть, овчина, смушки) і харчових продуктів (молоко, м'ясо, сало). Найціннішим продуктом є шерсть, яку використовують у виробництві тканин, трикотажу, килимів, … See more

Взялися рятувати вівчарство

Вівчарство в Україні в не такі вже й далекі часи було одним з головних напрямів тваринництва.

Поголів’я становило майже 10 млн. Рентабельність галузі підтримувалась за рахунок відносно високих цін на вовну, її потреб для виробництва в легкій промисловості.

Найбільша концентрація поголів’я припадала на гірські райони Прикарпаття і Закарпаття, в яких наявність важкодоступних для ВРХ кормових ресурсів особливо велика. Вівці ж випасаються на крутих схилах, де висота над рівнем моря понад 800 метрів.

З переходом на ринкові умови в АПК поголів’я овець скоротилося у дев’ять разів. Колись великотоварна галузь перетворилася на дрібнотоварну і налічує 1 млн 100 тисяч голів. У господарствах з поголів’ям більш як 500 голів нині утримується їх 172,5 тисячі. Це зумовлено низкою чинників. Передусім за роки незалежності знизились ціни на вовну, а ткацький комбінат у Чернігівській області припинив приймати цю сировину. Вести рентабельно вівчарство можна б і за рахунок покращення годівлі молодняку на м’ясо. Тут посприяли б бюджетні дотації на корми.

Розвиток вівчарства стримує і віддаленість гірських пасовищ від населених пунктів, незадовільні умови праці вівчарів упродовж періоду їх перебування на полонинах, труднощі з використанням техніки для доставки виробленої продукції до місця реалізації. І хоча це давні проблеми для галузі, все-таки Україна рухається до об’єднаної Європи, люди бачать ставлення до вівчарської справи в інших країнах, і закривати очі на ці питання з боку влади на всіх рівнях далі не можна.

Вівчарство в зоні Карпат розвивається століттями. Тут є справді чудові люди, котрі знають і вміють професійно вести цю галузь. Що надихає їх майже півроку проводити на випасанні отар, далеко від сім’ї, терпіти несприятливі погодні умови з майже ненормованим робочим днем. Традиції горян, їх високий від діда-прадіда фаховий рівень у цій справі ще зберігають вівчарство як галузь у тваринницькому товарному виробництві. Вони, хай і в незначних обсягах, продовжують забезпечувати зростаючий з кожним роком попит на бринзю, сир, масло і вурду.

Не можна стверджувати, що держава сповна відвернулася від галузі. Певна фінансова допомога надавалася. За збереження молодняку фізичним особам на Закарпатті до 2015-го виплачувалось до 100 грн за голову. Відтак у наступні роки бюджет припинив цю допомогу. Але в головному кошторисі області на 2019 рік передбачено цій галузі всього 500 тисяч грн юридичним особам, які утримують овець. Це надто мізерні кошти. Й навряд чи стануть поштовхом до відродження. Невирішені питання у галузі гальмують процес покращення структури породистості овець, збільшення їх чисельності м’ясо-вовняного та м’ясного напрямів. Без державного втручання складно підтримувати позитивну рентабельність вівчарства — через надмірну вартість кормів і низькі ціни реалізації виробленої продукції. Вирішення цих проблем призвело б до зростання поголів’я овець і, відповідно, створення робочих місць у депресивних гірських районах, а також до наповнення місцевих бюджетів. Щоб привернути увагу до розвитку вівчарства, загалом до піднесення галузі, регіональні організації Аграрного союзу України звернулися до Асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати-Україна», в яку входять Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області. Щоб через депутатів Верховної Ради від цих регіонів порушити відповідні питання в парламенті, прийняти закон про розвиток вівчарства в гірських районах Карпат. Долучитися до підготовки матеріалів для проекту законодавчого акта змогли б департаменти з агропромислової політики цих областей, які знають ситуацію у вівчарстві. За підтримки фахівців галузевих інститутів та провідних учених у тваринництві.

Асканійська тонкорунна вівця

Аскані́йська тонкору́нна вівця́ — м'ясо-вовнова порода тонкорунних овець, виведена академіком М. Ф. Івановим в Асканії-Нова з місцевих українських мериносів.

Як порода затверджена 1934.

Серед мериносів асканійської тонкорунної вівці найкращі і найбільші у світі.

Середня вага баранів 110—120 кг, максимальна 183 кг; маток 60—65 кг, макс. 105 кг.

Настриг вовни високий: від маток 5,5—6 кг, від баранів 12—14 кг. Баран № 40 з радгоспу «Червоний чабан» (Херс. обл.) в 1957 дав світовий рекорд настригу вовни — 30,6 кг; його жива вага 135 кг.

Вовна у асканійської тонкорунної вівці густа, типова камвольна, довга (7,5—9 см), 64—60 якості, вихід чистого волокна 42—45 %.

Кількість і якість жиропоту забезпечує збереження механічних властивостей вовни під час її росту на вівці від однієї стрижки до другої. Матки відзначаються високою молочністю і плодючістю (130—140 ягнят на 100 маток).

М'ясні якості тварин високі. Поширені асканійські тонкорунні вівці в основному в Україні — в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Одеській обл. і Криму.

Широко використовувалась для поліпшення тонкорунних овець в багатьох вівчарських районах колишнього СРСР.

В Україні найкращі племінні отари асканійської тонкорунної вівці створено в Асканії-Нова, радгоспах «Червоний чабан» (Херсонська обл.), «Комуніст» (Запорізька обл.), ім. Шмідта (Миколаївська обл.) і на колгоспних вівцефермах зони діяльності Генічеської державної станції з племінної роботи і штучного осіменіння сільсько-господарних тварин.

Світлини [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Ascanian Sheep

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К . : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Гребень Л. К. Тонкорунне вівчарство на Україні. К.—X., 1952;
• Иванов М. Ф. Курс овцеводства. М., 1950

Посилання [ ред. | ред. код ]